2-а-73/10

 ПОСТАНОВА

ІМ'ЯМ    УКРАЇНИ

     13 січня 2009 р. Джанкойський міськрайонний суд АРК  

у складі: головуючого  - Смирнової З.П.,

при секретарі – Карпович І.М.,                                      

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Джанкой адміністративну справу за позовом Джанкойського міжрайонного прокурору в інтересах ОСОБА_1 до Управління ПФУ в Джанкойському районі АРК про визнання дій неправомірними по не нарахуванню та невиплаті підвищення до пенсії дитині війни та стягнення недоплаченої щомісячної державної допомоги, як дитині війни, за 2006-07 роки у сумі 2733 гр. 30 коп.,  

ВСТАНОВИВ:

       Позивач звернулася до суду  з дійсним позовом. Просить визнати дії відповідача по не нарахуванню та невиплаті підвищення до пенсії дитині війни та стягнення підвищення до пенсії у розмірі 2733 гр. 00 коп. неправомірними й про поновлення пропущеного строку для звернення до суду неправомірними.

       Позовні вимоги мотивовані тім, що позивач має статус дитини війни та має право на пільги, передбачені  Законом України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.04 р. № 2195-1У, зокрема на отримання державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, але відповідач порушує дане його право, просить відновити пропущений строк для звернення до адміністративного суду.  

       Позивач до суду не з’явилася. У своєї заяві просить розглянути справу у її відсутності. Наполягає на задоволенні позову у повному обсязі.

      Представник відповідача до суду не з’явився. Відповідач надав заперечення проти позову. Просить розглянути справу у відсутності його представника.  Суд вважає, що неприбуття в судове засідання без поважних причин представника відповідача не є перешкодою для розгляду справи, і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

      З урахуванням доводів позивача та відповідача, викладених у їхніх заявах, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає відмові в задоволенні.  

     Суд виходить з наступного: відповідно до закону України «Про соціальний захист дітей війни» до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України  та яким на час закінчення Другої світової війни було менше 18 років.

    Позивач ОСОБА_1, 22.01.38 р. н., віднесена до категорії дітей війни, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України Джанкойського району АРКрим та отримує пенсію за віком.

  Відповідно до ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», який набрав чинності з 01.01.06 р., дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога. Що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків  мінімальної пенсії за віком.

   Водночас ст. 7 цього закону передбачено, що фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених зазначеним законом. Здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.

   Ст. 110 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 р.» було встановлено, що пільги дітям війни, передбачені абзацом 7 ст. 5 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», запроваджуються з 1 січня 2006 р., а статтею 6 – протягом 2006 р. поетапно, за результатами виконання бюджету в першому півріччі, визначеному КМУ за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

   В 2006 р. урядом не впроваджувався порядок надання пільг, передбачених ст. 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни».

   Відповідно до п. 12 ст. 71 ЗУ «Про державний бюджет України на 2007 р. з метою приведення окремих норм законів у відповідність із цім законом, на 2007 р. зупинено, зокрема, дію статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни».

   09.07.07 р. Конституційним Судом України у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) ухвалено Рішення № 6-рп/2007, відповідно до якого визнані такими, що н відповідають Конституції України (є неконституційними) положення, зокрема п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік»№ 489-У від 19.12.06 року.

  Конституційний суд України визначив, що положеннями Закону України  «Про Державний бюджет Украйни на 2007 рік» не можуть скасовуватися чи змінюватися обсяги прав і обов’язків, пільг, компенсації і гарантій громадян, передбачених іншими законами України, не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України. а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

   Суд враховує, що зазначене рішення Конституційного Суду України у цій справі мають преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв’язку з правовідносинами, які виникли в наслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, остаточним і не можуть бути оскаржені.

  Статтею. 152 Конституції України передбачено, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом  України рішення про їх неконституційність. Відповідно до частини третьої статті 22 Конституції України, при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав й свобод, у т. ч. і для дітей війни. Відповідно до положень ст. 28. Закону України  «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок – 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень дає Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 р. № 966-14, а також Закон України  «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05 жовтня 2000 року № 2017-111, згідно статті  1 якого прожитковий мінімум використовується для визначення, у т.ч. мінімального розміру пенсії за віком, який відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Частиною 3 статті  4 даного Закону ( в редакції Закону № 2505-4 від 25 березня 2005 року, що діє з 31 березня 2005 року), передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних й демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі  про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження. Статтею 62 Закону України  «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19 грудня 2006 р. № 489-5 був затверджений прожитковий мінімум на одну особу, яка втратила працездатність з 1 січня – 380 гр., з 1 квітня – 387 гр., з 1 жовтня – 395 гр. ОСОБА_2 стаття була змінена Законом України від 15 березня 2007 р. № 749-5 та існує в новій редакції з 28 березня 2007 року («Урядовий кур’єр» та «Голос України від 28.березня 2007 р.), якою прожитковий мінімум для особи, яка втратила працездатність, визначений з 1 січня -380 гр., з 1 квітня 406 гр., з 1 жовтня 411 гр. При цьому, зазначена стаття доповнена абзацом, яким передбачено встановити, що для визначення мінімального розміру пенсії за віком відповідно до абзацу першого частина 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» з 01 квітня та з 01 жовтня 2007 року. застосується прожитковий мінімум для осіб, яки втратили працездатність, визначений абзацом п’ятим частини першої цієї статті, збільшений на 1 відсоток, що складає відповідно 410 гр. 06 коп.; 415 гр. 11 коп.

   Посилення відповідача на те, що діючим законодавством не передбачений обов’язок здійснювати виплати, встановлені Законом України  «Про соціальний захист дітей війни», судом не приймаються до увагтняти до уваги. Так згідно з п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України  № 1261 від 24.10.07 р. (далі Постанова № 1261), до основних засад Пенсійного фонду України відноситься, зокрема, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно з законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. У п. 8 вказаної Постанови, до джерел формування коштів Пенсійного фонду України відносяться також кошти державного бюджету та державних цільових фондів, що перераховуються до Фонду у випадках, передбачених законодавством.

   З таких обставин, приймаючи до уваги те, що згідно з Законом України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни виплачується підвищення саме до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, суд, керуючись зазначеними вище положеннями Указу Президента України № 121/2001 від 01.03.01 р. та постановою № 1261, приходить до висновку, що саме органами ПФУ позивачу мало виплачуватись підвищення пенсії відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».    

   Відповідач в запереченнях на позов наполягав н застосуванні положень ст.ст. 99, 100Кодексу адміністративного судочинства України в частині відмови в задоволенні позову у зв’язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

  Згідно зі статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цім Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи, встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про пропущення своїх прав, свобод чи інтересів. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які,          якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася  або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи  інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цім порядком, то обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Строк звернення до суду про виплату допомоги позивачем пропущений, оскільки позов пред’явлений до суду в 2009 р., тобто поза межами річного строку, встановленого ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України.

   Доказів поважності причин пропуску строку звернення до суду за захистом своїх прав позивач не надав.

   Як встановлено судом, п. 17 ст. 77 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 р.» № 3235-1V від  20.12.05 р. виключено на підставі Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 р.» № 3367-1V від 19.01.06 р., який набрав чинності через десять з опублікування, що відбулося 19.05.06 р. в Офіційному віснику України.

   Таким чином, позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав не пізніше 29.05.06 р.

   Рішення Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.07 р. офіційно оприлюднене в Офіційному віснику України 27.07.07 р. Таким чином, позивач повинен був дізнатися, що його право на отримання щомісячної державної соціальної допомоги порушено саме з моменту оприлюднення зазначеного рішення. З таких обставин позивач пропустив річний строк звернення до суду з вказаними вимогами.

   Таким чином, пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови для задоволення адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

   Приймаючи до уваги, що поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав стосовно позовних вимог щодо нарахування щомісячної державної допомоги за 2006 р.-2007 р. позивач суду не надав, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для поновлення зазначеного строку. Позов підлягає відмові в задоволенні.  

            Керуючись ст.ст. 3, 8-12, 14, 17, 69-71, 86, 99, 100,159-163 КАС України, суд        

ПОСТАНОВИВ:

   У задоволенні позову відмовити.  

   Постанова може бути оскаржена в Апеляційний суд АРК через Джанкойській міськрайонниий суд АРК у порядку ст. 185 КАС України.

              Головуючий                                                                  З.П.Смирнова