ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

23 липня 2019 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 750/11018/18

Головуючий у першій інстанції - Требух Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/649/19

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Бечка Є.М.,

суддів: Євстафіїва О.К., Онищенко О.І.

секретарі: Герасименко Ю.О. Кривопиша Я.О.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 лютого 2019 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування та визнання права власності,

третя особа без самостійних вимог - приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Число Світлана Миколаївна,

дата та місце складання повного тексту рішення: 01 березня 2019 року, м.Чернігів,

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив визнати недійсним Договір дарування земельної ділянки, укладений між ОСОБА_4 (на підставі довіреності, посвідченої 12 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Полончуком Т.Ю. за реєстровим №918) від імені ОСОБА_3 та ОСОБА_2 від 17 жовтня 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу, Число С.М., зареєстрованим в реєстрі №449, 17 жовтня 2015 року в частині дарування 9/16 частин земельної ділянки площею 0,0337 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 , що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати за ОСОБА_5 право власності на 9/16 частин земельної ділянки площею 0,0337 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Позовна заява мотивована тим, що 29 липня 2013 року між його батьком ОСОБА_3 та матір`ю ОСОБА_6 було укладено Договір про визначення часток в праві спільної власності подружжя, що був посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Число С.М., згідно з п.1 якого подружжя за час перебування в шлюбі за рахунок спільних коштів набуло у спільну сумісну власність житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Сторони договору визначили, що ОСОБА_3 є власником 7/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями, а ОСОБА_6 9/16 відповідно.

Також ОСОБА_3 17 серпня 2013 року подарував належну йому земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_2 , що знаходиться в АДРЕСА_1 ОСОБА_6 .

В подальшому ОСОБА_6 06 березня 2014 року подарувала сину - позивачу ОСОБА_1 частину житлового будинку, а саме, за умовами п.1 договору дарування передала у власність обдарованому безоплатно майно, що складається з 9/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться в АДРЕСА_1 , що розташований на приватизованій земельній ділянці площею 0,0337 га, кадастровий № НОМЕР_1 . Також між ними укладено Договір дарування земельної ділянки площею 0,0337 га, кадастровий № НОМЕР_1 . 22 вересня 2015 року між ОСОБА_6 та позивачем було укладено Договір про внесення змін і доповнень до договору дарування та визначено п.1 в наступній редакції: 9/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями, які переходять у власність ОСОБА_1 , складаються із: кімнати 1-9 площею 16,5 к.в.м, кімнати 1-10 площею 10,9 кв.м., 1/2 частини передпокою 1-6 площею 5,3 кв.м., 1/2 частини кладової 1-7 площею 0,5 кв.м., 1/2 частин кухні 1-1, площею 9,1 кв.м., 1/2 частин коридору 1-2 площею 3,7 кв.м., 1/2 частин котельні 1-3 площею 4,6 кв.м., 1/2 частини ванни 1-4 площею 3,6 кв.м., 1/2 частини шафи 1-11 площею 0,3 кв.м. загальною площею по частині 30,3 кв.м., а також з надвірних будівель: 1/2 частини погребу під літерою «б-1», 1/2 частини сараю під літерою «Б-1», 1/2 частини сараю під літерою «б1-1», 1/2 частини навісу під літерою «б2-1», 1/2 частин сараю під літерою «б3-1», 1/2 частини убиральні під літерою «Г-1», 1/2 частини ганку під літерою «а-1», гаражу «А2-1».

17 жовтня 2015 року ОСОБА_3 подарував ОСОБА_2 свої 7/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 ,

Позивач вважає, що 17 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Число С.М. було допущено помилку при державній реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1 , а саме, при існуванні на той час двох співвласників житлового будинку - ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , вся земельна ділянка на якій знаходиться будинок була зареєстрована тільки за ОСОБА_2 . Дана помилка є перешкодою для належного володіння та розпорядження позивачем належними йому 9/16 частинами земельної ділянки площею 0,0337 га, кадастровий номер НОМЕР_1 .

Рішенням Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 лютого 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що позивачем не доведено факт порушення його прав при укладенні між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору дарування земельної ділянки від 17 жовтня 2015 року площею 0,0337 га, не визначено площу земельної ділянки, на яку він на його думку має право власності в зв`язку з переходом права власності на нерухомість, враховуючи, що до нього перейшло право власності лише на 9/16 частин житлового будинку, не надано доказів того, що дійсно його 9/16 частин, або інша частина житлового будинку знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у власності ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржуване рішення суду скасувати, постановивши нове судове рішення, яким його позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги зводяться того, що рішення суду першої інстанції є незаконним і необґрунтованим у зв`язку з неповним з`ясуванням обставин справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Особа, яка подає апеляційну скаргу вважає, що ОСОБА_3 , даруючи частину земельної ділянки ОСОБА_2 порушив вимоги ч.1 ст.377 ЦК України, не взяв до уваги факт набуття позивачем права власності на 9/16 частин, не визначив права кожного із співвласників на землю відповідно до їх часток. Даний договір дарування земельної ділянки порушує права позивача в частині доступу до користування належними йому 9/16 частинами будинку, оскільки вони знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_2 . Тому, вважає що порушені його права володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, користуватися будинком, розпоряджатися власністю, забезпечити схоронність житлового будинку.

ОСОБА_1 зазначає, що судом неправильно кваліфіковано правовідносини, які виникли між ним та ОСОБА_2 при набутті ними права власності на житловий будинок з надвірними будівлями, оскільки незастосування положень закону про перехід права на земельну ділянку в разі набуття права на житловий будинок призвело до неправильного визначення предмету доказування та прийняття неправильного рішення.

На думку позивача, ОСОБА_3 ,17 жовтня 2015 року, подарував ОСОБА_2 всю земельну ділянку, однак, право власності на 9/16 частин ділянки втратив ще за два роки до її дарування - 29 липня 2013 року в зв`язку з укладенням договору з ОСОБА_6 про визнання часток в праві спільної власності подружжя, однак дана обставина не досліджена судом першої інстанції.

Особа, яка подає апеляційну скаргу зазначає, що у рішенні суду не мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, не зазначено мотиви застосування норм права, не застосовано закони, які підлягають застосуванню в даних правовідносинах, не враховано висновки Верховного Суду України, викладені в подібних правовідносинах, не з`ясовано обставин справи, не надано належної оцінки доказам, які підтверджують перебування будинку на спірній земельній ділянці.

ОСОБА_1 вказує, що за його позовом необхідно доказати необхідність договору дарування спірної земельної ділянки та право власності на частину ділянки, однак суд відмовив у зв`язку з тим, що не доведено порушень даруванням ділянки прав позивача, н визначено площу ділянки, не надано доказів знаходження будинку на земельній ділянці.

Позивач зазначив, що він набув право власності на 9/16 частин земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 на підставі ч.4 ст.120 ЗК України при набутті права власності на 9/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями, розміщеними на цій земельній ділянці. Договір дарування цієї земельної ділянки ОСОБА_3 ОСОБА_2 недійсний у цій частині в зв`язку з недодержанням положень ч.1 ст.203 ЦК України, суперечить положенням ч.1, ч.4 ст.120 ЗК України, ч.1 ст.377 ЦК України, не додержані вимоги ч.6 ст.203 ЦК України.

Також ОСОБА_1 вказує, що після прийнятті рішення ним було виявлено нова істотна обставина, яка існувала на час судового розгляду, але не була йому відома, це постанова Вищого господарського суду України від 22 вересня 2015 року у справі №922/2257/14, яка вказує, що у всіх випадках переходу права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право на земельну ділянку виникає у набувача одночасно із виникненням права на зведені на ній об`єкти. Подальша реєстрація земельної ділянки та права на земельну ділянку повинні бути здійснені з метою запобігання спорам та створення можливості для наступного відчуження земельної ділянки за договором.

У наданий судом строк ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу в якій, посилаючись на її безпідставність та необґрунтованість, просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги. Відповідач зазначила, що вона набула право власності на земельну ділянку площею 0,0337 га, кадастровий номер НОМЕР_1 згідно договору дарування, жодного порушення під час укладання даного договору не відбулося. Крім того, не зрозуміло відповідачу, яким чином позивач має набути право власності на спірну земельну ділянку, оскільки навіть при визнанні договору дарування від 17 жовтня 2015 року недійсним, первісним власником зазначених земельних ділянок був би ОСОБА_3 . Вказує, що позивачем не визначено меж земельної ділянки, яка є предметом спору у цій справі, її конфігурація, координати поворотних точок, розмір земельної ділянки, яким чином відповідачі порушують права позивача, тому не зрозуміло і меж порушення права позивача спірним договором, що у даному випадку має суттєве значення для вирішення цього спору з огляду на предмет та підстави заявленого позову.

Подібний відзив на апеляційну скаргу подав ОСОБА_3

ОСОБА_1 03 червня 2019 року подав клопотання про призначення експертизи судом і витребування доказів.

Представник ОСОБА_2 адвокат Шолох О.В. та відповідач ОСОБА_3 заперечували проти задоволення клопотання, оскільки відповідач не скористався своїм правом подати всі докази під час розгляду справи судом першої інстанції.

Протокольною ухвалою від 23 липня 2019 року колегія суддів відмовила ОСОБА_1 у задоволенні клопотання.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 10 квітня 1959 року було надано в безстрокове користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку на праві особистої власності по провулку Тракторному, 2 площею 600 кв.м. (а.с.13-14, 60-61 т.1).

ОСОБА_3 був виданий Державний акт від 15 березня 1995 року на право приватної власності на земельну ділянку площею 674 кв.м. за адресою АДРЕСА_2 для обслуговування житлового будинку і господарчих споруд на підставі рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів №42 від 20 лютого 1995 року (а.с.26, 73 т.1).

Рішенням тридцять першої сесії шостого скликання Чернігівської міської ради від 19 квітня 2013 року внесені зміни в рішення виконкому Чернігівської міської ради народних депутатів №42 від 20 лютого 1995 року та зазначено прізвище ОСОБА_3 замість ОСОБА_7 (а.с.177-зв. т.1).

Подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_6 29 липня 2013 року уклали Договір про визначення часток в праві спільної власності подружжя, за яким домовились про зміну режиму спільної сумісної власності подружжя на режим спільної часткової власності на житловий будинок з надвірними будівлями, з визначенням часток у праві спільної власності: ОСОБА_3 - 7/16 частини, а ОСОБА_6 - 9/16 частини житлового будинку з надвірними будівлями (а.с.10-11, 58-59, 124-125, 151-152 т.1).

Також, згідно Договору дарування земельної ділянки від 17 серпня 2013 року, ОСОБА_3 подарував земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером НОМЕР_2 , за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_6 (а.с.15-16, 62-63 т.1).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 зареєстрував своє право власності на 7/16 частини житлового будинку АДРЕСА_3 (а.с.12, 76 т.1).

Також, згідно Витягу з Державного земельного кадастру ОСОБА_3 зареєстрував свою земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером НОМЕР_1 (а.с.17, 18, 64, 65 т.1), а ОСОБА_6 свою земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером НОМЕР_2 .

06 березня 2014 року ОСОБА_6 подарувала свої 9/16 частин житлового будинку (а.с.19-10, 66-67, 129-130, 155-156 т.1) та земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером НОМЕР_2 (а.с.23-24, 70-71, 133-134, 157-158 т.1) за адресою АДРЕСА_1 сину, позивачу ОСОБА_1

ОСОБА_1 зареєстрував своє право власності на 9/16 частин житлового будинку (а.с.21, 68 т.1) та земельну ділянку (а.с.25, 31, 72 т.1).

В подальшому, Договором про внесення змін і доповнень до договору дарування частини житлового будинку від 22 вересня 2015 року, у зв`язку з тим, що при укладенні договору дарування 06 березня 2014 року не було вказано порядок користування 9/16 частинами житлового будинку з надвірними будівлями, сторони дійшли згоди внести зміни і доповнення до договору дарування та було викладено п.1 в наступній редакції: 9/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями, які переходять у власність ОСОБА_1 , складаються із: кімнати 1-9 площею 16,5 к.в.м, кімнати 1-10 площею 10,9 кв.м., 1/2 частини передпокою 1-6 площею 5,3 кв.м., 1/2 частини кладової 1-7 площею 0,5 кв.м., 1/2 частин кухні 1-1, площею 9,1 кв.м., 1/2 частин коридору 1-2 площею 3,7 кв.м., 1/2 частин котельні 1-3 площею 4,6 кв.м., 1/2 частини ванни 1-4 площею 3,6 кв.м., 1/2 частини шафи 1-11 площею 0,3 кв.м. загальною площею по частині 30,3 кв.м., а також з надвірних будівель: 1/2 частини погребу під літерою «б-1», 1/2 частини сараю під літерою «Б-1», 1/2 частини сараю під літерою «б1-1», 1/2 частини навісу під літерою «б2-1», 1/2 частин сараю під літерою «б3-1», 1/2 частини убиральні під літерою «Г-1», 1/2 частини ганку під літерою «а-1», гаражу «А2-1» (а.с.22, 69 т.1)

17 жовтня 2015 року ОСОБА_3 подарував свої 7/16 частин житлового будинку (а.с.27-28, 74-75, 126-127, 131-132, 153-154, 159-160 т.1) та земельну ділянку площею 0,0337 га з кадастровим номером НОМЕР_1 (а.с.29-30, 77-78, 135-136, 161-162 т.1) за адресою АДРЕСА_1 , дочці - ОСОБА_2 .

На кадастровому плані земельної ділянки НОМЕР_1 визначено межу ділянки (а.с.128 т.1) та план земельної ділянки (а.с.137, 163 т.1)

З Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що право власності на земельну ділянку НОМЕР_1 , площею 0,0337 га для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) в АДРЕСА_1 , 17 жовтня 2015 року зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с.98 т.1).

Матеріали справи містять технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок АДРЕСА_3 , замовником якого є ОСОБА_1 (а.с.32-39, 80-86 т.1).

Згідно звіту про оцінку земельної ділянки 0,0337 га з кадастровим номером НОМЕР_1 ринкова вартість земельної ділянки складає 55511 грн., а ринкова вартість 9/16 частин - 31225 грн. (а.с.87-97 т.1).

Відповідно до ч.1 ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ч.1 с.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 5-7 даної статті визначено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосується предмету спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконані обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно з частинами 1-3 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до положень ч.2 ст.16 та ч.1 ст.215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодекс

Вбачається, що ОСОБА_1 просив визнати недійсним Договір дарування саме в частині 9/16 земельної ділянки, а не в цілому. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

З огляду на сукупність установлених фактичних обставин справи, враховуючи, що позивач просив визнати недійсним договір дарування лише в 9/16 частині земельної ділянки, що предметом договору дарування є земельна ділянка в цілому, без визначення конфігурації та розмірів даної частини, а суд позбавлений права вийти за межі позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, оскільки позивач обрав неправильний спосіб захисту свого права. Доводи апеляційної скарги, що ОСОБА_3 , даруючи частину земельної ділянки ОСОБА_2 порушив вимоги ч.1 ст.377 ЦК України, у даному випадку не є визначальними та не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки позивачем неправильно визначено предмет позову.

Враховуючи викладене, передчасною є позовна вимога про визнання права власності на 9/16 спірної земельної ділянки за позивачем.

Доводи апеляційної скарги, що за даним позовом необхідно доказати необхідність договору дарування спірної земельної ділянки та право власності на частину ділянки, однак суд безпідставно відмовив у зв`язку з тим, що не доведено порушень даруванням ділянки, невизначено площу ділянки, не надано доказів знаходження будинку на земельній ділянці, а також доводи, що позивач набув право власності на 9/16 частин земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 на підставі ч.4 ст.120 ЗК України при набутті права власності на 9/16 частин житлового будинку з надвірними будівлями, а Договір дарування цієї земельної ділянки ОСОБА_3 ОСОБА_2 недійсний у зв`язку з недодержанням положень ч.1 ст.203 ЦК України, ч.1, ч.4 ст.120 ЗК України, ч.1 ст.377 ЦК України, ч.6 ст.203 ЦК України, ґрунтуються на законі, однак, в даному випадку не мають правового значення, адже позивач не просить визнати недійсним спірний договір дарування в цілому, а суд не вправі вийти за межі позовних вимог. Для захисту своїх прав ОСОБА_1 має обрати вірний спосіб захисту та звернутися до суду.

Посилання ОСОБА_1 на нові істотні обставини, зокрема на постанову Вищого господарського суду України від 22 вересня 2015 року у справі №922/2257/14, також не приймаються апеляційним судом до уваги, оскільки вказане рішення не є новою істотною обставиною в розумінні закону.

Також не приймаються до уваги доводи апеляційної скарги, що у рішенні суду не мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. … Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).

Європейський суд з прав людини вказує на те, що «пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати вмотивування своїх рішень, хоч це не може сприйматись, як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо вмотивування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено лише у світлі конкретних обставин справи» (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, заява № 63566/00, § 23). Апеляційний суд констатує, що судом першої інстанції надано оцінку доказів, поданих сторонами при розгляді справи, однак, допущено невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Згідно ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач не довів факт завдання йому порушень при укладенні між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 договору дарування земельної ділянки від 17 жовтня 2015 року площею 0,0337 га та що дійсно його 9/16 частин, або інша частина житлового будинку знаходиться на земельній ділянці, що перебуває у власності ОСОБА_2 та з цих підстав відмовив у позові. Проте, такий висновок суду суперечить матеріалам справи та не може бути підставою для відмови в позові, тому слід виключити дані мотиви відмови в задоволенні позову.

Враховуючи вказане, рішення суду першої інстанції слід змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову, виклавши його в редакції цієї постанови.

Також, оскільки фактично у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовлено, адже його позов залишається без задоволення, тому підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376 ч.4, 381, 382, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м.Чернігова від 19 лютого 2019 року змінити в частині мотивів відмови у задоволенні позову.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 25 липня 2019 року.

Головуючий: Судді: