Справа № 357/9099/19

2/357/3892/19

У Х В А Л А

іменем України

"19" серпня 2019 р. суддя Білоцерківського міськрайонного суду Київської області Орєхов О.І., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар Княгині Ольги, 15», треті особи: Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 про визнання недійсними установчих зборів та ліквідацію юридичної особи,-

В С Т А Н О В И В:

14 серпня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар Княгині Ольги, 15», треті особи: Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 про визнання недійсними установчих зборів та ліквідацію юридичної особи, в якій  позивач просить суд: визнати недійсним рішення установчих зборів співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар Княгині Ольги, 15» у житловому будинку АДРЕСА_1 Ольги у м АДРЕСА_2 (номер запису в ЄДРЮОФОП № 1 353 102 0000 008018, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ: 40509673) оформлене протоколом № 1 від 24.04.2016 року; припинити шляхом ліквідації юридичної особи  Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар Княгині Ольги, 15», адреса реєстрації: Київська область, м. Біла Церква, бульвар Княгині Ольги, 15, номер запису в ЄДРЮОФОП № 1 353 102 0000 008018, ідентифікаційний код юридичної особи  ЄДРПОУ: 40509673; зобов`язати орган, що здійснює державну реєстрацію, прийняти до відома інформацію про набрання законної сили рішення суду щодо припинення шляхом ліквідації юридичної особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар Княгині Ольги, 15», адреса реєстрації: Київська область, м. Біла Церква, бульвар Княгині Ольги, 15, номер запису в ЄДРЮОФОП № 1 353 102 0000 008018, ідентифікаційний код юридичної особи ЄДРПОУ: 40509673 у порядку та строк, передбачені Цивільним кодексом України; покласти виконання функцій комісії з припинення юридичної особи на орган управління юридичної особи правління Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар Княгині Ольги, 15», встановивши порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар Княгині Ольги, 15» – 2 місяці з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Позивач ОСОБА_1 в обґрунтування свого позову посилається, що підставами для скасування рішення установчих зборів, оформлених протоколом № 1 від 24.04.2016 року є допущенні при створені юридичної особи ОСББ «Бульвар Княгині Ольги, 15» численні порушення вимог ч.ч. 7-13 ст. 6 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» порядку створення ОСББ, які не можна усунути, а саме: позивач та інші співвласники будинку не були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення установчих зборів, неналежне оформлення протоколу зборів та листів голосування, а в порядок денний установчих зборів включені питання, які відповідно до законодавства заборонено розглядати на установчих зборах.

Крім того, позивач зазначає, що він є співвласником квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , а відтак є співвласником будинку, який перебуває в обслуговуванні ОСББ «Бульвар Княгині Ольги, 15», а відтак має законне право на прийняття участі у загальних зборах такого об`єднання, однак про проведення зборів його повідомлено не було, та участі в них він не приймав. Отже, він був обмежений можливістю мати гарантоване законом право на управління багатоквартирним будинком, позбавлений можливості вплинути на прийняття рішення установчими зборами, тому порушили законне право управляти належним майном, як співвласнику.

Оскільки позивач вважаючи, що було порушено процедуру проведення загальних зборів ОСББ «Бульвар Княгині Ольги, 15», які відбулись 24 квітня 2016 року, звернувся до суду з цим позовом в порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи питання щодо визначення юрисдикції, в межах якої має розглядатися ця справа, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, поняття «суду, встановленого законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до статті 2 КАС у редакції, чинній на час розгляду справи судами, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (пункти 1, 2 частини першої статті 4 КАС).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Разом із тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб`єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Водночас при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб`єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб`єкта владних повноважень.

При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення такого права або інтересу призвели дії суб`єкта владних повноважень при виконанні ним владних управлінських функцій.

Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства (ст.1 ЦПК України).

Статтею 19 ЦПК України встановлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Відповідно до частини другої статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) у чинній редакції юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

За приписами пункту 3 частини першої статті 20 ГПК господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі у спорах між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Так, згідно зі статтею 385 Цивільного кодексу України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Об`єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників жилих та нежилих приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (Закон № 2866-III).

Статтею 1 цього Закону встановлено, що ОСББ - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Відповідно до статті 4 Закону № 2866-III, об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Основна діяльність ОСББ полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання.

Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Як вбачається з матеріалів справи та позовних вимог, позивач ОСОБА_1 є мешканцем будинку та власником квартири в будинку, яка увійшла до зареєстрованого  ОСББ «Бульвар АДРЕСА_2 Ольги АДРЕСА_1 ».

При цьому останній вважає, що загальними установчими зборами, оформлені протоколом № 1 від 24.04.2016 року, допущено порушення його житлових прав.

Отже, спірні правовідносини виникли між ОСОБА_1 - мешканцем будинку, що входить до ОСББ «Бульвар Княгині Ольги, 15», який в свою чергу має право брати участь у його діяльності, та фактичним учасником зазначеного ОСББ і проведених дій такого ОСББ.

За таких обставин цей спір стосується не стільки правомірності створення ОСББ, скільки приватного інтересу, а саме права ОСОБА_1 , як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушеного, на думку останнього.

Водночас суд зауважує, що спір, який виник між сторонами по справі не підлягає розгляду ні в порядку адміністративного, ні в порядку цивільного судочинства.

Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв`язку з протиправним внесенням до ЄДР суб`єктом владних повноважень запису про проведення державної реєстрації юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах.

При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 20 вересня 2018 року у справі №813/6286/15, заповнюючи цю прогалину закону, зазначила, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи) пункт 3 частини першої статті 1 статті 20 ГПК), а тому повинні розглядатись за правилами господарського судочинства.

Вищевказана правова позиція, також узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 06 лютого 2019 року по справі № 462/2646/17, під час розгляду якої Верховний Суд також застосовував правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15.

Приймаючи рішення в цій справі, що спір, який виник між сторонами по справі є найбільш наближеним до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, у відповідності до пункту 3 частини першої статті 1 статті 20 ГПК, суд крім вищевикладеного також враховує правову позицію Верховного суду щодо підвідомчості господарським судам спорів між ОСББ та його учасниками, викладену у Постанові Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 925/1321/16.

Так, під час розгляду вказаної справи Верховний суд дійшов висновку, що під час визначення підвідомчості (підсудності) справ цієї категорії необхідно керуватися поняттям корпоративних прав, визначеним ч. 1 ст. 167 Господарського кодексу України. З огляду на положення ст. 167 ГК України корпоративні права характеризуються такими ознаками: 1) особа має частку у статутному капіталі господарської організації; 2) особа має права на участь в управлінні господарською організацією, 3) має право на отримання певної частини прибутку (дивідендів) господарської організації.

Відповідно до статей 1, 4 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», об`єднання співвласників багатоквартирного будинку - юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна та створюється як непідприємницьке товариство для здійснення функцій, визначених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 85 Цивільного кодексу України, непідприємницькими товариствами є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками.

Частиною 7 ст. 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об`єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між співвласниками.

Суд зазначає, що у справі № 925/1321/16, що розглядалась Верховним Судом, спір виник між фізичними особами та, крім того, питання щодо наявності чи відсутності корпоративних відносин у непідприємницьких товариствах та деяких видах неприбуткових організацій є спірним та дискусійним.

Так, некомерційні організації можуть створюватися для досягнення соціальних, благодійних, культурних, освітніх, наукових та управлінських цілей, з метою охорони здоров`я громадян, розвитку фізичної культури і спорту, задоволення духовних та інших нематеріальних потреб громадян, захисту прав, законних інтересів громадян і організацій, вирішення спорів і конфліктів, надання юридичної допомоги, а також в інших цілях, спрямованих на досягнення суспільних благ.

ЦК України згідно зі ст. 83 поділяє поняття «юридична особа» на два поняття за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичної особи: якщо юридична особа має учасників (тобто якщо є особа або особи, яким належать правомочності на участь в управлінні даною юридичною особою), то це - товариство, якщо юридична особа не має учасників - то це установа. Поняття «товариство», в свою чергу, ЦК України (ст. ст. 84, 85) поділяє на два поняття за ознакою наявності чи відсутності в учасників товариства корпоративного права на отримання певної частки прибутку (дивідендів): товариство, яке здійснює підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками, є підприємницьким товариством, товариство, яке не має на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками, є непідприємницьким товариством. Оскільки установа не має учасників, то вона не може розподіляти прибуток між учасниками, але за загальним правилом ст. 86 ЦК України може, як і непідприємницьке товариство, здійснювати підприємницьку діяльність.

Разом з тим ГК України, на відміну від ЦК України, не використовує корпоративних прав як ознак для поділу поняття «підприємство» на комерційні та некомерційні. Натомість ГК України містить визначення поняття господарської комерційної діяльності (підприємництва) у главі 4 та поняття некомерційної господарської діяльності (некомерційного господарювання) у главі 5.

Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Згідно з ч. 1 ст. 52 ГК України некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Таким чином, ГК України використовує в якості ознаки для поділу вказаних вище понять наявність чи відсутність мети одержання прибутку (який, звичайно, може бути одержаний і без наявності такої мети, як побічний результат), а не наявності чи відсутності можливості розподіляти прибуток між учасниками (чи сплати суми прибутку або його частини єдиному учаснику). Тому поняття «комерційні підприємства» та «некомерційні підприємства» не є тотожними поняттям «підприємницькі товариства» та «непідприємницькі товариства».

На відміну від підприємницьких товариств (ст. 84 ЦК України) непідприємницькими є товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Як правило, такі організації створюються з метою провадження екологічної, оздоровчої, аматорської, спортивної, культурної, освітньої, наукової та іншої діяльності. Вказане визначення непідприємницького товариства не виключає можливість отримання такими організаціями коштів або майна, які надходять таким організаціям, від проведення їх основної діяльності, від передання майна в оренду тощо.

Статтею 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" передбачено, що об`єднання створюється як непідприємницьке товариство.

Суд підкреслює, що ГК України (ч. 1 ст. 167) містить невичерпний перелік корпоративних прав: правомочність на участь в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

На переконання суду та виходячи зі змісту ч. 1 ст. 167 ГК України, правомочність на участь в управлінні господарською організацією, якою є ОСББ, є одним з видів корпоративних прав, яке існує незалежно від одночасної наявності права на отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації. Тим більше, що таке прямо передбачене у ст. 167 ГК України корпоративне право як право учасника на отримання активів у разі ліквідації передбачено у Типовому статуті ОСББ.

Відповідно до п. 4 Розділу VIII Типового статуту ОСББ, затвердженого Наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 27.08.2003 № 141 (у редакції наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 23.09.2015 року № 238) у разі ліквідації об`єднання кошти, що лишилися після задоволення вимог кредиторів, розподіляються між усіма співвласниками пропорційно до загальної площі квартири (квартир) та/або нежитлових приміщень у будинку, що перебувають у їхній власності».

Отже, за цим критерієм ОСББ не відповідає умові Податкового кодексу України щодо передачі майна при ліквідації неприбуткової організації іншій неприбутковій установі чи до бюджету.

Таким чином, для засновників (учасників) ОСББ притаманна наявність як організаційно-управлінських корпоративних прав, так і майнових корпоративних прав у вигляді права на отримання активів у разі ліквідації ОСББ.

Суд приймає до уваги і те, що у ст. 167 ГК України законодавець обмежує поняття корпоративних прав тими юридичними особами, в яких учасники мають частку в статутному капіталі або частку в майні господарської організації. За межами цього поняття опиняється широкий спектр юридичних осіб, учасники яких не мають часток в капіталі або в майні. Це - більшість непідприємницьких товариств, в тому числі й ОСББ. Але між цими юридичними особами та їх учасниками (засновниками) теж існують організаційні та майнові правовідносини, і якщо вони не корпоративні, то які? На переконання суду правова сутність цих відносин не залежить від того, чи має учасник частку в статутному капіталі (майні) організації. Від цього залежить тільки зміст корпоративних відносин.

Суд вважає, що корпоративні права виникають у засновника (учасника) щодо будь-яких підприємницьких та непідприємницьких товариств незалежно від того, чи формується статутний капітал. Від формування чи не формування у товаристві статутного капіталу залежить лише вид корпоративних правовідносин, що існуватимуть між засновником (учасником) та цією юридичною особою. При формуванні - це будуть як організаційно-управлінські так і майнові корпоративні правовідносини, а якщо організаційно-правова форма товариства не передбачає формування статутного капіталу та його розподіл на частки між учасниками - існуватимуть тільки організаційно - управлінські корпоративні правовідносини.

Окрім викладеного, відповідно п. 1.3 та п. 1.6 Постанови Пленуму ВГСУ від 25.02.2016 року № 4 «Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з корпоративних правовідносин» спори за позовами учасників юридичної особи про визнання недійсними установчих документів або їх частин, змін до них належать до корпоративних спорів, оскільки установчі документи юридичної особи затверджуються під час її створення, подаються для державної реєстрації та в подальшому регулюють відносини щодо управління нею.

Корпоративними також є спори про ліквідацію юридичної особи чи скасування її державної реєстрації за позовами учасників (засновників, акціонерів, членів) до цієї юридичної особи.

У тих випадках, коли позивач (засновник, учасник, акціонер, член юридичної особи) одночасно (у межах однієї позовної заяви) заявляє до суб`єкта владних повноважень вимоги, що є похідними від інших вимог у корпоративному спорі, справа підлягає розгляду в господарському суді.

На користь саме такого висновку суду свідчить і зміст пункту 3 частини 1 ст. 20 ГПК України, який визначає спори, що виникають з корпоративних відносин, в тому числі як спори між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи або між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності такої юридичної особи, крім трудових спорів.

Правова конструкція вищевказаної правової норми та використання у тексті статті найбільш широкого за своїм змістом терміну «юридична особа» дозволяє суду дійти висновку, що законодавець відносить до корпоративних спорів усі спори, пов`язані зі створенням, діяльністю, управлінням або припиненням діяльності юридичної особи, крім трудових спорів, що виникають як між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) такої юридичної особи, так і між юридичною особою та її учасником (засновником, акціонером, членом), у тому числі учасником, який вибув.

В даному випадку наявна колізія двох норм права - ч. 1 ст. 167 ГК України, що визначає поняття та зміст корпоративних прав, та п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, яка визначає види корпоративних спорів.

Поняття «корпоративні права» та «корпоративний спір» не є тотожними та при визначенні питання чи є спір між сторонами у справі корпоративним, суд віддає перевагу та застосовує п. 3 ч. 1 ст. 20 ГПК України, яка є спеціальною процесуальною нормою, що регулює безпосередньо питання визначення підвідомчості корпоративних спорів господарському суду, та була прийнята значно пізніше, а не ч. 1 ст. 167 ГК України як норму матеріального права, що містить лише легальне визначення корпоративних прав, однак не корпоративного спору.

Крім того,  у постанові Великої Палати Верховного Суду  від 20 вересня 2018 року у справі № 813/6286/15 стосовно ліквідації юридичної особи наведено такий же правовий висновок.

Спір про відміну державної реєстрації припинення юридичної особи є спором про наявність або відсутність цивільної правоздатності та господарської компетенції (можливості мати господарські права та обов`язки). Цей спір не є спором у сфері публічно-правових відносин, навіть якщо виник у зв`язку з протиправним внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суб`єктом владних повноважень запису про припинення юридичної особи; не є спором, що виникає із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин; не є спором, що виникає у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, а є спором про абстрактну можливість брати участь у конкретних правовідносинах. При цьому процесуальне законодавство не визначає юрисдикційну належність такого спору. Вважаючи за необхідне заповнити цю прогалину закону, Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібні спори є найбільш наближеними до спорів, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, тому повинні розглядатися за правилами господарського судочинства. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) в редакції, чинній на час звернення з позовом до суду, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов`язаними зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів. Зазначені приписи кореспондуються з положеннями пункту 3 частини першої статті  20 ГПК України у чинній редакції. Отже, оскільки спірні правовідносини є найбільш наближеними до правовідносин, пов`язаних з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що наведений спір має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

Аналогічний висновок зроблений Великою Палатою Верховного Суду в постанові     від 06 лютого 2019 року у справі № 462/2646/17, за змістом якої при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого особа звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача. При цьому визначальною ознакою приватноправових відносин є наявність майнового чи особистого немайнового інтересу. Оспорювані або невизнані майнові права та інтереси підлягають захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин. Відповідно до частини другої статті 4 ГПК України у чинній редакції юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Згідно зі статтею 385 ЦК України власники квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (будинках) для забезпечення експлуатації такого будинку (будинків), користування квартирами та нежитловими приміщеннями та управління, утримання і використання спільного майна багатоквартирного будинку (будинків) можуть створювати об`єднання співвласників багатоквартирного будинку (будинків). Таке об`єднання є юридичною особою, що створюється та діє відповідно до закону та статуту. Правові та організаційні засади створення, функціонування, реорганізації та ліквідації об`єднань власників житлових та нежитлових приміщень багатоквартирного будинку, захисту їхніх прав та виконання обов`язків щодо спільного утримання багатоквартирного будинку визначено Законом України від 29 листопада 2001 року № 2866-III «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі - Закон   № 2866-III). Статтею 1 цього Закону встановлено, що об`єднання  співвласників  багатоквартирного  будинку (далі - ОСББ) - це юридична особа, створена власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна. Відповідно до статті 4 Закону № 2866-III об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання й використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами. Основна діяльність ОСББ полягає в здійсненні функцій, що забезпечують реалізацію прав співвласників на володіння та користування спільним майном співвласників, належне утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, сприяння співвласникам в отриманні житлово-комунальних та інших послуг належної якості за обґрунтованими цінами та виконання ними своїх зобов`язань, пов`язаних з діяльністю об`єднання. Отже, вищезазначений Закон визначає ОСББ як юридичну особу, створену власниками для сприяння використання їх власного майна, управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 є мешканцем та співвласником квартири в будинку, який увійшов до новоствореного та зареєстрованого ОСББ «Бульвар АДРЕСА_2 Ольги АДРЕСА_1 ». При цьому ОСОБА_1 вважає, що об`єднання було створене без його згоди та волевиявлення, з порушенням процедури, встановленої законом.

За таких обставин цей спір стосується саме права позивача як співвласника майна багатоквартирного будинку, порушеного, на думку ОСОБА_1 , створенням юридичної особи - ОСББ «Бульвар Княгині Ольги, 15».

З наведених правових висновків Великої Палати Верховного Суду випливає, що спори, пов`язані з діяльністю або припиненням діяльності юридичної особи повинні розглядатись за правилами господарського судочинства незалежно від суб`єктного складу, за місцезнаходженням юридичної особи (частина шоста статті 30 ГПК України).

Отже, ця справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2019 року (справа № 127/14625/16-ц, провадження № 61-17817св18).

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже з урахуванням вищевикладених підстав та висновків, суд доходить до висновку, що цей спір має вирішуватися за правилами ГПК незалежно від суб`єктного  складу, за місцезнаходженням юридичної особи у відповідності до частини шостої статті 30 ГПК України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

За таких обставин, оскільки з вищевикладеного вбачається, що зазначена позовна заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд дійшов висновку, що підстави для її прийняття відсутні, та слід роз`яснити позивачеві його право на звернення з аналогічними вимогами шляхом подання відповідного позову в порядку господарського судочинства.

Керуючись ст. 1, 2, 19, 186,  258, 260, 261, 263, 353, 354 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Бульвар Княгині Ольги, 15», треті особи: Управління адміністративних послуг Білоцерківської міської ради, Комунальне підприємство Білоцерківської міської ради Житлово-експлуатаційна контора № 7 про визнання недійсними установчих зборів та ліквідацію юридичної особи, та повернути позивачу разом із доданими до неї додатками.                                              

Роз`яснити позивачеві, його право на звернення з аналогічними вимогами шляхом подання відповідного позову в порядку господарського судочинства.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строків подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Ухвала може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення (враховуючи положення п. 15.5 Перехідних положень ЦПК України). У разі якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга подається протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Ухвала надрукована в нарадчій кімнаті в одному примірнику.

СуддяО. І. Орєхов