ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 серпня 2019 року

м.Харків

справа № 642/3886/18

провадження № 22-ц/818/3886/19        

Харківський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах:

Головуючого : Колтунової А.І.,

суддів: Бровченка І.О., Кругової С.С.

за участю: секретаря - Семикрас О.В.

учасників справи –

позивача – ОСОБА_1

представника позивача – ОСОБА_2

представника відповідача – ОСОБА_3 А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до  ОСОБА_4  про розірвання шлюбу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 – адвоката Потерайла Антона Миколайовича на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 травня 2019 року, ухвалене суддею - Бондаренком В.В., в залі суду в м.Харкові,-

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до  ОСОБА_4  про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позову посилалась на ті обставини, що 13 червня 2015 між нею та відповідачем було укладено шлюб, який було зареєстровано у реєстратора актів цивільного стану комуни Рамбервілле (Вогези), актовий запис №5.

Сторони мають доньку ОСОБА_5 , яка народилась на території України у м. Харкові, 19 вересня 2016 року.

ОСОБА_6 має громадянство України.

Невдовзі після укладення шлюбу сімейне життя між сторонами почало погіршуватися та призвело до фактичного припинення шлюбних відносин, у зв`язку з чим позивач зверталася до Ленінського районного суду м.Харкова з позовом до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів.

Однак, через численні прохання відповідача зберегти родину, позивач вирішила дати йому цю спробу, через що звернулась до суду із заявою про залишення позову без розгляду в частині розірвання шлюбу, попередньо уклавши з Вальденером ОСОБА_7 договір про участь відповідача у вихованні та утриманні дитини.

Зараз кожен з сторін має діаметрально протилежні погляди на шлюб та сімейне життя.

Відповідач нехтує сімейними цінностями, зокрема такими як: повага до дружини, піклування про встановлення доброзичливої сприятливої морально-психологічної атмосфери.

З ініціативи відповідача між сторонами постійно відбувались сварки.

Крім того відповідач припускається до аморальних вчинків, а саме, допускає образи, у категоричній формі змушує залишити домівку, проявляє нетерпимість до альтернативної йому точки зору на питання існування сім`ї.

В період знаходження в Французькій Республіці відповідач систематично наполягав, щоб вона забиралась геть, залишивши доньку, погрожував кримінальним переслідуванням, користувався необізнаністю позивача з законодавством Франції.

На день звернення до суду ведення між сторонами спільного господарства та сумісне проживання остаточно припинене.

Позивач постійно проживала і проживає на території України, з доньками ОСОБА_8 та ОСОБА_9 . Відповідач, маючи в України постійне місце проживання, крім залякування, ніяких дій по матеріальному забезпеченню доньки не здійснює.

Позивач не бачить подальшого сенсу підтримувати сімейні відносини, оскільки на ґрунті сімейно-побутових проблем та діаметрально протилежних поглядів на сімейне життя, розвинулась неприязнь до відповідача, остаточно втрачено почуття любові та поваги.

У зв`язку з чим, позивач просила суд розірвати шлюб між нею та громадянином Франції ОСОБА_10 , зареєстрований 13 червня 2015 року реєстратором актів цивільного стану комуни Рамбервілле, Французька Республіка, актовий запис № 5. Державне мито, яке підлягає стягненню при реєстрації розірвання шлюбу в органах реєстрації актів цивільного стану, стягнути з відповідача та судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 14 травня 2019 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між громадянином Франції, ОСОБА_10 та громадянкою України ОСОБА_1 , зареєстрований 13 червня 2015 року реєстратором актів цивільного стану комуни Рамбервілле (Вогези), Франція, актовий запис №5,- розірвано. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 704, 80 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_4 – Потерайло ОСОБА_11 просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, стягнути з позивача на користь відповідача усі судові витрати, посилаючись на ті обставини, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам по справі. Вказує, що висновки суду першої інстанції про те, що останнім спільним місцем проживання сторін була Україна, є передчасним, та таким, що не відповідають реальним обставинам справи з огляду на те, що ОСОБА_12 ні в 2016, ні в 2017, ні в 2018 роках не мав постійного місця проживання в України, оскільки у відповідні роки він знаходився на території України (у тому числі в м.Харкові, в якому відповідач був зареєстрований) менше шести місяців на рік, що відповідно до п.3 ч.1 ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» вважається місцем перебування, а не проживання особи. Зазначає, що згідно із довідкою головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області від 11 грудня 2017 року, зазначено, що ні позивач, ні її доньки – ОСОБА_13 та ОСОБА_14 за обліками виїзду за кордон на постійне місце проживання не зазначалися, але не свідчить про те, що до моменту подання позову про розірвання шлюбу 01 серпня 2018 року, вони не проживали постійно у Французькій Республіці. Також, вказує, що у зв`язку з тим, що суд першої інстанції на основі неналежних письмових доказів позивача, безпідставно визнав Україну, а не Французьку Республіку останнім місцем проживання сторін спору, ним було неправильно застосовано норми матеріального права, які застосував до припинення шлюбу між сторонами, а також правових наслідків припинення цього шлюбу, а саме, матеріальне право України, яке не підлягало застосуванню, й не застосував матеріальне право Французької Республіки, яке натомість, підлягало застосуванню. Крім того, представник відповідача зазначає, що порядок надання правової допомоги між Україною і Французькою Республікою регулюється Європейською конвенцією про інформацію щодо іноземного законодавства та додатковим протоколом до неї від 07 червня 1968 року. Відповідно до ч.1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Так само, у ч.1 ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України» указується, що чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Таким чином, ухвалюючи рішення суд першої інстанції істотно порушив норми матеріального та процесуального права України, оскільки не звернувшись до Міністерства юстиції Французької Республіки із відповідним запитом, суд не застосував норми вищезазначеного міжнародного договору, який підлягав застосуванню у цій справі, й тим самим позбавив можливості позивача довести у суді зміст французького матеріального права, яке не допускає можливості вирішення спору про розірвання шлюбу без вирішення питань фінансового та майнового характеру між сторонами спору.

Крім того, позовна заява про розірвання шлюбу не підписана ОСОБА_1 особисто, що є правовою підставою для залишення позову без розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а у задоволенні апеляційної скарги відмовити (а.с. 97-104 том 2).

Представником ОСОБА_4 – адвокатом Потерайло А.М. було подано заперечення на відзив, в якому наведені мотиви у спростування доводів, викладених ОСОБА_1 у відзиві, просить скасувати незаконне рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 – адвокат Потерайло А.М. підтримував апеляційну скаргу.

ОСОБА_1 та її представник адвокат Чаричанський О.О. проти задоволення апеляційної скарги заперечували.

ОСОБА_12 в судове засідання не з`явився, про час та місце слухання справи повідомлений належним чином відповідно до вимог частини 11 статті 128 Цивільного – процесуального кодексу України (далі ЦПК України), оскільки за місцем реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 ОСОБА_12 не проживає, що підтверджується постановою старшого слідчого Київського відділ у поліції ГУНП в Харківській області від 27 червня 2019 року про оголошення розшуку (а.с. 107-109, 143 том 2).

Крім того, повідомлений представник ОСОБА_4 , адвокат Потерайло А.М. який приймав участь в суді апеляційної інстанції, що свідчить про повідомлення відповідача відповідно до частини 5 статті 130 ЦПК України.

Отже, колегія суддів вважає, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України можливо розглядати справу за відсутності відповідача.

Вислухавши пояснення ОСОБА_1 та представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, заперечення на відзив на апеляційну скарну, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи  позовні вимоги  ОСОБА_1  до ОСОБА_4 про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що підстав для збереження шлюбу між сторонами в судовому засіданні не встановлено, їх шлюб існує формально, не виконує свого прямого призначення, позивачка не бажає проживати в шлюбі з відповідачем, який також не заперечує проти розірвання шлюбу, але в позасудовому порядку, збереження шлюбу буде суперечити моральним засадам суспільства, а тому шлюб між сторонами доцільно розірвати.

З урахуванням цих обставин суд не надав сторонам строк на примирення, оскільки у судовому засіданні встановлено, що сторони однією сім`єю не проживають тривалий час, між ними склалися неприязні стосунки, які мають своїм наслідком застосування насилля.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Судом встановлено, підтверджується письмовими доказами та не заперечується сторонами, що сторони перебувають в зареєстрованому шлюбі з 13 червня 2015 року, який зареєстровано у реєстратора актів цивільного стану комуни Рамбервілле (Вогези), Франція, актовий запис №5 (а.с. 4,6 том 1).

Від даного шлюбу у подружжя є донька ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянка України (а.с. 8 том 1).

Згідно з довідкою з місця проживання про склад сім`ї та прописку, вбачається, що ОСОБА_15 , ОСОБА_1 та їх донька ОСОБА_14 проживають та зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 14 том 1).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Харкова від 05 квітня 2018 року затверджено мирову угоду, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_16 , в інтересах якого діє адвокат Макаренко О. А., на підставі доручення, на наступних умовах: визначено місцем проживання спільної дитини ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 – місце проживання ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 . Розмір щомісячного аліментного платежу, який ОСОБА_12 буде сплачувати ОСОБА_1 становить 6 378,50 гривень, що еквівалентно 200 Євро по курсу НБУ станом на день укладення мирової угоди. Участь ОСОБА_4 у вихованні та додатковому утриманні дитини, а також порядок здійснення Вальденером ОСОБА_7 прав на особисте виховання дитини сторони врегульовують в окремому договорі про участь у вихованні та утриманні дитини, який вони повинні укласти не пізніше дня набрання чинності ухвали суду про затвердження мирової угоди (а.с. 20 том 1).

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 зверталась з заявами до поліцейського відділку в Французькій Республіці та до Київського ВП Головного управління Національної поліції в Харківській області щодо неправомірної поведінки ОСОБА_4 та застосування ним до неї насилля (а.с. 22, 195 том 1 ).

31 березня 2019 року заява ОСОБА_1 була Київським відділом поліції Головного управління національної поліції в Харківській області внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань та триває досудове розслідування (а.с. 195 том 1).

Також, у матеріалах справи міститься висновок спеціаліста Харківського обласного бюро судово – медичної експертизи про нанесення позивачу легких тілесних ушкоджень за обставин, викладених у витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою ОСОБА_1 до органів поліції (а.с. 219-220 том 1).

При проведенні огляду ОСОБА_1 зазначила, що тілесні ушкодження їй заподіяв ОСОБА_17

24 жовтня 2017 року ОСОБА_1 склала афідевіт до суду, правоохоронних та інших державних органів, інших зацікавлених осіб щодо поведінки відповідача (а.с. 152 том 1).

Постановою суду вищої інстанції м. Монпельє Французької Республіки від 21 грудня 2017 року відхилено зустрічний позов ОСОБА_4 як неприйнятний. Запропоновано пану ОСОБА_18 звернутися до судів української юрисдикції відповідно до Гаазької конвенції від 25 жовтня 1980 року про цивільні аспекти міжнародного викрадення дітей. Відкладено вирішення питання щодо затвердження умов здійснення батьківських прав щодо дитини ОСОБА_19 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м.Харкові, до прийняття рішення українським судом. Постановлено, що процес буде відновлено за ініціативою сторін. Всі судові витрати несе позивач (а.с. 175-179 том 1).

Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції позивач зазначала, що шлюбно – сімейні відносини між нею та відповідачем припинені.

Відповідач не заперечував, що він на теперішній час підтримує відносини з іншою жінкою.

Відповідно до статті 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» припинення шлюбу та правові наслідки припинення шлюбу визначаються правом, яке діє на цей час щодо правових наслідків шлюбу.

Згідно з частиною першою статті 60 Закону України «Про міжнародне приватне право» правові наслідки шлюбу визначаються спільним особистим законом подружжя, а за його відсутності - правом держави, у якій подружжя мало останнє спільне місце проживання, за умови, що хоча б один з подружжя все ще має місце проживання у цій державі, а за відсутності такого - правом, з яким обидва з подружжя мають найбільш тісний зв`язок іншим чином.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про міжнародне приватне право» особистим законом фізичної особи вважається право держави, громадянином якої вона є.

Відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону України «Про міжнародні договори України», статті 3 Закону України «Про міжнародне приватне право» чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовується у порядку, передбаченому для норм національного законодавства, і якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

Згідно з пунктом першим статті 28 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, підписаної у м. Мінську 22 січня 1993 року, ратифікованої Законом України  від 10 листопада 1994 року № 240/94ВР (Протокол до Конвенції підписано у м. Москва 28 березня 1997 року і ратифіковано Законом України від 03 березня 1998 року № 140/98ВР) (далі - Конвенція), у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя в момент подачі заяви.

Пунктом 1 статті 29 Конвенції передбачено, що у справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 статті 28, компетентні установи Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на момент подачі заяви. Якщо на момент подачі заяви подружжя проживає на території іншої Договірної Сторони, то компетентні також установи цієї Договірної Сторони.

Із матеріалів справи вбачається, що на час звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про розірвання шлюбу ОСОБА_1 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 зареєстровані на території України за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 167 том 1).

Зібрані у справі докази безспірно свідчать про те, що постійним місцем проживання ОСОБА_1 та її доньок ОСОБА_20 та ОСОБА_21 є Україна, а саме, місто Харків.

Зазначені факти підтверджуються довідкою ДМС України у Харківській області щодо відсутності облікових даних про виїзд на постійне проживання у Французьку Республіку ОСОБА_1 , ОСОБА_20 та ОСОБА_21 (а.с. 38-40 том 2).

ОСОБА_1 та її доньки є громадянами України.

Відповідачу - ОСОБА_22 10 березня 2017 року була видана посвідка на постійне проживання в Україні (а.с. 33 том 2).

Що стосується доводів апеляційної скарги відносно того, що судом першої інстанції не були враховані надані відповідачем докази, що постійним місцем проживання сторін є ОСОБА_23 , то колегія суддів вважає, що вони не заслуговують на увагу.

Надані відповідачем у підтвердження зазначеного факту докази датовані щонайпізніше вереснем 2017 року, тоді як ОСОБА_1 звернулась з позовом в суд 01 серпня 2018 року (а.с. 1-2 том 1).

Доказів щодо спільного проживання позивача сумісно з відповідачем на території Французької Республіки у період з вересня 2017 року по 01 серпня 2019 року надано не було (а.с. 94-96, 113-114, 115, 118, 121-122, 124-127, 131-133, 135-136 том 1).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, що розгляд цієї справи відноситься до територіальної підсудності Ленінського районного суду міста Харкова.

Судом при розірванні шлюбу, виходячи із вимог статей 60, 63 Закону України «Про міжнародне приватне право» правильно було застосовано законодавство України.

Не заслуговують на увагу і доводи апеляційної скарги на порушення при розгляді справи судом першої інстанції норм процесуального права, оскільки позовна заява ОСОБА_1 про розірвання шлюбу була підписана її представником, що суперечить на думку представника відповідача роз`ясненням, які містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя».

Із матеріалів справи вбачається, що позовні вимоги про розірвання шлюбу були подані до суду ОСОБА_1 , але позовна заява від її ім`я була підписана її представником (а.с. 1-2 том 1).

Проте, при розгляді справи в суді першої інстанції ОСОБА_1 особисто була присутня, підтримувала вимоги щодо розірвання шлюбу, надавала особисті пояснення (а.с. 226-228, 232-233, 235- 237 том 1, а.с. 41-47 том 2).

Крім того, 10 травня 2019 року ОСОБА_1 була направлена до суду позовна заява, яка підписана особисто позивачем (а.с. 1-3 том 2).

За таких обставин, колегія суддів вважає, що вищенаведені доводи апеляційної скарги не можуть бути визнані правовою підставою для скасування судового рішення та залишення позовної заяви ОСОБА_1 про розірвання шлюбу без розгляду.

Відповідно до частини 1 статті 110 Сімейного кодексу України (далі СК України) позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Статтею 112 СК України передбачено, що суд з`ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до роз`яснень, які містяться в п.10 вищезазначеної постанови пленуму Верховного суду України вказано, що проголошена Конституцією України охорона сім`ї державою полягає, зокрема, в тому, що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересами їх дітей.

При розгляді справи було встановлено, що шлюбно – сімейні відносини між сторонами припинені. Позивач наполягає на розірванні шлюбу, посилаючись на те, що подальше спільне їх проживання є неможливим, збереження їх шлюбу є недоцільним, взаємовідносини між подружжям негативно впливають на виховання дітей, їх психологічний стан.

Відповідач при розгляді справи будь – яких доказів у спростування доводів позивача не надав.

Справа знаходилася у провадженні суду більш 9 місяців, проте, ніяких заходів щодо збереження шлюбу, примирення з дружиною ним не було вжито.

Посилання відповідача на ті обставини, що не визначено питання щодо місця проживання, а також участі його у вихованні їх доньки – ОСОБА_20 , не може бути визнано обґрунтованим, оскільки спростовується матеріалами справи.

Як зазначалося раніше, із матеріалів справи вбачається, що ухвалою Ленінського районного суду м.Харкова від 05 квітня 2018 року затверджена мирова угода між ОСОБА_1 та ОСОБА_16 , відповідно до якої місце проживання дитини ОСОБА_20 визначено з матір`ю ОСОБА_1 .

Зазначеною мировою угодою вирішено питання щодо сплати відповідачем аліментів на утримання дитини (а.с. 150-151 том 1).

Відповідно до договору про участь у вихованні та утриманні дитини від 23 лютого 2018 року визначено участь ОСОБА_4 у вихованні дочки ОСОБА_20 (а.с. 51-55 том 1).

Позову щодо поділу майна подружжя, яке є спільною сумісною власністю подружжя, сторонами при розгляді справи заявлено не було, як і інших матеріальних претензій.

Із наданої позивачем постанови про оголошення розшуку від 27 червня 2019 року вбачається, що проводиться досудове розслідування щодо скоєння ОСОБА_16 складу злочину, передбачено ч.2 ст. 146 КК України. Відносно підозрюваного оголошено розшук (а.с. 107-109 том 2).

Отже, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що шлюб сторін є формальним, збереження його недоцільне, оскільки взаємовідносини подружжя, поведінка відповідача негативно впливає на стан здоров`я та виховання їх дитини.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені в апеляційній скарзі, були предметом розгляду суду першої інстанції, висновків суду вони не спростовують.

З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст.384, ст. 389 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 – адвоката Потерайла Антона Миколайовича – залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 14 травня 2019 року – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 07 серпня 2019 року.

Головуючий: А.І. Колтунова

Судді: І.О. Бровченко

С.С. Кругова