Постанова

Іменем України

14 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 750/6034/16-ц

провадження № 61-23294св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Червинської М. Є.,

суддів: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Коротуна В. М. Курило В. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» про поділ спільного майна подружжя,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 вересня 2016 року у складі судді Рахманкулової І. П., ухвалу Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 вересня 2016 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 грудня 2016 рокуу складі колегії суддів: Вангіль В. М., Кузюри Л. В., Харечко Л. К. і касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 грудня 2016 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з указаним позовом та просив визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 посилався на те, що з 11 червня 2002 року він перебувавав у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_2 11 лютого 2008 року уклала з Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» (далі - ПАТ «Укрсоцбанк») кредитний договір № 935/8-35 за яким банк надав позичальнику кредитні кошти на придбання квартири в сумі 380 000 грн, з кінцевим терміном повернення до 05 лютого 2033 року. На підставі договору купівлі-продажу квартири від 11 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленко В. В., ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 . Право власності на зазначену квартиру зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна. В забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту, між Публічним акціонерним товариством «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за яким вона передала в іпотеку банку спірну квартиру. Спільне життя між сторонами не склалося через що було подано до суду позов про розірвання шлюбу. Оскільки зазначена вище квартира є спільним майном подружжя просив визнати за ним право власності на 1/2 її частину.

ОСОБА_2 зверталася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, у прийнятті якої їй було відмовлено ухвалою Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 вересня 2016 року занесену до журналу судового засідання, оскільки вона не відповідала вимогам процесуального законодавства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Деснянський районний суд міста Чернігова рішенням від 12 вересня 2016 року позовні вимоги задовольнив. Визнав за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Визнав за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . Вирішив питання про розподіл судових витрат.

Мотивував рішення суд першої інстанції обґрунтованістю та доведеністю позовних вимог, що спірна квартира була придбана сторонами під час шлюбу, а частки майна дружини та чоловіка є рівними. При цьому суд відхилив доводи сторони щодо неможливості поділу квартири між подружжям через перебування її в іпотеці банку з посиланням на те, що згідно зі статтею 23 Закону України «Про іпотеку» іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, а оскільки квартира придбана подружжям під час перебування у шлюбі, тому подружжя має право поділити їх спільне майно, яке їм належить на праві спільної сумісної власності.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Апеляційний суд Чернігівської області рішенням від 22 грудня 2016 року, з урахування ухвали цього ж суду про виправлення арифметичної помилки від 26 січня 2017 року,рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 вересня 2016 рокузмінив в частині обґрунтування його мотивації та доповнив його резолютивну частину 2 абзацом наступного змісту: «Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в сумі 144 223,20 грн».

Мотивував рішення апеляційний суд тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору в цілому є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. При цьому встановивши, що кошти за укладеним за час шлюбу кредитним договором між ОСОБА_2 та ПАТ «Укрсоцбанк», за які була придбана спірна квартира, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд першої інстанції залишив поза увагою те, що у подружжя виникли зобов`язання в інтересах сім`ї у вигляді повернення коштів, та що кредитний договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя і кредитні кошти слід вважати спільними коштами подружжя, які підлягають поділу, коли покупцем квартири формально є лише один з подружжя. ПАТ «Укрсоцбанк», з яким укладено кредитний договір, заперечував щодо поділу між позивачем та відповідачем непогашеної частини кредиту, оскільки у банківській установі відсутні документи щодо доходів ОСОБА_1 , на підставі яких останній спроможний здійснювати погашення суми кредиту. На час припинення сімейних відносин, тобто, станом на 22 березня 2016 року заборгованість за кредитним договором від 11 лютого 2008 року № 935/8-35 складала 267 847,60 грн, яку за умовами договору повинна сплачувати відповідач, а тому 1/2 частина від загальної суми становила 133 923,80 грн і ця сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 . Крім того, відповідач після припинення сімейних відносин з позивачем, за власні кошти з 01 квітня 2016 року по 01 грудня 2016 року сплатила в погашення відсотків за кредитним договором 29 835 грн (довідка ПАТ «Урсоцбанк»), половина з яких в розмірі 14 917,50 грн підлягає стягненню на користь відповідача, а всього з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 підлягає стягненню 144 223,20грн.

Короткий зміст касаційних скарг та їх узагальнені аргументи, позиції інших учасників справи

У січні 2017 року ОСОБА_2 подала до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 вересня 2016 року, ухвалу Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 вересня 2016 року про відмову в прийнятті зустрічної позовної заяви, занесену до журналу судового засідання та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 грудня 2016 рокуі ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій того, що позивачем не заявлялася вимога про визнання спільною сумісною власністю, а тому визнавши в мотивувальній частині рішення майно спільною власністю суд вийшов за межі позовних вимог. При цьому суди залишили поза увагою той факт, що позивач не звертався до суду з вимогою про поділ майна, а лише з вимогою про визнання права власності 1/2 частину спірної квартири. Місцевий суд відмовляючи в прийнятті зустрічного позову не навів достатніх підстав щодо її невідповідності вимогам процесуального закону. Суди попередніх інстанцій не дослідили докази які підтверджують джерело набуття коштів для придбання спірної квартири, не встановили участь ОСОБА_1 в оплаті коштів на придбання квартири та його участі у погашенні кредиту, який був отриманий для її придбання. Суди попередніх інстанцій також не взяли до уваги того, що з правом на спільну сумісну власність кореспондується боргове зобов`язання - повернення кредиту. Також скарга містить доводи про те, що позивачем не в повному обсязі був сплачений судовий збір за подання позовної заяви, а тому суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без руху.

У січні 2017 року ОСОБА_1 також подав до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив змінити рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 грудня 2016 року в частині стягнення з ного грошових коштів в сумі 149 354,67 грн,виклавши його резолютивну частину в такій редакції: «Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 кошти в розмірі 15 577,70 грн, з яких: 5 277,76 грн - кошти сплачені на погашення заборгованості за кредитним договором в період з 01 квітня по 01 грудня 2016 року, а 10 299,94 грн - сплачені проценти за кредитним договором».

Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована неврахуванням апеляційним судом того, що виконання кредитного зобов`язання подружжя здійснює як солідарні боржники, оскільки договір укладений одним з подружжя в інтересах сім`ї створює обов`язки для другого з подружжя, так як майно одержане за договором було використане в інтересах сім`ї. Оскаржуваним рішенням апеляційного суду з нього безпідставно було стягнуто на користь відповідача кошти за кредитним договором які не лише не були сплачені позичальником на погашення кредиту, а й кошти, строк сплати яких ще не настав. Таким чином з нього підлягали стягненню лише кошти, які були внесені відповідачкою на погашення заборгованості за кредитним договором.

У лютому 2017 року ОСОБА_1 подав заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просив її відхилити, а його касаційну скаргу задовольнити та роз`яснити ОСОБА_2 право на стягнення з нього 1/2 частини кредитних коштів сплачених починаючи з 01 грудня 2016 року. Посилався на те, що спірна квартира придбана під час шлюбу та за спільні кошти, а тому вимоги про визнання її спільною сумісною власністю не заявлялися. Наслідком ухвалення рішення про визнання права власності на 1/2 квартири за кожним з колишнього подружжя є лише зміна правового режиму квартири із спільного сумісного на спільний частковий і не порушує права сторін спору. Місцевий суд правомірно відмовив відповідачу в прийнятті зустрічного позову, оскільки він фактично подавався з метою затягування розгляду справи, не відповідав вимогам процесуального законодавства, зокрема щодо строку його пред`явлення. Також в запереченні містяться посилання на безпідставність посилання ОСОБА_2 щодо не дослідження доказів, зокрема кредитного договору, оскільки факт укладення цього договору не заперечувався сторонами і відповідно він не потребує доказуванню. Також безпідставним є посилання відповідачки не дослідження доказів щодо його участі у погашенні кредиту в період перебування у зареєстрованому шлюбі, оскільки докази на підтвердження зазначених обставин наявні в матеріалах справи та да досліджені судами. Стягнення з нього коштів відбулося без пред`явлення цих вимог від будь-якої сторони спору.

У лютому 2017 року ПАТ «Укрсоцбанк» подало пояснення на касаційну скаргу ОСОБА_2 , в якому просило її задовольнити, посилаючись на те, що спірна квартира придбана за кредитні кошти, а подальше виконання грошових зобов`язань покладається тільки на відповідача, і ця обставина є істотною, а тому суди попередніх інстанцій при вирішенні вимоги про поділ майна подружжя мали б відступити від засад рівності часток майна кожного з колишнього подружжя.

У лютому 2017 року ОСОБА_2 також подала заперечення на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому просила її відхилити, а її касаційну скаргу задовольнити, посилаючись на те, що касаційна скарга зводиться лише до незгоди позивача з розміром обрахованої апеляційним судом суми стягнутої на її користь. При цьому ОСОБА_1 не зазначено норми права, які, на його думку, були порушені апеляційним судом.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 січня 2017 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 листопада 2017 року справу призначено до судового розгляду.

Статтею 388 Цивільного процесуального кодексу України в редакції Закону України № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», що набув чинності 15 грудня 2017 року (далі - ЦПК України), визначено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

04 травня 2018 року справу № 750/6034/16-ц Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ передано до Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 червня 2019 року справу призначено судді-доповідачеві ОСОБА_4 .

Фактичні обставини справи

Судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 11 червня 2002 року. Рішенням Деснянського районного суду міста Чернігова від 31 травня 2016 року шлюб між ними розірвано.

Перебуваючи у шлюбі ОСОБА_2 11 лютого 2008 року уклала з ПАТ «Укрсоцбанк» кредитний договір № 935/8-35 за яким банк надав позичальнику кредитні кошти на придбання квартири в сумі 380 000 грн, з кінцевим терміном повернення до 05 лютого 2033 року.

Згідно з договором купівлі-продажу квартири від 11 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Коваленко В. В., ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_2 купила квартиру АДРЕСА_1 .

Пунктом 2.1 договору купівлі-продажу квартири визначено, що покупець до підписання цього договору сплатила продавцеві частину суми в розмірі 163 799 грн, що є еквівалентом 32 294 доларів США та зобов`язалася протягом двох банківських днів з моменту підписання цього договору сплатити продавцеві залишок суми, що складає 380 000 грн, що є еквівалентом 74 921 доларів США, із залученням кредитних коштів, отриманих в установі банку.

У пункті 4.6 договору купівлі-продажу зазначено, що покупець придбаває квартиру зі згоди свого чоловіка ОСОБА_1 . Оригінальний примірник заяви зберігається в справах приватного нотаріуса, що посвідчив цей договір.

Право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.

Для забезпечення виконання зобов`язань за договором кредиту, між ПАТ «Укрсоцбанк» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір, за яким остання передала в іпотеку банку спірну квартиру.

З інформації наданої ПАТ «Укрсоцбанк» встановлено, що ОСОБА_2 під час перебування у шлюбі з позивачем і з його згоди отримала згідно з договором кредиту від 11 лютого 2008 року № 935/8-35 кошти на придбання квартири в сумі 380 000 грн.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального

права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права

Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню (стаття 372 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй (йому) особисто.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (статі 60, 61 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності на майно кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Місцевий суд обґрунтовано виходив з того, що квартира АДРЕСА_1 , придбана в період шлюбу за спільні кошти подружжя, є їх спільним майном та підлягає поділу.

Відповідно до статті 212 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення оскаржуваних судових рішень (далі - ЦПК України 2004 року), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Розглядаючи спір в частині поділу майна подружжя - квартири АДРЕСА_1 місцевий суд правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню.

Посилання ОСОБА_2 в касаційній скарзі на те, що позивачем не заявлялася вимога про визнання спільною сумісною власністю, і він не звертався до суду з вимогою про поділ майна, а тому, визнавши в мотивувальній частині рішення майно спільною власністю, суд вийшов за межі позовних вимог, не заслуговують на увагу, оскільки позивачем пред`явлено позов про поділ майна подружжя шляхом визнання за ним права власності на 1/2 частину спірної квартири, і встановлення судом факту набуття квартири у шлюбі, з висновком, що вона є спільним майном подружжя, достатньо для вирішення заявлених позовних вимог.

Аргументи касаційної скарги ОСОБА_2 про те, що позивачем не доведено, що спірна квартира придбана за кошти подружжя є безпідставними, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Відповідач не спростувала цих обставин та не надала належних доказів того, що квартира була придбана за її особисті кошти.

Інші аргументи касаційної скарги, в тому числі щодо порушення норм процесуального права, не свідчать про наявність підстав для скасування рішення місцевого суду, оскільки не призвело до ухвалення незаконного рішення.

Перевіряючи аргументи касаційної скарги щодо незаконності зміни рішення суду та стягнення з ОСОБА_5 грошових коштів Верховний Суд виходить з такого.

Відповідно до статті 11 ЦПК України 2004 року суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Позовних вимог про стягнення зобов`язань, що виникли з кредитного договору від 11 лютого 2008 року,у суді першої інстанцій, у порядку і з дотриманням процесуального закону, заявлено не було, а тому виходячи зі змісту статті 11 ЦПК України 2004 року у суду апеляційної інстанції не було правових підстав стягувати з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 самостійно сплачені нею на користь банку кошти, тим більше майбутніх зобов`язань перед банком, строк виконання яких ще не настав.

Апеляційний суд на вищенаведене не звернув увагу, у зв`язку з чим змінив законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції за відсутності вимог про стягнення з ОСОБА_5 грошових коштів.

В той же час ОСОБА_2 не позбавлена права звернутися до ОСОБА_5 з вимогами про компенсацію понесених нею у зв`язку з погашенням кредиту грошових коштів.

Згідно зі статтею 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції змінено судове рішення, яке відповідає закону, то рішення апеляційного суду підлягає скасуванню іззалишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 413 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 22 грудня 2016 року скасувати, а рішення Деснянського районного суду міста Чернігова від 12 вересня 2016 року залишити в силі.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є. Червинська

Судді:А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

В. М. Коротун В. П. Курило