Єдиний унікальний номер 227/947/19        Номер провадження 22-ц/804/1906/19

                                      Доповідач Санікова О. С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

  18 липня 2019 року          Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Санікової О. С.

суддів: Космачевської Т. В., Мальованого Ю.М.

         розглянувши у порядку письмового провадження в приміщені суду в місті Бахмуті цивільну справу № 227/947/19                

         за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

         за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 року,

        (суддя – Любчик В. М.,  рішення ухвалено у м. Добропілля, повний текст судового рішення  складено 17 травня 2019 року),

В С Т А Н О В И В : 

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі за період з березня по липень 2017 року в розмірі 20 989,96 грн., з урахуванням вже здійсненого утримання прибуткового податку з громадян й інших обов`язкових платежів, суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за кожен день до часу фактичного розрахунку чи постановлення рішення судом, посилаючись на те, що перебував в трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року, звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату.  При звільненні відповідач не провів повний розрахунок.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений частково:

стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1   суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 19 030,03 грн. (без утримання податку та інших обов`язкових платежів).

В задоволенні іншій частині позовних вимог відмовлено.   

В апеляційній скарзі Публічне акціонерне товариство «Українська залізниця»  просить рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 в частині стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованості по заробітній палаті в розмірі 19 030,03 грн. скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також неповне з`ясування судом  обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у нього перед позивачем заборгованості по заробітній платі, оскільки відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання за трудовим договором. Форс-мажорні обставини, які викладені у Науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно ст.ст. 47,83,115,116 КЗпП України.

Також, на думку відповідача, суд першої інстанції не взяв до уваги, що втрата контролю і доступу ПАТ «Українська залізниця» до своїх виробничих потужностей та іншого майна, що знаходяться, зокрема на території м. Іловайськ, у тому числі до трудових книжок працівників, оригіналів наказів, особових справ працівників, посадових інструкцій, табелів обліку робочого часу, примірників звіту, що подавалися до контролюючих органів, починаючи з 20 березня 2017 року, коли фактично вийшло з-під контролю управління вищевказаними виробничими потужностями і припинення здійснення господарської діяльності, знівелювала можливість відповідача виконати зобов`язання перед працівниками згідно зі ст. 47, 83, 115, 116 КЗпП України.        

Крім того, вважає, що підстави для часткового задоволення позову у суду першої інстанції були відсутні у зв`язку із втратою первинних документів, а надані позивачем до позову копії документів не є належними доказами у справі, оскільки не мають печатки підприємства.  

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу ПАТ «Українська залізниця» без задоволення, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 року без змін, оскільки рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У ч. 3 цієї статті зазначено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 20 989,96 грн., середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за кожен день до часу фактичного розрахунку чи ухвалення судом рішення.

Враховуючи те, що апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, справа підлягає розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач у період з 01.12.2004 року по 17.07.2017 року перебував у трудових відносинах з відповідачем.

01.12.2004 року позивача було прийнято до «Іловайської дистанції електропостачання» Донецької залізниці; на підставі наказу № 40/н від 26.01.2007 року «Іловайська дистанція електропостачання» Донецької залізниці перейменоване на «Іловайська дистанція електропостачання» ДП «Донецька залізниця»; згідно наказу ПАТ «Укрзалізниця» № 303  від  15.04.2016 року  «Іловайська дистанція електропостачання» ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Донецька  дирекція  залізничних перевезень»  регіональної філії  «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я позивача.

На підставі долученого до матеріалів справи наказу (розпорядження) № 6913/ ДН-ос від 10.07.2017 року ОСОБА_1 звільнено з посади начальника району електропостачання відокремленого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання» структурного  підрозділу «Донецька  дирекція  залізничних  перевезень»  регіональної  філії

«Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» за  п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням  штату з 17.07.2017 року, про що у трудовій книжці зроблено запис № 13, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсації за 19 днів відпустки.

Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31.10.2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" з публічного на приватне та перейменовано в акціонерне товариство "Українська залізниця".

До матеріалів справи долучено копії розрахунків заробітної плати позивача, з яких вбачається, що за березень 2017 року всього нараховано 5 562,67 грн., сума до виплати 4423,33 грн.; за квітень 2017 року всього нараховано 4 219,39 грн., сума до виплати 3 355,19 грн., за травень 2017 року всього нараховано 2 521,01 грн., сума до виплати 2004,67 грн.; за червень 2017 року  всього нараховано 1 061, 48 грн., сума до виплати 844,07 грн.; за липень 2017 року  всього нараховано  12801,43 грн., (до складу вищезазначеної суми також входять виплата одноразової грошової допомоги, компенсація за 19 днів відпустки), сума до виплати 10 362,70 грн.

Згідно довідки ОСОБА_1 отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 1 959,93 грн. з утриманням податку та інших обов`язкових платежів, що підтверджується копією відомості на виплату грошей № 26 за березень 2017 року.   

Також, позивач долучив до матеріалів справи копію розрахунку оплати середньої зарплати, копії табелів обліку використання робочого часу за березень 2017 року - липень 2017 року, копію колективного договору.

З матеріалів справи також вбачається, що наказом №236/ДНД від 17.03.2017 року структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції. Наказом №49 від 20.03.2017 року виробничого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» встановлено початок простою з 20 березня 2017 року для всіх працівників виробничого підрозділу «Іловайська дистанція електропостачання».

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань у розумінні практики Європейського суду. Підстави для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відсутні, оскільки висновок Торгово-промислової палати України є належним та допустимим доказом, що підтверджує відсутність вини відповідача у не проведенні своєчасного розрахунку з позивачем при його звільненні.

Такі висновки суду є правильними.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

            Таким чином,  суд дійшов правильного висновку про встановлення на підставі розрахунків  заборгованості заробітної плати, табелів обліку використання робочого часу, наявності заборгованості з виплати заробітної плати на користь позивача за березень по липень 2017 року.

           Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

           За частинами 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

           За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

           Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.       

            Проте, відповідачем будь-якими іншими належними та допустимими доказами висновок суду першої інстанції не спростований. 

            Посилання відповідача на відсутність з 20 березня 2017 року доступу до документації підприємства та втрату контролю над господарською діяльністю структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про виплату заборгованості по заробітній платі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються встановленими обставинами.

             Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у виплаті позивачу заробітної плати, є безпідставними з огляду на положення частини першої статті 76 ЦПК України, відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

            Підприємство працювало в умовах АТО і до 2017 року і зобов`язано було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників. Видавши наказ про оплату працівникам часу простою з березня 2017 року, відповідач не приймав ніяких заходів для вирішення питання про звільнення працівників та збереження відповідних документів, їх звільнення було проведено лише в липні 2017 року.

            Незалежно від виниклої ситуації відповідач мав можливість вирішити питання оперативно щодо звільнення працівників, однак вирішив це питання лише в липні 2017 року. Доказів того, що для вирішення питання про видання наказу про звільнення працівників існувала непереборна сила не надано.

            Крім того, суд першої інстанції правомірно врахував Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України, оскільки ним підтверджено, що починаючи з 20 березня 2017 року, відсутня вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, що унеможливлює застосування судом вимог ст. 117 та ст.237-1 КЗпП України у цій справі. Разом з тим, наявність такого висновку не звільняє відповідача від обов`язку виплати заробітної плати працівнику, яка не була своєчасно виплачена.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17 травня 2019 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: