П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/2415/19

Головуючий в 1 інстанції: Білостоцький О. В.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Федусика А.Г.,

суддів: Вербицької Н.В. та Єщенка О.В.,

при секретарі - Пальоній І.М.,

за участю: позивача - ОСОБА_1 ,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконуючого обов`язки директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Басалаєвої Вікторії Анатоліївни про визнання протиправними дій, протоколу, скасування рекомендацій та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати дії відповідача за фактом перебування на посаді заступника начальника другого слідчого відділу територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, громадянина ОСОБА_2 без передбаченого Законом України «Про ДБР» наказу незаконно-корупційними; зобов`язати відповідача ініціювати проведення службового розслідування за фактом зухвалого систематичного зволікання заступником начальника другого слідчого відділу ОСОБА_2 своїх посадових обов`язків; визнати незаконним протокол конкурсної комісії №2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у ДБР від 17 серпня 2018 року №38, яким було рекомендовано для призначення на посаду заступника начальника другого слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві, громадянина ОСОБА_2 ; скасувати рекомендації конкурсної комісії № 2 з проведення відкритого конкурсу на посади у ДБР від 17 серпня 2018 року №38 про призначення на посаду заступника начальника другого слідчого відділу Територіального управління ДБР у м.Миколаєві ОСОБА_2; зобов`язати в.о. директора Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві, Басалаєву В.А. негайно видати наказ про припинення протиправного, самовільного перебування на посаді ОСОБА_2 та його звільнення; зобов`язати відповідача ініціювати проведення службового розслідування за фактом перебування на посаді заступника начальника другого слідчого відділу ОСОБА_2 без видання відповідного, належного за Законом України «Про ДБР» наказу, встановлення причетних та притягнення їх до передбаченої чинним законодавством відповідальності. Також, позивачем було заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року позивачу було відмовлено у задоволенні клопотання про звільнення його від сплати судового збору, адміністративний позов залишено без руху із встановленням 10-деного строку для усунення недоліків позовної заяви з дня отримання копії ухвали.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 28 травня 2019 року після визначення позивачем остаточної кількості позовних вимог, з якими він звернувся в межах адміністративної справи №420/2415/19, було задоволено клопотання ОСОБА_1 та звільнено його від сплати судового збору.

Водночас, у зв`язку з необхідністю усунення позивачем недоліків адміністративного позову, які не стосувались сплати судового збору, ухвалою суду позивачу було продовжено строк для усунення недоліків адміністративного позову в адміністративній справі №420/2415/19 та встановлено 10-денний строк для їх усунення.

На виконання вимог вказаної ухвали ОСОБА_1 надав суду уточнений адміністративний позов, в якому просив визнати дії в.о. директора Територіального управління ДБР, розташованого у м. Миколаєві, Басалаєвої В.А, за фактом перебування на посаді заступника начальника другого слідчого відділу громадянина ОСОБА_2 означеного закладу без передбаченого Законом України «Про ДБР» наказу незаконними; зобов`язати в.о. директора Територіального управління ДБР у м.Миколаєві Басалаєву В.А. ініціювати проведення службового розслідування за фактом систематичного зволікання заступником начальника другого слідчого відділу ОСОБА_2 своїх посадових обов`язків; визнати протокол конкурсної комісії №2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у ДБР від 17 серпня 2018 року №38, яким було рекомендовано для призначення на посаду заступника начальника другого слідчого відділу Територіального управління Держаного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві громадянина ОСОБА_2 , який зарекомендував себе на попередньому місці роботи навіть як слідчий не з кращого боку, незаконним; скасувати рекомендації конкурсної комісії № 2 з проведення відкритого конкурсу на посади у ДБР від 17 серпня 2018 року №38 про призначення на посаду заступника начальника другого слідчого відділу Територіального управління ДБР у м.Миколаєві ОСОБА_2; зобов`язати в.о. директора Територіального управління ДБР у м. Миколаєві Басалаєву В.А. негайно видати наказ про припинення протиправного, самовільного перебування на посаді ОСОБА_2 та його звільнення; зобов`язати в.о. директора Територіального управління ДБР у м.Миколаєві Басалаєву В.А. ініціювати проведення службового розслідування за фактом перебування на посаді заступника начальника другого слідчого відділу ОСОБА_2 без видання відповідного, належного за Законом України «Про ДБР» наказу, встановлення причетних та притягнення їх до передбаченої чинним законодавством відповідальності

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 до виконуючого обов`язки директора територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Миколаєві, Басалаєвої В .А. про визнання протиправними дій, протоколу, скасування рекомендацій, зобов`язання вчинити певні дії було повернуто позивачеві.

Не погоджуючись з вказаною ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що ухвалу судом першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив її скасувати та повернути для розгляду по суті у режимі загального позовного провадження до суду першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке.

Так, приймаючи спірну ухвалу від 18 червня 2019 року та повертаючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 в адміністративному позові не було зазначено, які саме його права, свободи або охоронювані законом інтереси були порушенні оскаржуваними діями посадової особи підрозділу ДБР Басалаєвої В.А. та конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення посад у зазначеному територіальному управлінні Державного бюро розслідувань.

Колегія суддів погоджується з такими посиланнями та зазначає, що відповідно до положень статті 160 КАС України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

В позовній заяві, наряду з іншим, зазначається (у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень) обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

Так, на виконання ухвал Одеського окружного адміністративного суду від 02 травня 2019 року (про залишення позову без руху) та від 28 травня 2019 року (про продовження строку усунення недоліків адміністративного позову) ОСОБА_1 було надано уточнений адміністративний позов (а.с.28-32).

Разом з тим, з аналізу вказаного уточненого адміністративного позову не вбачається зазначення позивачем які саме його права, свободи або охоронювані законом інтереси були порушенні оскаржуваними діями посадової особи підрозділу ДБР Басалаєвої В.А. та конкурсної комісії з проведення конкурсу на заміщення посад у зазначеному територіальному управлінні Державного бюро розслідувань.

У вказаному уточненому адміністративному позові позивачем не у правовій формі була надана власна оцінка та вказані загальні особисті судження щодо діяльності заступника начальника другого слідчого відділу ОСОБА_2, що, водночас, жодним чином не обґрунтовує та, відповідно, не свідчить про наявність факту порушення прав, свобод або охоронюваних законом інтересів позивача саме рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача - в.о. директора Територіального управління ДБР у м.Миколаєві Басалаєвої В.А., або конкурсної комісії з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у ДБР, чий протокол та рекомендації позивач також оскаржує в позові.

При цьому, слід зазначити, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від 09 квітня 2019 року (справа № 9901/611/18) дійшла висновку, що право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, щодо якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується.

Наведені висновки, на думку колегії суддів, корелюються і з даними спірними правовідносинами, тому з огляду на відсутність зазначення позивачем (не зважаючи на те, що суд першої інстанції двічі в ухвалах від 02 травня 2019 року та від 28 травня 2019 року звертав увагу на необхідність надання відповідного обґрунтування) які саме його права, свободи або охоронювані законом інтереси були порушенні рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції щодо не усунення позивачем вказаних недоліків позову.

Крім того, відповідно до пункту 4 частини 5 статті 160 КАС України в позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.

Разом з тим, позивач, оскаржуючи протокол та рекомендації конкурсної комісії №2 з проведення відкритого конкурсу на посади у ДБР від 17 серпня 2018 року №38 про призначення на посаду заступника начальника другого слідчого відділу Територіального управління ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_2, не вказав в адміністративному позові зазначеного суб`єкта владних повноважень в якості самостійного відповідача у справі.

Крім того, суд першої інстанції посилався на пропуск позивачем строку звернення до суду, передбаченого ст.122 КАС України та відсутність заяви про поновлення вказаного строку.

Відповідно до ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Положеннями статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За змістом статті 123 КАС України вбачається, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Так, з прохальної частини позову вбачається, що ОСОБА_1 , на ряду з іншим, просить визнати протокол конкурсної комісії № 2 з проведення відкритого конкурсу для призначення на посади у ДБР від 17 серпня 2018 року № 38, яким було рекомендовано для призначення на посаду заступника начальника другого слідчого відділу Територіального управління Держаного бюро розслідувань, розташованого у м. Миколаєві громадянина ОСОБА_2 , який зарекомендував себе на попередньому місці роботи навіть як слідчий не з кращого боку, незаконним; скасувати рекомендації конкурсної комісії № 2, з проведення відкритого конкурсу на посади у ДБР від 17 серпня 2018 року № 38 про призначення на посаду заступника начальника другого слідчого відділу Територіального управління ДБР у м. Миколаєві ОСОБА_2.

З наведеного вбачається, що позивач оскаржує акти від 17 серпня 2018 року, разом з тим до суду з позовом (первинним) звернувся лише 24 квітня 2019 року, що свідчить про формальний пропуск позивачем шестимісячного строку звернення до суду.

З огляду на наведені обставини, суд першої інстанції залишив позов без руху та надав ОСОБА_1 час для подання заяви про поновлення строку звернення з позовом до суду.

З матеріалів справи вбачається, що як в період часу, наданого для усунення недоліків, так і станом на повернення позову ОСОБА_1 , останнім не було подано заяви про поновлення строку звернення з позовом до суду, що свідчить про правомірність повернення адміністративного позову заявнику з вказаних підстав.

При цьому колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на те, що ним було надано суду першої інстанції пояснення щодо строку звернення до суду, оскільки з матеріалів справи, а саме з запиту на отримання інформації від 01 лютого 2019 року (а.с.10) вбачається, що на момент його складання позивачу було відомо про призначення ОСОБА_2 на посаду заступника начальника другого слідчого відділу Територіального управління ДБР у м. Миколаєві, а з заперечень ОСОБА_1 на ухвалу суду першої інстанції від 02 травня 2019 року (а.с.21) не зрозуміло коли позивач дізнався і про яку подію, та з якої відписки на його звернення. Будь якого іншого обґрунтування поважності причин пропуску строку на звернення до суду або відсутності факту пропуску цього строку позивач суду першої інстанції не надавав.

Додатково колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 53 рішення від 8 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пункту 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету, за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні й конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Основного Закону України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, установлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб`єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (пункт 4.1 мотивувальної частини вказаного Рішення).

За змістом частини третьої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004 щодо поняття порушення права, за захистом якого особа може звертатися до суду, то це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».

Крім того, згідно до п.8 ч.5 ст.160 КАС України позивачем в позовній заяві повинен бути зазначений перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності).

Відповідно до ч.4 ст.161 КАС України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги.

Відповідно до ч.1 ст.80 КАС України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом.

Разом з тим, оскаржуючи в адміністративному позові протокол та рекомендації конкурсної комісії від 17 серпня 2018 року, ОСОБА_1 до суду їх не надавав, причин неможливості суду не зазначив, клопотань про їх витребування у відповідача не заявив.

Окрім іншого, за змістом ст.94 КАС України вбачається, що письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено цим Кодексом.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

ОСОБА_1 не було дотримано вимог ст.94 КАС України та не завірено належним чином додатки до адміністративного позову, що є суттєвим недоліком, оскілки унеможливлює сприймання судом вказаних додатків як належних і юридично значимих та може бути підставою для повернення адміністративного позову.

Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції правильно дійшов висновку щодо повернення позовної заяви, а тому за таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 18 червня 2019 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлений 23 липня 2019 року.

Головуючий суддя Федусик А.Г.

Судді Вербицька Н. В. Єщенко О.В.