АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
у м. Феодосії
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" червня 2006 року м.Феодосія
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної республіки Крим у м. Феодосії у складі:
головуючого судді: Моісеєнко Т.І.,
суддів Іщенка В.І., Кателіна В.П.,
при секретарі: Бакановській Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії справу за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі Автономної Республіки Крим про визнання неправомірним дії щодо неповної виплати пенсії, визнання права на отримання пенсії у розмірі прожиткового мінімуму з доплатами та зобов'язання щодо їх щомісячної виплати за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2005 року,
ВСТАНОВИЛА:
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Управління ПФУ у Ленінському районі АР Крим про визнання неправомірним дії щодо неповної виплати пенсії, визнання права на отримання пенсії у розмірі прожиткового мінімуму з доплатами та зобов'язання щодо їх щомісячної виплати, який мотивує тим, що з 01 червня 1993 р. вона знаходиться на пенсії, крім неї ніяких доходів немає; страховий стаж має - 31 рік, має п'ятеро дітей..3а січень 2005 р. їй виплатили пенсію у розмірі 284 грн. 69 коп., що нижче прожиткового мінімуму, який складає 453 грн. При цьому, на думку позивачки УПФУ у Ленінському районі недонарахувало і невиплатило їй 50 % від призначеної пенсії як репресованій особі, а також пенсії відповідно до ЗУ „Про пенсії за особливі заслуги перед Україною". Позивачка вважає, що Управління ПФУ у Ленінському районі має виплачувати їй щомісячно пенсію у розмірі 733 грн. 27 коп. з урахуванням інфляції.
Рішенням Ленінського районного суду АР Крим від 24 листопада 2005 р. у позові ОСОБА_1 до Управління ПФУ у Ленінському районі про визнання неправомірним дії щодо неповної виплати пенсії, визнання права на отримання пенсії у розмірі прожиткового мінімуму з доплатами та зобов'язання щодо їх щомісячної виплати було відмовлено.
Позивачка не погодилася з таким рішення суду і подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про відміну вказаного судового рішення з поверненням справи до того ж суду для нового розгляду. Вимоги апеляційної скарги ОСОБА_1 мотивовані тим, що судом при постановленні рішення не були враховані вимоги ЗУ „Про реабілітацію жертв політичних репресій" та ЗУ „Про пенсії за особливі заслуги перед Україною"; судом позивачка неправомірно визнана непрацездатною у зв'язку з досягненням віку у 55 років, оскільки досягнення такого віку, на її думку, не означає втрату працездатності і відповідач навмисно знизив прожитковий мінімум для працездатних з 453 грн. до 332 грн., безпідставно віднесши її до категорії непрацездатних; судом не були повно та всебічно дослідженні всі матеріали по справі і їм дана неналежна правова оцінка.
Справа № 22-ц-38-ф/2006р. Головуючий у першій інстанції
Пономаренко А.В.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Суд першої інстанції, вирішував вказану справу за позовом ОСОБА_1 у порядку цивільного судочинства, виходячи з вимог Цивільного процесуального кодексу України, однак, дана категорія справ у відповідності з вимогами діючого законодавства, зокрема, ст. 17 КАС України, не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.
Оскільки однією зі сторін по даній справі є суб'єкт владних повноважень - Управління ПФУ у Ленінському районі АР Крим, а предметом спору є бездіяльність вказаного органу, то на думку колегії суддів, дана справа мала б розглядатися у порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ст.З ч.1 п.1 КАС України справа адміністративної юрисдикції- переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Згідно ст. 17 ч.1 п.1 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
За ст.205 ч.1 п.1 ЦПК України суд своєю ухвалою припиняє провадження по справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до ст.9 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України, заяви і скарги по справах, які виникають з адміністративно-правових відносин, а також по справах по відношенню відмови органу державної реєстрації актів цивільного стану внести виправлення до актового запису цивільного стану, подані до набрання чинності цього Кодексу за правилами, встановленими ст.ст.29-32, 36 ЦПК України 1963 р., розглядаються у порядку, встановленому КАС України.
Таким чином, з урахуванням вищезазначеного, на думку колегії суддів, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції -скасуванню з закриттям провадження по справі.
На підставі наведеного і, керуючись ст.ст. 303, 307 ч.1 п.4, 310 ч.1, 313, 314, 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів судової палати по цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у м. Феодосії,
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Ленінського районного суду Автономної Республіки Крим від 24 листопада 2005 року по справі за позовом ОСОБА_1до Управління Пенсійного фонду України у Ленінському районі Автономної Республіки Крим про визнання неправомірним дії щодо неповної виплати пенсії, визнання права на отримання пенсії у розмірі прожиткового мінімуму з доплатами та зобов'язання щодо їх щомісячної виплати - скасувати, провадження по справі закрити.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.