ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

18 липня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 749/1354/18

Головуючий у першій інстанції – Шаповал З. О.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/920/19

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД у складі:

головуючого-судді: Онищенко О.І.

суддів: Скрипки А.А., Харечко Л.К.

секретар: Поклад Д.В.

Позивач: ОСОБА_1

Відповідач: Сновська міська рада Сновського району Чернігівської області

Особа, яка подала апеляційну скаргу: ОСОБА_1

Розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу на рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 03 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Сновської міської ради Сновського району Чернігівської області про визнання права власності за набувальною давністю на безхазяйне майно (суддя Шаповал З.О.), ухвалене о 13 год. 33 хв. у м.Сновськ, повний текст рішення складено 06 травня 2019 року,            

                                       В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на безхазяйне майно, а саме: на садибний (індивідуальний) будинок АДРЕСА_1 . Позов мотивовано тим, що у 2003 році власниця вказаного будинку – ОСОБА_2 фактично продала позивачу свій будинок. Договір купівлі-продажу письмово не оформлювався, а відбувся усно, позивач передала гроші, а власниця будинку виїхала з нього. ОСОБА_1 вказує, що вона разом із своєю сім`єю відкрито проживає у спірному житловому будинку більше 15 років, за цей час ніхто жодного разу не пред`явив вимогу щодо неправомірності заволодіння будинком, а тому вважає, що має право власності на будинок за набувальною давністю.

Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 03 травня 2019 року у задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що у даній справі десятирічний строк набувальної давності, перебіг якого надав би позивачці право звернення з вимогою про визнання права власності за набувальною давністю на нерухоме майно, на момент звернення з позовом до суду ще не сплинув, оскільки власниця спірного будинку ОСОБА_2 (як вказує у своїй позовній заяві позивачка) померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а за загальним правилом перебіг строку володіння за давністю починається після цієї дати, оскільки саме після цієї дати володілець набуває статусу незаконного володільця.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що ОСОБА_2 фактично відмовилася від права власності на спірний будинок, а позивач, набуваючи майно, не сумнівалася, що діє добросовісно: знала, що ніхто не претендує на спірний будинок, і вона отримає будинок за обставин, які є достатніми для отримання права власності на нього, тобто вважал, що чесно та відкрито придбала будинок. За доводами ОСОБА_1 , вона не знала і не могла знати, чи приймала спадщину ОСОБА_2 після смерті свого чоловіка і чи мала вона право розпоряджатися спірним будинком. Позивач не погоджується з висновком суду щодо виключення застосування набувальної власності, оскільки згода попереднього власника нічим не підтверджена (відсутній договір оренди, найму тощо) і з матеріалів справи не встановлено, що саме ОСОБА_2 була поперднім власником майна. Також ОСОБА_1 посилається, що після розгляду справи невістка ОСОБА_2 надала позивачу домову книгу, з якої вбачається, що власником спірного будинку значиться ОСОБА_3 . 

Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справ.

Відповідно до вимог ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Частиною 1 ст.368 ЦПК України встановлено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

За нормами ст. 268 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Зазначеним вимогам закону відповідає судове рішення суду першої інстанції. Висновок місцевого суду підтверджується матеріалами справи, яким суд дав вірну оцінку, і не суперечить нормам матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

По справі встановлено, що згідно довідки Сновської міської ради Чернігівської області ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була зареєстрована 04.01.1976 року за адресою: АДРЕСА_1 і знята з місця реєстрації в зв`язку зі зміною місця проживання 12.03.2003 року (а.с.15).

ОСОБА_1 фактично без реєстрації проживає з 2005 року разом із сім`єю – чоловіком ОСОБА_4 , синами ОСОБА_5 і ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.14, 16). Земельна ділянка для обслуговування вказаного житлового будинку розміром 0,64 га була надана ОСОБА_4 . Відповідно до довідки Сновської міської ради Чернігівської області за час проживання у вказаному будинку ОСОБА_1 зроблений ремонт: перекритий дах будинку, перероблене пічне опалення, замінені вікна, огорожа, перероблені хліви.

Згідно інформаційної довідки ТОВ «Трудовий Колектив Чернігівського міжміського бюро технічної інвентаризації» станом на 31.12.2012 року в с.Чепелів Сновського району (колишній Щорський район) Чернігівської області право власності на об`єкти нерухомості по АДРЕСА_1 не зареєстровано (а.с.17).

Також відсутність реєстрації права власності на спірний будинок підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.18).

ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується актовим записом про смерть №186 від 15.12.2011 року (а.с.37).

Згідно інформаційної довідки зі Спадкового реєстру спадкова справа на ім`я ОСОБА_2 відсутня (а.с.49).

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позову, апеляційний суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

При цьому необхідно виходити з того, що володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), який в силу ч.4 ст.263 ЦПК України має враховуватися судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

За доводами ОСОБА_1 , між нею і фактичною власницею спірного житлового будинку ОСОБА_2 було укладено усний договір купівлі-продажу. З викладеного вбачається, що позивач була обізнана про власника цього майна. При цьому позивач не заперечувала, що договір купівлі-продажу не оформлювався, оскільки були відсутні документи на право власності на будинок.

Статтею 334 ЦК України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) було встановлено, що право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним. Якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ст.657 ЦК України договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

У порушення вказаних вимог закону при передачі спірного майна між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 не було належним чином оформлено договір купівлі-продажу. При цьому, оскільки порядок набуття майна у власність передбачено нормами Цивільного кодексу України, який є офіційним джерелом права і який оприлюднено у встановленому порядку, позивач не могла не знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності на будинок АДРЕСА_1 . Таким чином, фактичне володіння позивачем спірним будинком у даному випадку не можна вважати правомірним, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном, що є перешкодою для визнання за позивачем права власності за набувальною давністю.

З копії технічного паспорту на будинок та довідок Сновської міської ради не вбачається рік забудови спірного житлового будинку і прибудов, а тому є обгрунтованим висновок суду першої інстанції щодо позбавлення суду можливості перевірити рік забудови будинку та власника спірного будинку згідно погосподарського обліку. Суд  ухвалював рішення на підставі тих доказів,які було надано сторонами.Надані позивачкою додаткові докази приєднані до апеляційної скарги в якості додатку не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Доводи позивача щодо відсутності підтвердження надання згоди попереднього власника на відчуження майна не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки сама позивач у своїй позовній заяві вказувала на укладення між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 усного договору купівлі-продажу. Крім того, у судовому засіданні суду першої інстанції факт продажу спірного будинку позивачу підтвердила невістка ОСОБА_2 , свідок по справі ОСОБА_7 .

Посилання ОСОБА_1 на те, що власником будинку АДРЕСА_1 була не ОСОБА_2 , а ОСОБА_3 , є необгрунтованими, оскільки за наявності даних, що ОСОБА_2 проживала разом з будинковолодільцем ОСОБА_3 , у відповідності до положень ст.549 ЦК УРСР (у редакції, чинній на час смерті останнього) вона вважається такою, що прийняла спадщину.

Враховуючи викладене в сукупності, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 258, 263, 374, 375, 382, 384, 389, 390, 391 ЦПК України, апеляційний суд, -

                             П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Щорського районного суду Чернігівської області від 03 травня 2019 року  залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів, який обчислюється з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. 

Повний текст постанови складено 19 липня 2019 року.

Головуючий:                                                             Судді: