У Х В А Л А

                                                            ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 серпня 2006 року м. Київ

           Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

                                                                         в складі:

                                        Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Романюка Я.М.

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до райфінвідділу державної адміністрації Ленінського району м. Одеси про визнання права власності на спадкове майно за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2005 року,

                                                                   в с т а н о в и л а :

У лютому 2004 року ОСОБА_2 звернулась до суду з заявою про поновлення строку на подачу апеляційної скарги на рішення Ленінського районного суду м. Одеси від 9 червня 1998 року та ухвали того ж суду від 28 травня 1999 року, посилаючись на те, що справа була розглянута у її відсутність без залучення до участі у справі, чим порушені її права та права неповнолітньої дочки.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2005 року, залишеною без зміни ухвалою апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2005 року, ОСОБА_2 відмовлено в поновленні строку на подачу апеляційної скарги.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати судові ухвали і поновити строк на апеляційне оскарження судового рішення, посилаючись на порушення судами норм процесуального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відмовляючи в поновлені строку на апеляційне оскарження, суди обґрунтовано виходили з того, що ОСОБА_2 та її покійний чоловік, який міг претендувати на спадщину, знали про оформлення будинку на ОСОБА_1 і з 1998 року ніяких претензій не заявляли, пропустивши без поважних причин строк на подачу апеляційної скарги.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Касаційний суд перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з положеннями статті 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Встановлено, і це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалено з додержанням судом норм матеріального та процесуального права, і доводи скарги цих висновків не спростовують.

Відсутні й передбачені ст. 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 331, 332, 335-337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 25 березня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 29 червня 2005 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Левченко Є.Ф.

Лихута Л.М.

Романюк Я.М.