П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

23 липня 2019 р.м.ОдесаСправа № 420/2307/19

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача - Запорожана Д.В.

суддів - Осіпова Ю.В., Танасогло Т.М.,

розглянувши можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за участю 3-ї особи: Одеського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про перерахунок пенсії,-

В С Т А Н О В И В :

Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року у вищенаведеній справі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 1 липня 2019 року було залишено без руху апеляційну скаргу ГУ ПФУ в Одеській області, з наданням десятиденного строку на усунення її недоліків з дня отримання копії даної ухвали.

Апелянт отримав копію вищенаведеної ухвали 5 липня 2019 року.

У строк встановлений судом не усунув недоліків позовної заяви (документи на усунення недоліків подані лише 17 липня 2019 року, а строк встановлений судом був до 15 липня 2019 року).

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Таким чином, вищенаведеними імперативними вимогами Закону встановлений саме обов`язок, а не право суду на повернення апеляційної скарги у разі порушення строків на усунення її недоліків.

Клопотання про продовження строку на усунення недоліків апеляційної скарги, яке б містило підстави для продовження, від апелянта не надходило.

Відкриття апеляційного провадження у такому випадку (без продовження порушеного процесуального строку та зазначення в судовому рішенні підстав такого продовження) буде порушенням принципів юридичної визначеності.

Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року N 5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками вказав, що із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

У справі Стіл та інші проти Сполученого Королівства Суд вказує, що вимога Конвенції пункту 2 ст. 10 про те, що обмеження здійснення свободи вираження поглядів, яке має бути встановлене законом, є рівнозначною вимозі, передбаченій у пункті 1 ст. 5 про те, що будь-яке позбавлення свободи має бути законним. Суд наголошує: Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба з належною порадою, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити певна дія. Вислови «законний» та «згідно з процедурою, встановленою законом», у пункті 1 ст. 5 зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, а й те, що будь-яке позбавлення свободи відповідає меті ст. 5 і не є свавільним (п. 54).

Вищенаведений правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року - справа № 9901/782/18.

Окрім того, вищенаведену апеляційну скаргу також було залишено без руху, у зв`язку з тим, що її було оформлено з порушенням вимог п. 6 ч. 2 ст. 296 КАС України.

Так, апелянтом не було зазначено підстави апеляційного перегляду, у розумінні норм п. 6 ч. 2 ст. 296 КАС України.

Пунктом 6 ч. 2 ст. 296 КАС України передбачено, що в апеляційній скарзі зазначається обґрунтування вимог особи, яка подала апеляційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права.

Ця норма встановлює підстави, за якими суд апеляційної інстанції може прийняти апеляційну скаргу до розгляду, відтак суд не може зробити це на власний розсуд.

Варто зазначити, що стосовно підстав апеляційного оскарження, неправильність чи неповнота «дослідження доказів» і «встановлення обставин» у справі та «застосування норм права» вжито сполучники і/та.

Отже, для прийняття апеляційної скарги до розгляду вона повинна містити логічно пов`язані дані про неправильність чи неповноту застосування норм права, встановлення обставин у справі та дослідження доказів.

Або самостійне посилання на неправильність застосування норм права.

Тобто, апелянт повинен чітко вказати конкретну норму права, обставини, що вона встановлює та докази якими зазначені обставини повинні підтверджуватися.

Неправильним застосуванням норм права вважається неправильне тлумачення Закону, або застосування Закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування Закону, який підлягав застосуванню.

При цьому недостатньо лише формально зазначити в апеляційній скарзі, що судом першої інстанції було неправильно/неповно досліджено докази, встановлено обставини справи чи застосовано норми права.

Тобто, вищенаведені підстави апеляційного оскарження викладаються в апеляційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку, обставинами, що були встановлені судом та на підставі яких доказів.

Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судом першої інстанції було неправильно застосовано, які саме обставини наведеної норми права було неправильно встановлено, та які саме докази було неправильно чи неповно досліджено, а також обґрунтувати у чому полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, встановленні обставин чи дослідженні доказів та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися, встановлюватися обставини чи досліджуватися докази у справі.

Вищенаведених вимог, у даній справі апелянт не дотримався.

Так, в первинній апеляційній скарзі апелянт просто виклав заперечення по суті позову, а в уточненій апеляційній скарзі апелянт просто перелічив норми діючого законодавства та абстрактно зазначив, що суд першої інстанції наведені норми права не врахував, проігнорував, та просто порушив, без будь-якого наведення в чому саме полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів, встановлення обставин чи застосуванні норм права.

Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Таке викладення "доводів" не дає можливості суду апеляційної інстанції перевірити правильність дослідження доказів, встановлення обставин справи чи застосування норм права саме в межах доводів апеляційної скарги.

Тобто, апеляційна скарга не містить підстав апеляційного оскарження, що є обов`язковим для такого виду документів.

Окрім того, статтею 308 КАС України іншим учасникам справи надано право відзиву на апеляційну скаргу.

Так, п. 3 ч. 2 ст. 304 КАС України передбачено, що відзив на апеляційну скаргу має містити обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги.

Абзацом «а» п. 1 ч. 1 ст. 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що суддю може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності за «інше істотне порушення норм процесуального права під час здійснення правосуддя, що унеможливило реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав».

Таким чином, відкриття провадження за апеляційною скаргою, що не містить підстав апеляційного оскарження, буде тим порушенням, яке унеможливить реалізацію учасниками судового процесу наданих їм процесуальних прав, а саме права подачі належним чином обґрунтованих заперечень щодо змісту «зрозумілої» апеляційної скарги.

Частиною 2 ст. 298 КАС України передбачено, що до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 4 ст. 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Отже, з урахуванням вищенаведених імперативних вимог Закону дана апеляційна скарга підлягає поверненню.

Аналогічна правова позиція була висловлена Верховним Судом зокрема в ухвалах від 10 липня 2019 року у справі №905/2142/12, від 08 липня 2019 року у справі №120/883/19-а, від 25 липня 2018 року у справі № 520/6958/16-а, від 17 серпня 2018 року у справі № 810/2180/18 та від 13 травня 2019 року у справі № 640/440/19.

Керуючись ст. ст. 169, 298, 325, 329 КАС України, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 травня 2019 року - повернути апелянту.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її підписання, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Д.В. Запорожан

Судді: Ю.В. Осіпов

Т.М. Танасогло