Особи
Учасники процесу:
Ім`я Замінене і`мя Особа
Судове рішення #80350077



ХЕРСОНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 654/2097/17-ц Головуючий в І інстанції Францішко Ю.В.

Номер провадження 22ц - 819/871/2019 Доповідач: Бугрик В.В.




ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ


15 липня 2019 року Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:


Головуючого Бугрика В.В.,


Суддів: Базіль Л.В.,


Приходько Л.А.,


секретаря Давиденко І.О.


розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голопристанського районного суду Херсонської області у складі судді Францішка Ю.В. від 25 лютого 2019 року за позовом Голопристанської міської ради Херсонської області до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне підприємство «Гопри-Водоканал», про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим будинком, шляхом виселення з нього осіб, які туди самовільно вселилися та проживають, без надання іншого житла, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Голопристанської міської ради Херсонської області, треті особи: Комунальне підприємство «Гопри-Водоканал», Служба у справах дітей та соціальної роботи з сім`ями та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про визнання права власності за набувальною давністю,


ВСТАНОВИВ:


Голопристанська міська рада Херсонської області, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , посилаючись на те, що з 2002 року житловий будинок АДРЕСА_1 , вважався та обліковувався як безхазяйний. Виконавчий комітет Голопристанської міської ради своїм рішенням від 28.02.2007 р. № 82 доручив Херсонському ДБТІ видати Голопристанській міській раді свідоцтво про право власності на об`єкт нерухомого майна - будинок за вищевказаною адресою, який є власністю територіальної громади м. Гола Пристань. Відповідно до рішення міської ради від 21.11.2017 № 479, зазначений будинок знаходиться на балансі КП «Гопри-Водоканал». На даний час у вищезазначеному будинку проживає відповідач ОСОБА_1 , яка вселилася самовільно, без законних на то підстав. На письмову вимогу виконавчого комітету Голопристанської міської ради від 05.04.2017 р. за № 02-17/153, звільнити самоправно зайнятий житловий будинок АДРЕСА_1 , відповідач не реагує та продовжує проживати в зазначеному будинку. У зв`язку з наявністю перешкод у здійсненні позивачем права користуватися та розпоряджатися зазначеним нерухомим майном, позивач просить усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього осіб, які самоправно вселилися та проживають, без надання іншого житла, а саме: відповідача ОСОБА_1 та осіб, які разом з нею проживають, а також стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Відповідач за первісним позовом, ОСОБА_1 звернулася до суду з зустрічним позовом до Голопристанської міської ради Херсонської області, про визнання за нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за набувальною давністю, в якому позивач зазначила, що вона зі своєю сім`єю в 2007 році вселилася в зазначений житловий будинок. На той момент вказаний житловий будинок був напівзруйнований та занедбаний, власників не було. Із 2007 року по теперішній час позивач постійно, добросовісно, відкрито та безперервно проживає у вказаному будинку, сплачує житлово-комунальні послуги, та нею за кошти сім`ї був зроблений ремонт у будинку.


Рішенням суду позовні вимоги Голопристанської міської ради Херсонської області задоволено у повному обсязі. Зобов`язано, усунути перешкоди в користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 шляхом виселення з нього осіб, які самоправно вселилися та проживають, без надання іншого житла, а саме відповідача ОСОБА_1 разом з особами, які проживають з відповідачем. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Голопристанської міської ради Херсонської області судові витрати, що складаються зі сплаченого судового збору в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Голопристанської міської ради Херсонської області, треті особи: Комунальне підприємство «Гопри-Водоканал», Служба у справах дітей та соціальної роботи з сім`ями та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про визнання права власності за набувальною давністю - повністю відмовлено.


В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог Голопристанської міської ради Херсонської області відмовити у повному обсязі, а зустрічний позов про визнання права власності на житлове приміщення за набувальною давністю задовольнити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що у 2007 році вселилась у зазначений будинок за попередньою домовленістю та згодою тодішнього міського голови Голопристанської міської ради. Судом не було з`ясовано та підтверджено, що оспорюваний будинок належав Голопристанькій міській раді на момент її вселення, судом також не встановлено хто був власником будинку до оформлення позивачем права власності на нього.


Вислухавши доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, колегія суддів приходить до наступних висновків.


Судом встановлено, що відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане 17.07.2007 р. територіальній громаді міста Гола Пристань, в особі Голопристанської міської ради Херсонської області, на праві комунальної власності належить житловий будинок, будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

Такі ж відомості внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого, що підтверджується Інформаційною довідкою щодо об`єкта нерухомого майна.

Рішенням 19 сесії 5-го скликання Голопристанської міської ради від 21.11.2007 р. за № 479, житловий будинок АДРЕСА_1 було передано на баланс третьої особи - комунального підприємства «Комунальник» (на даний час назва - КП «Гопри-Водоканал»).

В спірному будинку, за вищевказаною адресою, проживає громадянка ОСОБА_1 з сім`єю, яка вселилася у 2007 році за усним дозволом голови Голопристанської міської ради.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач порушує право власності Голопристанської міської ради на майно, яке є непорушним та охороняється державою в силу норм Цивільного кодексу, Житлового кодексу України та Конституції України, шляхом обмеження власника в розпорядженні належному їй на праві власності будинку. На письмову вимогу виконавчого комітету Голопристанської міської ради від 05.04.2017 р. за № 02-17/153, звільнити самоправно зайнятий житловий будинок АДРЕСА_1 відповідач не реагує та продовжує проживати в зазначеному будинку. Будь які відомості про законні підстави відповідача проживати в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 в матеріалах справи відсутні, стороною по справі не надано.


Апеляційний суд зазначає, що згідно зі статтями 4, 5 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог, зазначених та доведених ним обставин. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Згідно з ч. 2 ст. 318 ЦК України усі суб`єкти права власності є рівними перед законом. Разом з цим, захисту підлягають не тільки права й законні інтереси власників майна, а й можливий захист осіб, які є потенційними власниками, тобто у таких осіб, у яких лише у разі звернення до суду виникне право власності (ст. ст. 344, 376 ЦК України).

За нормами діючого законодавства застосовування механізмів захисту права власності використовується і для захисту прав не власників. Так само повинні захищатись права осіб, яким майно належить на договірних підставах, тобто які перебувають з власником майна в зобов`язальних правовідносинах. До них відносяться орендарі (наймачі), зберігачі, заставодержателі тощо. Крім цього, ст. 395 ЦК України передбачається можливість існування інших видів речових прав, як зазначених у ній, так і таких, що можуть встановлюватися іншими законами. Положення ст. 396 ЦК України визначають для особи, яка має інше речове право на чуже майно, право на захист цього права, в тому числі й від власника майна, відповідно до положень глави 29 ЦК України. Отже, законний володілець може пред`являти позов до власника про захист від незаконних дій останнього, що не пов`язані з умовами відповідного договору (орендар до орендодавця у разі порушення його прав тощо).

Добросовісний набувач має можливість пред`явити позов до власника про відшкодування коштів на утримання майна, що перебувало в нього до часу, коли він дізнався або повинен був дізнатися про те, що його володіння є незаконним. Способом відновлення порушених прав та законних інтересів власника є судовий захист. Відповідачами за позовами про захист прав на речі можуть бути як незаконні володільці (добросовісні та недобросовісні), так і сторона за відповідним договором, а також особи, які заподіяли шкоду власнику, або у інший спосіб порушили його права та законні інтереси. Відповідно до ст. ст. 15, 16, 386, 391 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його прав в майбутньому. Підставою для задоволення негаторного позову власника є встановлення факту порушення прав власника і об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні ним цих прав.


Проте апеляційний суд наголошує, що згідно із частиною 4 статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.


Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й необхідним у демократичному суспільстві. Інакше кажучи, воно має відповідати нагальній суспільній необхідності, зокрема бути співмірним із переслідуваною законною метою. Житло має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві. Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, особливої ваги надається процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс в результаті застосування виселення (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41 та § 44, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року).

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частиною четвертою статті 10 ЦПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Стаття 8 Конвенції стосується прав особливої важливості для особистості людини, її самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві (див., mutatis mutandis, рішення від 27 травня 2004 року у справі «Коннорс проти Сполученого Королівства» («Connors v. the United Kingdom»), заява № 66746/01, § 82). ЄСПЛ неодноразово висловлювався щодо можливості виселення особи з житлового приміщення. Так, у рішенні від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine», заява № 19009/04, § 41) ЄСПЛ вказав, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Виселення особи з житла без надання іншого житлового приміщення можливе за умов, що таке втручання у право особи на повагу до житла передбачене законом, переслідує легітимну мету, визначену у пункті 2 статті 8 Конвенції, та є необхідним у демократичному суспільстві. Відповідність останньому критерію визначається з урахуванням того, чи існує нагальна суспільна необхідність для застосування такого обмеження права на повагу до житла та чи буде втручання у це право пропорційним переслідуваній легітимній меті. Навіть якщо законне право на зайняття житлового приміщення припинене, особа вправі мати можливість, щоб її виселення було оцінене судом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ від 09 жовтня 2007 року у справі «Станкова проти Словаччини» («Stankova v. Slovakia»), заява № 7205/02, § 60-63).


Відсутність обґрунтування у судовому рішенні фактичних підстав застосування приписів законодавства, навіть якщо формальні вимоги були дотримані, може серед інших чинників братися до уваги при вирішенні питання про те, чи встановлено справедливий баланс заходом, що оскаржується (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справі «Беєлер проти Італії» («Beyeler v Italy»), заява № 33202/96, § 110).

Неврахування національними судами принципу пропорційності у справах про виселення особи з житла є підставою для висновку про порушення стосовно такої особи статті 8 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення ЄСПЛ у справах «Дакус проти України» («Dakus v. Ukraine») від 14 грудня 2017 року, заява № 19957/07; «Кривіцька та Кривіцький проти України» («Kryvitska and Kryvitskyy v. Ukraine») від 2 березня 2011 року, заява № 30856/03; «Садов`як проти України» («Sadovyak v. Ukraine») від 17 травня 2018 року, заява № 17365/14).

Згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщеннями, в яких законно мешкають або законно створені. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia), заява № 58255/00, п. 36, ECHR 2004-XI. Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення від 13 травня 2008 р. у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» (McCann v. the United Kingdom), заява № 19009/04, п. 50), п.п. 40, 41 вказаного рішення Європейського суду від 02.12.2010 р. Відповідно до пункту 36 рішення від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії» (Prokopovich v. Russia) Європейський суд з прав людини концепція «житла» за змістом статті 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. То чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків з конкретним місцем проживання (див. також рішення Європейського суду з прав людини по справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року, п. 63). Таким чином, у справі «Прокопович проти Росії» № 58255/00 встановлено, що тривалий час проживання особи в житлі, незалежно від його правового режиму, є достатньою підставою для того, щоб вважати відповідне житло належним такій особі в розумінні статті 8 Конвенції, а тому наступне виселення її з відповідного житла є невиправданим втручанням в приватну сферу особи, порушенням прав на повагу до житла.

Отже, при вирішенні питання про виселення відповідача, суду необхідно встановити баланс між правами та інтересами відповідача, яка тривалий час проживає у спірному житлі, та метою, яку переслідує позивач при поданні даного позову про виселення відповідача із спірного житлового приміщення без надання іншого житлового приміщення і самим цим заходом.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 з сім`єю проживала у наданому їй житловому приміщенні з 2007 року, тобто на час звернення позивача до суду з вимогою виселення, майже 10 років, що у розумінні статті 8 Конвенції є триваючим зв`язком особи з конкретним місцем постійного проживання та достатньою підставою для того, щоб вважати таке житло належним ОСОБА_1 . При цьому, позивачем не надано відповідних доказів того, що відповідач вселився до спірного будинку з порушенням встановленого законом порядку.


Але судом першої інстанції не було звернуто уваги на те, що ОСОБА_1 вселилася до будинку по АДРЕСА_1 , та тривалий час користувалася цим житлом протягом майже 10 років, дійшов передчасного висновку про виселення з нього осіб, в тому числі і малолітньої, без надання іншого житла, адже право користування відповідача вищезазначеним житловим приміщенням підпадає під гарантії, передбачені пунктом 2 статті 8 Конвенції. При цьому виселення відповідача із спірної житлового будинку є невиправданим втручанням у її право на повагу до житла. Тому позовні вимоги Голопристанської міської ради Херсонської області щодо виселення з будинку без надання іншого житла ОСОБА_1 разом з особами, які проживають з нею, підлягає скасуванню.


Щодо зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 до Голопристанської міської ради Херсонської області апеляційний суд зазначає, що відповідно до положень ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Так, для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до зазначеної статті повинні існувати наступні ознаки: володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю; володіння має бути відкритим, очевидним для всіх третіх осіб, які повинні мати можливість спостерігати за ним; володіння має бути безперервним протягом визначених законом строків.

ВССУ у своєму листі «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» за №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 року зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних з правом власності в силу набувальної давності, судам слід враховувати наступне: право власності на нерухоме майно можна набувати за набувальною давністю лише після 01 січня 2011 року; задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 334 ЦК можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння; за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено; відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності; у разі втрати майна володільцем не зі своєї волі (усунення володільця від володіння нерухомим майном), неповернення майна у володіння та незвернення з позовом про витребування такого майна протягом року строк набувальної давності переривається; у разі повернення нерухомого майна у володіння чи пред`явлення позову про його витребування строк набувальної давності не переривається, а період, протягом якого володілець не з власної волі був позбавлений володіння, зараховується до строку набувальної давності.

Спірний будинок відповідно до свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 17.07.2007 року належить територіальній громаді в особі Голопристанської міської ради та з пояснень сторін та матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 усвідомлювала той факт, що проживала на житловій площі, яка належить до комунальної власності територіальної громади м. Гола Пристань Херсонської області, суд цілком обґрунтовано у задоволенні зустрічних позовних вимог відмовив і у цій частині рішення суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.


За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що оскільки судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального і процесуального права, то відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 та п. 3, п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині виселення і стягнення судових витрат, з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволені позовних вимог в частині виселення ОСОБА_1 разом з особами, які з нею проживають.


Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд


ПОСТАНОВИВ:


Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.


Рішення Голопристанського районного суду Херсонської області від 25 лютого 2019 року по даній справі в частині задоволення позовних вимог про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житловим будинком АДРЕСА_1 , шляхом виселення з нього осіб, які самоправно вселилися та проживають, без надання іншого житла, а саме відповідача ОСОБА_1 , разом з особами, які проживають з відповідачем, та стягнення з ОСОБА_1 на користь Голопристанської міської ради Херсонської області судових витрат, що складаються зі сплаченого судового збору в сумі 1600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп. - скасувати.


Постановити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги Голопристанської міської ради Херсонської області до ОСОБА_1 , третя особа: Комунальне підприємство «Гопри-Водоканал», про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим будинком, шляхом виселення з нього осіб, які туди самовільно вселилися та проживають без надання іншого житла, залишити без задоволення.


В решті рішення суду залишити без змін.


Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.


Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Бугрик



Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.В. Базіль




_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.А. Приходько


Повний текст постанови складений 17 липня 2019 року.


Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Бугрик



  • Номер: 2/654/892/2017
  • Опис: про усунення перешкод в здійсненні права користування житловим будинком шляхом виселення з нього осіб, які туди самоправно вселилися та проживають без надання іншого житла
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 654/2097/17
  • Суд: Голопристанський районний суд Херсонської області
  • Суддя: Бугрик В.В.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Виконання рішення
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 27.07.2017
  • Дата етапу: 28.12.2017
  • Номер: 2/654/99/2019
  • Опис: про усунення перешкод в здйсненні права користування житловим будинком шляхом виселення з нього осіб, які туди самоправно вселення та проживають без надання іншого житла
  • Тип справи: на цивільну справу (позовне провадження)
  • Номер справи: 654/2097/17
  • Суд: Голопристанський районний суд Херсонської області
  • Суддя: Бугрик В.В.
  • Результати справи: скасовано частково
  • Етап діла: Розглянуто у апеляційній інстанції
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 31.05.2018
  • Дата етапу: 15.07.2019
  • Номер: 22-ц/819/871/19
  • Опис: за позовом Голопристанської міської ради Херсонської області до Чепок Наталії Олександрівни, представник відповідача – адвокат Лебєдєва Т. О.), третя особа: Комунальне підприємство «Гопри-Водоканал», про усунення перешкод у здійсненні права користування житловим будинком, шляхом виселення з нього осіб, які туди самовільно вселилися та проживають без надання іншого житла та зустрічним позовом Чепок Наталії Олександрівни до Голопристанської міської ради Херсонської області, треті особи: Комунальне підприємство «Гопри-Водоканал», Служба у справах дітей та соціальної роботи з сім’ями та молоддю виконавчого комітету Голопристанської міської ради Херсонської області, про визнання права власності за набувальною давністю
  • Тип справи: на цивільну справу за апеляційною скаргою (а)
  • Номер справи: 654/2097/17
  • Суд: Херсонський апеляційний суд
  • Суддя: Бугрик В.В.
  • Результати справи:
  • Етап діла: Розглянуто: рішення набрало законної сили
  • Департамент справи:
  • Дата реєстрації: 11.04.2019
  • Дата етапу: 15.07.2019
Коментарі
Коментарі відсутні
Потрібна автентифікація

Потріблно залогінитись, щоб коментувати

Логін Реєстрація