Єдиний унікальний номер 227/5136/18        Номер провадження 22-ц/804/1780/19

                                      Доповідач Санікова О. С.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

  18 липня 2019 року          Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого судді Санікової О. С.

суддів:  Агєєва О. В., Космачевської Т. В.,

         розглянувши у порядку письмового провадження в приміщені суду в місті Бахмуті цивільну справу № 227/5136/18                

         за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням термінів її виплати,

         за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2019 року,

        (суддя – Любчик В. М.,  рішення ухвалено у м. Добропілля, повний текст судового рішення  складено 11 квітня 2019 року),

В С Т А Н О В И В : 

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеною позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача заборгованість по заробітній платі в розмірі 16 776,95 грн., компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 154,41 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2017 року по день ухвалення судом рішення, посилаючись на те, що перебував у трудових відносинах з відповідачем до 10.07.2017 року, звільнений за п. 1 ст. 40 КЗпП України за скороченням штату.  При звільненні відповідач не провів повний розрахунок з відповідачем.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволено частково:

стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1   суму заборгованості по заробітній платі у розмірі 15 128,45 грн.; суму компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 154,41 грн. (з утриманням сум, що підлягають стягненню, податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів).

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.   

В апеляційній скарзі Акціонерне товариство «Українська залізниця» просить рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2019 в частині задоволення позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості по заробітній палаті за березень-липень 2017 року в розмірі 15 128,45 грн. та суми компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку із порушенням терміну її виплати у сумі 2 154,41 грн. скасувати; судові витрати покласти на позивача.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неповне з`ясування судом  обставин, що мають значення для справи.

Зокрема, відповідач зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність у нього перед позивачем заборгованості по заробітній платі, оскільки відповідач не мав об`єктивної можливості перевірити факт виконання позивачем своїх професійних обов`язків та виконати свої зобов`язання за трудовим договором. Форс-мажорні обставини, які викладені у Науково-правовому висновку Торгово-промислової палати України № 126/2/21-10.2 від 16.01.2018 року унеможливлювали виконання відповідачем своїх зобов`язань згідно ст.ст. 47,83,115,116 КЗпП України.

Також, на думку відповідача, відсутність документів, ведення яких передбачено законодавством про працю, затверджених наказом від 05.12.2008 року № 489 Державного комітету статистики «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», а саме: наказів (розпорядження) про прийняття на роботу; наказів (розпорядження) про надання відпустки; наказів (розпорядження) про припинення трудового договору (контракту); табелів обліку використання робочого часу; розрахунково-платіжної відомості працівника не дає підстави для підтвердження інформації щодо фактичного виконання робіт, що безпосередньо впливає на можливість проведення нарахувань. Відсутність первинних документів вказує на відсутність заборгованості відповідача перед позивачем, що сталося внаслідок дій форс-мажорних обставин.

Крім того, суд помилково взяв до уваги як належний доказ надані позивачем розрахунки заробітної плати, які виготовлені на непідконтрольній українській владі території.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Лаврищев В. В., просив залишити апеляційну скаргу АТ «Українська залізниця» без задоволення, рішення без змін.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. У ч.3 цієї статті зазначено, що розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1   звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення заборгованості по заробітній платі у розмірі 16 776,95 грн., компенсації за втрату частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 2 154,41 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.07.2017 року по день ухвалення судом рішення.

Враховуючи те, що апеляційним судом не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі та зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста прожиткових мінімумів для працездатних осіб, справа підлягає розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно записів у трудовій книжці НОМЕР_1 ОСОБА_1 у період з 23.10.1991 року по 17.07.2017 року  перебував у трудових відносинах з відповідачем.

23.10.1991 року позивача було прийнято до «Локомотивного депо Іловайськ» Донецької залізниці; на підставі наказу № 564 від 02.12.1992 року звільнено за власним бажанням; 10.12.1992 року прийнято до «Іловайської дистанції сигналізації і зв`язку» Донецької залізниці»; на підставі наказу № 198 від 11.06.2009 року «Іловайська дистанція сигналізації і зв`язку» перейменоване на «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» ДП «Донецька залізниця»; згідно наказу ПАТ «Укрзалізниця» № 303 від 15.04.2016 року «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» ДП «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у виробничий підрозділ «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця». 

На підставі наказу (розпорядження) № 6192/ ДН-ос від 10.07.2017 року, ОСОБА_1 звільнено з посади електромонтера з ремонту та обслуговування пристроїв сигналізації, централізації та блокування 5 розряду бригади з ремонту пристроїв сигналізації,централізації та блокування ВП «Іловайська дистанція сигналізації та зв`язку» структурного підрозділу «Донецькадирекція залізничнихперевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» на підставі п. 1ст.40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням штату 17.07.2017 року, про що у трудовій книжці зроблено запис № 19, з виплатою одноразової грошової допомоги у розмірі одного середньомісячного заробітку, компенсації за 15 днів відпустки.

До матеріалів справи долучено копії розрахунків заробітної плати позивача, з яких вбачається, що за березень 2017 року всього нараховано 3 927,29 грн. сума до виплати 3 122,92 грн.; за квітень 2017 року всього нараховано 2 550,36 грн., сума до виплати  2 027,99 грн., за травень 2017 року всього нараховано 2 147,67 грн., сума до виплати 1 707,79 грн.; за червень 2017 року  всього нараховано 0,00 грн.; за липень 2017 року  всього нараховано 8 151,63 грн., (до складу вищезазначеної суми також входять виплата одноразової грошової допомоги, компенсація за 15 днів відпустки), сума до виплати становить 6 612,37 грн.

Також, позивач долучив до матеріалів справи копію розрахунку оплати відпустки, копію розрахунку оплати середньої зарплати, копії табелів обліку використання робочого часу за березень 2017 року - липень 2017 року.

Згідно з копією видаткового касового ордеру № 2166 від 18.09.2017 року ОСОБА_1 отримав заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 1 648,50 грн. без урахування обов`язкових утримань податків на доходи та інших зборів.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що позивач перебував у трудових відносинах з відповідачем до 17.07.2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, при звільненні не отримав всі належні йому платежі, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань у розумінні практики Європейського суду.

Такі висновки суду є правильними.

Статтею 43 Конституції України гарантовано право кожного на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно із частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Відповідно до частини 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно із ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1, 2 і 6 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

А статтею 34 Закону України «Про оплату праці» та Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» передбачено проведення компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати.

            Таким чином,  суд дійшов правильного висновку про встановлення на підставі розрахунків  заборгованості заробітної плати, табелів обліку використання робочого часу, наявності заборгованості з виплати заробітної плати на користь позивача у розмірі 15 128,45 грн. та стягнення компенсації у зв`язку з порушенням строків її виплати.

           Частиною 3 ст. 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

           За частинами 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

           За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

           Згідно ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.       

            Проте, відповідачем будь-якими іншими належними та допустимими доказами висновок суду першої інстанції не спростований.

            Посилання відповідача на відсутність з 16 березня 2017 року організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» та виробничих підрозділів, підпорядкованих дирекції, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про виплату заборгованості по заробітній платі не можуть бути прийняті до уваги, оскільки спростовуються встановленими обставинами.

             Посилання відповідача в апеляційній скарзі на відсутність первинної документації, як на підставу для відмови у виплаті позивачу заробітної плати, є безпідставними з огляду на положення частини першої статті 76 ЦПК України, відповідно до якої доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

            Підприємство працювало в умовах АТО і до 2017 року і зобов`язано було передбачити всі можливі обставини, які б перешкодили подальшій діяльності структурних підрозділів, задля чого повинно було приймати всі заходи для того, щоб мати на території України всі первинні бухгалтерські документи для оплати праці працівників. Видавши наказ про оплату працівникам часу простою з березня 2017 року, відповідач не приймав ніяких заходів для вирішення питання про звільнення працівників та збереження відповідних документів, їх звільнення було проведено лише в липні 2017 року.

            Незалежно від виниклої ситуації відповідач мав можливість вирішити питання оперативно щодо звільнення працівників, однак вирішив це питання лише в липні 2017 року. Доказів того, що для вирішення питання про видання наказу про звільнення працівників існувала непереборна сила не надано.

Крім того, суд першої інстанції правомірно врахував Науково-правовий висновок Торгово-Промислової палати України, оскільки ним підтверджено, що починаючи з 20 березня 2017 року, відсутня вина відповідача у несвоєчасному розрахунку з позивачем при звільненні, що унеможливлює застосування судом вимог ст. 117 та ст.237-1 КЗпП України у цій справі. Разом з тим, наявність такого висновку не звільняє відповідача від обов`язку виплати заробітної плати працівнику, яка не була своєчасно виплачена.

Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, що відповідно до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення, рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 11 квітня 2019 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених підпунктами а-г пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Судді: