П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 522/10930/18

Головуючий в 1 інстанції: Єршова Л.С.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Федусика А.Г.,

суддів: Бойка А.В. та Єщенка О.В.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_4 та представника апелянта - Талишханової Фірангіз Міртофіківни,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 червня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішення про примусове повернення в країну походження,-

В С Т А Н О В И В:

У червні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі ДМС) 153 від 05 червня 2018 року про примусове повернення громадянина Сирії ОСОБА_3 ..

В обґрунтування позову було зазначено, що оскаржуване рішення відповідача про його примусове повернення в країну походження є неправомірним, оскільки існують обставини, які відповідно до ст.31 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» унеможливлюють примусове його повернення до країни походження -Сирійської Арабської Республіки, а саме - триваючий в Сирійській Арабській Республіці військовий конфлікт та існуюча ситуація загальнопоширеного порушення прав людини, що ставить під загрозу його життя.

Рішенням Приморського районного суду м.Одеси від 26 червня 2019 року позовні вимоги було задоволено.

Не погоджуючись з даним рішенням суду ДМС подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та відмовити в задоволенні позову.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Судом першої інстанції було встановлено, що позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, вихідцем з м.Алеппо, за національністю - араб, за віросповіданням - мусульманин.

Вперше до України позивач потрапив легально у 2012 році за паспортом громадянина Сирійської Арабської Республіки для виїзду за кордон через КПП «Аеропорт-Одеса» з метою працевлаштування.

Також, згідно матеріалів справи, 05 червня 2018 року співробітниками ДМС в Одеській області за адресою: м.Одеса, вул.Преображенська, 64, було виявлено позивача та за порушення ч.1 ст.203 КУпАП, що виразилось у порушенні правил перебування іноземців в України, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, було складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МОД №002116 та постановою про накладення адміністративного стягнення ПН МОД №002116 позивач був притягнутий до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу на суму 1700,00 грн..

Відносно позивача 05 червня 2018 року ДМС було прийнято рішення №153 про примусове повернення в країну походження та зобов`язано його покинути територію України у термін до 02 липня 2018 року.

Прийняття вказаного рішення і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що є підстави для висновку, що позивач має обґрунтовані побоювання у випадку повернення до Сирії стати жертвою переслідування зі сторони влади, як особа що ухиляється від військової служби, і тим самим, розглядатись як особа, що є противником сирійської влади тільки за цими поглядами.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України.

Положеннями статті 26 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" (далі Закон) передбачено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, може супроводжуватися забороною щодо подальшого в`їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в`їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення. Порядок виконання рішення про заборону щодо подальшого в`їзду в Україну визначає Кабінет Міністрів України.

Іноземець або особа без громадянства зобов`язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.

Так, приймаючи спірне рішення №153 від 05 червня 2018 року про примусове повернення громадянина Сирії ОСОБА_3 , ДМС посилалася на незаконне перебування позивача на території України, відсутність постійного місця проживання та законного джерела існування.

Разом з тим, стаття 31 Закону передбачає обставини, за яких заборонено примусове повернення чи примусове видворення або видачі чи передачі іноземця та особи без громадянства.

Так, положення вказаної статті визначають, що іноземець або особа без громадянства не можуть бути примусово повернуті чи примусово видворені або видані чи передані до країн, де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань; де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання; де їх життю або здоров`ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя.

Як було зазначено вище, позивач є громадянином Сирійської Арабської Республіки, водночас, у липні 2012 року Міжнародний Комітет Червоного Хреста визнав конфлікт у Сирії збройним конфліктом не міжнародного характеру. Кількість осіб, які постраждали під час конфлікту на даний момент дуже висока та продовжує зростати. ООН постійно інформує про акти насилля та вбивствах у Сирії. З початку березня 2011 року постійно надходять відомості щодо порушення права людини та основних свобод, у тому числі страти без суду, тортури, арешти, застосування тяжкої зброї проти мирного населення.

Крім того, в Рекомендаціях УВКБ ООН з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку (далі - САР) (редакція ІІI) від 27 жовтня 2014 року, зазначено, що ситуація щодо захисту прав людини в Сирії погіршується, і в країні вчиняються порушення, рівносильні злочинам проти людяності, що підкріплюються повною відсутністю відповідальності. До групи ризику належать, зокрема, противники сирійського уряду та особи, які такими вважаються, учасники протестів, активісти та інші особи та їх родичі, яких вважають прихильниками опозиції; цивільні особи та їх родичі, які проживають в міських районах, селах та селищах, які вважаються противниками уряду.

У Доповіді незалежної міжнародної комісії Ради з прав людини з розслідування подій в САР від 12 лютого 2014 року зазначено, що урядові війська і проурядові ополченці продовжують здійснювати масштабні напади на цивільних осіб, та систематично скоюють злочини проти людяності у формі вбивств, тортур, зґвалтувань і насильницьких зникнень.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що на теперішній момент в країні громадянського походження позивача продовжує діяти небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Окремо стосовно саме повернення позивача до країни громадянської належності та без врахування причин виїзду та обставин перебування позивача в Україні, колегія суддів зазначає, що відповідно до офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2012 року державам - членам ООН рекомендовано ввести тимчасовий мораторій на всі повернення до Сирії до моменту, коли ситуація в країні дозволятиме безпечне та гідне повернення. Згідно іншої інформації УВКБ ООН за червень 2012 року з початку безладів в Сирії в березні 2011 року, надійшли повідомлення серйозних, широко розповсюджених та систематичних порушеннях прав людини, свавільних арештах великої кількості людей та поганому поводженні, а загальна кількість загиблих перевищує 9000 осіб. Міжнародний комітет Червоного Хреста кваліфікував бойові дії в районах Хомса та Ідліба, як локальні громадські війни.

В Рекомендаціях УВКБ ООН за питанням міжнародного захисту відносно осіб, які залишають САР (Редакція IIІ) від 27 жовтня 2014 року зазначено, що після видання УВКБ ООН в жовтні 2013 року «Рекомендацій з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають САР (Редакція II)» ситуація в Сирії в плані безпеки, дотримання прав людини, переміщення і гуманітарних потреб ще більше загострилася.

Також, Рекомендацією УВКБ ООН від 27 жовтня 2014 року, вказано, що конфлікт у Сирії триває вже 4-й рік, і гуманітарна ситуація, як і раніше, тільки погіршується. Загальне число людей, що потребують гуманітарної допомоги в Сирії досягло 11 млн. осіб, серед яких близько 6,45 млн. внутрішньо переміщені особи.

У пункті 31 Рекомендацій УВКБ ООН, зазначено, що у світлі розвитку подій і зміни обставин в Сирії, можливо, буде доцільно переглянути (якщо цього ще не було зроблено) рішення у справах сирійців, чиї клопотання про надання притулку в минулому були відхилені, щоб ті, хто в силу обставин, що змінилися має обґрунтовані причини звернутися про надання притулку як біженці на місці (sur place), могли розраховувати на ухвалення відповідного рішення, яке дозволить їм користуватися захистом і правами, що випливають з визнання їх біженцями.

Таким чином, на теперішній момент в країні громадянського походження позивача склалася небезпечна для життя ситуація, яка цілком обґрунтовано викликає побоювання за життя та можливі переслідування.

Крім того, Європейський суд з прав людини у справі «Суфі і Елмі проти Сполученого Королівства» (8319/07 та 11449/07) зазначив, що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання (пункти 217-241). Суд зазначив, що критеріями для оцінки інтенсивності/напруженості загального насилля в країні з військовим конфліктом є: чи сторони конфлікту використовують методи або тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення або які були безпосередньо спрямовані проти цивільного населення; чи використання таких методів та/або тактик застосовувались усіма сторонами конфлікту; чи конфлікт був локалізованим чи всеохоплюючим; кількість осіб, яких було вбито, поранено або які буди переміщені в результаті боротьби.

Окрім того, згідно офіційної позиції УВКБ ООН від лютого 2017 року цей документ складений на підставі інформації, доступної за станом на 30 жовтня 2017 р. якщо в ньому не вказано інше, і буде оновлюватися в міру розвитку ситуації в Сирійській Арабській Республіці (далі - «Сирія»). Всі клопотання, подані шукачами притулку особами, необхідно розглядати по суті відповідно до справедливих і ефективними процедурами визначення статусу біженця, з урахуванням актуальної і важливої ??інформації про країну походження. Цей підхід застосовується незалежно від того, аналізуються чи клопотання на підставі критеріїв статусу біженця, що містяться в Конвенції 1951 року про статус біженців (далі - «Конвенція 1951 р.") 2 і в Протокол 1967 року до неї, в мандаті УВКБ ООН, в регіональних документах, що стосуються біженців, або ж на підставі більш широких критеріїв міжнародного захисту, включаючи додаткові форми захисту.

У Рекомендаціях від листопада 2017 року зазначене: «З моменту публікації в листопаді 2015 р документа УВКБ ООН «Рекомендації з питання міжнародного захисту щодо осіб, які покидають Сирійську Арабську Республіку в Редакції IV, сирійський уряд за підтримки союзників повернуло контроль над значною частиною країни.

У цьому документі представлені актуальна і достовірна інформація про країну походження та рекомендації щодо визначення відповідності встановленим критеріям надання міжнародного захисту наведених нижче груп ризику, а також, у відповідних випадках, членів їх сімей або осіб, іншим чином тісно пов`язаних з особами з цих категорій: 2 . Особи, які ухиляються від призову, і дезертири зі збройних сил.

Як повідомляється, протягом 2016-2017 рр. сирійські урядові сили відвоювали у антиурядових збройних угруповань і ІГІЛ значну частину території країни, зокрема, відповідно найбільше місто Сирії Алеппо (в грудні 2016 г.) і, після прориву трирічної блокади ІГІЛ, розташований на північному сході країни місто Дейр-ез-Зор (у вересні 2017 г.). На момент підготовки цього матеріалу сирійські урядові сили здійснюють контроль над усіма великими містами, включаючи столицю країни Дамаск і більшість її передмість, міста Алеппо, Хом, Хама, частково місто Дераа, більшість територій вздовж кордону з Ліваном, а також прибережний регіон, в тому числі провінції Латакія і Тартус . (посилання на офіціальні джерела 16-17)

Отже ситуації в Сирії за інтенсивністю та напруженістю становить ризик для людини, яку висилають в цю країну. Так, сторони конфлікту використовують методи та тактики війни, які збільшують ризик втрат серед цивільного населення.

Суд робить висновок, що ситуація виникнення цілком обґрунтованих побоювань переслідування може скластися як під час знаходження людини у країні свого походження (у цьому випадку особа залишає країну у пошуках притулку), так і під час знаходження людини в Україні, через деякий час після від`їзду з країни походження (тобто, ситуація в країні походження змінилася після від`їзду, породжуючи серйозну небезпеку для заявника), або може ґрунтуватися на діях самого заявника після його від`їзду, коли повернення до країни походження стає небезпечним. Таке цілком обґрунтоване побоювання повинно бути на цей час.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25 червня 2009 року № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця, видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні», зі змінами і доповненнями, внесеними постановою Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20 червня 2011 року № 3.

Пунктом 10 вказаної Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України встановлено, що суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах Державної міграційної служби України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях.

За таких обставин, при розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації, а тому не потребує доказування.

Наведені висновки також узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 26 квітня 2018 року справа №815/2038/17.

Крім того, як було вказано відповідачем, позивач 05 грудня 2016 року звертався з заявою до ДМС про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, водночас, наказом ДМС №121 від 30 червня 2017 року розгляд заяви було призупинено.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на відсутність остаточного вирішення питання щодо визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні за заявою від 05 грудня 2016 року, прийняття ДМС рішення про примусове повернення в країну походження є передчасним, непослідовним та таким, що порушує право позивача на можливість отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту в Україні

Тому, враховуючи все вищезазначене у сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ДМС №153 від 05 червня 2018 року про примусове повернення громадянина Сирії ОСОБА_3 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішенні, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо спірних правовідносин.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Приморського районного суду м.Одеси від 26 червня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий суддя Федусик А.Г.

Судді Бойко А.В. Єщенко О.В.