Справа № 136/1947/18

Провадження № 22-ц/801/1283/2019

Категорія: 27

Головуючий у суді 1-ї інстанції Кривенко Д. Т.

Доповідач:Войтко Ю. Б.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 липня 2019 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

головуючого (судді-доповідача) Войтка Ю.Б.,

суддів Міхасішина І.В., Стадника І.М.,

учасники справи:

позивач Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 березня 2019 року, ухвалене під головуванням судді Кривенка Д.Т. в м. Липовець Вінницької області у порядку спрощеного позовного провадження, зі складенням його повного тексту 27 березня 2019 року,

у цивільній справі № 136/1947/18 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

встановив:

У вересні 2018 року Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № б/н від 19.12.2014 в розмірі 26 789,20 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між АТ КБ «Приватбанк» і відповідачем було укладено вищевказаний кредитний договір, за яким позичальник отримала кредит у розмірі 11 000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок, однак в порушення узятих на себе зобов`язань станом на 27.08.2018 допустила заборгованість за договором в розмірі 26 789,20 грн., з яких: 7653,03 грн. - тіло кредиту; 9039,93 грн. - відсотки за користування кредитом; 8344,37 грн. - пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500.00 грн. - штраф (фіксована частина); 1251.87 грн. - штраф (процентна складова), які у добровільному порядку ОСОБА_1 не погашає, що стало підставою для звернення до суду із даним позовом, в якому позивач просить суд стягнути з відповідача вказану заборгованість в примусовому порядку та вирішити питання судових витрат.

Рішенням Липовецького районного суду Вінницької області від 18 березня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач АТ КБ «Приватбанк» в інтересах якого діє представник - Крилова О.Л. , подав апеляційну скаргу, в якій просить судове рішення скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі, оскільки вважає, що вказане рішення є незаконним і необґрунтованим та таким, що ухвалено з порушенням норм процесуального права, висновки суду не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги полягають в тому, що укладаючи кредитний договір сторони за власним волевиявленням досягли істотних умов по ньому і власноручно його підписали, чим взяли на себе зобов`язання виконувати його належним чином. Згідно з ч. 1 ст. 630 ЦК України договором може бути встановлено, що його окремі умови визначаються відповідно до типових умов певного виду, оприлюднених у встановленому порядку. Отже, відповідач уклав кредитний договір, а саме договір приєднання, з позивачем, він був ознайомлений та згодний з Умовами надання банківських послуг та Правилами, а також погодився з тим, що його заява разом з вказаними Умовами надання банківських послуг та Правилами складає між ним та банком кредитний договір. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у Постанові від 07 березня 2018 року у справі № 755/18246/15-ц. Відповідно до правової позиції, викладеної у Постанові Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. Виписка про рух коштів є первинним документом та міститься в матеріалах справи. Посилання суду на те, що інформація із Виписки про рух коштів неправильна є безпідставним. Відповідач укладення чи не укладення кредитного договору не оспорював, розрахунок заборгованості не спростував, не доведено відсутність заборгованості та відповідно і виконання умов договору належним чином, не заперечував проти наявності між сторонами кредитних зобов`язань, зустрічних позовних вимог не заявляв, отже судом помилково відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву не скористалася.

Згідно з частиною 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду в справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції повністю зазначеним вимогам не відповідає.

Судом встановлено, що 19.12.2014 ОСОБА_1 виявила намір на отримання кредиту у «Приватбанк». Вказана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею і банком Договір про надання банківських послуг.

На підставі вказаної заяви позивач зобов`язався надати відповідачу кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Договором передбачено порядок та умови погашення кредиту, погашення заборгованості по кредиту, сплата нарахованих за період користування кредитом відсотків, комісії за користування кредитом та інших витрат.

У судовому засіданні відповідач визнала обставину щодо передачі їй кредитних коштів обумовлених кредитним договором від 19.12.2014.

Позивачем на підтвердження обставин наведених у позові додано розрахунок заборгованості відповідача станом на 27.08.2018, який склав 26 789,20 грн., з яких: 7653,03 грн. - тіло кредиту; 9039,93 грн. - відсотки за користування кредитом; 8344,37 грн. - пеня; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1251,87 грн. - штраф (процентна складова).

Як встановлено з розрахунку наданого позивачем (а.с.7-9), процентна ставка за користування кредитом була змінена з 01.04.2015 з 34,80% на 43,20%, у той же час у матеріалах справи відсутні докази щодо домовленості сторін з приводу зміни процентної ставки за користування кредитом, тому суд першої інстанції дійшов висновку, що вона зроблена в односторонньому порядку, відтак згідно з частиною третьою статті 10561 ЦК України її необхідно вважати нікчемною.

Судом встановлено, що наданий позивачем в підтвердження своїх позовних вимог розрахунок заборгованості, тарифи Банку, Умови та Правила надання банківських послуг, виготовлені самостійно позивачем, доказів про ознайомлення та погодження з ними відповідача на момент подачі заяви не надано, як і не надано доказів автентичності Умов та Правил надання банківських послуг, на які поширюються вимоги, щодо електронного документа, тому суд визнав його неналежним та недопустимим доказом у справі.

Позивачем надано суду в якості первинних бухгалтерських документів дві виписки по основній картці ОСОБА_1 , однак з матеріалів справи встановлено, що картковий рахунок клієнта ОСОБА_1 № НОМЕР_1 від 19.12.2014 (довідка а.с.44), розмір розходів по картці становить 21 987,17 грн., у той же час розмір заборгованості, яку просить стягнути позивач з відповідача за позовною заявою та наданим ним розрахунком склав 26 789, 20 грн., підтвердження видачі картки з іншим номером на ім`я ОСОБА_1 матеріали справи не містять.

Інших первинних бухгалтерських документів відносно видачі кредиту та його часткового погашення (платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки, та ін.) суду не надано, з цих підстав суд дійшов висновку, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в розрахунку, тощо є неправильними.

Оскільки позивач не довів належними та допустимими доказами розмір заборгованості відповідача, тому суд відмовив в задоволенні позову за його недоведеності.

Апеляційний суд в повній мірі з таким висновком не погоджується, оскільки суд дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором на користь банку станом на 27 серпня 2018 року в сумі 7 653,03 грн. за тілом кредиту.

Колегія суддів вважає, що позивачем надано достатньо доказів на підтвердження факту отримання відповідачем кредиту, про що свідчить анкета-заява від 19 грудня 2014 року про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, яка підписана відповідачем (а.с.10), розрахунок заборгованості за договором № б/н від 19 грудня 2014 року (а.с.7-9), виписки по рахунку (а.с.45-47, 49-51), з яких вбачається, що позичальник користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, частково сплачувала заборгованість, даний факт визнається і відповідачем у справі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року, справа № 342/180/17, зроблено висновок про те, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 19 грудня 2014 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, пеня, а також штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 19 грудня 2014 року, посилається на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування вказаних кредитних карт «Універсальна» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено строк дії договору 12 місяців з моменту його підписання (пункт 1.1.7.11 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Отже в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «Приватбанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (19 грудня 2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (24 вересня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

З огляду на викладене, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не підписані відповідачем, яка визнала обставину щодо передачі їй кредитних коштів обумовлених кредитним договором від 19 грудня 2014 року, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 19 грудня 2014 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення питання щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «Приватбанк» нарахованих відсотків за користування кредитом, пені та штрафів за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань, де суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погоджується й суд апеляційної інстанції, правильно відмовив у задоволенні позову про стягнення з ОСОБА_1 9039,93 грн. - відсотків за користування кредитом; 8344,37 грн. - пені; а також штрафів відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1251,87 грн. - штраф (процентна складова) у зв`язку з безпідставністю позовних вимог в цій частині.

Таким чином, позовні вимоги банку в частині стягнення відсотків за користування кредитом, а також пені та штрафів є безпідставними через відсутність передбаченого обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 19 грудня 2014 року, так як Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Разом з тим, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII «Про захист прав споживачів» (далі - Закон №1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові від 03 липня 2019 року зауважує, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «Приватбанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону №1023-ХІІ про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Крім того, укладений між сторонами кредитний договір від 19 грудня 2014 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «Приватбанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав та він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 7 653, 03 грн.

Згідно із пунктами 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково і ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

У зв`язку з цим слід ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором станом на 27 серпня 2018 в сумі 7 653,03 грн. за тілом кредиту.

Враховуючи положення ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 503,40 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (28,57%), /розрахунок: 7 653,03 (задоволена частина позову) х 100 : 26 789,20 (ціна позову) = 28,57%; 1762 х 28,57% = 503,40/.

Крім того, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача судові витрати пов`язані зі сплатою судового збору за подання апеляційної скарги пропорційної до задоволеної частини вимог 755,11 грн. /розрахунок 2643 х 71,43 % (відмовлена частина позовних вимог) = 1 887,89 гривень; 2 643 - 1 887,89 = 755,11/.

На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 368, 369, 376, 382, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» задовольнити частково .

Рішення Липовецького районного суду Вінницької області від 18 березня 2019 року скасувати та ухвалити нове.

Позов Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ - 14360570, місцезнаходження: вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро) заборгованість за кредитним договором № б/н від 19 грудня 2014 року в сумі 7 653 (сім тисяч шістсот п`ятдесят три) гривні 03 копійки по тілу кредиту.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» судовий збір за подання позовної заяви в сумі 503 грн. 40 коп., а також судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 755 грн. 11 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Повний текст постанови складено 23 липня 2019 року.

Головуючий Ю. Б. Войтко

Судді І. В. Міхасішин

І. М. Стадник