АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22а -1794/ 2006 Головуючий по 1 -й інстанції
Яковенко Н.Л. Суддя-доповідач: Дорош А.І.
РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 липня 2006 року м. Полтава
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого: Дорош А.І.
Суддів Лобова О.А., Дряниці Ю.В.
при секретарі Буряк С.М.
з участю
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
представників відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4
третьої особи ОСОБА_5
представників третіх осіб ОСОБА_12, ОСОБА_13
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2006 року
по справі за позовом ОСОБА_1 та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Відкритого акціонерного товариства "Полтавський автоагрегатний завод", територіальної громади в особі Полтавської міської ради, органу опіки та піклування Київського району про визнання договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача Дорош А.І., -
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2005 р. ОСОБА_1 в своїх іетересах та інтересах неповнолітньої дочки ОСОБА_6 звернулася до суду з даним позовом.
Вказувала, що у 1988 р. її вітчим ОСОБА_10 отримав 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 на сім"ю із 4-х осіб: він (основний наймач жилого приміщення), його дружина ОСОБА_7 (її матір) та двох дітей від першого шлюбу дружини - ОСОБА_1, ОСОБА_5. Остання вийшла заміж і з квартири виписалася. Вона вийшла заміж, чоловік ОСОБА_8 без реєстрації проживає у спірній квартирі, ІНФОРМАЦІЯ_1 народила дочку ОСОБА_6, яка зареєстрована в спірній квартирі. У 2001 р. мати розірвала шлюб з ОСОБА_10
21.11.2002 р. ОСОБА_10 помер. Після його смерті мати повідомила, що вона випадково знайшла серед його документів договір купівлі-продажу вищевказаної квартири від 25.08.1992.р. за 18965 крб. 75 коп. лише на його ім"я. 17.09.2003 р. мати отримала свідоцтво про право власності на 1/2 частину вказаної квартири, про що їй стало відомо лише зараз. Вважає, що договір купівлі-продажу квартири порушує її житлові права та її дочки, оскільки, згідно ст. 15 ЗУ "Про власність " наймач жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду і члени його сім"ї вправі придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом викупу, на час викупу вона та її дочка були прописані у спірному жилому приміщенні в якості членів сім"ї наймача ОСОБА_10, але у договорі купівлі-продажу квартири не вказані, що призвело до того, що в даний час юридично ніякого права на житло не мають.
Просила суд поновити строк позовної давності звернення до суду. Визнати договір купівлі-продажу спірної квартири від 25.08.1992 р. недійсним. Визнати свідоцтво про право власності на 1/2 частину спірної квартири, видане на ім"я ОСОБА_7 17.09.2003 р. недійсним.
У лютому 2006 р. позивач ОСОБА_1 надала додаткову позовну заяву. Вказала, що в ході слухання справи було встановлено, що після смерті ОСОБА_10, який був власником спірного жилого приміщення, на 1/2 його частину 01.10.2004 р.отримав свідоцтво про право на спадщину за законом син померлого - ОСОБА_9. Просила визнати вказане свідоцтво недійсним.
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2006 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, Відкритого акціонерного товариства "Полтавський автоагрегатний завод", територіальної громади в особі Полтавської міської ради, органу опіки та піклування Київського району про визнання договору купівлі-продажу, свідоцтва про право власності, свідоцтва про право на спадщину за законом недійсними - відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить вищевказане рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, достовірно встановивши факт придбання ОСОБА_10 у Полтавського агрегатного заводу житла у особисту власність, суд посилається на ст.15 ЗУ "Про власність" від 07.02.1991 р., яка передбачає право наймача жилого приміщення та членів його сім"ї на придбання у власність відповідної квартири або будинку шляхом їх викупу, не дав оцінки тій обставині, що таким правом скористався лише наймач спірного житлового приміщення; суд не взяв до уваги накази № НОМЕР_1, № НОМЕР_2 по Полтавському автоагрегатному заводу, в яких зазначено, що спірну квартиру дозволяється продати ОСОБА_10 на сім"ю з 6-ти осіб, про нявність даних наказів та про факт викупу спірного жилтового приміщення лише ОСОБА_10 вона не знала, згоди на викуп квартири, як того вимагає Положення про продаж громадянам у власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого Постановою Ради міністрів Української РСР і Української республіканської Ради професійних спілок від 19.05.1989 р. № 142, вона не давала і це встановлено судом; суд повинен був застосувати вимоги ст.48 ЦК України в ред. 1963 р.. яка передбачає визнанння угоди недійсною при невідповідності її законові та іншим актам; не грунтується на законі висновок суду про безпідставне посилання на порушення прав неповнолітніх дітей при укладенні договору у зв"язку з відсутністю висновку органу опіки і піклування; є невірним застосування судом ст. 75 ЦК України в ред. 1963 р. про позовну давність не залежно від заяви сторони, оскільки у відповідності з ч.2 п.4 Прикінцевих та перехідних положень до ЦК України 2004 р. положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності, її право та право її дочки відносно спірного житла виникли при дії ЦК 1963 р., але продовжують існувати і зараз; у відповідності з вимогами ч. З ст.267 ЦК України в ред. 2004 р. позовна давність застосовується лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення, чого в даному спорі не мало місця; з часу свого поселення в квартиру, а її дочка з часу народження мали право корисуватися нею, про порушене право вона дізналася лише зараз; не можна погодитися з висновком суду про те, що свідоцтва про право власності на ім"я ОСОБА_7. та про право на спадщину на ім"я ОСОБА_9 видані на законних підставах, оскільки вказані правочини вчинені на підставі наявності у покійного права власності на спірне жиле приміщення, яке отримане ним незаконно, а тому послідуючі правочини, видані на підставі такого правовстановлюючого документу повинні бути визнані недійсними.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 307 ч.1 п.2 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно ст. 309 ч.1 п.п. 1,4 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права.
Суд першої інстанції вірно встановив, що на час укладення договору купівлі-продажу квартири 25.08.1992 р. членами сім'ї ОСОБА_10 були : ОСОБА_7, ОСОБА_1, ОСОБА_6 (неповнолітня), ОСОБА_5, ОСОБА_11 (неповнолітній); за нормами чинного законодавства на час викупу квартири , як наймач ОСОБА_10, так і члени його сім'ї' мали право придбати у власність спірну квартиру. Своїм правом на викуп скористався лише наймач житла; в порушення вимог Положення про продаж громадянам у власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого Постановою Ради міністрів Української РСР і Української республіканської Ради професійних спілок від 19.05.1989 р. № 142 до заяви про викуп не було додано письмової згоди членів сім'ї ОСОБА_10 на придбання квартири у власність, чим порушено встановлений зазначеним Положенням порядок.
Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову у зв"язку з пропуском строків позовної давності на підставі ст.ст. 75, 76, 80 ЦК України в ред. 1963 р., вказав, що в судовому засіданні не знайшло свого підтвердження поважність причин його пропуску, але даний висновок суду є невірним з врахуванням встановлених фактичних обставин по справі.
Згідно п.7 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України в ред. 2004 р. до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред"явлення якого иникло до 01 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше.
Згідно ст. 76 ЦК України в ред. 1963 р. перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Як вбачається із матеріалів справи, судом першої інстанції було неповно з"ясовані обставини, що мають значенні для справи, зокрема не було встановлено коли саме позивач ОСОБА_1 дізналася про порушення свого права та коли у неї виникло право на позов.
Як встановлено колегією судців, сам факт укладання 25.08.1992 р. договору купівлі-продажу квартири не можна вважати початком перебігу строку позовної давності, оскільки, як встановлено місцевим судом, у позивача не відбиралася письмова згода на придбання квартири, тому відсутні підстави вважати, що саме з цього часу вона знала або повинна знати про порушення свого права, відсутні інші належні та допустимі докази того, що вона знала про спірний договір саме з часу його укладання. Як вбачається із пояснень позивача при розгляді справи в суді першої інстанції, що підтвердила позивач і в суді апеляційної інстанції, про існування спірного договору їй стало відомо після смерті ОСОБА_10, який померІНФОРМАЦІЯ_2, інші члени сім"ї також вказують на ці обставини, дані обставини підтверджуються зібраними доказами по справі. Доказів на спростування тверджень позивача в цій частині суду не надано.
За таких обставин, беручи до уваги те, що позивач звернулася до суду у червні 2005 р., колегія суддів приходить до висновку про те, що то строк позовної давності не був пропущений.
Крім цього, є невірним висновок суду про придбання квартири у 1992 р. ОСОБА_10 за власні кошти, оскільки квартира придбана у період перебування подружжя ІНФОРМАЦІЯ_3 з 1981 р. по 2001 р. у зареєстрованому шлюбі.
Згідно ст. 48 ЦК України в ред. 1963 р. недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
По недійсній угоді кожна з сторін зобов"язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
З врахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що, судом першої інстанції при ухваленні рішення неповно були з"ясовані обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовані норми матеріального права, а тому рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення по суті позовних вимог.
Беручи до уваги те, що договір купівлі-продажу спірної квартири укладений з порушенням Положення про продаж громадянам у власність квартир в будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого Постановою Ради міністрів Української РСР і Української республіканської Ради професійних спілок від 19.05.1989 р. № 142, строк звернення до суду з даним позовом на захист порушеного права, в тому числі і права неповнолітньої дочки, позивачем не був пропущений, послідуючі правочини, видані на підставі спірного правовстановлюючого документа підлягають визнанню недійсними, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.1, 4, 314, 316, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ВИРІШИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 задовільнити .
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 10 травня 2006 року скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Позовні вимоги ОСОБА_1 та в інтересах неповнолітньої ОСОБА_6 задовільнити .
Визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 25.08.1992 р. між Полтавським автоагрегатним заводом та ОСОБА_10, посвідчений Другою полтавською державною нотаріальною конторою, реєстр № НОМЕР_4, та зареєстрованого в Полтавському міжміському бюро технічної інвентаризації в реєстровій книзі № 120 за реєстровим номером НОМЕР_5.
Визнати недійсним свідоцтво про право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, видане 17.09.2003 р.на ім"я ОСОБА_7 Другою полтавською державною нотаріальною конторою, реєстр № НОМЕР_6.
Визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, видане 01.10.2004 р. на ім"я ОСОБА_9 Другою полтавською державною нотаріальною конторою, реєстр № НОМЕР_7.
За договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 25.08.1992 р.повернути сторони в первісний стан, а саме зобов"язати ВАТ "Полтавський автоагрегатний завод" повернути ОСОБА_1, ОСОБА_7, ОСОБА_5 суму вартості вказаної квартири 18965 крб. 75 коп. у перерахунку на національну грошову одиницю України - гривню; квартиру АДРЕСА_1 повернути у комунальну власність територіальній громаді м. Полтави в особі Полтавської міської ради.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання ним законної сили.