У к р а ї н а
ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
Іменем України
17.05.07 Справа №10/58/07
Колегія суддів Запорізького апеляційного господарського суду у складі:
при секретарі Акімовій Т.М.
за участю представників:
позивача - Грищенко О.І., дов. №9223 від 17.11.2006р.
відповідача - не з’явився
Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи та апеляційну
скаргу Відкритого акціонерного товариства „Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя
на рішення господарського суду Запорізької області від 28.02.2007р.
у справі №10/58/07
за позовом Комунального підприємства «Водоканал», м. Запоріжжя
до відповідача Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго»,
м.Запоріжжя
про стягнення коштів
Установив:
Комунальне підприємство «Водоканал», м. Запоріжжя, (далі – КП «Водоканал»), 28.12.2006р. звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго» (далі- ВАТ «Запоріжжяобленерго»), про стягнення з останнього 21056,42грн. основного боргу, 808,05грн. – річних, 2422,29грн. – втрат від інфляційних процесів, 242,86грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Розглянувши спір по суті, господарський суд Запорізької області рішенням від 12.02.2007р. (суддя Алейникова Т.Г.) позов задовольнив у повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятим у справі судовим актом, відповідачем подана апеляційна скарга, у якій заявник вважає рішення суду першої інстанції прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що договірні зобов'язання щодо оплати отриманих послуг по водопостачанню та каналізації ним виконані у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями долученими до справи. Також заявник, посилаючись на статтю 233 Господарського кодексу України, звертає увагу на те, що господарським судом при вирішенні спору не зменшено суми річних та інфляційних.
Представник відповідача у судове засідання не з’явився, хоча про час і місце його проведення повідомлений в установленому законом порядку.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просить залишити рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, а також зазначає, що дійсно, відповідачем здійснювались платежі, але у зв'язку з тим, що у платіжних документах не було вказано призначення платежу, то позивачем перераховані суми були зараховані в рахунок погашення заборгованості минулих місяців.
У судовому засіданні представник позивача підтримав заперечення та доводи, що викладені у відзиві на апеляційну скаргу.
Колегія суддів, враховуючи обмеженість строками для розгляду апеляційної скарги, вважає за можливе розглянути справу в порядку ст.75 ГПК України - за наявними в ній матеріалами та відсутністю представника відповідача, оскільки будь-які перешкоди для перегляду справи в апеляційному порядку відсутні.
Згідно з розпорядженням першого заступника голови Запорізького апеляційного господарського суду №1493 від 17.05.2007р. справу передано на розгляд колегії суддів у складі: Антоніка С.Г. (головуючого), Кричмаржевського В.А.(доповідача) і Радченко О.П.
Проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, колегія суддів знаходить апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Між сторонами 01.01.2005р. укладено договір №204-а на відпуск води та приймання стоків в комунальну каналізацію, згідно з умовами якого позивач зобов'язався забезпечити подання води на господарсько-питні, побутові та технічні потреби, а також приймання стічних вод в період з 01.01.2005р. по 31.12.2005р., а відповідач (абонент) зобов’язався своєчасно оплачувати надані послуги.
Відповідно до умов договору позивач - КП «Водоканал» надав послуги водопостачання, передбачені договором у червні, жовтні, грудні 2005р. та березні 2006р. на загальну суму 46.602,76грн., що підтверджується актами, долученими до матеріалів справи (а.с.10-150 т.1, а.с. 1-11 т.2). Акти наданих послуг оформлені належним чином, підписані представниками обох сторін.
Матеріали справи містять платіжні доручення, які свідчать про те, що відповідачем 21.07.2005р. оплачено 12.935,14грн., 19.04.2006р. – 13.014,37грн., 23.01.2006р. – 10.364,62грн. та 24.11.2005р. оплачено 10.563,83грн.
Сплачуючи платіжним дорученням від 21.07.2005р. 12.935,14грн., відповідачем у реквізиті «призначення платежу» зазначено – «оплата за воду холодну та каналізацію згідно договору №204а від 01.01.2005р.», але вказівки саме за який період здійснений платіж - не вказано (а.с.43 т.2), також платіжне доручення від 19.04.2006р. не містить зазначення періоду оплати, у цьому документі є посилання тільки на договір №204-а (а.с.44 т.2). Натомість перераховуючи грошові кошти платіжними дорученнями від 23.01.2006р. та від 24.11.2005р., відповідачем зазначено, що оплата здійснюється за воду та каналізацію за грудень та жовтень 2005р. відповідно (а.с. 45-46 т.2).
Постановою Національного банку України від 21.01.2004р. за №22 «Про затвердження інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті», затверджена вказана інструкція, відповідно до положень якої (пункт 3.8) реквізит «Призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».
На підставі цього положення при здійснені платежів платник зобов'язаний самостійно вказувати призначення платежу, а у разі неточного визначення цього реквізиту одержувач платежу має право за наявності заборгованості за більш пізні періоди зараховувати суми оплати в рахунок погашення цієї заборгованості.
Так, перераховуючи грошові кошти платіжними дорученнями від 21.07.2005р. та від 19.04.2006р., відповідачем лише зазначено, що оплата здійснюється за послуги за договором №204-а, а тому позивачем ці оплати були перераховані в рахунок погашення заборгованості, яка мала місце за інші минулі місяці, в яких надавались послуги за договором.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів з'ясувала, що перерахована платіжним дорученням у липні 2005р. сума у розмірі 12.935,14грн. була зарахована позивачем в погашення заборгованості, яка виникла раніше, наступними сумами за січень 2005року – 11810,88грн., 202,05грн., 833,06грн., 80,45грн., 8,70грн.(12935,14грн.).
Грошові кошти перераховані платіжним дорученням від 19.04.2006р. у розмірі 13014,37грн. також у зв'язку з неповним визначенням призначення платежу були зараховані так:
8231,65грн., 140,41грн., 578,91грн., 55,91грн. - січень 2005р.;
30грн., 162,12грн., 18,85грн. – березень 2005р.;
2,91грн. - травень 2005р;
277,78грн., 403,06грн., 2472,48грн., 161,33грн. – червень 2005р.;
448,05грн. – липень 2005р.;
8,98грн., 21,93грн.- листопад 2005р.(загалом 13014,37).
На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку про те, що заборгованість за червень 2005р. та березень 2006р. відповідачем не оплачена.
Однак, позивачем в рахунок погашення боргу за червень зараховувались грошові кошти, оплачені 09.06.2005р. -54грн., 30грн., 19.04.2006р. - 277,78грн., 247,50грн., 403,06грн., 2472,48грн., 161,33грн., 21.09.2005р. – 21,35грн., а тому сума заборгованості складає – 9.192,04грн.
Визначаючи заборгованість за березень 2006року, колегія суддів виходить з того, що позивач зарахував в погашення цієї заборгованості такі платежі: 520,06грн.(оплата від 27.03.2006р.), 5,66грн.(22.06.2006р.), 140,27грн. (27.03.2006р.), 90грн.(17.04.2006р.), 23,46грн., 35,24грн.(23.06.2006р.), а тому заборгованість за цей період складатиме 11.817,72грн.
Перераховані платіжним дорученням від 23.01.2006року кошти у розмірі 10.364,62грн., були зараховані відповідно до призначення платежу в рахунок погашення боргу за грудень 2005року. Але враховуючи те, що сума боргу за грудень 2005р. складає 10388,18грн., то оплативши 10363,62грн., сума заборгованості за цей період складає 23,56грн. А заборгованість за жовтень 2005року складає - 23,10грн. з урахуванням боргу 10722,61грн. та оплати платіжним дорученням від 24.11.2005р. у розмірі 10563, 83грн. та зарахуванням в погашення заборгованості за цей період у розмірі 135,68грн., сплачених 31.10.2005р. за вересень 2005р.
Отже, загальна сума заборгованості за червень, жовтень, грудень 2005р., та березень 2006р. складає 21.056,42грн.
Пунктом першим статті 193 Господарського Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.
Згідно з вимогами пункту 7 статті 193 ГК України та статтей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Таким чином, сума основної заборгованості заявлена позивачем обґрунтовано та підтверджена матеріалами справи.
Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних, колегія суддів вважає його правильним, а вимоги щодо стягнення цих сум обґрунтованим.
Отже, поряд з основною заборгованістю, до стягнення підлягають: 3% річних у сумі 808,05грн. та інфляційних – 2.422,29грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі..
Доводи відповідача щодо відсутності заборгованості перед позивачем за червень, жовтень, грудень 2005року та березень 2006року спростовуються вищенаведеним.
У поданій апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом неправомірно стягнуто інфляційні та річні, що на його думку є порушенням статті 233 Господарського кодексу України.
Відповідно до вказаної статті, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинні бути взяті до уваги: - ступінь виконання зобов'язання боржником; - майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; - не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими у часниками судового процесу.
Але відповідачем будь-яких доказів щодо його тяжкого фінансового становища та інших виключних обставин, які б були підставою для зменшення річних та інфляційних ні до відзиву на позовну заяву, ні до апеляційної скарги не надано, а тому посилання відповідача на порушення статті 233 Господарського кодексу України є необґрунтованими.
Таким чином, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, рішення місцевого господарського суду відповідає нормам матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.101-105 ГПК України, Запорізький апеляційний господарський суд -
Постановив:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Запоріжжяобленерго», м.Запоріжжя, залишити без задоволення, а рішення господарського суду Запорізької області від 12.02.2007р. у справі №10/58/07 – без змін.