АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 березня 2010 року м. Вінниця
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Вінницької області в складі:
головуючого: судді Медяного В.М.,
суддів: Матківської М.В., Сопруна В.В.,
при секретарі: Сніжко О.А.,
за участю сторін у справі :
позивача ОСОБА_1 та її представника адвоката ОСОБА_2,
відповідача ОСОБА_3 та його представника адвоката ОСОБА_4,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення,
за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2009 року, -
в с т а н о в и л а:
В жовтні 2009 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житлом шляхом виселення ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_1.
Посилається на те, що з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 22.05.2008 року. Після розлучення відповідач залишився проживати у АДРЕСА_1, яку сторони спільно придбали за час проживання у шлюбі.
Згідно рішення Томашпільського районного суду від 27 травня 2009 року за позивачкою визнано право власності на зазначену квартиру, яка на даний час знаходиться у користуванні відповідача.
Позивачка неодноразово зверталась до відповідача з пропозицією добровільно виселитись з квартири, однак він відмовляється вчинити такі дії, так як вважає квартиру своєю власністю і не збирається її залишати, не допускає її до власного житла та не надає ключів від належної їй квартири.
Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2009 року позов ОСОБА_1 задоволено. Виселено ОСОБА_3 з квартири АДРЕСА_2, яка належить на праві власності ОСОБА_1
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції від 27.11.2009 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити. При цьому апелянт посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, заслухавши пояснення сторін у справі та їх представників, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до ст.. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим та за змістом відповідати вимогам ст.. 215 ЦПК України.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції встановив та виходив з того, що квартира АДРЕСА_3, в якій на даний час проживає відповідач, належить на праві власності позивачці ОСОБА_1, що підтверджується доказами у справі.
Відповідач ОСОБА_3 в свою чергу проживає в зазначеній квартирі без правових на те підстав, не допускає позивачку у належну їй квартиру, чим обмежує її право користування належним об’єктом права власності, добровільно виселитись відмовляється, що дає суду підстави вважати протиправним зайняття ним даної квартири та обмеження з його боку права позивачки на користування належним їй об’єктом права власності.
Таким чином, ухвалюючи на підставі ст. ст. 386, 391 ЦК України рішення про усунення зазначених перешкод шляхом виселення відповідача, суд першої інстанції керувався фактом порушення права власності позивачки.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають наведеним нормам матеріального права.
Так, згідно ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно положення ст. 386 ЦК України, власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
В статті 391 ЦК України закріплено право власника вимагати усунення перешкод у здісненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
З огляду на положення ст. 391 ЦК України та ст. 156 ЖК України право членів сім»ї (зокрема колишніх членів сім»ї) власника на користування жилим приміщенням є похідним від права власника і з припиненням для власника права власності на жиле приміщення члени його сім»ї (колишні члени сім»ї – за відсутності між ними договірних відносин, зокрема найму, оренди. тощо) втрачають право користування цим приміщенням.
З матеріалів справи встановлено, що перебуваючи у зареєстрованому шлюбі з травня 1998 року по січень 2008 року, сторони у справі придбали у спільну сумісну власність подружжя двохкімнатну квартиру АДРЕСА_3, яка була зареєстрована на ім’я відповідача ОСОБА_3 (а.с.7).
В подальшому згідно рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 27.05.2009 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про розподіл спільного майна подружжя. Визнано за ОСОБА_1 право власності на виділена їй в натурі квартира АДРЕСА_3 та стягнуто з неї на користь ОСОБА_3 грошову компенсацію за 1\2 частину зазначеної квартири у розмірі 30195 грн., що знаходяться на депозитному рахунку Томашпільського райсуду. Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 25.09.2009 року зазначене рішення суду залишено без змін і таким чином набрало законної сили.
Згідно витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 20 жовтня 2009 року № 2483218, виданого КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації», квартира АДРЕСА_3 належить на праві власності ОСОБА_1, тобто в установленому законом порядку.
В свою чергу відповідач ОСОБА_3 проживає в вищезазначеній квартирі як бувший власник даної квартири, проте без правових на те підстав, не допускає позивачку ОСОБА_1 у належну їй на праві власності квартиру, чим обмежує її право користування належним об’єктом права власності, добровільно виселитись відмовляється, про що підтвердив також і в суді апеляційної інстанції, що дає суду підстави вважати протиправним зайняття ним даної квартири та обмеження з його боку права позивачки на користування належним їй об’єктом права власності. Право власності ОСОБА_3 на зазначену квартиру припинено на підставі вищевказаного рішення суду від 27.05.2009 року. Встановлено, що будь-яких інших правовідносин між відповідачем ОСОБА_3 (попереднім співвласником квартири) і позивачкою ОСОБА_1 (нинішнім власником квартири), які б давали підстави для обмеження прав позивачки, як нового власника квартири, не існувало, як не існує і передбачених на те законом підстав.
Судом також встановлено, що позивач ОСОБА_1 неодноразово зверталася до органів внутрішніх справ з приводу неправомірної поведінки відповідача ОСОБА_3, перешкоджання їй у користуванні належною їй квартирою, недопускання її у квартиру, його небажання залишити вказану квартиру, оскільки він проживає у ній з іншою сім»єю.
Таким чином, слід зробити висновок про те, що відповідач, як колишній співвласник квартири, своїм проживанням у квартирі перешкоджає позивачу ОСОБА_1 в здійсненні її права власності, а тому колегія суддів вважає, що суд обґрунтовано задовольнив позов, захистивши права як власника.
Судова колегія вважає безпідставними посилання відповідача ОСОБА_3 в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції помилково не застосовано норми ст.ст. 156,157, 116 ЖК України. Як встановлено судом та зазначалося вище, відповідач ОСОБА_3 є колишнім співвласником зазначеної квартири, а не членом сім»ї колишнього власника квартири. Частина 4 ст. 156 ЖК України передбачає збереження такого права користування житлом лише для членів сім»ї, які припинили сімейні відносини з власником квартири, при умові збереження права власності на квартиру цього ж власника, тобто при незмінності власника майна.
Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно з’ясовані фактичні обставини справи, які мають істотне значення для справи в межах наданих сторонами доказів, правильно визначені правовідносини, що склалися між сторонами, їх об’єктивний склад, права та обов’язки сторін, вірно застосовані норми матеріального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та не дають достатніх підстав для скасування рішення суду та ухвалення нового.
Таким чином рішення місцевого суду є законним і обґрунтованим, постановленим з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. ст. 303, 307, 308, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
ухвалила:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Томашпільського районного суду Вінницької області від 27 листопада 2009 року залишити без змін.
Ухвала набуває законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий: В.М.Медяний
Судді: М.В.Матківська
В.В.Сопрун