Номер провадження 2/754/2120/19

Справа №754/10844/18

РІШЕННЯ

іменем України

28 травня 2019 року Деснянський районний суд м. Києва в складі:

судді Саламон О.Б.

з участю секретаря судового засідання Вільховченко І.І.

позивача ОСОБА_1

представника позивача ОСОБА_2

представника відповідача Тарасенка Д.В.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Київського Національного торговельно-економічного університету про визнання дій дискримінаційними, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулась з позовом до відповідача Київського Національного торговельно-економічного університету, а якому просить: визнати дії відповідача в особі керівника Мазаракі А. А. по відношенню до неї, за її проживання в займаному помешканні за адресою: АДРЕСА_1 , дискримінаційними. Крім вказаного, просить суд при виявленні під час розгляду справи порушень закону і встановленні причин та умов, що сприяли вчиненню порушення, постановити окрему ухвалу та направити її керівництву відповідача для вжиття негайних заходів щодо усунення причин та умов порушення її конституційних прав, свобод та інтересів на проживання в займаному нею житлі, яке приведене в непридатність за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відновлення належних умов для проживання і користування житловим приміщенням, які б відповідали санітарним та технічним умовам і правилам відновлення подачі в житло гарячої та холодної води та водовідведення, та електроенергії.

Свої вимоги мотивувала тим, що з 2001 р. проживає в буд. АДРЕСА_1 . З 2002 р. працювала в Українській академії зовнішньої торгівлі, яка була реорганізована в Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, який в подальшому реорганізовано шляхом приєднання до Київського національного торговельно-економічного університету. В 2014 р. позивача звільнено з займаної посади у зв`язку з скороченням штату. В подальшому, адміністрація КНТЕУ почала вимагати її виселення з займаного приміщення без законних на те підстав, та створила умови, за яких проживати фактично не можливо, а саме: відключено електропостачання, водопостачання та водовідведення, відрізані труби центрального водопостачання та каналізації. В займане позивачем приміщення намагались проникнути, вибивали двері, до позивача застосовували фізичну силу. Крім вказаного, адміністрація КНТЕУ вимагала в позивача за проживання в займаному приміщенні в тричі більшу оплату, а ніж для працівників університету. Відключення електроенергії та водопостачання унеможливило готування позивачем для себе їжі, користування санвузлом, прання одягу, здійснення гігієнічної профілактики, відсутність електроенергії в зимовий період створює загрозу для життя позивача та її здоров`я. В позові ОСОБА_1 стверджує про те, що своїми діями адміністрація КНТЕУ зловживає своїми службовими повноваженнями. Зазначені дії, позивач вважає дискримінаційним ставленням до неї, як до одинокої матері, як до жінки та як до працівника, якого звільнили без законних підстав, яке принижує її честь та гідність, а також порушує її конституційні права. Посилаючись на ст.ст. 14, 17 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, просить визнати дії відповідача по відношенню до неї дискримінаційними.

27.12.2017 р. суддею Дніпровського районного суду м. Києва Виниченко Л.М. відкрито провадження по вказаній справі.

25.01.2018 р. до суду зі сторони відповідача надійшов відзив, у відповідності до якого вимоги позову вважає необґрунтованими, посилаючись на те, що вони є нечіткими, що унеможливлює встановлення конкретного предмету спору. Зокрема, вказує на те, що гуртожиток, в якому проживає відповідач, знаходиться на балансі КНТЕУ і має статус студентського. Позивач, без згоди керівництва, неправомірно отримала реєстрацію місця проживання в вказаному гуртожитку. З 2012 р. позивач припинила сплачувати кошти за проживання в гуртожитку та за житлово-комунальні послуги. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 05.12.2015 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.02.2016 р. з позивача на користь відповідача стягнуто заборгованість за проживання в гуртожитку в розмірі 21 629, 18 грн. На даний час ОСОБА_1 в університеті не працює та не навчається. Ухилення останньої від оплати коштів за користування гуртожитком призводить до безпідставних витрат на утримання кімнати в якій вона проживає, збитків державного бюджету України та порушення прав студентів. В відзиві зазначає про те, що позивач не навела жодних конкретних даних щодо дискримінаційних дій відповідача, та не надала відповідних доказів.

05.02.2018 р. позивачем подано до суду відповідь на відзив, у відповідності до якої, зазначає про те, що до відзиву, поданого відповідачем ставиться критично, як до такого, в якому містяться перекручені та неправдиві відомості, які не відповідають дійсним обставинам справи, але є фактом підтвердження дискримінаційного ставлення до неї та її родини. Вказує на те, що відсутнє будь-яке рішення суду, яким визнано незаконність її проживання в займаному приміщенні, а відповідачем не надано доказів того, що буд. АДРЕСА_1 є студентським гуртожитком та перебуває на балансі в КНТЕУ.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 23.07.2018 р. вказану справу направлено до Апеляційного суду м. Києва для визначення підсудності.

06.08.2018 р. ухвалою Апеляційного суду м. Києва підсудність зазначеної справи визначено Деснянському районному суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2018 р., справу передано на розгляд судді Саламон О.Б.

17.08.2018 р. ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва Саламон О.Б. цивільну справу прийнято до свого провадження, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.

06.02.2019 р. до суду зі сторони відповідача надійшли письмові пояснення, у відповідності до яких вказує на те, що заборгованість ОСОБА_1 за проживання в гуртожитку станом на 01.01.2019 р. становить 103051, 38 грн. Остання фактично безкоштовно проживає в гуртожитку, та сплачувати за вказане відмовляється. Зазначає, що звертаючись до суду з вказаним позовом позивач намагається уникнути оплати за проживання в гуртожитку, який не є її власністю. Вказує на те, що дискримінація може мати місце лише у випадку, якщо права ОСОБА_1 були б обмеженими в порівнянні з іншими мешканцями гуртожитку, проте вказане не відповідає дійсності. При цьому, ОСОБА_1 є сторонньою особою, в університеті не працює та не навчається, має заборгованість за проживання в гуртожитку та не наділена правом користування ним.

В судовому засіданні позивач та її представник вимоги позову підтримали в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував щодо задоволення вимог позову.

Дослідивши та всебічно проаналізувавши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази та аргументи позивача, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному та всебічному дослідженні обставин справи, суд дійшов до наступного.

Як встановлено в судовому засіданні та не заперечувалось сторонами по справі, ОСОБА_1 проживає в кім. АДРЕСА_1 .

У відповідності до паспорту ОСОБА_1 , в ньому міститься відмітка про реєстрацію місця її проживання в гурт. АДРЕСА_1 .

Доказів скасування проведення вказаної реєстрації або визнання її неправомірною, стороною відповідача не надано.

У відповідності до договору на виконання робіт від 01.09.2001 р. ОСОБА_1 з01.09.2001 р. по 31.05.2002 р. працювала в ПВНЗ «Коледж міжнародної торгівлі».

Згідно з довідкою Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі від 26.04.2012 р., ОСОБА_1 працювала в університеті з 01.03.2002 р. (на той час Українська академія зовнішньої торгівлі).

Українська академія зовнішньої торгівлі, розпорядженням КМ України від 14.03.2007 р. №98 реорганізована в Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі.

У відповідності до трудової книжки ОСОБА_1 22.12.2014 р. остання звільнена з Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі у зв`язку з скороченням штату працівників.

Відповідно до розпорядження КМ України від 25.11.2015 р. №1223-р, Київський національний торговельно-економічний університет є правонаступником Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі.

Як вбачається з матеріалів справи, після звільнення з займаної посади, позивач продовжує проживати в кім. АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02.12.2015 р., яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.02.2016 р. стягнуто з ОСОБА_1 на користь Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі борг по оплаті за проживання в гуртожитку в розмірі 21 629, 18 грн.

Вказаними рішеннями судів встановлено обґрунтованість вимог Українського державного університету фінансів та міжнародної торгівлі, наданих розрахунків та встановлених тарифів, а також встановлено, що буд. АДРЕСА_1 є студентським гуртожитком.

У відповідності до Акту №8 від 10.05.2016 р. (а.с. 74), в кім. АДРЕСА_1 відключено водопостачання та електроенергію, у зв`язку з порушенням ОСОБА_1 Правил внутрішнього розпорядку гуртожитку №6, а саме систематичну несплату за проживання.

У відповідності до ст. ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно з ст.ст. 79-80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмету доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 2 ст. 81 ЦПК України у справах про дискримінацію позивач зобов`язаний навести фактичні дані, які підтверджують, що дискримінація мала місце. У разі наведення таких даних доказування їх відсутності покладається на відповідача.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об`єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Відповідно до ст. 2 вказаного закону законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак: забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб; забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб; повагу до гідності кожної людини; забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

У відповідності до ч. 3 ст. 6 зазначеного закону не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.

У відповідності до ст. 14 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.

Отже, жодне обмеження не може бути застосоване дискримінаційним чином.

У статті 14 Конвенції згадується низка захищених ознак. Захищена ознака - це індивідуальна характеристика, що не повинна братися до уваги для цілей відмінного ставлення чи користування конкретним благом. Водночас, перелік «захищених ознак» у ст. 14 Конвенції є невичерпний, оскільки словосполучення «за іншою ознакою» дозволяє ЄСПЛ застосовувати, наприклад, ті ознаки, що містяться в Директивах ЄС або інші ознаки.

Не кожна відмінність у ставленні становитиме порушення статті 14 Конвенції, зокрема, має бути встановлено, що інші особи в аналогічних чи відносно подібних ситуаціях зазнають привілейованого ставлення, і це становитиме дискримінацію. Відмінність у ставленні є дискримінаційною тоді, коли немає об`єктивного і обґрунтованого виправдання; іншими словами, якщо не переслідується легітимна мета чи якщо немає достатнього зв`язку між пропорційністю заходів, використаних для досягнення мети чи якщо мета потребує зусиль для реалізації.

ЄСПЛ зазначив, з посиланням на рішення у справі «Карлгайнц Шмідт проти Німеччини» (Karlheinz Schmidt v. Germany), що в цілях статті 14 Конвенції різниця у поводженні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розсудливого виправдання, не переслідує законної мети і якщо запропоновані засоби не є пропорційними до переслідуваної мети.

У справі «Пічкур проти України», ЄСПЛ зазначив, що дискримінація означає поводження з особами у різний спосіб, без об`єктивного та розумного обґрунтування, у відносно схожих ситуаціях.

Відмінність у ставленні є дискримінаційною, якщо вона не має об`єктивного та розумного обґрунтування, іншими словами, якщо вона не переслідує легітимну ціль або якщо немає розумного співвідношення між застосованими засобами та переслідуваною ціллю.

Суд критично відноситься до посилань сторін по справі на статус будівлі АДРЕСА_1 , законності чи незаконності проживання ОСОБА_1 в займаному приміщенні, законність звільнення позивача з займаної посади, оскільки вказане не стосується підстав та предмету саме вказаного позову про визнання дій дискримінаційними, та зазначені обставини вже досліджувались судами при ухваленні рішень Дніпровським районним судом м. Києва та Апеляційним судом м. Києва.

Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що дискримінаційними ОСОБА_1 вважає дії відповідача в особі керівника ОСОБА_4 по відношенню до неї, за її проживання в займаному помешканні за адресою: АДРЕСА_1 .

Зі змісту позову можна дійти висновку, що під дискримінаційними діями, ОСОБА_1 вважає дії по відключенню їй електроенергії, водопостачання та водовідведення, намагання адміністрації університету виселити її з займаного приміщення.

Між тим, в продовж судового розгляду судом не встановлено наявності саме дискримінації в діях відповідача по відношенню до позивача, зокрема, не встановлено відмінного ставлення відповідача до позивача в порівнянні з іншими мешканцями гуртожитку в аналогічних ситуаціях. Фактичних даних, які б це підтверджували стороною позивача не наведено.

Встановлені під час судового розгляду обставини, в їх сукупності, надані стороною позивача докази та наведені факти, не містять ознак та характеристик дискримінації, не свідчать про її наявність в діях відповідача по відношенню до позивача. Зокрема, позивачем не визначено та не конкретизовано за якою ознакою здійснюється вказана дискримінація та в чому полягає відмінне поводження з нею в порівнянню з іншими мешканцями гуртожитку.

Позивачем не наведено жодних фактичних даних, які б відносились до предмету позову про дискримінаційні дії.

При цьому, з матеріалів справи та поданих сторонами заяв по суті справи вбачається, що між ними виник саме житловий спір щодо права користування та проживання ОСОБА_1 в буд. АДРЕСА_1 , та сплати останньою коштів за проживання в гуртожитку.

В огляду на викладене, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позову.

В той же час, у відповідності до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або ос пореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулась до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У відповідності до ст. 28 Конституції України, кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно з ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

З встановлених по справі обставин вбачається, що позивач ОСОБА_1 проживає в кім. АДРЕСА_1 без належних умов для такого проживання, а саме без доступу до водопостачання та електроенергії, а також без опалення в зимовий період, які були відключенні останній на підставі Акту.

Вказані обмеження в користуванні кім. АДРЕСА_1 призводять до порушення конституційних прав ОСОБА_1 , передбачених ст. 28 Конституції України, а саме права на повагу до її гідності, оскільки остання вимушена проживати в штучно створених складних побутових обставинах.

Відсутність підключення приміщення, в якому проживає позивач, до водопостачання та електроенергії, унеможливлює проживання позивача в займаному приміщенні в належних умовах, а саме позбавляє останню можливості реалізовувати загальні життєві потреби, які полягають в приготуванні їжі, гігієнічній профілактиці, тощо. При цьому, відсутність опалення в зимовий період може призвести до завдання останній шкоди її здоров`ю та життю.

При цьому, суду не надано доказів на підтвердження виселення ОСОБА_1 з займаного нею приміщення, визнання неправомірним її реєстрації в ньому, тощо. Зокрема, не надано доказів, що позивача було попереджено про відключення електроенергії та водопостачання..

Відповідно до Загальної декларації прав людини кожен має право на такий життєвий рівень, включаючи житло, який є необхідним для підтримання його здоров`я і добробуту його самого та його сім`ї (стаття 25).

На підставі вказаного, з урахуванням ст. 5 ЦПК України, суд вважає за неможливе ігнорування порушення конституційних прав ОСОБА_1 , а тому є необхідним встановлення наявності обмеження житлових прав ОСОБА_1 на користування кімн. АДРЕСА_1 та на створення гідних умов для проживання в ній.

Керуючись ст.ст. 2, 5-7, 10-13, 76-83, 189, 209, 211, 258, 259 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Київського Національного торговельно-економічного університету про визнання дій дискримінаційними - залишити без задоволення.

Встановити наявність обмеження житлових прав ОСОБА_1 на користування кімн. АДРЕСА_1 та на створення гідних умов для проживання в ній.

Рішення може бути оскаржено протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання безпосередньо до Київського апеляційного суду апеляційної скарги.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. В разі подання апеляційної скарги рішення набирає законної сили, якщо його не скасовано, після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови за наслідками апеляційного перегляду.

До початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Деснянський районний суд міста Києва.

Позивач ОСОБА_1 - ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1

Відповідач Київський Національний торговельно-економічний університет - код ЄДРПОУ 01566117, м. Київ, вул. Кіото, 19.

Повний текст рішення суду складено 04.06.2019 р.

Суддя