ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

61022,  м. Харків, пр. Науки, 5,  тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я   

іменем України

24.07.2019                                                                                                          Справа № 905/927/19                               

Суддя господарського суду Донецької області Левшина Я.О., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет”,  смт. Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область

до відповідача: Акціонерного товариства “Кіївенерго”, м. Курахове, Донецька область

про стягнення 142874,83грн.

без участі (виклику) представників сторін

СУТЬ СПРАВИ:

 Товариство з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет”, смт.Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область звернулось до господарського суду Донецької області із позовом до Акціонерного товариства “Кіївенерго”, м. Курахове, Донецька область про суми безпідставно набутого майна (грошових коштів) у розмірі 142874,83грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на не повернення грошових коштів перерахованих в якості передплати за теплову енергію за договором на постачання теплової енергії №911383-02 від 07.10.2016.

Нормативно позивач обґрунтовує свої вимоги, посилаючись на ст. ст. 530, 598, 1212 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав наступні документи: договір на постачання теплової енергії №911383-02 від 07.10.2016 з додатками та додатковою угодою; реєстр платежів; лист №06/03/19-49 від 06.03.2019 щодо повернення коштів та докази його направлення; листи ТОВ «АТБ-маркет» №561 КП від 05.07.2018, №106/КП від 11.09.2018 про повернення сплачених коштів; акти приймання-передавання товарної продукції; акт звіряння розрахунків за теплову енергію; рішення Київської міської ради №517/4581 від 24.04.2018; розпорядження виконавчого органу Київської міської ради №1693 від 27.12.2017, 1244 від 08.12.2016.

Відповідно протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями, позовну заяву призначено до розгляду судді Левшиній Я.О.

Ухвалою суду від 28.05.2019 прийнято   позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі 905/927/19, постановлено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін; встановлено відповідачу строк у п`ятнадцять днів з дня вручення даної ухвали для подання суду відзиву на позов.

Ухвала від 28.05.2019 отримана позивачем 03.06.2019, відповідачем – 04.06.2019, про що свідчать наявні у справі рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення.

Відзив на позовну заяву відповідачем у встановлений строк не надано. Відповідачу було надано достатньо часу для формування і доведення до відома суду своєї позиції по суті заявлених вимог з наданням підтверджуючих доказів (у разі наявності), а встановлення правової визначеності довкола заявлених вимог не може перебувати у залежності від бажання відповідача здійснювати свої процесуальні права.

Суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі (ст.241 ГПК України).

Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (ч.2 ст. 252 ГПК України).

Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі (ч.3 ст.252 ГПК України).

Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.  

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше (ч.5 ст. 252 ГПК України).

При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Судові дебати не проводяться (ч.8 ст. 252 ГПК України).

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Суд також враховує положення частини 1 статті 6 Конвенції “Про захист прав людини і основоположних свобод” 04.11.1950 року про право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, протягом розумного строку.

Отже, суд вважає, що справа №905/927/19 може бути розглянута за наявними в справі матеріалами.

Розглянувши надані документи і матеріали, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги і заперечення, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

07.10.2016 між Публічним акціонерним товариством “Київенерго” (енергопостачальна організація, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” (абонент, позивач) укладено договір на постачання теплової енергії №911383-02, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором (п.1.1 договору).

Згідно п.2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком №1 до цього договору.

Відповідно до п.2.3.1 договору абонент зобов`язується додержуватись кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначенні у додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.

В додатку №4 до договору сторони передбачили порядок розрахунків за теплову енергію.

Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість, заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України “Про заставу”, як засіб гарантії спожитої теплової енергії (п.2 додатку №4 до договору).

Абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Центрі обслуговування клієнтів за адресою: АДРЕСА_1 , буд. 58: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в РТМ); акт виконаних робіт (п.5 додатку №4 до договору).

Відповідно до п.8.1 договір набуває чинності з 13.04.2016 та діє до 13.03.2019.

Договір припиняє свою дію в випадках: закінчення строку на який він був укладений; прийняття рішення господарським судом; передбачених п.6.4.1.договору; ліквідації сторін (п.8.2 договору).

На виконання умов договору на постачання теплової енергії №911383-02 від 07.10.2016, позивачем з метою отримання теплової енергії перераховано на рахунок відповідача передплату у розмірі 197763,21грн., що підтверджується довідкою ПАТ “Райффайзен Банк Аваль” №Д4-В3/62/92 від 20.02.2019р. з реєстром платежів ТОВ “АТБ-маркет”.

На підтвердження обсягу та вартості спожитої теплової енергії позивачем додано до матеріалів справи акти приймання-передавання товарної продукції: №10/2016-911383-02 за жовтень 2016 року на суму 978,12 грн.,  №11/2016-911383-02 за листопад 2016 року на суму 4178,68 грн.,  №12/2016-911383-02 за грудень 2016 року на суму 5605,78грн.,  №1/2017-911383-02 за січень 2017 року на суму 6580,10 грн.,  №2/2017-911383-02 за лютий 2017 року на суму 6310,55 грн.,  №3/2017-911383-02 за березень 2017 року на суму 4858,12 грн.,  №4/2017-911383-02 за квітень 2017 року на суму 156,91 грн.,  №11/2017-911383-02 за листопад 2017 року на суму 6191,36 грн.,  №12/2017-911383-02 за грудень 2017 року на суму 3817,02 грн.,  №1/2018-911383-02 за січень 2018 року на суму 5577,20 грн.,  №2/2018-911383-02 за лютий 2018 року на суму 4101,80 грн.,  №3/2018-911383-02 за березень 2018 року на суму 6157,98 грн.,  №4/2018-911383-02 за квітень 2018 року на суму 374,76 грн.,  на загальну суму 54888,38грн.

27.04.2018р. у зв`язку з припиненням 30.04.2018 дії Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу міста Києва від 27.09.2001, укладеної між Київської міською державної адміністрацією та ПАТ «Київенерго», та керуючись ст.652 Цивільного кодексу України, сторони уклали додаткову угоду про розірвання з 30.04.2018р. договору №911383-02 від 07.10.2016, відповідно до якої з вказаної дати припиняються зобов`язання енергопостачальної організації перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання абонента, що виникли за договором та залишилися невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 01.10.2018.

Згідно з п.2 додаткової угоди ця додаткова угода набирає чинності з дати її підписання сторонами.

30.04.2018р. представником Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” та представником Публічного акціонерного товариства “Київенерго” складено, підписано та скріплено печатками обох сторін акт звіряння розрахунків за теплову енергію за договором №911383-02 від 07.10.2016, відповідно до якого станом на 01.05.2018 сальдо розрахунків за теплову енергію склало 142874,83грн. (з урахуванням акту №10/2016-911383-02 за жовтень 2016 року на суму 978,12 грн.).

07.03.2018 позивач направив відповідачу лист вих. №06/03/19-49 від 06.03.2019р., у якому просив останнього повернути сплачені Товариством з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет” кошти у сумі 142874,83грн. Даний лист був отриманий відповідачем 11.03.2019, однак залишений без відповіді та задоволення.

Також позивачем через Комунальний концерн “Центр комунального сервісу” направлялися листи до відповідача з вимогою про повернення коштів за договорами на постачання теплової енергії (лист від 05.07.2018р. №561КП, отриманий “Центром комунального сервісу” 19.07.2018р. за вх. №01/3843).

В листі №1061КП від 11.09.2018 позивач знов просив відповідача надати відповідь щодо повернення сплачених ТОВ “АТБ-маркет” коштів.

Вказані вимоги позивача були залишені відповідачем без задоволення та відповіді, у зв`язку з чим позивач звернувся до господарського суду з розглядуваним позовом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо,  а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності (ст.86 Господарського процесуального кодексу України).        

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст.ст.    11,  509 Цивільного кодексу України    зобов`язання виникають, зокрема, з договорів. Аналогічні положення встановлені і в ст.ст. 173-175 Господарського кодексу України.

Статтею 714 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Згідно ст.275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

          Відповідно до ст.1 Закону України “Про житлово-комунальні послуги”      житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.13 Закону України “Про житлово-комунальні послуги” залежно від функціонального призначення житлово-комунальні     послуги     поділяються на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води,     централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газопостачання,     централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Укладений договір на постачання теплової енергії №911383-02 від 07.10.2016 за своєю правовою природою є договором про надання житлово-комунальних послуг.

Судом встановлено факт того, що загальна сума, що була перерахована позивачем в якості оплати теплової енергії за договором №911383-02 від 07.10.2016 протягом спірного періоду становила – 197763,21грн. Водночас, протягом періоду 2016-2018р.р. за договором №911383-02 від 07.10.2016 відповідачем було поставлено теплову енергію на загальну суму 54888,38грн.

Отже, сума здійсненої позивачем переплати за теплову енергію за договором    №911383-02 від 07.10.2016  становить – 142874,83грн.

Факт переплати позивачем на користь відповідача за договором №911383-02 від 07.10.2016 в сумі 142874,83грн. підтверджується також актом звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.04.2018.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємства та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським документом.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.

Аналогічна позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1389/18.

Відповідно до ч. 1    ст. 193 Господарського кодексу України    та    ст. 526 Цивільного кодексу України    зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ст.202 Господарського кодексу України господарське зобов`язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов`язання; у разі поєднання управненої та зобов`язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. Господарське зобов`язання припиняється також у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду. До відносин щодо припинення господарських зобов`язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.2, 3 ст.653 Цивільного кодексу України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов`язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов`язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом (ч.4 ст.653 ЦК України).

Як вже зазначалось вище, додатковою угодою від 27.04.2018р. договір постачання теплової енергії №911383-02 від 07.10.2016 з 30.04.2018 розірвано сторонами, які погодили, припинення з вказаної дати зобов`язань енергопостачальної компанії перед абонентом щодо здійснення постачання теплової енергії, а грошові зобов`язання абонента, що виникли за договором, та залишаться невиконаними на дату підписання цієї угоди, підлягають виконанню до 01.10.2018р. (п. 1 додаткової угоди).

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За приписами частини 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Частиною 2 статті 693 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Водночас, суд зазначає, що оскільки з 30.04.2018р. АТ "Київенерго" було позбавлене права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам і у останнього була відсутня можливість в подальшому надавати зазначені послуги, то фактично, починаючи з 01.05.2018р., теплова енергія позивачу відповідачем не поставлялась.

Як вбачається із матеріалів справи, сутність розглядуваного позову полягає у поверненні позивачу грошових коштів, збережених без достатньої правової підстави у розмірі 142874,83грн.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відповідно до ч. 3 ст.1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Відповідно до змісту     ст.1212 Цивільного кодексу України     зазначена норма закону застосовується лише в тих випадках, коли безпідставне збагачення однієї особи за рахунок іншої не може бути усунуто з допомогою інших, спеціальних способів захисту.

Оскільки між сторонами у справі було укладено договір, на підставі якого позивачем було сплачено кошти, що позивач просить стягнути, однак зобов`язання за цим договором припинилось у зв`язку з неможливістю виконання та його розірванням за згодою сторін, в тому числі зобов`язання відповідача щодо надання послуг з постачання теплової енергії у гарячій воді, за яким відповідачем було набуто грошові кошти, зокрема, у надмірному розмірі 142874,83грн., суд доходить висновку, що у зв`язку з припиненням зобов`язання за таким договором, правова підстава набуття відповідачем коштів від позивача відпала, а отже майно - грошові кошти - є таким, що збережене відповідачем без достатньої правової підстави.

Положення ст. 1212 Цивільного кодексу України застосовуються за наявності сукупності таких умов: набуття (збереження) майна (майном також є грошові кошти) однією особою за рахунок іншої; відсутність для цього підстав; або коли така підстава згодом відпала. Випадок, коли зобов`язання було припинено внаслідок розірвання договору відповідно до закону чи умов договору належить до таких підстав.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного суду від 15.02.2019 у справі №910/21154/17.

З огляду на наведене, за відсутності спеціальних норм, які регулюють порядок повернення грошових коштів за договором про надання послуг, правова підстава набуття яких відпала, позивач вправі вимагати повернення йому безпідставно збережених відповідачем грошових коштів за     ст.1212 Цивільного кодексу України, зокрема, у заявленій ним сумі 142874,83грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання зобов`язання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Судом встановлено, що вимога позивача за №06/03/19-49 від 06.03.2019 щодо повернення коштів за договором №911383-02 від 07.10.2016 в сумі 142874,83грн. отримана відповідачем 11.03.2019.

Доказів повернення відповідачем вказаних грошових коштів позивачу суду не надано.

Таким чином, оскільки ПАТ “Київенерго” припинило діяльність у сфері теплопостачання для юридичних та побутових клієнтів м. Києва, тим самим припинило дію пропозиції (оферти) із надання послуг у сфері теплопостачання, та відповідно позбавлено права на провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам м. Києва та можливості в подальшому виконувати покладені на нього обов`язки згідно договору №220385 від 13.11.2013 на постачання теплової енергії у гарячій воді, враховуючи, приписи ст.1212 Цивільного кодексу України, позовні вимоги про повернення суми безпідставно набутого майна (грошових коштів) у розмірі 142874,83грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Крім того, позивач просив суд покласти на відповідача понесені судові витрати, а саме  судовий збір, сплачений в розмірі 2143,12,00грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20487,48грн.

На підтвердження судових витрат позивач надав: довіреність №01/04/19-2 від 01.04.2019р., свідоцтво адвоката Павлової М.В. про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДП №3675 від 02.04.2018р., договір №08/02-19/1 від 08.02.2019р. про надання правової (правничої) допомоги, витяг з наказу Адвокатського об`єднання “Альянс” №3-к від 29.03.2019.

08.02.2019 між Адвокатським об`єднанням “АЛЬЯНС” та ТОВ “АТБ-маркет” укладений договір №08/02-19/1 про надання правової (правничої) допомоги, згідно якого адвокатське об`єднання зобов`язалось надати клієнту правову допомогу на умовах та у порядку, зазначених у цьому договорі, а клієнт – прийняти та оплатити надану правову допомогу на умовах та в порядку, зазначеному у цьому договорі.

Пунктом 3.5 договору передбачено, що сторони щомісячно не пізніше 05 числа місяця, наступного за кожним звітним місяцем, підписують акт здавання-приймання послуг за звітний місяць, у якому зазначається обсяг правової (правничої) допомоги, наданої об`єднанням клієнту, та розмір гонорару за її надання.

Відповідно до  ст.123 Господарського процесуального кодексу України  судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Вимоги до особи, яка вправі займатися адвокатською діяльністю наведені у   Законі України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”, статтею 6 якого визначено, що адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має право на зайняття адвокатською діяльністю на підставі свідоцтва про право на заняття  адвокатською діяльністю серії ДП №3675 від 02.04.2018.

Згідно ч. 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Представником позивача на підставі п.9 ч.3 ст. 162 ГПК України наданий до позовної заяви попередній (орієнтовний) розрахунок при наданні правової допомоги, який включає:

- зустріч з клієнтом для з`ясування обставин справи; отримання від клієнта інформації, що має правове значення; ознайомлення з наявними у клієнта документами та з`ясування бажаного для клієнта результату – 400,00грн.;

- зустріч з клієнтом після вивчення обставин справи з метою доведення до відома клієнта фактичних і правових підстав для виконання доручення; повідомлення клієнту, який час і обсяг роботи вимагатимуться для виконання його доручення та які правові наслідки досягнення результату, що бажає клієнт; узгодження правової позиції у справі та бажаного результату; погодження з клієнтом процесуальних дій, вчинення/невчинення яких може вплинути на результат розгляду справи – 400,00грн.;

- складання та подання позовної заяви та додаткових документів – 1200,00грн.;

- представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції під час проведення судових засідань протягом всього розгляду справи у суді першої інстанції, з орієнтовного розрахунку 3 судових засідань – 3000,00грн.;

- супроводження розгляду справи у суді першої інстанції протягом всього розгляду справи у суді першої інстанції: складання процесуальних документів; ознайомлення з матеріалами справи; надіслання запитів тощо – 1000,00грн.;

- інформування клієнта про стан розгляду справи у суді першої інстанції – 200,00грн.;

- за досягнення узгодженого із клієнтом результату (задоволення позовної заяви 10% від ціни позову) – 14287,48грн.

Статтею 30 Закону визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України  передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Матеріали справи не містять документального підтвердження сплати таких послуг позивачем.

Позивачем також не надано суду доказів надання адвокатом Павловою М.В. послуг з правничої допомоги по справі №905/927/19. В матеріалах справи відсутній акт здавання – приймання наданих послуг на підставі яких суд мав би можливість встановити об`єм та вартість наданих послуг по справі №905/927/19.

Також, в розрахунок включено представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції з орієнтовного розрахунку 3 судових засідань – 3000,00грн., однак дана справа розглядається судом за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Щодо нарахованої позивачем суми 14287,48грн. - за досягнення узгодженого із клієнтом результату (задоволення позовної заяви 10% від ціни позову), суд зазначає наступне:

За договором про надання послуг виконавець зобов`язаний надати послугу, а замовник - оплатити її. За змістом статей 632, 903 ЦК України ціна договору (плата за договором) - форма грошового визначення вартості наданих послуг. Оплата виконавцю послуги здійснюється за виконання ним договірного обов`язку з її надання.

Згідно з положеннями пункту 4 статті 1, частини третьої статті 27 Закону договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Відповідно до положень статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної  дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується  оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення глави 63 “Послуги. Загальні положення” підрозділу 1 розділу ІІІ Книги п`ятої цього Кодексу можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту є гонорар (плата за договором), порядок обчислення якого (фіксований розмір чи погодинна оплата), підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо відповідно до статті 30 Закону визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, заявлена позивачем до відшкодування сума 14287,48грн. (за досягнення узгодженого із клієнтом результату (задоволення позовної заяви 10% від ціни позову)) за своїм змістом і правовою природою така винагорода не є платою за надані послуги у розумінні статей 632, 903 ЦК України та статті 30 Закону, а є платою за сам результат (позитивне рішення), досягнення якого відповідно до умов договору не ставиться в залежність від фактично наданих послуг.

Враховуючи викладене, суд відмовляє у покладенні таких витрат на відповідача.

Судовий збір у відповідності до вимог    ст. 129 Господарського процесуального кодексу України      покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 42, 74, 77, 86, 123, 129, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “АТБ-маркет”,  смт.Слобожанське, Дніпровський район, Дніпропетровська область до Акціонерного товариства “Кіївенерго”, м. Курахове, Донецька область про стягнення 142874,83грн. задовольнити.

Стягнути з Акціонерного товариства “Київенерго” (85612, Донецька область, Мар`їнський район, м. Курахове, вул. Енергетиків, буд. 34, ЄДРПОУ 00131305) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТБ-маркет» (49000, м.Дніпро, просп.Олександра Поля, буд.40, код ЄДРПОУ 30487219) суми безпідставно набутого майна (грошових коштів) у розмірі 142874,83грн.,  витрати з оплати судового збору у розмірі 2143,12грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги, якщо його не скасовано, - після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

          Рішення підписано 24.07.2019.

          Суддя                                                                                            Я.О. Левшина