АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 11-сс/793/302/19 Справа № 711/4706/19 Категорія: ст.ст.  179, 193  КПК УкраїниГоловуючий у І інстанції Михальченко Ю.В. Доповідач в апеляційній інстанції Биба Ю. В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2019 року Колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючого суддів за участю: секретаря Биби Ю. В. Поєдинка І. А., Ятченка М. О. Довженко Т.В.

прокурора підозрюваної захисникаХоміка М.В. Андарак С.В. Чудовської І.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Хоміка М.В. на ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2019 року, якою застосовано щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Мирний, Архангельської області, РФ, громадянки України, проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , підозрюваної у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК України,

запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строком 60 діб та покладено обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України,

в с т а н о в и л а :

Слідчим відділом прокуратури Черкаської області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42017250000000121 від 05.07.2017 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України.

Досудовим розслідуванням установлено, що ОСОБА_1 27.03.2017 відповідно до наказу № 183 о/с від 08.07.2016 перебувала на посаді командира роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в місті Черкаси Департаменту патрульної поліції Національної поліції України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України „Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" від 23.12.1993 зі змінами та доповненнями, - до правоохоронних органів відносяться органи Національної поліції України.

Таким чином, ОСОБА_1 , займаючи посаду командира роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в місті Черкаси Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, з моменту призначення на зазначену посаду була працівником правоохоронного органу, представником влади, та відповідно до Примітки 1 ст. 364 КК України - службовою особою.

Так, згідно до розстановки нарядів роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в м. Черкаси від 27.03.2017, у період з 08 год. по 20 год. 27.03.2017 командир даної роти ОСОБА_1 разом із інспектором вказаної роти Качуром Віктором Васильовичем, оператором прес-центру ОСОБА_2 у складі екіпажу Отава № 0151 на службовому транспортному засобі марки „TOYOTA Prius", д.н.з. НОМЕР_1 та інспектором цієї роти Брюшковим ОСОБА_3 , який ніс службу цього дня у складі екіпажу 118 на службовому автомобілі „TOYOTA Prius", д.н.з. НОМЕР_2 , спільно виконували свої службові обов`язки.

Близько 12 год. 40 хв. цього дня екіпажем патрульної поліції № 0151 було помічено транспортний засіб марки «МІТSUВІSНІ» моделі «L 400», д.н.з. НОМЕР_3 на зеленому фоні, який рухався по вул. І.Франка в напрямку вул. Шевченка в м. Черкаси та не подавши сигнал світловими покажчиками повороту відповідного напрямку здійснив поворот на вул. Благовісну в м. Черкаси, чим порушив п. 9.2 ПДР України, у зв`язку з чим відповідно до п. 1.1 ст. 35 Закону України „Про Національну поліцію" вказаним екіпажем прийнято рішення про зупинення даного транспортного засобу.

Виконуючи вимогу екіпажу поліції № 0151, водій транспортного засобу «МІТSUВІSНІ» моделі «L 400», д.н.з. НОМЕР_3 , ОСОБА_4 , діючи відповідно до вимог п. 15.2. «Правил дорожнього руху України», зупинив автомобіль біля правого краю проїзної частини дороги, навпроти будинку № 81 по вул. Благовісній в м. Черкаси.

Після цього ОСОБА_5 підійшов до водія ОСОБА_4 , представився, назвавши своє прізвище, посаду, спеціальне звання, пояснив причину зупинки транспортного засобу, однак, всупереч ч. 2 ст. 31 Закону України „Про Національну поліцію" не повідомив, що здійснюється відео фіксація розмови, під час якої до автомобіля підійшов ОСОБА_2 , та за допомогою відеокамери здійснював відеозйомку дій працівників патрульної поліції, фіксуючи вказаний транспортний засіб і осіб, які знаходилися у ньому, а саме: водія ОСОБА_4 та пасажира ОСОБА_6 . Перебуваючи у салоні автомобіля та відкривши передні пасажирські двері, ОСОБА_6 словесно намагався відігнати ОСОБА_2 , використовуючи при цьому нецензурну лексику. Після почутого до транспортного засобу зі сторони пасажира підійшли ОСОБА_1 та ОСОБА_7 , які зробили зауваження ОСОБА_6 та повідомили, що ОСОБА_2 є представником прес-служби Управління патрульної поліції в м. Черкаси Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, після чого ОСОБА_6 зачинив двері автомобіля.

У подальшому ОСОБА_7 , який стояв позаду вказаного автомобіля, підійшов до водійських дверцят та приєднавшись до розмови через відкрите скло почав вести розмову з пасажиром ОСОБА_6 , який неодноразово просив ОСОБА_7 представитись, однак останній всупереч ч. 3 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» цього не зробив та почав поводити себе зухвало, тим самим провокуючи конфлікт.

Враховуючи дану ситуацію та поведінку працівників поліції, ОСОБА_4 вийшов з автомобіля та попросив усіх заспокоїтись, проводячи з працівниками поліції спокійну розмову, до якої приєднався ОСОБА_6 , також вийшовши з автомобіля.

У подальшому, на ґрунті провокативної та зухвалої поведінки ОСОБА_7 , між ним та ОСОБА_6 виник конфлікт, у ході якого ОСОБА_6 словесно образив ОСОБА_7 . Одразу ж після почутого у свою адресу ОСОБА_7 , будучи обізнаним у галузі права, як працівник правоохоронного органу, достовірно знаючи, що за словесну образу законодавством не передбачено ні кримінальної ні адміністративної відповідальності, маючи реальну можливість захистити свою честь і гідність шляхом подання позовної заяви до суду, діючи з мотивів помсти за нанесену йому образу, умисно, розуміючи, що ОСОБА_6 , тримаючи руки в кишенях, не вчиняє активних дій, направлених на порушення громадського порядку та безпеки, не становить загрози життю та здоров`ю працівників поліції, явно виходячи за межі наданих йому прав та повноважень, усвідомлюючи протиправність своєї поведінки, всупереч ст. ст. 43, 44, 45 Закону України «Про Національну поліцію», ст. 260 КУпАП, з метою незаконного адміністративного затримання ОСОБА_6 , порушуючи службові обов`язки поліцейського, у тому числі щодо попередження про затримання ОСОБА_6 , одразу повідомив його про затримання, на що останній запитав про підстави.

У цей момент у ОСОБА_1 , як керівника екіпажу Отава № 0151 згідно розстановки нарядів роти № 3 батальйону Управління патрульної поліції в м. Черкаси від 27.03.2017, а також у ОСОБА_5 виник з ОСОБА_7 єдиний спільний умисел на завідомо незаконне затримання ОСОБА_6 та застосування до нього фізичного насильства.

Так, після того як ОСОБА_7 вигукнув ОСОБА_5 про необхідність затримання ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , які діяли узгоджено, жодного пояснення та будь-яких відповідей на запитання ОСОБА_6 з даного приводу не надали, а ОСОБА_7 , діючи з прямим умислом, спрямованим на незаконне затримання ОСОБА_6 , наказав останньому витягнути руки з кишень штанів та завести їх за спину, на що ОСОБА_6 , не розуміючи підстав затримання, відмовився виконувати незаконну вимогу працівника поліції. Надалі ОСОБА_7 , не роз`яснивши підстав затримання та не надавши ОСОБА_6 достатнього часу для виконання його вимоги, із умисним застосуванням фізичної сили вчинив спробу завести руки ОСОБА_6 за спину, однак в силу своїх фізичних даних самостійно не зміг це зробити та вигукнув ОСОБА_5 щоб той тримав ОСОБА_6 .

Після чого ОСОБА_5 , діючи умисно, явно перевищуючи надані йому повноваження, усвідомлюючи відсутність для ОСОБА_5 небезпеки його життю та здоров`ю зі сторони ОСОБА_6 , розуміючи незаконність дій ОСОБА_7 щодо затримання ОСОБА_6 спільно з останнім із застосуванням неправомірної фізичної сили намагався завести руки ОСОБА_6 за спину, при цьому ОСОБА_7 , усвідомлюючи явну кількісну та фізичну перевагу над ОСОБА_6 , умисно, з метою подолання опору потерпілого, перевищуючи надану йому владу, наніс декілька ударів ОСОБА_6 коліном правої ноги в пах та живіт, чому не перешкоджали ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , які умисно діяли узгоджено з ОСОБА_7 , усвідомлюючи протиправний характер незаконних дій останнього, які виразились у явному перевищенні наданої йому влади шляхом незаконного затримання ОСОБА_6 із необґрунтованим застосуванням фізичної сили до потерпілого, який не становив загрози для життя та здоров`я вказаних працівників поліції.

У подальшому, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 , діючи умисно, узгоджено та цілеспрямовано, продовжуючи виконання спільного умислу, спрямованого на незаконне адміністративне затримання ОСОБА_6 , явно перевищуючи свої службові повноваження, із застосуванням необґрунтованої фізичної сили повалили ОСОБА_6 на асфальтне покриття обличчям до низу та продовжували активні фізичні дії, направлені на заламування рук ОСОБА_6 за спину з метою подолання його опору. При цьому, ОСОБА_7 різкими рухами коліна притискав голову ОСОБА_6 до асфальту, чим заважав потерпілому нормально дихати та спричиняв йому фізичну біль, але усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, розуміючи різке погіршення стану здоров`я потерпілого, не зупинив свої незаконні дії, бажаючи довести свій злочинний умисел до кінця.

В цей час, ОСОБА_6 повідомив працівникам поліції, що він є інвалідом, у нього хвороба серця та ускладнилось дихання, однак ОСОБА_5 та ОСОБА_7 на його слова не реагували, а ОСОБА_1 , в свою чергу, маючи спільний із ОСОБА_5 та ОСОБА_7 умисел на незаконне затримання ОСОБА_6 , приниження його честі та гідності, діючи умисно та узгоджено з останніми, явно перевищуючи надану їй владу, без попередження, з метою подолання опору потерпілого, незважаючи на отриману інформацію щодо інвалідності останнього, зневажливо ставлячись до подальшого можливого погіршення його здоров`я, застосувала щодо ОСОБА_6 спеціальний засіб - кайданки та лише по закінченню затримання повідомила, що ОСОБА_6 вчинив адміністративне правопорушення, в результаті чого його затримано.

Після фізичного затримання ОСОБА_6 ОСОБА_1 викликала на місце події карету швидкої допомоги, яка в подальшому доставила ОСОБА_6 до КЗ «Третя міська лікарня швидкої медичної допомоги Черкаської міської ради» для надання медичної допомоги.

У подальшому, ОСОБА_5 , продовжуючи виконання спільного з ОСОБА_7 та ОСОБА_1 умислу, спрямованого на явне перевищення наданої їм влади, незаконне затримання та притягнення ОСОБА_6 до адміністративної відповідальності, в приміщенні вищевказаного медичного закладу, склав протоколи АА № 009957 від 27.03.2017, АА № 196541 від 27.03.2017 про вчинення ОСОБА_6 адміністративних правопорушень, передбачених ст. ст. 173, 185 КУпАП, які скеровано до Соснівського районного суду м. Черкаси для розгляду по суті, провадження по яких зазначеним судом 13.06.2017 та 16.06.2017 закрито за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу зазначених адміністративних правопорушень, рішення у яких апеляційним судом Черкаської області залишено без змін.

В результаті умисних протиправних дій ОСОБА_1 завдано істотної шкоди державним інтересам у вигляді підриву авторитету та престижу органу державної влади в особі управління патрульної поліції в місті Черкаси Департаменту патрульної поліції Національної поліції України, а потерпілому ОСОБА_6 завдано шкоди у вигляді його незаконного адміністративного затримання, складення стосовно нього протоколів про адміністративне правопорушення та спричинення при цьому фізичного насильства у вигляді завдання фізичного болю, що супроводжувалось образою особистої гідності ОСОБА_6 , та виразилось у завданні останньому моральних страждань, що підтверджується висновком експерта № 12663/18-61 від 27.03.2019.

05.06.2019 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК України.

10.06.2019 року слідчий в ОВС слідчого відділу прокуратури Черкаської області Павленко Т.О. звернулась до слідчого судді із клопотанням про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту строком на 2 місяці з покладенням на останню обов`язків, визначених ч. 5 ст. 194 КПК України.

Ухвалою слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2019 року клопотання слідчого задоволено частково та застосовано щодо ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строком на 60 діб, тобто до 10 серпня 2019 року включно, але не більше ніж в межах строку досудового розслідування, та покладено на неї обов`язки, визначені ч. 5 ст. 194 КПК України.

Ухвала обґрунтована тим, що ОСОБА_1 має сталі соціальні зв`язки, раніше не судима, характеризується лише з позитивної сторони, одружена, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, а тому з метою запобігання ризикам, передбаченим пунктами 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, достатнім буде застосування запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання.

Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, прокурор у кримінальному провадженні Хомік М.В. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою задовольнити клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.

Апеляційна скарга вмотивована тим, що клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу складено відповідно до вимог ст. 184 КПК України, до нього додано докази обгрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК України, та наведено ризики, зазначені у ст. 177 КПК України.

Так, прокурор вказує, що підозрювана ОСОБА_1 може переховуватись від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення покарання, так як вона підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, за який Законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі від трьох до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з урахуванням того, що місцем реєстрації ОСОБА_1 є м. Ровеньки, Луганської області, яке на даний час є тимчасово окупованою територією; має закордонний паспорт, що дає можливість виїзду за кордон; на даний час ОСОБА_1 офіційно не працевлаштована та постійного місця роботи не має.

Також прокурор зазначає, що ОСОБА_1 може незаконно впливати на потерпілого ОСОБА_6 , свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_8 , ОСОБА_2 , інших підозрюваних, експерта у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; може вчинити інше кримінальне правопорушення.

Враховуючи наведене, прокурор вважає, що запобігти вказаним ризикам можливо лише, застосувавши щодо підозрюваної ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора та слідчого Павленко Т.О. про задоволення апеляційної скарги, пояснення підозрюваної ОСОБА_1 та її захисника Чудовської І.В., які просили відмовити в задоволенні апеляційної скарги прокурора, вивчивши матеріали клопотання та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Ухвала слідчого судді про обрання запобіжного заходу повинна відповідати вимогам ст. 5 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та  ст. ст.177, 178 КПК України. 

Відповідно до вимог ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може переховуватись від органів досудового розслідування, перешкоджати кримінальному провадженню.

Статтею 178 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов`язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров`я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв`язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв`язку з його доступом до зброї.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Таким чином, щоб вирішити справу у відповідності до вимог закону, суд повинен взяти до уваги, крім даних, передбачених ст. 177 КПК України, особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки, характер справи, тяжкість покарання та наслідки вчинення протиправних діянь.

Як вбачається з матеріалів справи, зазначені вимоги закону судом першої інстанції дотримані.

Згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «К.Г. проти Німеччини» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об`єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин. Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення.

Отже, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред`являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об`єктивно зв`язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі Нечипорук та Йонкало проти України від 21 квітня 2011 року термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об`єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (також рішення від 30 серпня 1990 р. у справі «Фокс, Кемпбелл і Гартлі проти Сполученого Королівства» (Fох, Campbell and Hartley v. the United Kingdom), п. 32, Series A, № 182).

На основі наданих стороною обвинувачення матеріалів, які обґрунтовують клопотання слідчого про застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту, колегія суддів приходить до висновку, що зазначені у клопотанні обставини підозри мають місце і підтверджуються на цьому етапі розслідування достатньою сукупністю даних, детальний перелік яких міститься в клопотанні слідчого.

На переконання колегії суддів, із матеріалів клопотання вбачається, що об`єктивний неупереджений спостерігач міг би зробити висновок про можливе вчинення підозрюваною інкримінованого їй кримінального правопорушення.

Оскільки на даному етапі кримінального провадження не допускається вирішення тих питань, які повинен вирішувати суд під час розгляду справи по суті, а саме питань, пов`язаних з оцінкою доказів з точки зору їх достатності і допустимості для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчиненні злочину, колегія суддів на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів лише визначає, що причетність ОСОБА_1 до вчинення злочину, підозра у якому їй повідомлена, є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї обмежувального заходу.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК України, та вбачає необхідність застосування щодо підозрюваної ОСОБА_1 запобіжного заходу.

Водночас, колегія суддів враховує, що відповідно до вимог ст. ст. 177, 178, 183, 194, 200 КПК України та п. «е» ч. 1 ст. 5 Європейської конвенції  з прав людини та основоположних свобод (Рим, 1950 року), міра запобіжного заходу у виді взяття під варту обирається підозрюваному, обвинуваченому судом при наявності обґрунтованої підозри у вчиненні ним правопорушення або якщо обґрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню ним правопорушення чи його втечі після його вчинення, що вказана особа може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілого, свідків та інших учасників кримінального провадження, перешкоджати провадженню іншим чином, а також вчиняти інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.

В контексті практики Європейського суду з захисту прав людини, слід зазначити, що ризик втечі підсудного не може бути встановлений лише на основі суворості можливого вироку. Оцінка такого ризику має проводитись з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня (Панченко проти Росії). Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов`язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв`язками та усіма видами зв`язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (Бекчиєв проти Молдови).

Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.

Згідно з положеннями статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод нікого не може бути позбавлено свободи, крім установлених цією статтею Конвенції випадків і відповідно до процедури, встановленої законом.

Відповідно до практики ЄСПЛ обґрунтованість підозри, на якій має ґрунтуватися арешт, складає суттєву частину закріпленої у статті 5 § 1(с) Конвенції гарантії від безпідставного арешту.

Враховуючи, що відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, колегія суддів приймає до уваги, що у рішенні ЄСПЛ у справі «Соловей і Зозуля проти України» останній зазначив, що суд має перевірити не лише дотримання процесуальних норм національного законодавства, а й обґрунтованість підозри, на підставі якої особу взято під варту.

Перевіряючи доводи клопотання слідчого на предмет наявності ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ст. 177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчим суддею вірно взято до уваги особисті обставини життя підозрюваної ОСОБА_1 , про те, що підозрювана має міцні соціальні зв`язки в місці її постійного проживання, одружена, на утриманні має двох неповнолітніх дітей, раніше не судима.

Колегією суддів також враховано і те, що підозрювана ОСОБА_1 працює в ТОВ «Некатрейдгруп» на посаді начальника юридичного відділу з 02 липня 2019 року по теперішній час, а також є фізичною особою-підприємцем, що також свідчить про наявність у неї міцних соціальних зв`язків та зменшує ризик переховування від органів досудового розслідування та суду.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновком слідчого судді про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки до 05.06.2019 року ОСОБА_1 не мала статусу підозрюваної.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 194 КПК України, якщо при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу прокурор доведе обставини, передбачені п.1 та 2 ч.1 ст. 194 КПК України, але не доведе обставини, передбачені п.3 ч.1 цієї статті, слідчий суддя має право застосувати більш м`який запобіжний захід, ніж той, який зазначений у клопотанні, а також покласти на підозрюваного обов`язки, передбачені ч.5 ст. 194 КПК України.

Одним із запобіжних заходів є особисте зобов`язання, яке відповідно до ст. 179 КПК України полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов`язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України.

З урахуванням особи підозрюваного, наявності ризиків, передбачених п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявності обґрунтованої підозри ОСОБА_1 у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК України, колегія суддів вважає, що застосований слідчим суддею запобіжний захід щодо ОСОБА_1 у виді особистого зобов`язання зможе забезпечити виконання покладених на неї процесуальних обов`язків.

При цьому, колегія суддів враховує тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній у разі визнання її винуватою у вчиненні нею кримінального правопорушення, передбаченого ч 1 ст. 28, ч. 2 ст. 365 КК України, однак, тяжкість можливого покарання не може бути єдиною підставою для застосування щодо підозрюваної запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту.

Крім того, колегією суддів враховано і те, що з моменту застосування щодо підозрюваної ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання до розгляду справи судом апеляційної інстанції, жодних доказів порушення підозрюваною своїх процесуальних обов`язків стороною обвинувачення не надано, що свідчить про ефективність застосованого судом першої інстанції запобіжного заходу.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно п. 1 ч. 3 ст. 407 КПК України  за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвалу слідчого судді суд апеляційної інстанції має право залишити ухвалу без змін.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя при розгляді клопотання слідчого про застосування щодо підозрюваної ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді цілодобового домашнього арешту повно та об`єктивно дослідив всі обставини, з якими закон пов`язує застосування запобіжних заходів, в тому числі і у виді особистого зобов`язання, при цьому вислухавши та врахувавши пояснення всіх учасників судового розгляду.

З огляду на викладені обставини, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для застосування щодо ОСОБА_1 запобіжного заходу у виді особистого зобов`язання та належним чином мотивував своє рішення.

Порушень норм кримінального процесуального законодавства України, які могли б стати підставою для скасування ухвали слідчого судді, колегією суддів не вбачається.

Керуючись ст.ст. 176, 179, 193, 194, ч. 2 ст. 376, ст. ст. 404, 405, п. 1 ч. 3 ст. 407, ст.ст. 419, 422 КПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а :

Ухвалу слідчого судді Придніпровського районного суду м. Черкаси від 12 червня 2019 року, якою застосовано щодо підозрюваної ОСОБА_1 запобіжний захід у виді особистого зобов`язання строком 60 діб та покладено обов`язки, передбачені ст. 194 КПК України, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні Хоміка М.В.   –  без задоволення.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення і  оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий :

Судді :