Постанова

Іменем України

08 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 648/76/15-ц

провадження № 61-33232св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2017 року у складі колегії суддів Орловської Н. В., Кузнєцової О. А., Майданіка В. В. та касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2015 року в складі судді Кусік І. В. та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2017 року.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2015 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 за погодженою сторонами вартістю майна у розмірі 140 563,20 грн. За умовами попереднього договору позивач передала ОСОБА_2 аванс у розмірі 43 926,00 грн. У подальшому, 23 грудня 2014 року та 20 січня 2015 року позивач направила відповідачу пропозиції про укладення договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, проте ОСОБА_2 повідомив про необхідність при укладенні основного договору купівлі-продажу сплатити 11 000,00 дол. США та повідомив про те, що змінює умови договору і визначає нову ціну майна на рівні 215 000,00 грн.

Оскільки основний договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки між сторонам не укладено, позивач просила стягнути з відповідача аванс з урахуванням інфляційних втрат у розмірі 56 093,50 грн, штраф 43 926,00 грн, 3% річних 1 317,78 грн та моральну шкоду - 10 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Білозерського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аванс у розмірі 43 926,00 грн та штраф у розмірі 43 926,00 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення мотивоване тим, що розрахунки між учасниками правочину згідно законодавства України мають вестися лише у гривні, як національній валюті. Відповідач наполягав на розрахунку з ним саме в іноземній валюті - в доларах США, що є неприйнятним з позиції законодавства України. Посилання на звичай ділового обороту в даному випадку є хибним і не відповідає вимогам статті 533 ЦК України. Вимоги відповідача вказують на відмову продавця від укладення договору купівлі-продажу за обумовленими попереднім договором умовами, тобто його ухилення від укладання договору купівлі-продажу, не зважаючи на те, що він, у призначений час - 30 грудня 2014 року знаходився в нотаріальній конторі. Відповідач ухилився від укладання договору, передбаченого попереднім договором, тому він повинен повернути позивачу сплачений йому аванс в сумі 43 926,00 грн, а також штраф, передбачений пунктом 16 попереднього договору в сумі 43 926,00 грн. Позивачем не надано належних доказів, які б вказували на наявність моральних страждань з вини відповідача.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права, просив скасувати рішення суду в частині стягнення з нього суми авансу та штрафу і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову про стягнення з нього суми авансу та штрафу.

Справа переглядалась судами неодноразово.

Рішенням Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2015 року в частині задоволення позовних вимог про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафу у розмірі 43 926,00 грн скасовано і ухвалено в цій частині нове рішення.

В задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення штрафу в розмірі 43 926,00 грн відмовлено.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2015 року в частині задоволення позовної вимоги про стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансу у розмірі 43 926,00 грн залишено без змін.

В решті рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку не переглядалось.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2017 року скасуватита залишити в силі рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2015 року.

У касаційній скарзі поданій у серпні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2017 року в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансу у розмірі 43 926,00 грн скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 серпня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 648/76/15-ц за касаційною скаргою ОСОБА_1 і витребувано її з Білозерського районного суду Херсонської області.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження у цивільній справі № 648/76/15-ц за касаційною скаргою ОСОБА_2 .

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпунктів 2.3.2, 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26 листопада 2010 року № 30, зі змінами та доповненнями, постанови Пленуму Верховного Суду від 24 травня 2019 року № 8 «Про здійснення правосуддя у Верховному Суді» та рішення зборів суддів Касаційного цивільного суду від 28 травня 2019 року № 7 «Про заходи, спрямовані на своєчасний розгляд справ і їх вирішення у розумні строки» призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

10 червня 2019 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов безпідставного висновку про те, що відповідач мав право відмовитись від укладання договору купівлі-продажу та змінити в односторонньому порядку умови договору, оскільки інфляційні процеси в Україні перевищили 24 % річних. Суд помилково зазначив, що відповідач звертався до позивача із пропозицією про зміну умов договору. Апеляційний суд в оскаржуваному рішенні фактично погодився з тим, що відповідач мав право збільшити ціну визначену в попередньому договорі на суму 11 000,00 дол. США (на 52,96%), а не з урахуванням інфляційних процесів в Україні (на 24%).

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірили доводів та наданих сторонами доказів та прийшли до хибного висновку про те, що зазначені кошти є авансом, а тому підлягають поверненню позивачеві.

Доводи інших учасників справи

У вересні 2017 року ОСОБА_1 надіслала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 у якому просила у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 відмовити, а касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Заперечення на касаційну скаргу мотивоване тим, що відповідач в односторонньому порядку змінив умови попереднього договору щодо визначеної ціни будинку із 140 563,00 грн на 215 000,00 грн в порушення пунктів 17, 18 договору, необґрунтовано ухилявся від укладання договору купівлі-продажу будинку та земельної ділянки.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 надіслав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 у якому просив у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 відмовити в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штрафу 43 926,00 грн.

Заперечення на касаційну скаргу мотивоване тим, що ОСОБА_1 замовчує факт, що дана справа двічі переглядалась судом касаційної інстанції, пропозиція збільшення суми остаточного розрахунку за вказаний вище будинок та земельну ділянку позивачем залишена без задоволення та не обговорювалась. Позивач взагалі відмовлялась збільшувати вартість будинку навіть на 1 гривню. Відповідач тричі намагався домовитись з позивачем щодо перегляду вартості будинку та земельної ділянки у зв`язку з ростом інфляційних процесів в Україні.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суд установив, що згідно попереднього договору до договору купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки від 21 лютого 2014 року, посвідченого приватним нотаріусом Білозерського районного нотаріального округу Херсонської області, укладеного між сторонами у справі, відповідач зобов`язався у строк до 30 грудня 2014 року зібрати всі необхідні документи та продати позивачу житловий будинок № 4 та земельну ділянку, кадастровий номер НОМЕР_1 , які розташовані по в АДРЕСА_1 .

Пунктом 4 попереднього договору сторони узгодили та затвердили вартість вищевказаного житлового будинку та земельної ділянки в розмірі 140 563,20 грн, що на день укладення договору складало 16 000 дол. США. На підтвердження дійсних намірів про наступне укладення договору купівлі-продажу, згідно пункту 13 попереднього договору, позивач (покупець) передала відповідачу (продавцю) суму в розмірі 43 926,00 грн як аванс у рахунок наступного договору купівлі-продажу. При цьому, відповідно до пункту 14 попереднього договору, сторони домовилися, що сума в розмірі 96 637,20 грн, еквівалентна 11 000 дол. США, буде сплачена покупцеві при підписанні основного договору купівлі-продажу.

Пунктом 16 попереднього договору встановлено, що у разі, якщо продавець відмовлятиметься від укладення договору купівлі-продажу у визначений термін та на вищезазначених умовах, незалежно від його вини, він повинен сплатити штраф у розмірі 100% від суми авансу, переданого за попереднім договором.

Сторони договору домовились, що переглянуть ціну продажу з урахуванням росту інфляції, якщо у період із 21 лютого 2014 року по 30 грудня 2014 року показники її росту будуть перевищувати 10% (т. 1 а.с. 6-7).

Із офіційних даних Держстату України показники індексу споживчих цін в Україні за 2014 рік у порівнянні за той же період часу за попередній рік перевищили 24% (т.2 а.с. 72).

За ініціативою продавця ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 направлене письмове звернення від 18, 24 та 26 грудня 2014 року із пропозицією збільшити суму остаточного розрахунку до суми, яка еквівалентна 11 000,00 дол. США на час укладання договору.

Зазначена пропозиція продавця залишена покупцем без задоволення та останньою не обговорювалась.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У статті 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства. Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

У частині першій статті 509 ЦК України зазначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 635 ЦК України встановлено, що попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Положення частини другої статті 635 ЦК України містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.

Цією нормою встановлено обов`язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Відповідальність особи, яка порушила зобов`язання, наступає за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо особа доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання, така особа є невинуватою (частина перша, друга статті 614 ЦК України).

21 лютого 2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельної ділянки, розташованих по АДРЕСА_1 , за умовами якого позивач передала відповідачу аванс у розмірі 43 926,00 грн.

Умовами попереднього договору (пункт 14) передбачено, що при підписанні основного договору купівлі-продажу, продавцеві має бути сплачена сума у розмірі 96 637,20 грн, що еквівалентно 11 000,00 дол. США.

Оскільки договір купівлі-продажу будинку та земельної ділянки, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону, між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем відповідачу грошова сума в розмірі 43 926,00 грнє авансом, який підлягає поверненню позивачу.

Сторони договору домовились, що переглянуть ціну продажу з урахуванням росту інфляції, якщо у період із 21 лютого 2014 року по 30 грудня 2014 року показники її росту будуть перевищувати 10%.

Як вбачається із офіційних даних Держстату України показники індексу споживчих цін в Україні за 2014 рік у порівнянні за той же період часу за попередній рік перевищили 24% річних (т. 2 а.с. 72).

Зазначені обставини зумовили необхідність перегляду сторонами умов договору в частині ціни предмета продажу та за ініціативою продавця ОСОБА_2 на адресу ОСОБА_1 направлене письмове звернення від 18, 24 та 26 грудня 2014 року із пропозицією збільшити суму остаточного розрахунку до суми, яка еквівалентна 11 000,00 дол. США на час укладання договору.

Зазначена пропозиція продавця залишена покупцем без задоволення та останньою не обговорювалась.

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо стягнення із ОСОБА_2 штрафу в розмірі 100% суми сплаченого авансу, позивач зазначила, що відповідач в односторонньому порядку змінив ціну майна, що вважала достатньою підставою для стягнення штрафу.

Однак, зростання цін на товари і послуги в Україні та визначений Держстатом індекс інфляції у спірний період часу у відповідності до положень абзацу другого пункту 14 попереднього договору, сторонами погоджені як підстава для перегляду ціни.

Свою пропозицію про перегляд ціни продавець відповідною заявою тричі пропонував покупцеві, проте остання це питання не обговорювала, а за змістом поданої нею заяви від 23 грудня 2014 року наполягала на укладанні договору за ціною, вказаною у попередньому договорі без врахування інфляційних змін станом на визначений час укладання остаточного договору, що суперечить домовленостям, встановленим попереднім договором.

Відповідно до встановлених договором підстав продавець мав право на зміну ціни у договорі, тоді як відмова покупця від її перегляду вказує на відсутність вини продавця та відмови відповідача від укладання основного договору та відсутності підстав для покладання на нього обов`язку сплатити штраф за приписами частини другої пункту 16 попереднього договору.

Наведена у касаційній скарзі ОСОБА_2 вимога про скасування рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних щодо стягнення із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 авансу у розмірі 43 926,00 грн не підлягає задоволенню, оскільки у відповідності до частини другої пункту 13 попереднього договору та частини другої статті 570 ЦК України визначено, що зазначені кошти є авансом, сплаченим до укладання основного договору.

Отже, апеляційним судом розглянуто спір повно, всебічно досліджено і оцінено обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначено юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи апеляційний суд не допустив.

Доводи касаційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень, та зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судових рішень.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не дають підстав вважати, що рішення судів можуть бути скасовані.

Вищевикладене свідчить про те, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому не підлягає задоволенню.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вищевказане, колегія суддів вважає, що касаційні скарги слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, оскільки доводи касаційних скарг правильних висновків суду першої інстанції (у незміненій апеляційним судом частині) та апеляційної інстанції не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білозерського районного суду Херсонської області від 16 квітня 2015 року у незміненій апеляційним судом частині та рішення Апеляційного суду Херсонської області від 25 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. І. Грушицький

В. В. Сердюк

І. М. Фаловська