ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ  

61022,  м. Харків, пр. Науки, 5,  тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я   

іменем України

29.07.2019                                                                                                          Справа № 905/471/19                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Чернової О.В., при помічнику судді (за дорученням судді) Лагодіні Д.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом:   Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, м.Краматорськ Донецької області

до   Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Експрес”, м.Волноваха Донецької області

про   врегулювання розбіжностей по Договору №56-66/19 від 08.02.2019р., -

За участю представників сторін:

від позивача:   не з`явився   

від відповідача:   не з`явився   

Відповідно до   ч.3 ст.177 ГПК України – 20.05.2019р. строк підготовчого провадження продовжено на 30 днів до 01.07.2019 року.

У підготовчому засіданні 20.05.2019р. оголошено перерву до 05.06.2019 року.

Департамент розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, м. Краматорськ Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Експрес”, м. Волноваха Донецької області про врегулювання розбіжностей по Договору №56-66/19 від 08.02.2019р.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на наявність неврегульованих сторонами розбіжностей при підписанні договору №56-66/19 від 08.02.2019р.

Нормативно свої вимоги позивач обґрунтовує ст.ст. 42, 43, 44 Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядком проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1081 від 03.12.2008р., Законом України «Про економічну конкуренцію», ст.ст. 179, 181, 187 Господарського кодексу України, ст.ст.   20, 73, 123, 124, 129, 162  Господарського процесуального кодексу України.

З дотриманням приписів   ст.6 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до Положення про автоматизовану систему документообігу суду, для розгляду справи №905/471/19 визначено суддю Чернову О.В.

Ухвалою господарського суду Донецької області від 11.03.2019р. позовну заяву Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, м. Краматорськ Донецької області залишено без руху.

Ухвалою судді господарського суду Донецької області від 01.04.2019р. позов прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження та відкрито провадження у справі №905/471/19.  

23 квітня 2019 року через канцелярію господарського суду Донецької області від відповідача надійшов відзив від 19.04.2019р. на позовну заяву, в якому останній підтримав укладання спірного договору у редакції, запропонованій протоколом розбіжностей відповідача, умови якого жодним чином не порушують та не суперечать обов`язковим та додатковим умовам конкурсу, а є засобом реалізації права вільного волевиявлення відповідача як сторони правочину з урахуванням встановлених законодавством обмежень, що узгоджується з положеннями ст.ст. 180, 181 ГК України.  

Крім того, відповідач проси суд стягнути з позивача судові витрати на правничу допомогу у майбутньому, очікуваний розмір яких складає 15   000,00 грн., а також зазначив про фактично понесені витрати на момент подання відзиву у розмірі 3   660,00 грн.

23.07.2019 року на адресу господарського суду донецької області від позивача надійшла відповідь б/н б/д на відзив відповідача, в якій останній просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, вказавши про правомірність затвердження Департаменту розвитку базових галузей промисловості умов конкурсу у рішенні від 06.11.2018р., з урахуванням відсутності законодавчо встановленої форми затвердження таких умов. Також, позивачем зазначено, що запропонована відповідачем редакція умов спірного договору жодним чином не встановлює нові та не впливає на існуючи умови останнього, що зумовлює відсутність необхідності їх внесення.

15 травня 2019 року від відповідача надійшли заперечення №88/19 від 07.05.2019р. на відповідь позивача, в яких зазначено, що запропоновані відповідачем зміни до спірного договору не порушують обов`язкових та додаткових вимог конкурсу, а також не суперечать вимогам чинного законодавства.

05.06.2019 року на адресу господарського суду Донецької області від позивача надійшли письмові пояснення №969/0/110-19 від 04.06.2019р. щодо п.2.3.6. та п. 2.3.19 спірного договору.   

У підготовчому судовому засіданні 05.06.2019р. судом закрито підготовче провадження та призначено справу №905/471/19 до розгляду по суті на 02.07.2019 року.

Представник позивача у судове засідання 29.07.2019р. не з`явився, про дату та час розгляду справи по суті повідомлений належним чином.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про дату та час розгляду справи по суті повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду сторонами докази в порядку   ст. 210 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВСТАНОВИВ:

27 липня 2018 року Донецькою обласною державною адміністрацією прийнято рішення про визначення Департаменту розвитку базових галузей промисловості   облдержадміністрації організатором проведення конкурсів з перевезення пасажирів на приміських та міжміських внутрішньо обласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області.

На виконання зазначеного розпорядження, 06.11.2018р. Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації (далі за текстом   Департамент або позивач), оголошено відкритий конкурс № 66 з перевезення пасажирів на приміських і міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньо обласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області на 78 окремих об`єктах та затверджено умови Конкурсу.

07 листопада 2018 року оголошення про проведення Конкурсу було розміщено в засобах масової інформації.

Згідно умов конкурсу, перевізників-претендентів зобов`язано з документами, які подаються для участі у конкурсі, надати згоду на встановлення GPS-модулів на транспортні засоби, які заявлені на конкурс, у тому числі резервні, а також їх підключення після проведення конкурсу до системи GPS, моніторингу та диспетчерського контролю.

Також, для транспортних засобів, які пропонуються   для виконання договорів про перевезення та які заявляються з поданням заявки на участь у конкурсі встановлені вимоги щодо класу, комфортності, екологічної категорії.

Крім зазначеного, умовами конкурсу визначено, що транспортні засоби, які пропонуються перевізниками-претендентами як резервні повинні відповідати вимогам, вставленим для основного транспортного засобу, який може бути використаний на відповідному маршруті.

Як свідчать відомості про автобуси, які відповідач запропонував як такі, що будуть використовуватися на автобусному маршруті, в якості основного транспортного засобу ним зазначено БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_1 , 2010 року випуску, пасажироміскістю  38/23, в якості резервного БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_2 , 2011 року випуску, пасажироміскістю 38/23.

Заявою б/н, адресованою організатору проведення конкурсу Департаменту розвитку базових галузей промисловості, відповідач підтвердив свою згоду на встановлення GPS-модулів та їх підключення до моніторингу.

Як зазначає позивач та не спростовує відповідач, 11.01.2019р. рішення про результати проведення Конкурсу було опубліковано на офіційному веб-сайті Донецької обласної державної адміністрації, відповідно до якого переможцем конкурсу за маршрутом Волноваха (АС) – Маріуполь (ЗА Іллічівський район) через Донецьке, згідно з рейсами 4630-4631, 46320463 визнано Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто-Експрес».

На виконання приписів   ст. 44 Закону України «Про автомобільний транспорт»   та вимог п. 53 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі   порядок),затвердженого   постановою КМУ від 03.12.2008 року № 1081, організатор перевезень не пізніше десяти робочих днів з дня опублікування свого рішення на офіційному веб-сайті укладає з переможцем конкурсу договір згідно з обов`язковими та додатковими (за наявності) умовами конкурсу, та додатковими умовами обслуговування маршруту, наданими перевізником-претендентом.

Листом за № 170/0/111-19 від 28 січня 2019 року позивач попередив відповідача про наслідки не підписання Договору.

Як свідчить листування між учасниками, позивач листом № 260/0/110-19 від 20.02.2019 року, повідомив відповідача про отримання протоколу розбіжностей до запропонованого договору № 56-66/19 про організацію перевезення пасажирів, виявив свою незгоду із змінами, викладеними відповідачем, та запропонував передати справу на розгляд суду в порядку   ст. 181 ГК України.

Листом № 34/19 від 21 лютого 2019 року відповідач надав згоду на врегулювання розбіжностей за договором у судовому порядку.

У відповідності до   ст. 181 ГК України   за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором. Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов`язана протягом двадцяти днів розглянути його, в цей же строк вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції, а ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони. Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору,   укладення якого є обов`язковим для сторін на підставі закону, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.

Враховуючи викладене, суд приймає до уваги домовленість сторін на врегулювання розбіжностей в судовому порядку.

У відповідності до   ст. 179 Господарського кодексу України   при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі:

- вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству;

- примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст;

- типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Відповідно до   ст.31 Закону України «Про автомобільний транспорт»   (далі Закон) відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування.   Законом   визначені умови, які можуть бути врегульовані в договорі та визначено право сторін включати до договору інші умови, які сторони вважають за необхідне за згодою.

За змістом   ст. 43 Закону   визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах. Згідно із ст. 44 організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування. У відповідності до п.10 Порядку організатор перевезень затверджує умови конкурсу, в тому числі обов`язкові, відповідно до   статті 44 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім обов`язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу (наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті, тощо).

Проаналізувавши суб`єктний склад спірних відносин, а також приписи   Закону України «Про автомобільний транспорт», суд погоджується з позицією відповідача про те, договір між учасниками справи повинен укладатися на підставі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, проте визначені   Законом   та умовами конкурсу обов`язкові умови повинні знайти своє відображення у договорі.

Виходячи із зазначеного висновку, суд, аналізуючи розбіжності, які виникли у сторін під час укладання договору про організацію перевезення пасажирів № 56-66/19 від 08.02.2019 року та з урахуванням пояснень сторін в ході судового розгляду, зазначає наступне.

Відповідно до спірного договору та протоколу розбіжностей до нього (далі   Протокол), позивач виклав п. 1.2. Договору в наступній редакції: «Перевізник зобов`язується надавати безпечні та якісні транспортні послуги на умовах, передбачених Договором автобусами:

Тип рухомого складу, номери транспортних засобів: БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_1 VIN код НОМЕР_3 , БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_2 VIN код НОМЕР_4 .

Відповідач, у свою чергу, заперечує проти такої редакції та вважає, що обмеження щодо використання транспортних засобів порушує його права та вважає, що зазначений пункт договору повинен бути викладений наступним чином: «Перевізник зобов`язується надавати безпечні та якісні транспортні послуги на умовах, передбачених Договором   автобусами, зазначеними нижче, або автобусами класу і комфортності не нижче, зазначених у таблиці.»

У доповнення до своєї позиції відповідач наполягає на виключенні з договору   п. 2.3.1., відповідно до якого перевізника зобов`язано: «Не використовувати на автобусному маршруті (ах) інших транспортних засобів, крім тих, що зазначені в п. 1.2. Договору (тип рухомого складу, клас, державний номер, VIN-код)».

Власну позицію відповідач аргументує унеможливленням дотримання перевізником регулярності виконання перевезень через можливі технічні збої транспортного засобу, неможливістю його заміни, що може призвести до зривів рейсу.

Відповідно до п. 2 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування визначено термін «конкурсна пропозиція», як умови обслуговування пасажирів, що пропонуються перевізником-претендентом, які зазначені у поданих на конкурс документах. Згідно із   ст. 46 Закону   та п. 29 Порядку для участі у конкурсі перевізник-претендент подає окремо щодо кожного об`єкта конкурсу документи, визначені   статтею 46 Закону України «Про автомобільний транспорт», за формою згідно з додатками 1-4.   За змістом додатку № 2 до порядку в обов`язковому порядку претендентом подаються відомості про автобуси, які будуть використовуватися на автобусному маршруті із зазначенням моделі, марки, державного реєстраційного номеру, року випуску/першої реєстрації тощо. На виконання цієї вимоги відповідач подав до організатора конкурсу відомості по формі додатку № 2 до Порядку.

Порядком передбачено, що організатор перевезень приймає рішення про недопущення участі в конкурсі учасника конкурсу, транспортні засоби якого не підпадають під кількісні та якісні характеристики. Претендент самостійно визначає транспортні засоби, якими він буде виконувати перевезення у відомостях про автобуси.

Отже, за контекстним змістом   Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування та Умов відкритого конкурсу № 66 з перевезення пасажирів на приміських і міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньо обласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області на 78 окремих об`єктах,   однією з обов`язкових умов перемоги у конкурсі є саме використання у майбутньому переможцем конкурсу тих транспортних засобів, відомості про які було зазначено у документах, долучених останнім до заяви про участь у конкурсі та згоду на використання яких надав організатор, визнавши відповідача переможцем.

З метою недопущення збоїв у перевезенні відповідачем було визначено транспортний засіб, який буде використовуватися як резервний, а саме БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_2 .

Крім того, суд звертає увагу сторін, що останні не позбавлені права врегулювати проблемні питання, які виникнуть в ході виконання договору( як то заміна транспортного засобу з технічних   причин) шляхом укладання додаткової угоди до договору на підставі взаємних порозумінь та принципової згоди організатора.

Враховуючи викладене, суд вважає правомірними умови, встановлені позивачем у п.п. 1.2, 2.3.1 договору та вважає за необхідне залишити зазначені пункти в редакції позивача.

Враховуючи викладену вище позицію, суд не погоджується із запереченнями відповідача щодо необхідності виключення із пп. 6 п. 6.2 договору умов щодо розірвання договору у разі невиконання Перевізником зобов`язань, передбачених пунктом 2.3.1 Договору.

Відповідачем було запропоновано внести до договору п. 2.1.5, відповідно до якого організатор зобов`язаний: «Протягом 5 (п`яти) робочих днів надавати Перевізникові відповідь на його запит стосовно визначення Організатором видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсації та інформувати про розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації.»

В кореспонденції до зазначених умов, відповідач запропонував доповнити права перевізника п. 2.4.7, згідно з яким останній має право: «Звернутись до Організатора із запитом про визначення Організатором видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсації та інформувати про розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації.»

В обґрунтування зазначених вимог відповідач посилається на   ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт», згідно з якою організатор перевезень повинен відшкодовувати перевізнику вартість перевезення пільгових пасажирів, що, у свою чергу є абсолютним зобов`язанням перевізника та не має жодних виключень. За приписами   ст. 31 Закону   розмір компенсації витрат перевізника та механізм їх виплати повинні бути передбачені у Договорі. Запропоновані відповідачем пункти Договору, мають на меті залучення організатора перевезень до дій, пов`язаних з реалізацією права відповідача на отримання компенсації.

Позивач у свою чергу, посилається на те, що перевезення пасажирів відповідачем здійснюється за неврегульованими тарифами (вільними), а також на те, що він не є розпорядником бюджетних коштів, цільове призначення яких є компенсація перевізникам витрат, пов`язаних з перевезенням пільгових пасажирів.

У відповідності до   ст. 37 закону України «Про автомобільний транспорт»   пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування. Входячи з приписів ч.2 ст.   29   та   ч. 4 ст.   37 Закону, перевізники, які здійснюють пільгове перевезення пасажирів, мають право на компенсацію відповідно до Закону. У зв`язку з чим суд не погоджується з позицією позивача, що правом на отримання компенсації наділені лише перевізники, які здійснюють перевезення за регульованими тарифами.

Згідно   статті 7 Закону України «Про автомобільний транспорт», забезпечення організації пасажирських перевезень на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі області, покладено на обласні державні адміністрації.

Відповідно до   ст. 6 зазначеного Закону, обласні державні адміністрації   формують у приміському та міжміському сполученні мережу автобусних маршрутів загального користування, що не виходять за межі території області, та здійснюють в межах своїх повноважень контроль за дотриманням законодавства у сфері автомобільного транспорту на відповідній території.

Згідно   статті 37 Закону   види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.

Категорії осіб, які мають право на пільги з оплати проїзду усіма видами транспорту загального користування на міських, приміських та міжміських маршрутах встановлені діючим законодавством, а саме:   Законами України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «;Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; «Про охорону дитинства»; «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»; «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»; «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»; «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» та інші.

Крім категорій осіб, зазначених у вказаних   Законах, органи місцевого самоврядування мають право визначати інші категорії громадян, які мають право на пільговий проїзд, відповідно до   статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

У відповідності до ст. 29 Закону, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до Закону.

Відповідно до   ст. 22 Бюджетного кодексу України   головні розпорядники коштів місцевих бюджетів визначаються рішенням про місцевий бюджет відповідно до пунктів 2 і 3 частини другої цієї статті.

Згідно із ст. 78 Кодексу місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних місцевих рад або сільські, селищні, міські (міст районного значення) голови (якщо відповідні виконавчі органи не створені згідно із законом) забезпечують виконання відповідних місцевих бюджетів.

Виходячи зі змісту Положення про Департамент соціального захисту населення Донецької облдержадміністрації, розміщеного на сайті Департаменту, типових положень про органи соціального захисту, останні   є розпорядниками коштів місцевих бюджетів, які ведуть облік осіб, що мають право на пільги за соціальною ознакою, та на підставі отриманих від постачальників послуг щомісячних звітів щодо послуг, наданих пільговим категоріям громадян, здійснюють розрахунки з ними.

Суду не надано доказів визначення позивача розпорядником бюджетних коштів в сфері компенсації витрат перевізників, пов`язаних з виконанням приписів   Закону   щодо пільгових перевезень пасажирів.

Як свідчить розпорядження № 942/5-18 від 27.07.2018 року, позивачеві делеговані обмежені повноваження, а саме його визначено організатором проведення конкурсу з перевезення пасажирів на приміських та міжміських внутрішньо обласних маршрутах загального користування в Донецький області із функціями, наданими організатору діючим законодавством. В межах делегованих повноважень позивач має провести конкурс та укласти договір за його результатами.

Таким чином, суд зазначає, що питання щодо визначення видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсацій та визначення органу, який здійснює такі компенсації, знаходиться поза межами повноважень позивача. У зв`язку з чим, відсутні правові підстави для встановлення обов`язку позивача на вимогу перевізника надавати останньому відповідь стосовно визначення видів та обсягів пільгових перевезень, порядку сплати компенсації та надання інформації про розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації.

Але разом з тим, суд вважає наголосити на тому, що позивач є особливим суб`єктом публічного права, який має статус юридичної особи, знаходиться під підпорядкуванням Донецької облдержадміністрації та має структурні зв`язки з останнім, згідно Положення, затвердженого 22 листопада 2018 року, у тому числі в сфері організації перевезень пасажирів на приміських та міських внутрішньообласних маршрутах.

У зв`язку з чим, у суду є підстави вважати, що позивач може мати інформацію, на наданні якої наполягає відповідач у п. 2.4.7 договору. Таким чином, суд вважає за доцільне передбачити у спірних пунктах Договору такі умови, що дозволяють перевізнику робити запити на таку інформацію, а організатору надавати відповідь на такий запит за наявністю у нього такої   інформації задля утворення більш конструктивних відносин між контрагентами на засадах взаємних сприянь у виконанні договору.

Таким чином, суд дійшов висновку про викладення п. п. 2.1.5. Договору у наступній редакції:

- «За наявності у Організатора інформації, яка запитується Перевізником в порядку п.2.4.7 Договору, надавати останньому таку   інформацію.»;

та п. 2.4.7 в редакції, запропонованій відповідачем.

За протоколом розбіжностей відповідач наполягає на виключенні п. 2.3.6. Договору, відповідно до якого в перевізник зобов`язаний перевозити пасажирів транспортними засобами, зазначеними у п. 1.2. Договору (крім резервних) тільки на визначеному в п. 1.1. Договору автобусному маршруті (ах) на умовах, передбачених цим Договором.

На думку відповідача, такі обмеження є втручанням в його господарську діяльність, оскільки умови договору містять пряму заборону використання автобусу, задіяного в обслуговуванні за умовами договору в інших видах пасажирських перевезень у вільний від роботи на маршруті час. Крім того, відповідач звертає увагу суду на передбачення   законом   різних видів перевезень: регулярних, регулярних спеціальних та нерегулярних перевезень.

Позивач проти виключення цієї умови   заперечує з огляду на те, що ціллю умови   є неприпустимість   використання транспортних засобів на інших маршрутах. Проте, в ході судових засідань та згідно письмових пояснень, позивач уточнив власну позицію та наполягав на тому, що мова у даному випадку йде про регулярні перевезення.

Відповідно до   ст. 35 Закону України «Про автомобільний транспорт», послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.

Регулярні спеціальні пасажирські перевезення передбачають перевезення певних категорій пасажирів (працівників підприємств, школярів, студентів, туристів, екскурсантів та інших) на автобусному маршруті за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку замовником транспортних послуг.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Нерегулярні пасажирські перевезення передбачають перевезення пасажирів автобусом, замовленим юридичною або фізичною особою з укладанням письмового договору на кожну послугу, в якому визначають маршрут руху, дату та час перевезень, інші умови перевезень та форму оплати послуги, або перевезення за власний кошт.

Проаналізувавши зміст приписів   Закону України «Про автомобільний транспорт», Порядку організації перевезень пасажирів та багажу автомобільним транспортом, Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, суд дійшов висновку про відсутність заборони здійснення транспортом перевізника інших пасажирських перевезень крім тих, які він здійснює за договором про організацію перевезень. Проте, залучення транспортного засобу до інших перевезень не повинно перешкоджати виконанню спірного договору.

У зв`язку з чим суд зазначає, що п. 2.3.6. підлягає викладенню в наступній редакції: «Перевозити пасажирів транспортними засобами, зазначеними у п. 1.2. Договору (крім резервних), тільки на визначеному в п. 1.1. Договору автобусному маршруті на умовах, передбачених цим Договором, крім випадків перевезення пасажирів на інших маршрутах, коли таке перевезення не перешкоджає виконанню зобов`язань перевізника за цим Договором.».

Згідно п. 2.3.19, 2.3.20 запропонованого позивачем договору, перевізника зобов`язано: «На письмову вимогу Організатора   надавати протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання такої вимоги, надавати письмові пояснення при надходженні скарг від пасажирів, актів, складених відповідними контролюючими органами»; та «Допускати уповноважених організатором представників до перевірок роботи транспортних засобів, які використовуються на маршруті, у тому числі із залученням представників контролюючих органів».

Відповідач, не погоджуючись з зазначеними умовами, вважає, що для нього створюються штучні умови тотального контролю та втручання у його господарську діяльність, оскільки коло контролюючих органів які можуть скласти акти щодо відповідача та бути залучені до перевірок не обмежено договором, у зв`язку з чим він буде вимушений надавати пояснення позивачеві за кожним складеним актом будь-якого контролюючого органу та допускати до перевірок не обмежене коло контролюючих органів.

Позивач заперечує проти позиції відповідача та наполягає на тому, що визначення відповідного контролюючого органу повинно бути пов`язано з предметом договору і саме це мав на меті позивач, пропонуючи укласти договір. Таким органом за позицією позивача є Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртранбезпека).

Відповідно до п. 56 Порядку, відповідно до якого контроль за виконанням умов договору (дозволу) здійснює організатор та інші органи виконавчої влади згідно з компетенцією, за наявності відповідного звернення або доручення організатора. Таким чином, можна зробити висновок, що дійсно саме на організатора покладено контрольну функцію щодо виконання умов договору. Крім того, аналізуючи п. 56 Порядку, суд робить висновок, що саме організатор у даних відносинах виступає у якості посередника між користувачами послуг перевезення та іншими органами виконавчої влади, у повноваження яких входить перевірка умов перевезень на відповідність чинному законодавству.

Відповідно до пункту 10 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених   постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.97 № 176, державний контроль за дотриманням передбачених цими Правилами вимог покладається на Укртрансбезпеку. Відповідно до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого   постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 № 103   (далі   Положення), Укртрансбезпека є центральним органом виконавчої влади, який, зокрема, реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорт та здійснює державний нагляд (контроль) за безпекою на автомобільному транспорті.

Враховуючи викладене вище, суд погоджується з позицією позивача, що саме на цей орган покладено функцію контролю за безпекою на автомобільному транспорті і це є «відповідним контролюючим органом». Але, для нівелювання наступних процедур тлумачення правочину в порядку   ст. 213 Цивільного кодексу України, усунення неузгодженості в наступних відносинах сторін, суд вважає за необхідне конкретизувати умови, викладені в договорі, чітко визнавши контролюючий орган, який забезпечить спільний контроль із організатором перевезень.

Стосовно редакції п. 2.3.20, запропонованої відповідачем, суд враховує, що осатаній просить викласти його в редакції п. 56 Порядку проведення конкурсу, яким визначено , що «контроль за виконанням умов договору (дозволу) здійснює організатор та інші органи виконавчої влади згідно з компетенцією, за наявності відповідного звернення або доручення організатора.».

Проте, редакція позивача передбачає проведення перевірок з боку останнього із залученням контролюючих органів.

Суд зазначає, що ініціювання організатором перевірки перевізника є формою контролю. Викладання умов договору у формі цитування нормативних актів не є обов`язковим, тому суд погоджується з редакцією позивача, але вважає, що коло контролюючих органів повинно бути обмежено. Таким органом має бути Укртрасбезпека.

Стосовно розбіжностей в позиціях сторін щодо умов, визначених у п. 2.3.22 Договору суд вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом запропонованої редакції позивача перевізника зобов`язано встановити GPS-модулі на транспортні засоби, які використовуються для роботи на автобусному маршруті (ах), у тому числі на резервних, а також забезпечити їх підключення до системи GPS-моніторингу та диспетчерського контролю роботи транспортних засобів на автобусному маршруті (ах). Забезпечити постійне підключення та працездатність системи GPS.

Відповідач заперечує проти зазначеної редакції та наполягає на тому, щоб йому було надано право забезпечити виконання цих умов протягом трьох місяців з   моменту запровадження Позивачем системи диспетчеризації, посилаючись на те, що умовами конкурсу передбачалось надання згоди на встановлення GPS-модулів, а не імперативна вимога їх встановлення. Крім того, під час розгляду справи, відповідач посилався на те, що наразі позивач не ввів систему GPS-моніторингу та витрати відповідача в умовах відсутності перспективи такого введення є необґрунтованими.

Позивач проти позиції відповідача заперечив, зазначаючи, що даний пункт цілком відповідає чинному законодавству та вважає, що виконання відповідачем зазначеної умови забезпечить негайне використання системи GPS-моніторингу з моменту її запровадження на території Донецької області.

Згідно з п.10 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого Постановою КМУ від 3.12.2008, організатор затверджує умови конкурсу, в тому числі обов`язкові, відповідно до   ст. 44 Закону України «Про автомобільний транспорт». Крім обов`язкових організатор може затверджувати додаткові умови конкурсу, у тому числі наявність у перевізника GPS-системи, встановленої на транспортних засобах, які пропонуються для роботи на автобусному маршруті.

Представник позивача підтвердив, що на час розгляду справи на території Донецької області система GPS-моніторингу не запроваджена, кошти на придбання та запровадження обладнання, яке забезпечить функціонування системи, не виділені, а тому, позивач не має можливості надати оцінку перспективами запровадження цієї системи.

Суд врахував, що умовами конкурсу було чітко визначена необхідність обладнання транспортних засобів GPS-модулями та що відповідач надавав згоду на підключення до системи GPS-моніторингу та диспетчерського контролю відразу після проведення конкурсу. Тому, суд не може погодитися з позицією відповідача щодо надання йому права виконати конкурсні вимоги протягом трьох місяців з моменту введення в дію   організатором системи GPS-диспетчеризації.

Але, суд не може не прийняти до уваги і ту обставину, що позивач наразі не в змозі забезпечити функціональну роботу GPS-модулів, оскільки у Донецькій області не запроваджена система GPS-диспетчеризації. Позивач також   не переконав суд, що система буде запроваджена протягом строку дії договору.

У зв`язку із зазначеним суд вважає, що викладання п. 2.3.22 в редакції позивача призведе до формального, неконструктивного співвідношення сторін за договором.

У зв`язку з чим суд вважає за доцільне частково задовольнити вимоги відповідача, виклавши п. 2.3.22 договору у наступній редакції: «Протягом 1 (одного) місяця після впровадження Організатором системи GPS-диспетчеризації або повідомлення про таке впровадження, Перевізник зобов`язаний встановити GPS-модулі на транспортні засоби, які використовуються для роботи на автобусному маршруті (ах), у тому числі на резервних, а також забезпечити їх підключення до системи GPS-моніторингу та диспетчерського контролю роботи транспортних засобів на автобусному маршруті (ах). Забезпечити постійне підключення та працездатність системи GPS.».

Враховуючи викладене, суд також погоджується з позицією відповідача щодо викладення пп.8 п. 6.2 договору в редакції останнього, а саме щодо визначення умов розірвання договору у випадку незабезпечення доступу Організатора до системи GPS через ресурс Інтернет для моніторингу руху маршрутних автобусів, тільки у разі запровадження Організатором системи GPS-диспетчеризації.

Регулюючи питання відповідальності сторін, позивачем запропоновано викласти п. 4.2. в наступній редакції: «У разі виявлення порушення Перевізником умов цього Договору або вимог чинного законодавства в сфері автомобільного транспорту, Організатор повідомляє Перевізника про недопущення повторення порушення, або у разі потреби необхідність усунути виявлене порушення у встановлений організатором строк та інформувати Організатора про вжиті заходи.»

Відповідач у протоколі розбіжностей та в ході судового розгляду заперечує проти умов зазначеного пункту, вимагаючи встановити чіткий порядок його повідомлення про виявлене порушення (шляхом надсилання Перевізникові листа з повідомленням про вручення) та встановлення 30-денного строку для усунення   виявлених порушень.

В продовж розгляду позивач заперечував проти вимог відповідача, посилаючись на те, що обмеження способів повідомлення порушує його права на вибір способу спілкування із перевізником.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до   ст.638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені   законом   як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Визначення способу спілкування між сторонами в ході виконання договору, на погляд суду, є цілком обґрунтованим, конструктивним та доцільним, особливо в умовах, коли від вираження позиції сторони у ході виконання договору залежить настання негативних наслідків (розірвання договору, притягнення до відповідальності, тощо).

Як було зазначено вище, позивачем не запропоновано конкретних способів повідомлення відповідача про виявлені порушення, у зв`язку з чим суд погоджується з позицією відповідача щодо встановлення способу такого повідомлення у вигляді листування   з повідомленням про вручення.

Проте, встановлення тридцятиденного строку для усунення порушень, які будуть виявлені у ході виконання перевізником умов договору про перевезення пасажирів, на погляд суду, є необґрунтовано затягнутими. У вирішенні таких важливих питань як забезпечення якісного та безпечного функціонування автомобільного транспорту на пасажирських маршрутах, захисту прав пасажирів під час їх транспортного обслуговування, забезпечення безпеки тощо, не повинно бути затримки, у зв`язку з чим суд вважає доцільним частково задовольнити вимогу відповідача, встановивши семиденний (робочі дні) строк для усунення порушення з дня його скоєння.

Також, між сторонами виникли розбіжності у доцільності вилучення   підпункту 4 п. 6.2. Договору, відповідно до якого Організатор має право на одностороннє розірвання договору у разі виявлення факту надання послуг з перевезення пасажирів без договору про організацію перевезень пасажирів на інших приміських та міжміських (крім внутрішньорайонних) внутрішньо обласних автобусних маршрутах загального користування в Донецькій області.

Суд зазначає наступне, у відповідності до   ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт»   передбачена відповідальність за надання послуг з перевезення пасажирів та вантажів без оформлення документів (ліцензій, договорів із замовниками транспортних послуг, паспортних маршрутів, документів, що засвідчує використання автобуса на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством України), повний перелік яких визначений   ст. 39 Закону, у вигляді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Суд вважає, що встановлені законодавством важелі, які обмежують діяльність у сфері перевезень, є достатньо ефективними. Порушення відповідачем законодавства в цієї сфері не повинно впливати на конкретні договірні відносини, пов`язані із перевезенням пасажирів на конкретному маршруті в межах конкретного договору, як і не повинно стати підґрунтям для зловживань в питаннях розірвання договору. Інакше це порушує загальні засади цивільних правовідносин: справедливість, добросовісність та розумність.

Сторони також не дійшли домовленості щодо змісту пп. 10 п. 6.2 договору, яким передбачено право на одностороннє розірвання договору порушення режиму праці і відпочинку водіїв.

Відповідач, не погоджуючись з такою редакцією, наполягає на тому, щоб в договорі було конкретизовано, що мова йде про порушення, які сталися відносно водіїв, які працюють на маршруті саме за договором та у випадку, коли такі порушення підтверджені органами Укртансбезпеки.

Позивачем надано пояснення з приводу того, що саме порушення, які можуть відбутися в ході виконання спірного договору, він мав на увазі, пропонуючи таку редакцію пп. 10 п. 6.2 договору.

У відповідності до Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого   постановою КМУ 11.02.2015 року № 103, до повноважень служби віднесено контроль за додержанням перевізниками вимог режиму праці та відпочинку, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Суд погоджується з позицією відповідача щодо чіткого врегулювання обґрунтованих та підтверджених   підстав для розірвання   договору, у зв`язку з чим вважає за доцільне задовольнити в цієї частині вимоги відповідача.

Стосовно п. 9.2.1 та 9.2.3 яким передбачені підстави для припинення договору, та за якими сторони не досягли згоди, суд зазначає, що за позицією відповідача в договорі повинно бути чітко визначено, що договір припиняється, якщо:

- перевізник протягом 10 (десяти) днів з дати підписання Договору не розпочав роботу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті (ах), зазначених в п. 1.1. Договору;

- визнано недійсним чи скасоване   судом рішення засідання конкурсного комітету, а також рішення про результати проведення конкурсу, на підставі якого укладено цей Договір, стосовно автобусних маршрутів, зазначених в п. 1.1. Договору.

Під час судового розгляду, представник позивача наполягав на тому, що   п. 9.2.1 та 9.2.3 в редакції позивача не можуть трактуватися інакше, ніж у зв`язку із предметом договору, а саме перевезенням пасажирів на маршруті, вказаному у п.1.1.

Суд також не вбачає суперечливості у викладенні п. 9.2.1 та 9.2.3 із предметом договору, проте, як уже було зазначено раніше, для нівелювання наступних процедур тлумачення правочину в порядку   ст. 213 Цивільного кодексу України, усунення неузгодженості в наступних відносинах сторін, суд вважає за необхідне конкретизувати умови, викладені в спірних пунктах, та встановити чіткий зв`язок цих пунктів з п. 1.1 договору.

Щодо стягнення з позивача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до   ст.123 Господарського процесуального кодексу України   судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

За приписами ч.1   ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ч.3   ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Частиною 8   ст. 129 Господарського процесуального кодексу України   передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

При цьому, згідно з ч.4   ст. 126 ГПК України   розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідачем до матеріалів справи надана копія Договору  про надання правничої допомоги від 5 квітня 2019 року, укладеного між Адвокатським об`єднанням “ДЕКСТРА” та відповідачем, відповідно до п. 1.1. якого предметом Договору є надання правової допомоги клієнту у господарському суді Донецької області, у тому числі по справі №905/471/19.

Пунктом 2.3.1. зазначеного Договору визначено обов`язки Клієнта сплатити гонорар Адвокатському об`єднанню в розмірі та в строки, погоджені між ними у додатковій угоді до цього Договору.

На підтвердження понесених витрат на правову допомогу відповідачем до матеріалів справи долучено Додаткову угоди № 5 від 19.04.2019р. та 12 від 10.05.2019р., відповідно до яких розмір гонорару адвоката визначено у загальному розмірі  5   970,00 грн.

Відповідачем до матеріалі справи долучено платіжні доручення за № 2958 від 16.05.2019р. на суму 2   310,00 грн. в підтвердження оплати додаткової угоди №12 від 10.05.2019р.

Проте, доказів оплати відповідачем витрат за Додатковою угодою №5 від 19.04.2019р. до матеріалів справи не надано.

Згідно   ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»   гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Принцип «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка, тощо.

Визначаючи розмір сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, повинні братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистки або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Відшкодування витрат на послуги адвоката здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінала ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об`єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

Отже, дослідивши надані відповідачем докази в підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, Виходячи із загальних засад цивільного законодавства щодо справедливості, добросовісності та розумності, враховуючи, що позов підлягає задоволенню частково, суд вважає, що витрати на правничу допомогу підлягають у сумі  1 155,00 грн.

У відповідності до ч. 11 ст.129 Господарського процесуального кодексу України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. В такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

          Витрати позивача на сплату судового збору, що покладаються на відповідача - 960,50грн., витрати відповідача на правничу допомогу, що покладаються на позивача 1   155,00 грн., отже з позивача підлягає стягненню на користь відповідача судові витрати, понесені останнім на правничу допомогу, у розмірі 194,50 грн. (1 155,00 грн. - 960,50грн.)

Керуючись ст.ст. 7, 13, 42, 86, 123, 129, 210, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -              

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької обласної державної адміністрації, м. Краматорськ Донецької області до   Товариства з обмеженою відповідальністю “Авто-Експрес”, м. Волноваха Донецької області про   врегулювання розбіжностей по Договору №56-66/19 від 08.02.2019р. – задовольнити частково.

Викласти спірні пункти Договору про організацію перевезення пасажирів за №56-66/19 від 8 лютого 2019 року, укладеного між Департаментом розвитку базових галузей промисловості Донецької облдержадміністрації та товариством з обмеженою відповідальністю «Авто   Експрес» в наступній редакції:

П. 1.2.: «Перевізник зобов`язується надавати безпечні та якісні транспортні послуги на умовах, передбачених Договором наступними транспортними засобами:

Тип рухомого складу, номери транспортних засобів: БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_1 VIN код НОМЕР_3 , БАЗ А 079.14 д/н НОМЕР_2 VIN код НОМЕР_4 .

П. 2.1.5.: «За наявності у Організатора інформації, яка запитується   Перевізником в порядку п.2.4.7 Договору, надавати остатньому таку   інформацію.».

П. 2.3.1.: «Не використовувати на автобусному маршруті (ах) інші транспортні засобі, крім тих, що зазначені в п. 1.2. Договору (тип рухомого складу, клас, державний номер, VIN код).».

П. 2.3.6.: «Перевозити пасажирів транспортними засобами, зазначеними у п. 1.2. Договору (крім резервних), тільки на визначеному в п. 1.1. Договору автобусному маршруті на умовах, передбачених цим Договором, крім випадків перевезення пасажирів на інших маршрутах, коли таке перевезення не перешкоджає виконанню зобов`язань перевізника за цим Договором.».

П. 2.3.19.: «На письмову вимогу Організатора надавати протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня отримання вимоги письмові пояснення при надходженні скарг від пасажирів, актів, складених органами Державної служби України з безпеки на транспорті.».

П. 2.3.20.: «Допускати уповноважених організатором представників до перевірок роботи транспортних засобів, які використовуються на маршруті, у тому числі із залученням представників органів Державної служби України з безпеки на транспорті».

П. 2.3.22.: «Протягом 1 (одного) місяця після впровадження Організатором системи GPS-диспетчеризації або повідомлення про таке запровадження, Перевізник зобов`язаний встановити GPS-модулі на транспортні засоби, які використовуються для роботи на автобусному маршруті (ах), у тому числі на резервних, а також забезпечити їх підключення до системи GPS-моніторингу та диспетчерського контролю роботи транспортних засобів на автобусному маршруті (ах). Забезпечити постійне підключення та працездатність системи GPS.».

П. 2.3.26: «У разі виходу з ладу автобусу, водій повинен здійснити пересадку пасажирів в інший автобус, яким пасажири будуть доставлені до найближчої автостанції чи кінцевого пункту   призначення з поверненням вартості квитка, відповідно до вимог п. 37 Постанови Кабінету Міністрів України № 176 від 18.02.1997 року «Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту».

П. 2.4.7.: «Звернутись до Організатора із запитом про надання інформації щодо пільгових перевезень, порядку сплати компенсацій та інформації щодо розпорядника бюджетних коштів, який здійснює такі компенсації.».

П. 4.2.: «У разі виявлення порушення Перевізником умов цього Договору або вимог чинного законодавства у сфері автомобільного транспорту, Організатор повідомляє Перевізника про недопущення повторення порушення, або, у разі потреби, необхідність усунути виявлене порушення протягом 7 робочих днів з дня скоєння такого порушення, шляхом надсилання Перевізникові листа з повідомленням про вручення. Перевізник зобов`язаний інформувати Організатора про вжиті заходи.».

У пункті 6.2:

підпункт 4 п. 6.2.   виключити;

- підпункт 6 п. 6.2 викласти в наступній редакції: «невиконання Перевізником зобов`язань, передбачених пунктами 2.3.1., 2.3.4., 2.3.5., 2.3.20., 2.3.30. Договору.»;

- підпункт 8 п. 6.2 викласти в наступній редакції: «незабезпечення доступу Організатора до системи GPS через ресурс Інтернет для моніторингу руху маршрутних автобусів, у разі запровадження Організатором системи GPS-диспетчеризації.»;

- підпункт 10 п. 6.2 викласти в наступній редакції: «порушення режиму праці і відпочинку водіїв за маршрутами, наведеними у п. 1.2. Договору, що підтверджуються відповідними постановами органів Укртрансбезпеки, винесеними у встановленому   законом   порядку».

П. 9.2.1.: «Якщо Перевізник протягом 10 (десяти) днів з дня підписання Договору не розпочав роботу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті (ах), зазначених в п. 1.1. Договору.».

П. 9.2.3.: «Визнання недійсним чи скасування судом рішення засідання конкурсного комітету, а також рішення про результати проведення конкурсу, на підставі якого укладено цей Договір, стосовно автобусних маршрутів, зазначених в п. 1.1. Договору».

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Департаменту розвитку базових галузей промисловості Донецької облдержадміністрації (84306, Донецька обл., місто Краматорськ, вулиця Олекси Тихого, будинок 6, код ЄДРПОУ 38144140) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АвтоЕкспрес» (85700, Донецька обл., Волноваський район, місто Волноваха, вулиця Шевцової, будинок 26, код ЄДРПОУ 33222009) судові витрати у розмірі    194,50 грн.

Видати наказ після набрання  рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.  

          Рішення може бути оскаржено у Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення через Господарський суд Донецької області в порядку, передбаченому розділом ІV ГПК України.

           Суддя                                                                                                      О.В. Чернова

          Повний текст рішення складено та підписано 29.07.2019 року.

          Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/