Ухвала

18 липня 2019 року

м. Київ

справа № 753/17572/17

провадження № 61-12764ск19

Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Зайцева А. Ю., розглянувши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» звернулося з указаним позовом, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за договором купівлі-продажу квартири в розмірі 151 528,56 грн, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 26 серпня 2014 року 11 346 доларів США та 3 % річних за період з 21 лютого 2012 року по 26 серпня 2014 року - 11 424,54 грн, а всього 163 007,68 грн.

Дарницький районний суд міста Києва рішенням від 19 лютого 2018 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року, в задоволенні позову відмовив.

10 липня 2019 року Приватне акціонерне товариство «Фармацевтична фірма «Дарниця» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просило скасувати рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню.

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев`ята статті 19 ЦПК України).

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» передбачено, що у 2019 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць установлено в розмірі з 01 січня 2019 року (на час подання касаційної скарги) - 1 921 грн.

Предметом позову у цій справі є стягнення з відповідача заборгованості за договором купівлі-продажу квартири в розмірі 151 528,56 грн, що еквівалентно за курсом НБУ станом на 26 серпня 2014 року 11 346 доларів США та 3 % річних за період з 21 лютого 2012 року по 26 серпня 2014 року в розмірі 11 424,54 грн, а всього 163 007,68 грн, що станом на 01 січня 2019 року не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 921 грн х 100 = 192 100 грн).

Тому справа є малозначною в силу вимог пункту 1 частини шостої статті 19 ЦПК України і окремого визнання її такою не потребує.

В касаційній скарзі заявник посилається на те, що скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки апеляційним судом проігноровано висновок Великої Палати Верховного Суду, сформульований у постанові від 17 жовтня 2018 року в справі № 753/22010/14-ц, щодо правильного застосування норм права при витлумаченні умов договору.

Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, вважає, що наведені заявником обставини, не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки Велика Палата Верховного Суду, на яку вказує заявник, дійшла висновку про порушення судами норм процесуального права, не дослідження зібраних у справі доказів, не правильне застосування положень статті 61 ЦК України (у редакції, чинній на час розгляду справи у суді першої інстанції), статті 82 ЦК України у чинній редакції, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та впливають на права й інтереси всіх учасників спору, що стало підставою для скасування судових рішень і передачі справи на новий розгляд. Доводи заявника у цій справі полягають у його незгоді з оцінкою судів зібраних у справі доказів та встановлених обставин, що не стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.

Посилання в касаційній скарзі на порушення норм матеріального та процесуального права фактично підтверджує незгоду особи, яка подала касаційну скаргу, з оскаржуваними судовими рішеннями.

Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Верховним Судом досліджено та взято до уваги: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства й не встановлено випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

Європейський суд з прав людини вказує, що було б важко погодитися з тим, що Верховний Суд у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволило йому відфільтрувати справи, що надходять до нього, має бути пов`язаним з помилками нижчих судів при визначенні питання щодо надання комусь доступу до нього. В іншому випадку це може серйозно заважати роботі Верховного Суду і зробить неможливим виконання Верховним Судом своєї специфічної ролі. У прецедентній практиці Суду вже було підтверджено, що повноваження вищого суду щодо визначення своєї юрисдикції не можуть бути обмежені таким чином (рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Зубац проти Хорватії»).

Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у малозначній справі і вони не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Зазначення у постанові Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року про можливість оскарження цієї постанови в касаційному порядку не є підставою для перегляду справи судом касаційної інстанції, оскільки справа є малозначною, а тому ухвалені у ній судові рішення касаційному оскарженню не підлягають.

Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 1 частини шостої, частиною дев`ятою статті 19, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 19 лютого 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 червня 2019 року в справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Фармацевтична фірма «Дарниця» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу квартири.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя А. Ю. Зайцев