ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.07.2019 Справа № 905/420/19

Суддя господарського суду Донецької області Макарова Ю.В., при секретарі судового засідання Баган А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, м.Краматорськ Донецької області,

до Публічного акціонерного товариства "Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409", м.Костянтинівка Донецької області,

про врегулювання розбіжностей по Договору від 06.02.2019р. №24-66/19,

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився,

від відповідача: не з`явився,

СУТЬ СПОРУ:

Департамент розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, м.Краматорськ Донецької області, звернувся до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409", м.Костянтинівка Донецької області, про врегулювання розбіжностей між сторонами по Договору від 06.02.2019р. №24-66/19 шляхом викладення спірних пунктів договору в редакції Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької облдержадміністрації.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що зазначені відповідачем в протоколі розбіжностей до договору про організацію перевезення пасажирів умови є неприйнятними для департаменту, недосягнення згоди між сторонами і призвело до звернення до суду із відповідним позовом в порядку ст. 181 Господарського кодексу України.

Ухвалою господарського суду від 01.04.2019р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/420/19; встановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

03.05.2019р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив б/н від 25.04.2019р. на позовну заяву, в якому просить суд викласти спірні пункти договору від 06.02.2019р. №24-66/19 в запропонованій товариством у протоколі розбіжностей редакції та стягнути з позивача понесені витрати на правничу допомогу. Позиція відповідача мотивована тим, що договори про перевезення пасажирів повинні укладатися за принципом свободи договору, з урахуванням передбачених діючим законодавством обов`язкових умов для таких договорів. Отже, відповідач не погоджується з позицією позивача про обов`язкове укладання договору виключно на умовах організатора.

20.05.2019р. до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь б/н від 03.05.2019р. на відзив на позовну заяву, в якій заперечує проти викладених у відзиві на позовну заяву заперечень, виклав правове обґрунтування власної редакції кожного спірного пункту договору.

22.05.2019р. на електронну адресу суду та 24.05.2019р. через канцелярію суду від відповідача надійшли заперечення б/н від 22.05.2019р. на аргументи позивача.

05.06.2019р. до канцелярії суду від позивача надійшли письмові пояснення б/н від 22.05.2019р. по справі.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 13.06.2019р. закрито підготовче провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 15.07.2019 року.

15.07.2019р. на електронну адресу суду надійшло клопотання від представника позивача про розгляд справи без участі представника Департамента.

У судовому засіданні 15.07.2019р. представник відповідача підтримав позицію, викладену письмову, до проведення судових дебатів звернувся до суду з клопотаннями стягнути з позивача на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу у розмірі 6840грн. та долучити до матеріалів справи докази у підтвердження понесених витрат на правничу допомогу.

У судовому засіданні 15.07.2019р. оголошувалася перерва до 16год. 50хвил., після перерви представник відповідача у судове засідання не з`явився.

Стаття 42 ГПК України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони.

Приймаючи до уваги закінчення встановлених процесуальним законом строків, достатність документів, які мають значення для правильного вирішення спору, враховуючи, що неявка сторін не перешкоджає вирішенню справи по суті, суд вирішив що справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши подані документи, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням голови обласної державної адміністрації, керівника обласної військово-цивільної адміністрації від 27.07.2018р. визначено Департамент розвитку базових галузей промисловості облдержадміністрації організатором проведення конкурсів з перевезення пасажирів на приміських та міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області.

06.11.2018р. позивачем, Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької облдержадміністрації, м.Краматорськ прийнято рішення про оголошення відкритого конкурсу з перевезення пасажирів на міських і міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області на 78 окремих об`єктах (далі-конкурс) та затверджено умови Конкурсу, а 07.11.2018 розміщено в засобах масової інформації оголошення про проведення Конкурсу.

Дане рішення було предметом оскарження та судового розгляду в адміністративній справі №200/13682/18-а за позовом Приватного акціонерного товариства «Маріуполь - Авто» м. Маріуполь до відповідача, Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації м. Краматорськ, про визнання протиправним рішення Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації від 06.11.2018 року щодо оголошення відкритого конкурсу з перевезення пасажирів на приміських і міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньо обласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області на 78 окремих об`єктах, проведення якого призначено на 27.12.2018 року.

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 21.12.2018р. у справі №200/13682/18-а у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відповідно до частини 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, рішення Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації від 06.11.2018р. щодо оголошення відкритого конкурсу з перевезення пасажирів на приміських і міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньо обласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області на 78 окремих об`єктах, є чинним, а факти, встановлені адміністративним судом на підставі ч.4 ст.75 ГПК України не потребують повторного доказування.

Як стверджує позивач у позові та не спростовано відповідачем, рішення про результати проведення конкурсу №66 з перевезення пасажирів на міських і міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньообласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області (далі-рішення) опубліковано 11.01.2019р. на офіційному веб-сайті Донецької області державної адміністрації, відповідно до якого переможцем конкурсу за маршрутом №301 Катеринівка (ЗА Центральний ринок) - Костянтинівка (ЗА вул.Ломоносова) через Торецьк, Нелепівку, згідно з випуском 1, стало ПАТ "Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409".

Відповідно до пункту 53 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 03.12.2008 №1081 (зі змінами) Організатор перевезень на внутрішньообласних, внутрішньорайонних та міських автобусних маршрутах не пізніше десяти робочих днів з дня опублікування свого рішення на офіційному веб-сайті укладає з переможцем конкурсу договір згідно з обов`язковими та додатковими (за наявності) умовами конкурсу та додатковими умовами обслуговування маршруту, наданими перевізником-претендентом.

У разі коли перевізник-претендент, який став переможцем конкурсу, не звернувся за отриманням дозволу (укладенням договору) і не відмовився від перевезень, організатор перевезень протягом 20 робочих днів з дня опублікування свого рішення надсилає такому перевізникові попередження. Якщо протягом десяти робочих днів з дати отримання такого попередження перевізник не звернувся за отриманням дозволу (укладенням договору) і не розпочав виконання перевезень, організатор перевезень приймає рішення щодо проведення нового конкурсу за цим об`єктом або надає право виконання перевезень перевізникові-претенденту, який зайняв друге місце (за наявності).

28.01.2019р. позивач звернувся до відповідача з листом-попередженням №170/0/111-19 про наслідки не підписання договору про організацію перевезення пасажирів.

06.02.2019р. відповідач підписав договір про організацію перевезення пасажирів №24-66/19 з протоколом розбіжностей, про що зроблено відповідне застереження в договорі.

Як свідчать матеріали справи, листом від 20.02.209р. №261/0/110-19 позивач повідомив відповідача про незгоду з викладеними у протоколах розбіжностей умовами договору, запропонував передачу розбіжностей, які залишилися неврегульованими, на розгляд до суду.

Листом №38 від 21.02.2019р. відповідач надав згоду на передачу розбіжностей за договором на розгляд до суду.

Викладені обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом, в якому позивач просить суд врегулювати розбіжності між сторонами за договором про організацію перевезення пасажирів №24-66/19 від 06.02.2019р.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, суд вважає, що вимоги позивача до відповідача такими, що підлягають задоволенню частково, враховуючи наступне:

З урахуванням вищевикладеного, між сторонами виник спір під час врегулювання розбіжностей щодо умов договору про організацію перевезення пасажирів.

За змістом ст.7 Закону України "Про автомобільний транспорт" забезпечення організації пасажирських перевезень покладається, зокрема, на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації.

Статтею 43 Закону "Про автомобільний транспорт" передбачено, що визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах.

Відповідно до ст.181 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якою визначено загальний порядок укладення господарських договорів, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами.

За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Як вже встановлено судом, сторони дійшли згоди на врегулювання розбіжностей до договору в судовому порядку.

Відповідно до позиції позивача, укладення договору на перевезення пасажирів не відбувається на підставі вільного волевиявлення сторін, оскільки учасники конкурсу не можуть надавати власні пропозиції щодо умов договору, відмінні від тих, що затверджені організатором конкурсу та є частиною умов проведення самого конкурсу. Отже, позивач наголошує на тому, що у даному спірному випадку процедура погодження сторонами на свій розсуд будь-яких умов договору не може бути застосована.

Суд не погоджується з такими твердженнями позивача з огляду на наступне.

Загальні умови укладення договорів, що породжують господарські зобов`язання, визначені статтею 179 ГК України. Так, відповідно до ч.4 названої статті при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Згідно з ч.1 ст.42 Закону України "Про автомобільний транспорт" договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами. Статтею 31 названого Закону передбачені умови, які повинні бути врегульовані в договорі на перевезення пасажирів на автобусних маршрутах. При цьому, частиною 4 названої статті передбачено, що у договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін.

Таким чином, договір на перевезення пасажирів на приміському внутрішньообласному автобусному маршруті загального користування не є типовим договором і тим більше не є договором приєднання, у зв`язку з чим суб`єкти спірних правовідносин не обмежені умовами типового договору та не позбавлені права визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення.

За змістом ст. 43 Закону визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Згідно із ст. 44 організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. У відповідності до п.10 Порядку організатор перевезень затверджує умови конкурсу, в тому числі обов`язкові, відповідно до статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім обов`язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо).

Виходячи із висновків суду, аналізуючи розбіжності, які виникли у сторін в ході укладання договору про організацію перевезення пасажирів № 24-66/19 від 06.02.2019р. (далі - договір) та з урахуванням викладеної позиції сторін за кожним спірним пунктом договору, суд зазначає наступне.

Відповідно до договору та протоколу розбіжностей до нього (далі - протокол) неврегульованими є наступні умови договору:

Пункт 1.2. позивач виклав в наступній редакції: «Перевізник зобов`язується надавати безпечні та якісні транспортні послуги на умовах, передбачених Договором автобусами:

Тип рухомого складу, номери транспортних засобів:VIN код

БАЗ А 079.45 д/н НОМЕР_1 КСНОМЕР_2

Резерв: БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_3 НОМЕР_4

Додаткові умови, запропоновані Перевізником та прийняті Організатором:

Редакція пункту 1.2., що пропонується Перевізником: «Перевізник зобов`язується надавати безпечні та якісні транспортні послуги на умовах, передбачених Договором автобусами, зазначеними нижче, або автобусами класу і комфортності не нижче, зазначених у таблиці».

Відповідач мотивує свою позицію тим, що запропонована ним редакція не суперечить обов`язковим та додатковим умовам, зазначеним у Законі України «Про автомобільний транспорт», а також вимогам відповідно до змісту оголошення про проведення конкурсу №66. В свою чергу, запропонована редакція позивача позбавить відповідача можливості використовувати більш нові та/або комфортабельні автобуси при виконанні договору.

Відповідно відповідач наполягає на виключенні з договору п. 2.3.1., за редакцією якого перевізника зобов`язано: «Не використовувати на автобусному маршруті (ах) інших транспортних засобів, крім тих, що зазначені в п. 1.2. Договору (тип рухомого складу, клас, державний номер, VIN-код)».

Відповідач додатково аргументує свою позицію тим, що редакція позивача призведе до неможливості дотримання перевізником встановленої п. 2.3.8 договору регулярності виконання розкладу руху та може призвести до зривів рейсу коли одночасно з ладу вийде декілька транспортних засобів.

Згідно ст. 44 Закону України "Про автомобільний транспорт" до обов`язкових умов конкурсу на перевезення пасажирів належать, в тому числі, визначена органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування обґрунтована структура парку автобусів, що працюватимуть на маршруті загального користування, за пасажиромісткістю, класом, технічними та екологічними показниками.

Приписами ст. 46 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено надання перевізником конкурсному комітету для участі в конкурсі на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування відомості за підписом суб`єкта господарювання про автобуси, які будуть використовуватися на автобусному маршруті з зазначенням підстав для їх використання перевізником.

У пункті 2 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008р. №1081 (далі - Порядок) дано визначення терміну «конкурсна пропозиція» як умови обслуговування пасажирів, що пропонуються перевізником-претендентом, які зазначені у поданих на конкурс документах. Згідно із ст. 46 Закону України «Про автомобільний транспорт» та п. 29 Порядку для участі у конкурсі перевізник-претендент подає окремо щодо кожного об`єкта конкурсу документи, визначені статтею 46 Закону України «Про автомобільний транспорт», за формою згідно з додатками 1-4.

Так, за змістом додатку №2 до Порядку передбачена обов`язкова умова для претендента подати відомості про автобуси, які будуть використовуватися на автобусному маршруті із зазначенням марки і моделі автобуса, державного реєстраційного номеру, року випуску/дати першої реєстрації, пасажиромісткості, відповідність екологічним нормам, інше.

Як вбачається з матеріалів справи, у виконання цієї вимоги відповідач подав до організатора конкурсу відомості по формі додатку № 2 до Порядку. Таким чином, претендент визначився з переліком транспортних засобів, якими він буде здійснювати перевезення пасажирів за договором.

Відповідач подавши заяву на участь у конкурсі фактично засвідчив досягнення згоди з умовами конкурсу, прийняв їх як обов`язкові до виконання.

За приписами пункту 12 Порядку, організатор перевезень приймає рішення про недопущення участі в конкурсі перевізника-претендента, який в тому числі: не має достатньої кількості транспортних засобів для виконання перевезень, затвердженої обов`язковими умовами конкурсу, та перевезень, які повинні виконуватися відповідно до чинних договорів (дозволів). Достатня кількість транспортних засобів визначається як кількість автобусів, необхідних для виконання перевезень, та кількість резервних транспортних засобів, яка становить 10 відсотків необхідної кількості автобусів для виконання перевезень; подав конкурсну пропозицію, що не відповідає обов`язковим та додатковим умовам конкурсу.

Відповідно до змісту оголошення про відкритий конкурс №66, для забезпечення належної якості та безпеки перевезень пасажирів на автобусних маршрутах загального користування його обов`язкові умови допускали використання автобусів за конкретно визначеними в умовах категорією та класом.

Оскільки відповідач був визначений переможцем конкурсу, організатор конкурсу відповідно ознайомився та погодився з конкурсною пропозицією перевізника (відповідача).

Отже, за контекстним змістом Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування та Умов відкритого конкурсу № 66 з перевезення пасажирів на приміських і міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньо обласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області на 78 окремих об`єктах, однією з обов`язкових умов перемоги у конкурсі є використання у майбутньому переможцем конкурсу тих транспортних засобів, відомості про які було зазначено у поданих для участі у конкурсі документах та погодження на використання яких надав організатор, визнавши відповідача переможцем.

У відомостях по формі додатку № 2 до Порядку відповідачем також було визначено транспортний засіб, який буде використовуватися як резервний, а саме БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_3 , що забезпечить недопущення збоїв у перевезенні. Зокрема, виконання перевізником обов`язків з регулярного технічного огляду та планового ремонту транспортних засобів буде мінімізувати ризики виходу їх з ладу.

Суд також звертає увагу на те, що автомобільний транспорт є джерелом підвищеної небезпеки, а тому використання під час перевезень конкретних автобусів, які за характеристиками погоджені організатором конкурсу, є додатковою гарантією безпеки пасажирів під час перевезення.

В свою чергу, відповідач не запропонував умову про міри відповідальності, які б слугували додатковою гарантією використання транспортних засобів за вимогами до них, не гірше ніж є обов`язковими відповідно до умов конкурсу.

Запропоновані відповідачем умови в частині можливості залучати до перевезення автобуси класу і комфортності не нижче, ніж заявлені для участі в конкурсі, не передбачають механізму здійснення контролю відповідності залучених перевізником транспортних засобів вимогам щодо їх класу комфортності, категорії, в тому числі екологічній.

У разі необхідності, сторони не позбавлені права під час виконання договору додатково врегулювати свої правовідносини шляхом укладання додаткових угод до договору, в тому числі з об`єктивних причин здійснити заміну обумовленого договором транспортного засобу на інший.

Враховуючи викладене та необхідність сприяти безпеці пасажирів під час виконання спірного договору перевізником, суд дійшов висновку щодо доцільності, правомірності викладення спірних пунктів 1.2, 2.3.1 договору в редакції позивача.

Враховуючи викладені висновки, суд не погоджується із позицією відповідача щодо необхідності виключення із пп. 6 п. 6.2 договору умов щодо прав організатора на одностороннє розірвання договору у разі невиконання перевізником зобов`язань, передбачених пунктом 2.3.1 Договору.

Відповідно до протоколу розбіжностей, відповідач запропонував доповнити договір п. 2.1.5, відповідно до якого організатор зобов`язаний: «Протягом 5 (п`яти) робочих днів надавати Перевізникові відповідь на його запит стосовно визначення Організатором видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсації та інформувати про розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації».

В кореспонденції до умов п.2.1.5, відповідач також запропонував доповнити права перевізника п. 2.4.7, згідно з яким останній має право: «Звернутись до Організатора із запитом про визначення Організатором видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсації та інформувати про розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації».

Вимоги в цій частині обґрунтовані перевізником ст. 7 Закону України «Про автомобільний транспорт», яка покладає на обласні державні адміністрації функції з забезпечення організації пасажирських перевезень на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі області та ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт», яка зобов`язує органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування надати перевізникам компенсацію відповідно до закону.

За приписами ст. 31 Закону України «Про автомобільний транспорт» розмір компенсації витрат перевізника та механізм їх виплати повинні бути передбачені у договорі. Таким чином, запропонована відповідачем редакція вказаних пунктів договору має на меті залучення організатора перевезень до дій, пов`язаних з реалізацією права перевізника на отримання компенсації.

Посилаючись на положення Бюджетного кодексу та Закону України «Про державний бюджет України на 2019рік» позивач не погоджується з позицією відповідача, оскільки департамент не є розпорядником бюджетних коштів щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян. Одночасно позивач наполягає на тому, що головними розпорядниками бюджетних коштів є Управління праці та соціального захисту населення міст та районів області, які повинні проводити компенсації витрат на підставі відповідних договорів з перевізниками.

У відповідності до ст. 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Входячи з приписів ч.2 ст. 29 та ч. 4 ст. 37 Закону, перевізники, які здійснюють пільгове перевезення пасажирів, мають право на компенсацію відповідно до Закону.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до Закону (ст. 29 Закону).

Суд зауважує, що за змістом ст. 31 Закону «Про автомобільний транспорт» відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов`язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під`їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати.

Суд вважає, що врегулювання питання щодо отримання компенсацій за окремим договором, не позбавляє обов`язку Організатора забезпечити відповідача умовами сприяння в реалізації прав, пов`язаних із отриманням встановлених компенсацій.

Згідно статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт», забезпечення організації пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі області, покладено на обласні державні адміністрації.

Відповідно до ст. 6 зазначеного Закону, обласні державні адміністрації формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, що не виходять за межі території області, та здійснюють в межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Відповідач під час розгляду справи не стверджував, що позивач є розпорядником бюджетних коштів в сфері компенсації витрат перевізників, пов`язаних з виконанням приписів Закону щодо пільгових перевезень пасажирів, метою запропонованих перевізником змін є залучення позивача як організатора перевезень до дій, пов`язаних з реалізацією права перевізника отримувати компенсації за перевезення пільгових категорій громадян та захистом інтересів перевізника з цього питання. Разом з цим відповідач стверджує, що організатор ухиляється від виконання свого зустрічного обов`язку забезпечити компенсацію перевізнику збитків, пов`язаних з пільговими перевезеннями громадян.

Суд відзначає, що розпорядженням №942/5-18 від 27.07.2018 року позивачеві делеговані лише повноваження з організації проведення конкурсу з перевезення пасажирів на приміських та міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньообласних маршрутах загального користування в Донецький області. В межах делегованих повноважень позивач має провести конкурс та укласти договір за його результатами.

Як стверджує позивача, підтверджується Положенням про Департамент соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації, розміщеного на сайті Департаменту, типових положень про органи соціального захисту, останні є розпорядниками коштів місцевих бюджетів, які ведуть облік осіб, що мають право на пільги за соціальною ознакою, та на підставі отриманих від постачальників послуг щомісячних звітів щодо послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюють розрахунки з ними.

Враховуючи викладене, визначення видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсацій та визначення органу, який здійснює такі компенсації, знаходиться поза межами повноважень позивача. А отже відсутні правові підстави для покладення на позивача обов`язку на вимогу перевізника надавати останньому відповідь стосовно визначення видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсації та надання інформації про розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації.

Разом з тим, оскільки позивач знаходиться під підпорядкуванням Донецької облдержадміністрації та відповідно знаходиться у певних правовідносини з останнім, у тому числі в сфері організації перевезень пасажирів, у суду є підстави вважати, що позивач може мати інформацію, на наданні якої наполягає відповідач у п.2.4.7 договору.

Таким чином, суд вважає можливим передбачити у спірних пунктах договору такі умови, що дозволяють перевізнику робити запити на таку інформацію, а організатору за наявністю у нього такої інформації надавати відповідь на такий запит.

Таким чином, суд дійшов висновку викласти п. 2.1.5. Договору у наступній редакції: «За наявності у Організатора інформації, протягом 10 (десяти) робочих днів надавати Перевізникові відповідь на його запит стосовно визначення Організатором видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсації та інформувати про розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації".

Пункт 2.4.7. суд вирішив викласти в редакції відповідача: "Звернутись до Організатора із запитом про надання інформації щодо пільгових перевезень, порядку сплати компенсацій та інформації щодо розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації ".

За протоколом розбіжностей відповідач наполягає на виключенні п. 2.3.6. Договору, відповідно до якого за редакцією позивача перевізник зобов`язаний перевозити пасажирів транспортними засобами, зазначеними у п.1.2. Договору (крім резервних) тільки на визначеному в п. 1.1. Договору автобусному маршруті (ах) на умовах, передбачених цим Договором.

Позиція відповідача полягає у тому, що такі обмеження є втручанням в його господарську діяльність, оскільки умови договору містять пряму заборону використання автобусу, задіяного в обслуговуванні за умовами договору, в інших видах пасажирських перевезень у вільний від роботи на маршруті час.

Позивач проти виключення цієї умови договору заперечував, у відповіді на відзив наголошував, що зазначена умова договору запобігає порушенням з боку відповідача використовувати визначених у договорі автобусів на інших регулярних маршрутах.

Проаналізувавши зміст приписів Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, суд дійшов висновку про відсутність будь-яких обмежень, заборон використовувати перевізником власний транспортний засіб у інших видах пасажирських перевезень, крім обумовлених договором. Разом з цим, залучення транспортного засобу до інших перевезень не повинно перешкоджати виконанню укладеного між сторонами договору.

Враховуючи цілі договору, необхідність задоволення потреб населення щодо забезпечення послугами перевезення відповідно до предмету договору, з метою недопущення порушень виконання перевізником перевезень за договором, та, відповідно, з метою дотримання балансу інтересів між сторонами, суд вирішив викласти п. 2.3.6. Договору в наступній редакції: "Перевозити пасажирів транспортними засобами, зазначеними у п.1.2. Договору (крім резервних), тільки на визначеному в п.1.1. Договору автобусному маршруті на умовах, передбачених цим Договором, крім випадків перевезення пасажирів на інших маршрутах, коли таке перевезення не перешкоджає виконанню зобов`язань перевізника за цим Договором.".

В редакції позивача п.2.3.19, п.2.3.20 Договору перевізника зобов`язано: «На письмову вимогу Організатора надавати протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання такої вимоги, надавати письмові пояснення при надходженні скарг від пасажирів, актів, складених відповідними контролюючими органами» та «Допускати уповноважених організатором представників до перевірок роботи транспортних засобів, які використовуються на маршруті, у тому числі із залученням представників контролюючих органів».

Відповідач погоджується із запропонованими умовами у наступній редакції відповідно: «На письмову вимогу Організатора надавати протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання такої вимоги, надавати письмові пояснення при надходженні скарг від пасажирів»; "Контроль за виконання умов договору (дозволу) здійснює Організатор та інші органи виконавчої влади згідно з компетенцією, за наявності відповідного звернення або доручення організатора".

Відповідач вважає, що оскільки редакція позивача не обмежує коло контролюючих органів, які мають право проводити заходи нагляду та контролю та не стосується виконання перевізником умов договору, це створює штучні умови для втручання у господарську діяльність перевізника та встановлює безмежний контроль за останнім, призведе до обов`язку надавати позивачу пояснення за кожним складеним актом будь-якого контролюючого органу.

Позивач заперечує проти позиції відповідача та наполягає на тому, що редакція позивача викладена в межах компетенції останнього, враховуючи також те, що право на звернення або вимогу до перевізника встановлено п. 56 Порядку.

Відповідно до пункту 10 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97р. № 176, ці правила визначають (в тому числі) порядок здійснення перевезень пасажирів та їх багажу автобусами, а також обслуговування пасажирів на автостанціях і є обов`язковими для виконання організаторами регулярних перевезень, замовниками транспортних послуг, автомобільними перевізниками, автомобільними самозайнятими перевізниками, персоналом автомобільного транспорту, автостанціями та пасажирами.

Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №103, Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який, зокрема, реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорт та здійснює державний нагляд (контроль) за безпекою на автомобільному транспорті.

Пунктом 10 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 № 176, передбачено покладення державного контролю за дотриманням передбачених цими Правилами вимог на Укртрансбезпеку.

Оскільки визначення відповідного контролюючого органу повинно бути пов`язано з предметом договору, враховуючи, що саме на Укртрансбезпеку покладено функцію контролю за безпекою на автомобільному транспорті, з метою усунення неузгодженості в правовідносинах сторін, суд вважає за необхідне конкретизувати умови п. 2.3.19 Договору та викласти їх в наступній редакції: "На письмову вимогу Організатора надавати протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання вимоги, надавати письмові пояснення при надходженні скарг від пасажирів, актів, складених Державною службою України з безпеки на транспорті".

Стосовно редакції п. 2.3.20, запропонованої відповідачем, суд враховує, що останній просить викласти його в редакції п. 56 Порядку проведення конкурсу, відповідно до якого контроль за виконанням умов договору (дозволу) здійснює організатор та інші органи виконавчої влади згідно з компетенцією, за наявності відповідного звернення або доручення організатора.

В свою чергу, редакція позивача передбачає проведення перевірок з боку останнього із залученням контролюючих органів.

Аналізуючи п.56 Порядку, суд робить висновок, що саме організатор у даних договірних відносинах виступає у якості посередника між користувачами послуг перевезення та іншими органами виконавчої влади, у повноваження яких входить перевірка умов перевезень на відповідність чинному законодавству. У даному випадку ініціювання організатором перевірки перевізника є формою контролю.

Враховуючи, що запропонована відповідачем редакція відповідає приписам законодавства, суд погоджується з редакцією п. 2.3.20 перевізника.

В редакції позивача п. 2.3.22 Договору перевізника зобов`язано «Встановити GPS - модулі на транспорті засоби, які використовуються для роботи на автобусному маршруті (ах), у тому числі на резервних, а також забезпечити їх підключення до системи GPS - моніторингу та диспетчерського контролю роботи транспортних засобів на автобусному маршруті (ах). Забезпечити постійне підключення та працездатність системи GPS».

Відповідач погоджується із запропонованими умовами, проте наполягає на встановленні строку виконання ним вказаних обов`язків протягом трьох місяців з моменту запровадження позивачем системи диспетчеризації.

Відповідач вказує на те, що умовами конкурсу вимагалася саме згода на встановлення GPS-модулів, в той час як за змістом договору вимога їх встановити є імперативною. Під час судових засідань відповідач також звертав увагу суду на те, що відповідна служба GPS-диспетчеризації ще не запроваджена позивачем, з огляду на що понесення значних витрат на необхідне обладнання та вимога постійного підключення до неіснуючої системи не є виправданими.

Позивач вважає що його редакція повністю відповідає умовам конкурсу, з якими взявши участь у конкурсі відповідач погодився. Зокрема, позивач вказує на те, що пропозиція відповідача встановити GPS-модулі продовж трьох місяців з дня впровадження системи GPS-диспетчеризації призведе до неприпустимого витрачання бюджетних коштів продовж трьох місяців.

Згідно з п.10 Порядку організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов`язкові, відповідно до статті 44 Закону України "Про автомобільний транспорт". Крім обов`язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо).

Під час розгляду справи представник позивача підтвердив, що на теперішній час система GPS-моніторингу ще не запроваджена, кошти на придбання та запровадження обладнання, яке забезпечить функціонування системи, не виділені, орієнтовні строки запровадження цієї системи невідомі.

Суд приймає до уваги, що умовами конкурсу визначена необхідність обладнати транспортні засобі GPS-модулями, в свою чергу відповідач надавав згоду на підключення до системи GPS-моніторингу та диспетчерського контролю відразу після проведення конкурсу. Тому, суд не може погодитися з позицією відповідача щодо надання йому права виконати конкурсні вимоги протягом трьох місяців з моменту введення в дію організатором системи GPS-диспетчеризації. В той же час суд звертає увагу на ту обставину, що функціонування GPS-модулів неможливе поки ще не запроваджена система GPS-диспетчеризації.

Враховуючи те, що система диспетчеризації ще не запроваджена, строк початку її роботи не є відомим, обладнання транспортних засобів відповідним устаткуванням (GPS-модулями) має здійснюватись за рахунок коштів відповідача, враховуючи кількість транспортних засобів, які мають бути обладнані (тобто, виключення транспортних засобів на час обладнання з маршрутів), суд, з метою недопущення порушень перевезень за цим договором, та, відповідно, з метою дотримання балансу інтересів між сторонами, вбачає за доцільне викласти п. 2.3.22 Договору у наступній редакції: «Протягом 1 (одного) місяця після впровадження Організатором системи GPS-диспетчеризації та повідомлення про таке запровадження, Перевізник зобов`язаний встановити GPS-модулі на транспортні засоби, які використовуються для роботи на автобусному маршруті (ах), у тому числі на резервних, а також забезпечити їх підключення до системи GPS-моніторингу та диспетчерського контролю роботи транспортних засобів на автобусному маршруті (ах). Забезпечити постійне підключення та працездатність системи GPS.".

З урахуванням викладеного, суд також погоджується з позицією відповідача щодо викладення пп.7 п. 6.2 Договору в редакції останнього, а саме щодо прав організатора на одностороннє розірвання договору у випадку «незабезпечення доступу Організатора до системи GPS через ресурси Інтернет для моніторингу руху маршрутних автобусів, у разі запровадження Організатором системи GPS-диспетчеризації».

Згідно з п.2.3.26 Договору у редакції позивача: "У разі виходу з ладу автобусу, водій повинен здійснити пересадку пасажирів в інший автобус, яким пасажири будуть доставлені до найближчої автостанції чи кінцевого пункту призначення з поверненням вартості квитка».

Відповідачем запропоновано доповнити вказану редакцію пунктом 37 Постанови Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997 року "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту".

Відповідач обґрунтовує свою позицію тим, що його редакція не суперечить редакції позивача, а лише її конкретизує. В свою чергу позивач стверджує, що його редакція відповідає п.37 Правил, а тому конкретизація відповідного нормативного акту не матиме жодних правових наслідків на договір.

Відповідно до п.37 Правил у разі виходу з ладу автобуса (припинення перевезення через настання надзвичайної або невідворотної за даних умов події) приміського чи міжміського сполучення водій здійснює пересадку пасажирів в інший автобус, яким пасажири будуть доставлені до найближчої автостанції чи кінцевого пункту призначення. У такому разі на приміському маршруті пасажиру повертається повна, а на міжміському невикористана вартість квитка. Автомобільний перевізник організовує подальшу поїздку пасажирів. Оплата послуг автомобільного перевізника з попутного перевезення пасажирів до найближчої автостанції у міжміському сполученні здійснюється за рахунок коштів автомобільного перевізника, під час рейсу якого відбулася пересадка пасажирів.

Враховуючи, що запропонована відповідачем редакція лише конкретизує приписи законодавства та відповідає останнім, а також враховуючи принцип свободи договору, справедливості та розумності, які встановлені ст. 3 Цивільного кодексу України, суд вважає можливим викласти п.2.3.26 Договору у редакції перевізника: "У разі виходу з ладу автобусу, водій повинен здійснити пересадку пасажирів в інший автобус, яким пасажири будуть доставлені до найближчої автостанції чи кінцевого пункту призначення з поверненням вартості квитка, відповідно до вимог п. 37 Постанови Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997 року "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту".

Регулюючи питання відповідальності сторін, позивачем запропоновано викласти п.4.2. Договору в наступній редакції: «У разі виявлення порушення Перевізником умов цього Договору або вимог чинного законодавства в сфері автомобільного транспорту, Організатор повідомляє Перевізника про недопущення повторення порушення, або у разі потреби необхідність усунути виявлене порушення у встановлений організатором строк та інформувати Організатора про вжиті заходи.»

Відповідач заперечив проти умов зазначеного пункту, вимагаючи встановити чіткий порядок його повідомлення про виявлене порушення (шляхом надсилання Перевізникові листа з повідомленням про вручення) та встановити 30-денний строк для усунення виявлених порушень. Метою є уникнути ситуації, коли за відсутності належного направлення відповідного повідомлення про порушення умов договору, перевізнику можуть висуватися звинувачення у невиконанні такого повідомлення як підставу для одностороннього припинення договору.

В ході судового розгляду позивач заперечував проти позиції відповідача, посилаючись на делегування повноважень здійснювати контроль за виконанням умов договору саме організатору, а тому умова щодо встановлення строків усунення виявленого порушення відноситься до виключної компетенції організатора. Крім того, позивач звертав увагу суду на те, що умова вчинення дій у 30-денний строк не може бути виключною, оскільки автомобільний транспорт є джерелом підвищеної небезпеки, а отже питання, що підлягають вирішенню, матимуть у кожному випадку свою ступінь складності та терміновості.

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За позицією суду, визначення способу комунікації між сторонами в ході виконання договору є цілком обґрунтованим та доцільним, особливо в умовах, коли від вираження позиції сторони у ході виконання договору залежить настання негативних наслідків (розірвання договору, притягнення до відповідальності, тощо).

Оскільки позивачем не запропоновано конкретних способів повідомлення відповідача про виявлені порушення, суд погоджується з позицією відповідача щодо встановлення способу такого повідомлення у вигляді листування з повідомленням про вручення.

Суд виходить із того, що відповідач не довів доцільність застосування саме тридцятиденного строку для усунення порушень, які будуть виявлені у ході виконання перевізником умов договору про перевезення пасажирів, з огляду не те, що автомобільний транспорт є джерелом підвищеної небезпеки і у даному випадку пріоритетним є захист прав пасажирів під час їх транспортного обслуговування та забезпечення їх безпеки.

Враховуючи покладені на позивача повноваження, а також необхідність в момент виконання зазначеної умови договору довести, що усунення порушень та повідомлення організатора відбулося в розумний обґрунтований строк, суд вважає доцільним частково задовольнити вимогу відповідача та викласти п.4.2. Договору в наступній редакції: "У разі виявлення порушення Перевізником умов цього Договору або вимог чинного законодавства у сфері автомобільного транспорту, Організатор повідомляє Перевізника про недопущення повторення порушення, або у разі потреби необхідність усунути виявлене порушення у встановлений Організатором розумний обґрунтований строк, який не може бути менш ніж протягом 3 робочих днів з дня скоєння такого порушення, шляхом надсилання Перевізникові листа з повідомленням про вручення. Перевізник зобов`язаний інформувати Організатора про вжиті заходи".

Також між сторонами виникли розбіжності у доцільності вилучення п.п. 4 п. 6.2. Договору, відповідно до редакції позивача якого Організатор має право на одностороннє розірвання договору у разі виявлення факту надання послуг з перевезення пасажирів без договору про організацію перевезень пасажирів на інших приміських та міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньо обласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області.

Статтею 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» передбачена відповідальність за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів (ліцензій, договорів із замовниками транспортних послуг, паспортних маршрутів, документів, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України), повний перелік яких визначений ст. 39 Закону, у вигляді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Суд вважає, що встановлені законодавством заходи, які обмежують діяльність у сфері перевезень, є достатньо ефективними. Порушення відповідачем законодавства в цієї сфері не повинно впливати на конкретні договірні відносини, пов`язані із перевезенням пасажирів на конкретному маршруті в межах конкретного договору, як і не повинно стати підґрунтям для зловживань в питаннях розірвання договору. Інакше це порушує загальні засади цивільних правовідносин: справедливість, добросовісність та розумність.

З огляду на викладене, суд погоджується з позицією відповідача та дійшов висновку виключити п.п.4 п.6.2. договору.

Сторони також не дійшли домовленості щодо змісту п.п. 9 п. 6.2 Договору, яким передбачено право на одностороннє розірвання договору порушення режиму праці і відпочинку водіїв.

Відповідач, не погоджуючись з такою редакцією, наполягає на тому, щоб в договорі було конкретизовано, що мова йде про порушення, які сталися відносно водіїв за маршрутами саме за договором та у випадку, коли такі порушення підтверджені відповідними постановами органів Укртансбезпеки. Метою конкретизації є запобігання з боку позивача зловживати владними повноваженнями внаслідок неоднозначного трактування умов договору. Відповідач при цьому наполягає, що позивач не наділений повноваженнями здійснювати контроль за режимом праці та відпочинку водіїв, дані повноваження делеговані Державній службі України з безпеки на транспорті, а тому єдиним доказом факту порушення є постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу.

Позивач в свою чергу не заперечує проти того, що здійснення контролю за режимом праці та відпочинку водіїв покладено на органи Державної служби України з безпеки на транспорті, разом з цим посилається на п. 56 Порядку щодо здійснення контролю за виконанням умов договору.

У відповідності до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою КМУ 11.02.2015 року № 103, до повноважень служби віднесено контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Суд погоджується з позицією відповідача щодо чіткого врегулювання обґрунтованих та підтверджених підстав для розірвання договору, у зв`язку з чим вважає за доцільне задовольнити в цієї частині редакцію п.п. 9 п. 6.2 Договору відповідача.

Стосовно п. 9.2.1 та 9.2.3 Договору яким передбачені підстави для припинення договору, та за якими сторони не досягли згоди, суд зазначає, що за позицією відповідача в договорі повинно бути конкретизовано, що договір припиняється у випадках якщо: перевізник протягом 10 (десяти) днів з дати підписання Договору не розпочав роботу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті (ах), зазначених в п. 1.1. Договору; визнано недійсним чи скасоване судом рішення засідання конкурсного комітету, а також рішення про результати проведення конкурсу, на підставі якого укладено цей Договір, стосовно автобусних маршрутів, зазначених в п. 1.1. Договору.

Запропонована редакція відповідача направлена на конкретизацію змісту запропонованої редакції позивача, що позбавить можливості вільного трактування умов договору. Представник позивача наполягав на тому, що умови договору застосовуються лише на конкретно визначеному маршруті, запропонована редакція не встановлює нові та не впливає на існуючі умови договору.

Суд також не вбачає суперечливості у викладенні п. 9.2.1 та 9.2.3 із предметом договору, проте для нівелювання наступних процедур тлумачення правочину в порядку ст. 213 Цивільного кодексу України, усунення неузгодженості в наступних відносинах сторін, суд вважає за необхідне конкретизувати умови, викладені в спірних пунктах, та встановити чіткий зв`язок цих пунктів з п. 1.1 договору.

Відповідачем у відзиві на позов заявлена вимога про стягнення з позивача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

У судовому засіданні 15.07.2019р. до проведення судових дебатів представник відповідача звернувся до суду з клопотанням, у якому визначився з розміром витрат на професійну правничу допомогу, а саме просив стягнути з позивача на користь відповідача суму в розмірі 6840грн.

В підтвердження надання адвокатських послуг відповідачем було надано суду свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ДН№5090, звіт витраченого часу адвоката, копія Договору про надання правничої допомоги від 5 квітня 2019 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням «ДЕКСТРА» та відповідачем, відповідно до п. 1.1. якого предметом Договору є надання правової допомоги клієнту у господарському суді Донецької області, у тому числі по справі №905/420/19.

Пунктом 2.3.1 зазначеного Договору визначено обов`язки Клієнта сплатити гонорар Адвокатському об`єднанню в розмірі та в строки, погоджені між ними у додатковій угоді до цього Договору.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в межах даної справи відповідачем до матеріалів справи долучено Додаткові угоди №2 та №8 до договору про надання правничої допомоги, відповідно до яких загальний розмір гонорару склав 6840грн.

В матеріалах справи також наявні рахунок на оплату №33 від 02.05.2019р. за надання правової допомоги згідно Додаткової угоди №2 від 25.04.2019р. на суму 3030грн. 00коп. та платіжне доручення №1252 від 10.05.2019р. про оплату вказаного рахунку на суму 3030грн. 00коп.

Відповідно до викладеного, вказана сума сплачена лише за Додатковою угодою №2, докази оплати відповідачем витрат на правову допомогу за Додатковою угодою №8 в матеріалах справи відсутні.

За приписами статті 123ГПК України, витрати на правову допомогу відносяться до судових витрат.

Відповідно до ч.1 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Ст. 129 ГПК України регламентовано, що розмір судових витрат, понесених стороною під час розгляду справи, встановлюється судом на підставі відповідних доказів.

Верховний Суд дотримується позиції, що необхідною умовою для вирішення питання розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи (постанови КГС ВС від 31.01.2019 у справі № 19/64/2012/5003, від 05.01.2019 у справі № 906/194/18, від 19.02.2019 у справі № 917/1071/18).

Так, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду має бути надано належні фінансові документи, що свідчать про перерахування цією особою коштів адвокату за надані послуги на підставі договору про надання правової допомоги.

Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Таким чином, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Як вже встановлено судом, на підтвердження фактичного здійснення учасником справи судових витрат на професійну правничу допомогу суду надано належні фінансові документи - платіжне доручення №1252 від 10.05.2019р., що свідчить про перерахування відповідачем коштів адвокату у розмірі 3030грн. за надані послуги на підставі Додаткової угоди №2 від 25.04.2019р. договору про надання правової допомоги.

Вирішуючи питання про розподіл витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги адвокатом, суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Суд не має право втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для відшкодування всієї суми гонорару та фактичних витрат має бути встановлено, що такі витрати були необхідними, а розмір є розумний, виправданий, що передбачено у ст.126 ГПК України та у ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).

Як вже зазначалося, за приписами ч.1 ст. 126 ГПК України розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до Додаткової угоди №2 сторони узгодили перелік послуг, витрачений час адвоката та визначили вартість послуг, виконаних по даній справі. Також в обґрунтування понесення товариством витрат на оплату послуг адвоката в межах даної справи суду наданий звіт витраченого часу адвоката Бабіч В.О.

Дослідивши перелік послуг, суд встановив, що у якості наданої послуги зазначено в тому числі представництво Клієнта адвокатом у підготовчому засіданні, призначеному на 02.05.2019р., вартість послуги 1500грн.

Судом встановлено, що адвокат Бабіч В.О. в межах даної справи підготував письмові заперечення та приймав участь у судових засіданнях.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, адвокат не здійснював участь у судовому засіданні 02.05.2019р., а отже матеріалами справи не доведено надання адвокатом відповідно до пункту 4 Додаткової угоди №2 послуги, яка входить до складу загального розміру гонорару вартістю 3030грн.

Враховуючи викладене, на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг та їх вартості за Додатковою угодою №2, за висновком суду, розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 1530грн. відповідає критерію реальності таких витрат та розумності їхнього розміру.

Стосовно розподілу судових витрат судових витрат суд зазначає наступне.

У зв`язку з тим, що позов підлягає задоволенню частково, виходячи із принципу справедливості та розумності, суд вирішив покласти понесені сторонами судові витрати (судовий збір, витрати на професійну правничу допомогу адвоката) порівну на кожну із сторін.

При цьому суд враховує приписи ч. 11 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Витрати позивача на сплату судового збору, що покладаються на відповідача - 960,50грн. (50% судового збору); витрати відповідача на правничу допомогу, що покладаються на позивача 765грн. (50% від суми 1530грн.), таким чином з відповідача підлягають стягненню на користь позивача судові витрати у розмірі 195,50грн.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 74, 76, 129, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, м.Краматорськ Донецької області, до Публічного акціонерного товариства "Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409", м.Костянтинівка Донецької області, про врегулювання розбіжностей між сторонами по Договору від 06.02.2019р. №24-66/19 шляхом викладення спірних пунктів договору в редакції позивача - задовольнити частково.

2. Викласти спірні пункти Договору про організацію перевезення пасажирів за №24-66/19 від 06.02.2019р. в наступній редакції:

П.1.2.: "Перевізник зобов`язується надавати безпечні та якісні транспортні послуги на умовах, передбачених Договором наступними автобусами:

Тип рухомого складу, номери транспортних засобів:VIN код

БАЗ А 079.45 д/н НОМЕР_1 КСНОМЕР_2

Резерв: БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_3 НОМЕР_4

Додаткові умови, запропоновані Перевізником та прийняті Організатором: -

П. 2.1.5. договору: "За наявності у Організатора інформації, протягом 10 (десяти) робочих днів надавати Перевізникові відповідь на його запит стосовно визначення Організатором видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсації та інформувати про розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації".

П. 2.3.1.: "Не використовувати на автобусному маршруті (ах) інших транспортних засобів, крім тих, що зазначені в п.1.2. Договору (тип рухомого складу, клас, державний номер, VIN код).".

П. 2.3.6.: "Перевозити пасажирів транспортними засобами, зазначеними у п.1.2. Договору (крім резервних), тільки на визначеному в п.1.1. Договору автобусному маршруті на умовах, передбачених цим Договором, крім випадків перевезення пасажирів на інших маршрутах, коли таке перевезення не перешкоджає виконанню зобов`язань перевізника за цим Договором".

П. 2.3.19.: "На письмову вимогу Організатора надавати протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання вимоги, надавати письмові пояснення при надходженні скарг від пасажирів, актів, складених Державною службою України з безпеки на транспорті".

П. 2.3.20.: "Контроль за виконання умов договору (дозволу) здійснює Організатор та інші органи виконавчої влади згідно з компетенцією, за наявності відповідного звернення або доручення організатора".

П. 2.3.22.: "Протягом 1 (одного) місяця після впровадження Організатором системи GPS-диспетчеризації та повідомлення про таке запровадження, Перевізник зобов`язаний встановити GPS-модулі на транспортні засоби, які використовуються для роботи на автобусному маршруті (ах), у тому числі на резервних, а також забезпечити їх підключення до системи GPS-моніторингу та диспетчерського контролю роботи транспортних засобів на автобусному маршруті (ах). Забезпечити постійне підключення та працездатність системи GPS.".

П. 2.3.26: "У разі виходу з ладу автобусу, водій повинен здійснити пересадку пасажирів в інший автобус, яким пасажири будуть доставлені до найближчої автостанції чи кінцевого пункту призначення з поверненням вартості квитка, відповідно до вимог п. 37 Постанови Кабінету Міністрів України №176 від 18.02.1997 року "Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту".

П. 2.4.7.: "Звернутись до Організатора із запитом про надання інформації щодо пільгових перевезень, порядку сплати компенсацій та інформації щодо розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації.".

П. 4.2.: "У разі виявлення порушення Перевізником умов цього Договору або вимог чинного законодавства у сфері автомобільного транспорту, Організатор повідомляє Перевізника про недопущення повторення порушення, або у разі потреби необхідність усунути виявлене порушення у встановлений Організатором розумний обґрунтований строк, який не може бути менш ніж протягом 3 робочих днів з дня скоєння такого порушення, шляхом надсилання Перевізникові листа з повідомленням про вручення. Перевізник зобов`язаний інформувати Організатора про вжиті заходи".

У пункті 6.2 договору:

- п.п.4 п.6.2. - виключити;

- п.п.6 п.6.2.: «Невиконання Перевізником зобов`язань, передбачених пунктами 2.3.1., 2.3,4, 2.3.5., 2.3.20, 2.3.30 договору»;

- п.п.7 п.6.2.: «Незабезпечення доступу Організатора до системи GPS через ресурси Інтернет для моніторингу руху маршрутних автобусів, у разі запровадження Організатором системи GPS-диспетчеризації»;

- п.п.9 п.6.2.: «Порушення режиму праці і відпочинку водіїв за маршрутами, наведеними у п.1.2. Договору, що підтверджуються відповідними постановами органів Укртрансбезпеки, винесеними у встановленому законом порядку».

П. 9.2.1.: "Якщо Перевізник протягом 10 (десяти) днів з дня після підписання Договору не розпочав роботу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті (ах), зазначених в п.1.1. Договору.".

П. 9.2.3.: "Визнання недійсним чи скасування судом рішення засідання конкурсного комітету, а також рішення про результати проведення конкурсу, на підставі якого укладено цей Договір, стосовно автобусних маршрутів, зазначених в п.1.1. Договору".

3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Костянтинівське автотранспортне підприємство 11409" (85103, Донецька обл., місто Костянтинівка, вулиця Соборності, 1; код ЄДРПОУ 03113911) на користь Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької облдержадміністрації (84306, Донецька обл., місто Краматорськ, вулиця Олекси Тихого, будинок 6, код ЄДРПОУ 38144140) судові витрати у розмірі 195,50грн.

В решті позовних вимог - відмовити.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ у встановленому порядку.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

У судовому засіданні 15.07.2019р. проголошено і підписано вступну та резолютивну частини рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.07.2019р.

Суддя Ю.В. Макарова