ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

У Х В А Л А

02.08.2019р. № 905/1411/19

за позовом: Заступника прокурора Донецької області (адреса: 87500, Донецька область, м.Маріуполь, вул. Університетська, буд. 6) в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій обалсті (код ЄДРПОУ 13511245 , адреса: 61057, м. Харків, майдан Театральний, буд. 1).

до відповідача 1: Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» (код ЄДРПОУ 31191021, адреса: 87515, м. Маріуполь, вул. Архітектора Нільсена, буд. 28),

відповідача 2: Фізичної особи-підприємця Наливай Ольги Станіславівни (ІПН НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 )

про: визнання недійсними договорів

суддя Величко Н.В.

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Донецької області звернувся до господарського суду Донецької області з позовом в інтересах держави в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій обалсті до Товариства з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та Фізичної особи-підприємця Наливай Ольги Станіславівни про:

- визнання недійсним договору на виконання платних робіт (послуг) № 9-СП від 01.06.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та Фізичною особою-підприємцем Наливай Ольгою Станіславівною;

- визнання недійсним договору позички від 01.06.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Маріупольський лікеро-горілчаний завод» та Фізичною особою-підприємцем Наливай Ольгою Станіславівною.

Позовні вимоги мотивовані тим, що з метою приховування фактичної передачі частини майна ТОВ "МЛГЗ" в суборенду ФОП Наливай О.С. , ТОВ "МЛГЗ" змінив вид та назву договору не змінивши при цьому його предмет та об"єкт, уклавши з вказаним підприємцем не договір суборенди приміщення, а договори на виконання платних робіт (послуг) та позички. На переконання прокурора, зазначені договори було укладено відповідачами усупереч положенням Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Закону України "Про оренду державного та комунального майна" для приховування іншого правочину - договору суборенди, тому такі правочини мають бути визнані недійсними на підставі ч.ч. 1-3,5 та 6 ст.203, ст. 235 Цивільного кодексу України.

Одночасно з тим прокурор вказує, що Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області, як орган уповноважений здійснювати захист порушених інтересів держави, заходів з контролю за використанням майна, переданого в оренду за договором оренди № 951/2002 від 23.05.2002, не вжито, претензійно-позовна робота з орендарем з вказаного питання не ведеться, що свідчить про нездійснення уповноваженим державним органом покладеного на нього законом обов"язку із захисту державних інтересів у сфері оренди державного майна. Наявність загрози інтересам держави та бездіяльність органу державної влади, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження, на переконання прокурора, є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі для звернення з відповідним позовом до суду в інтересах держави в порядку ст. 23 Закону України "Про прокуратуру".

Дослідивши подані матеріали, суд дійшов до висновку, що даний позов підлягає поверненню заявнику на підставі п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України.

Положеннями статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини 2 статті 2 ЦК України одним з учасників цивільних відносин є держава Україна, яка згідно зі статтями 167, 170 ЦК України набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом, та діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Згідно п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

З урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України відсилають до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

За змістом частини 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Згідно з частинами 1-3 цієї статті наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи його законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Відповідно до ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 №3-рп/99 з урахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, гарантування державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).

Прокурори подають до господарського суду позови саме в інтересах держави.

Поняття орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави.

Таким органом, відповідно до статей 6, 7,13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: - якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження; - у разі відсутності такого органу.

Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.

У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб`єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.

Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

Здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.

Неналежність захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з`ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Аналогічну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду у справі № 924/1237/17.

За приписами ч.4 ст.11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово декларував позицію про те, що вже сама присутність прокурора на судовому процесі на боці однієї зі сторін ставить під загрозу принцип рівності та справедливий баланс між сторонами, участь прокурора може створювати відчуття нерівності у сторони (пункти 30-33 рішення Європейського суду з прав людини у справі Менчинська проти Росії, пункт 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі Мартіні проти Франції).

Таким чином, участь прокурора у судовому процесі має бути обґрунтована, не допускається здійснення прокурором представництва інтересів у суді особи або органу без наявності чіткого та законного обґрунтування необхідності такої участі, оскільки інакше буде порушено принцип рівності сторін при розгляді господарського спору.

Отже, прокурор, який звертається до суду в інтересах держави в позовній заяві обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В обґрунтування підстав представництва інтересів держави в суді Заступник прокурора Донецької області в позовній заяві посилався на те, що з метою приховування фактичної передачі частини майна ТОВ "МЛГЗ" в суборенду ФОП Наливай О.С. , ТОВ "МЛГЗ" змінив вид та назву договору не змінивши при цьому його предмет та об"єкт, уклавши з вказаним підприємцем не договір суборенди приміщення, а договори на виконання платних робіт (послуг) та позички, чим порушено інтереси держави, що полягають у незаконному розпорядженні державним майном. Заступник прокурора Донецької області в позовній заяві посилається на те, що Регіональним відділенням ФДМУ по Донецькій області не вживались заходи щодо припинення порушення інтересів держави.

На думку заступника прокурора Донецької області, порушення встановленого законом порядку володіння, користування і розпорядження державним майном, що перебувають у державній власності, спричиняє шкоду державі і є підставою для втручання органів прокуратури, у тому числі, для звернення до суду в інтересах держави.

Відповідно до ст.1 Закону України Про Фонд державного майна України фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об`єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об`єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

Згідно п.1 ч.1 ст.4 Закону України Про Фонд державного майна України одним із основних завдань Фонду державного майна України є реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.

За приписами ст.6 Закону України Про Фонд державного майна України Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності.

Згідно з Положенням про Регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 15.05.2012р. № 678 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 11.06.2012р. за № 953/21247 регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - регіональне відділення) утворюється в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі і є територіальним органом Фонду державного майна України (далі - Фонд), що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління обєктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо обєктів державної власності, що належать до сфери його управління.

Регіональні відділення підпорядковуються Фонду. Фонд, регіональні відділення та представництва становлять єдину систему державних органів приватизації.

Регіональне відділення у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України Про Фонд державного майна України, іншими законами України, актами та дорученнями Президента України, актами Верховної Ради України та Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України, дорученнями Премєр-міністра України, наказами Фонду, дорученнями Голови Фонду, актами Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування.

Основними завданнями регіонального відділення є, зокрема: здійснення повноважень орендодавця державного майна.

Регіональне відділення відповідно до покладених на нього завдань та в межах повноважень, делегованих Фондом, зокрема, у сфері оренди державного майна: виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності; здійснює контроль за надходженням до Державного бюджету України плати за оренду державного майна по договорах оренди, укладених регіональним відділенням, та договорах оренди, укладених підприємствами, організаціями, установами, розмір орендної плати по яких погоджений регіональним відділенням; здійснює контроль за використанням орендованих цілісних майнових комплексів державних підприємств, організацій, їх структурних підрозділів, виконанням умов договорів оренди цілісних майнових комплексів державних підприємств; здійснює контроль за використанням орендованого нерухомого майна, а також майна, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності, та за виконанням умов договорів оренди; бере участь у здійсненні контролю за поверненням цілісних майнових комплексів державних підприємств до сфери управління уповноважених органів управління після закінчення строку дії договору оренди; здійснює інші функції в сфері орендних відносин за дорученням Фонду.

Регіональні відділення є юридичними особами публічного права, мають самостійний баланс, рахунки в органах Державної казначейської служби України, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, в т.ч. здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

Заступником прокурора Донецької області у позовній заяві не зазначено причин неможливості позивачем, який є юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю, самостійно здійснювати захист своїх прав та охоронюваних законом інтересів у судовому порядку.

Посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, неналежним чином здійснює чи не здійснює відповідні повноваження захисту державних інтересів, недостатньо для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз. 2 ч. 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва.

У такому разі прокурор повинен надати відповідні докази відповідно до вимог ст.ст. 73, 74, 76, 77 ГПК України (зокрема: докази внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинене кримінальне правопорушення на підставі ст. 367 КК України (службова недбалість); вирок суду щодо службових осіб; докази накладення дисциплінарних стягнень на державних службовців, які займають в органі державної влади та здійснюють встановлені для цієї посади повноваження, за невиконання чи неналежне виконання службових обов`язків). Аналогічну правову позицію викладено у постановах Вищого господарського суду України від 16.08.2017р. у справі № 906/1243/16, від 02.08.2017р. у справі № 922/2885/16.

Відповідні докази прокурором не надавались.

До того ж, Заступником прокурора Донецької прокуратури не додержано обов`язку попереднього повідомлення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про намір здійснити представництво інтересів держави у суді, як то передбачено ст.23 Закону України "Про прокуратуру".

Як вбачається з матеріалів справи №905/1411/19 до позовної заяви був доданий лист (повідомлення) №05/1-605 від 18.07.2019, за змістом якого прокуратура Донецької області повідомляє Регіональне відділення Фонду державного майна України по Донецькій області про намір звернутися з позовною заявою до господарського суду Донецької в інтересах Регіонального відділення Фонду державного майна України по Донецькій області до відповідачів: ТОВ «Маріупольский лікеро-горілочний завод», ФОП Наливай О.С . , про визнання недійсним договору на виконання платних робіт(послуг) №9-СП від 01.06.2017 та договору позички від 01.06.2017, але докази відправлення цього листа (повідомлення) №05/1-605 від 18.07.2019 адресату до позовної заяви не додано.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що підстави для здійснення прокурором представництва інтересів держави в господарському суді не підтверджені.

За змістом п. 4 ч. 5 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Крім того, прокурором у переліку доданих документів до позовної заяви №05/1-613вих.-19 від 19.07.2019, а також в описі-вкладення у п.2 зазначено «Копія договору оренди №951/02 від 23.05.2002», але вказаний договір не надоно.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 174, 232, 234-235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

1. Повернути позовну заяву №05/1-613вих.-19 від 19.07.2019 та додані до неї документи Заступнику прокурора Донецької області.

2. Роз`яснити, що повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в десятиденний строк з дня її підписання у апеляційному порядку згідно положень Господарського процесуального кодексу України.

Додаток на адресу заявника: позовна заява №05/1-613вих.-19 від 19.07.2019 з додатками, всього на 73 арк., поштовий конверт.

Суддя Н.В. Величко