УХВАЛА

07 серпня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/11287/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Ткач І.В. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Співака С.В.,

представники учасників справи:

позивача - Луговець Л.А.,

відповідача-1 - Мойса Є.В .,

відповідача-2 - не з`явився,

третьої особи - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс"

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018

(головуючий суддя Хрипун О.О., судді Разіна Т.І., Сулім В.В.)

у справі №910/11287/16 Господарського суду міста Києва

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс"

до 1. Державного підприємства "Молдавська залізниця" (Calea Ferata din Moldova);

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача: Фірма "Nistas GmbH"

про стягнення 70 080 000,00 євро, що еквівалентно 2 116 416 000,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" (далі - ТОВ "Трансзалізничсервіс") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Молдавська залізниця" (далі - ДП "Молдавська залізниця") (Республіка Молдова), Товариства з обмеженою відповідальністю "Іволга-2" (далі - ТОВ "Іволга-2") про стягнення 70 080 000,00 євро, що еквівалентно 2 116 416 000,00 грн.

У вересні 2016 року ТОВ "Трансзалізничсервіс" подало до Господарського суду міста Києва уточнення до позовної заяви, відповідно до яких просило стягнути солідарно з ДП "Молдавська залізниця" та ТОВ "Іволга-2" збитки в розмірі 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, а також стягнути збитки з ДП "Молдавська залізниця" в сумі 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн.

Спір у справі стосується наявності, на думку позивача, підстав для покладення на відповідачів обов`язку по відшкодуванню завданих збитків у розмірі 70 080 000,00 євро, у зв`язку із неналежним виконанням ДП "Молдавська залізниця" своїх обов`язків за договором №02/12-97 від 31.12.1997 оренди з правом викупу 128 танко-контейнерів (в редакції змін від 05.01.1998).

05 жовтня 2017 року рішенням Господарського суду міста Києва позов задоволено. Стягнуто солідарно з відповідачів на користь позивача збитки в розмірі 8 837,75 євро, що еквівалентно 266 900,00 грн, та 26,07 грн судового збору; стягнуто з Державного підприємства "Молдовська залізниця" на користь позивача збитки в розмірі 70 071 162,25 євро, що еквівалентно 2 116 149 100,00 грн, та 206 673,93 грн судового збору.

Приймаючи рішення, суд першої інстанції виходив з наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, оскільки фактичні обставини свідчать про наявність вини та протиправної поведінки відповідача-1 при неналежному виконанні ним умов договору на оренду з правом викупу 128 танк-контейнерів № 02/12-97 від 31.12.1997 (із змінами та доповненнями), а також причинного зв`язку між неналежним виконанням відповідачем умов зазначеного договору та понесеними збитками у господарській діяльності ТОВ "Nistas GmbH". Суд також вказав, що позивач набув права вимоги до відповідачів, уклавши з Фірмою "Nistas GmbH" 20.10.2012 договір №20/10/2012 про уступку права вимоги за договором оренди від 31.12.1997 №02/12-97 та договором поруки від 22.07.2002 №П/01-17.

18 грудня 2018 року постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського суду міста Києва від 05.10.2017 скасовано. Провадження у справі №910/11287/16 закрито.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що ТОВ "Трансзалізничсервіс" вказує на невиконання ДП "Молдавська залізниця" своїх зобов`язань, в першу чергу, щодо оплати лізингових платежів, у зв`язку з чим виникає вимога про повернення предмета лізингу лізингодавцю та відповідальність за невиконання договору у вигляді відшкодування збитків.

Оскільки порушення умов договору, на які вказує позивач як на підставу притягнення до цивільно-правової відповідальності ДП "Молдавська залізниця", територіально не пов`язані з Україною, підстави для застосування приписів ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" відсутні.

Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги посилання позивача на наявність на час здійснення провадження у даній справі рухомого майна ДП "Молдавська залізниця" з огляду на його вид діяльності на території України, оскільки такі твердження позивача не підтверджені належними та допустимими доказами.

Також апеляційною інстанцією не взято до уваги аргументи позивача про те, що ухвала про відкриття провадження у даній справі відповідачем-1 не оскаржувалась, оскільки рішення є законним, якщо воно прийняте компетентним судом, а спір у справі №910/11287/16 не належить до юрисдикції господарських судів України.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що незважаючи на те, що відповідач-2 є резидентом України, заявлені у даній справі до нього вимоги також не належить до юрисдикції господарських судів України, оскільки спірні правовідносини виникли не з договору поруки, не з договору про відступлення права вимоги, а з основного договору, тому з огляду на ст. 9 Конституції України, п. 2 ч. 1 ст. 1 та ст. 5, 25, 26 Закону України "Про міжнародне приватне право", а також ст. 514 ЦК України при вирішенні цих правовідносин слід застосовувати умови основного договору, в яких міститься арбітражне застереження.

24 січня 2019 року ТОВ "Трансзалізничсервіс" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суд від 18.12.2018 по справі №910/11287/16, а справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

Розглядаючи вказану касаційну скаргу, колегія суддів встановила наявність підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з огляду на таке.

У постанові Верховного Суду України від 18.10.2017 у справі №910/8318/16 наведено такі висновки:

- третейська угода про передання спору на розгляд третейського суду не є відмовою від права на звернення до суду, а є одним із способів реалізації права на захист своїх прав. У зв`язку з викладеним у сторін існує виключно правова можливість, а не обов`язок звертатися до третейського суду. При цьому обмеження права звернення до господарського суду не допускається;

- відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом;

- у разі відсутності такого застереження господарський суд зобов`язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду;

- у справі, яка розглядається, судом установлено, що передбачене в п. 7.2 Контракту третейське застереження було укладено між ПАТ "Укрнафта" і ТОВ "Індустрія Феросплавів". Між ТОВ "Промислово-Інноваційний Союз" і ПАТ "Укрнафта" угоди про передачу спорів на розгляд МКАС при ТПП України укладено не було; про припинення провадження у справі з підстав передачі спору на розгляд арбітражем звернувся лише один з відповідачів;

- таким чином, висновки судів про відмову в задоволенні клопотання ПАТ "Укрнафта" про припинення провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 ГПК є правильними.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до висновку про необхідність відступити від наведеної позиції Верховного Суду України у справі №910/8318/16 з огляду на таке.

Згідно з ст. 124 ГПК України (в редакції, чинній до 15.12.2017) підсудність справ за участю іноземних суб`єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 3 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила судочинства, ніж ті, що передбачені цим Кодексом, іншими законами України, застосовуються правила міжнародного договору.

Статтею 366 ГПК України (в редакції, чинній з 15.12.2017) визначено, що підсудність справ за участю іноземних осіб визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України.

Таким чином, перш ніж вирішувати спір з вимогою до юридичної особи нерезидента нормам Господарського процесуального кодексу України, суд повинен визначити чи підсудна справа за участю іноземної особи господарським судам України на підставі норм Закону України "Про міжнародне приватне право" та чинних міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

20.10.2012 між ТОВ "Nistas GmbH", юридичною особою, створеною відповідно до законодавства Німеччини (первісний кредитор) та ТОВ "Трансзалізничсервіс" (новий кредитор) було укладено договір про відступлення права вимоги №20/10/2012, відповідно до умов якого первісний кредитор передає належне йому згідно із договором оренди 128 танко-контейнерів від 31.12.1997, який був укладений між первісним кредитором та ДП "Молдавська залізниця" (основний договір), право вимоги належного виконання боржником зобов`язань з повернення об`єкта оренди кредитору, а також з відшкодування основного боргу, неустойки, інфляційних витрат, 3% річних та збитків за порушення виконання зобов`язань, в тому числі згідно з договором поруки №П/01-17 від 22.07.2002, укладеним між первісним кредитором та ТОВ "Іволга-2", а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основним договором. Новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що випливають із основного договору в об`ємі та на умовах, які існують на момент укладення даного договору (п. 1.2).

Згідно з положеннями ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи умови договору про відступлення права вимоги в цій справі, інше, ніж визначено ст. 514 ЦК України, ні законом, ні договором не передбачено.

За змістом ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, в результаті цесії змінюється суб`єктний склад зобов`язання, але зміст його залишається таким самим.

Цесія не оновлює зобов`язання за основним договором. Усі умови договору зберігають свою силу в тому вигляді, в якому вони існували між первісним кредитором і боржником до моменту переходу права.

Отже, відступлення права вимоги не спричиняє будь-яких змін в умовах основного договору, крім тих, що пов`язані із заміною первісного кредитора новим і передбачені договором відступлення права вимоги. До нового кредитора переходить право вимоги за основним договором в обсязі та на умовах, які існували на момент переходу цих прав. Однією з таких умов, на підставі якої переходить право вимоги, є збереження передбаченого договором порядку вирішення спорів у відносинах між боржником і кредитором. Цей порядок не пов`язаний нерозривно з особою попереднього кредитора, відповідає волевиявленню боржника та дає змогу забезпечити обраний ним спосіб захисту його інтересів.

Таким чином, враховуючи встановлені фактичні обставини справи щодо здійснення правонаступництва ТОВ "Трансзалізничсервіс" права вимоги ТОВ "Nistas GmbH" у повному обсязі згідно з договором оренди №02/12-97 від 31.12.1997 з урахуванням внесених до нього змін від 05.01.1998, а також керуючись положеннями ст. 514 ЦК України, які встановлюють перехід до нового кредитора прав первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, наявні підстави для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 18.10.2017 у справі №910/8318/16 про те, що відсутність взаємної згоди саме сторін спору на його вирішення комерційним судом (арбітражем), оформленої відповідним арбітражним застереженням, незалежно від попередньої домовленості про це, виключає можливість розгляду спору таким судом, та про те, що у разі відсутності такого застереження господарський суд зобов`язаний припинити провадження у справі лише за наявності волі обох сторін про розгляд конкретного спору арбітражем, оформленої відповідним зверненням до суду.

При цьому, колегія суддів Касаційного господарського суду враховує, що Велика Палата Верховного Суду постановою від 28.08.2018 у справі №906/493/16 відступила від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 18.10.2017 у справі №910/8318/16, шляхом його уточнення (доповнення). Водночас у зазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду не досліджувалося питання, чи переходить за договором про відступлення права вимоги арбітражне застереження, яке викладене в умовах основного договору.

Відповідно до підпункту 7 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об`єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України.

У зв`язку з наведеним справа, що розглядається, підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі підпункт 7 пункту 1 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 302, 303, підпунктом 7 пункту 1 Розділу XI Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Справу №910/11287/16 разом з касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансзалізничсервіс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 18.12.2018 передати на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. Ткач

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець