АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 11-а 518/06 Головуючий у 1-й інстанції: Нікітіна Ю.О.
Категорія: ч.2 ст. 186, ч.З ст.289
395 КК України Доповідач: Войтовський С.А.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Апеляційного суду Миколаївської області
у складі: головуючого - Погорєлової Г.М. суддів - Салтовської І.Б., Войтовського С.А. за участю прокурора- Князевої Т.В. потерпілого - ОСОБА_1
18 липня 2006 року розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 квітня 2006 року, яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, уродженець м. Нова Одеса Миколаївської області, українець, громадянин України, раніше судимий 20.01.2003 року Новоодеським районним судом Миколаївської області за ст.ст. 187 ч.3, 289 ч.3, 309 ч.1 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільнений умовно-достроково за постановою Арбузинського районного суду Миколаївської області від 22.06.2005 року на 9 місяців 25 днів,
- засуджений за ч.2 ст. 186 КК України до 4 років позбавлення волі, за ч.3 ст.289 КК України із застосуванням ст. 69 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна, за ст.395 КК України до 3 місяців арешту.
На підставі ст.70 КК України шляхом поглинення менш суворих покарань більш суворим ОСОБА_2 призначено 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст.71 КК України до призначеного покарання частково приєднано покарання за вироком Новоодеського районного суду Миколаївської області від 20.01.2003 року і остаточно призначено ОСОБА_2 до відбування 5 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 народження, уродженець м. Миколаєва, українець, громадянин України, раніше не судимий,
- засуджений за ст.289 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_3 звільнений від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
На підставі ст.76 КК України ОСОБА_3 зобов'язаний не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи і періодично один раз в два місяці з'являтися в ці органи для реєстрації.
ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3 народження, уродженець м. Миколаєва, українець, громадянин України, раніше не судимий,
- засуджений за ст.289 КК України із застосуванням ст.69 КК України до 5 років позбавлення волі без конфіскації майна.
На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 звільнений від відбуття покарання з випробуванням з іспитовим строком 3 роки.
На підставі ст.76 КК України ОСОБА_4 зобов'язаний не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.
Постановлено стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в відшкодування завданої шкоди 415 грн.
Згідно вироку, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 визнані винними в скоєні злочинів за слідуючих обставин.
Постановою Арбузинського райсуду Миколаївської області від 22.06.2005 року ОСОБА_2 після звільнення з місць позбавлення волі був встановлений адміністративний нагляд строком на 12 місяців з забороною виходу за межі місця проживання з 20 до 4 години та забороною перебування в місцях торгівлі спиртними напоями. З вказаними обмеженнями він був ознайомлений під розпис.
З метою ухилення від адміністративного нагляду ОСОБА_2 самовільно залишив місце проживання- АДРЕСА_1 Новоодеського району Миколаївської області, де мешкав в АДРЕСА_2 та переїхав до АДРЕСА_3 Жовтневого району Миколаївської області, знаходячись там 2 дні у гр..ОСОБА_5. Через декілька днів ОСОБА_2 переїхав до М.Миколаєва, де також знаходився декілька днів. Про зміну місця проживання він органи міліції не повідомив. Вказані порушення ОСОБА_2 скоїв на початку жовтня 2005 року. 6 листопада 2005 року ОСОБА_2 знову переїхав до М.Миколаєва без дозволу органу кримінально-виконавчої системи.
5 листопада 2005 року знаходячись о 13 годині на території автовокзалу в м.Нова Одеса Миколаївської області ОСОБА_2 , з метою відкритого викрадення чужого майна умисно наніс потерпілому ОСОБА_1 декілька ударів в обличчя. Коли ОСОБА_1 упав на землю, то з кишені потерпілого ОСОБА_2 забрав мобільний телефон "Самсунг Ц-100" вартістю 400 грн. та 15 грн. грошима, завдавши шкоду на 415 грн.
10 листопада 2005 року о 5 годині ЗО хвилин ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 і ОСОБА_6 домовились з власником автомобіля ВАЗ-2108 держномер НОМЕР_1 ОСОБА_7 про поїздку в АДРЕСА_4 Миколаївського району. Знаходячись в зазначену селищі, ОСОБА_8, який був разом з вказаними особами, пішов за грошима для розрахунку, а всі інші залишились в автомобілі. Чекаючи ОСОБА_9, у засуджених виник умисел на заволодіння автомобілем. З цією метою, сівши до салону машини, ОСОБА_3, бажаючи налякати водія, накинув йому на голову ремінь. Оскільки ремінь попав на підборіддя, потерпілий його зняв і втік. В цей час засуджені заволоділи автомобілем і поїхали до М.Миколаєва. В зв'язку з тим, що автомобіль був обладнаний сигналізацією, яка спрацювала, а засуджені не знали як її виключити, то через декілька метрів автомобіль зупинився. Залишивши автомобіль засуджені і ОСОБА_6, з місця злочину втекли.
В апеляції і доповненнях засуджений ОСОБА_2, не оспорюючи доведеності вини і кваліфікацію дій за ст.395 КК України, посилається на те, що не бив потерпілого ОСОБА_1, мобільний телефон у нього не забирав, а вони його разом продали. Раніше визнавав себе винним в скоєні вказаного злочину під психічним та фізичним примусом з боку працівників міліції. Також засуджений посилається на те, що попередньої домовленості на заволодіння транспортним засобом потерпілого ОСОБА_7 з іншими особами у нього не було. Дії ОСОБА_3 були несподіваними і коли водій таксі вибіг з машини, то ОСОБА_3 наказав йому сісти за кермо, що він і зробив. Не бажаючи заволодіння автомобілем, він натиснув на кнопку і в машині спрацювала сигналізація, внаслідок чого вони її залишили і втекли. При цьому засуджений ОСОБА_2 посилається на те, що розкаявся в скоєних злочинах, проживає з матір'ю і співмешканкою, яка вагітна, родичі потребують його допомоги і просить вирок суду змінити і призначити покарання, не пов'язане з позбавленням волі.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засудженого ОСОБА_2, який підтримав подану апеляцію, думку прокурора Князевої Т.В. та потерпілого ОСОБА_1, які просили залишити вирок суду без зміни, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція засудженого ОСОБА_2 задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Висновки суду про винність ОСОБА_2 у відкритому заволодінні чужого майна та в незаконному заволодінні транспортним засобом, за обставин встановлених судом, відповідають фактичним обставинам справи і підтверджуються доказами дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку, яким дано аналіз.
Так, з показань потерпілого ОСОБА_1 слідує, що 5.11.2005 року він разом з ОСОБА_2 в кафе розпивав спиртні напої. ОСОБА_2 запропонував продати належний йому (ОСОБА_1) телефон, сказавши, що через два дні привезе новий. На таку пропозицію він відмовився. Коли вони разом вийшли з кафе, то ОСОБА_2 вдарив його рукою в обличчя, забрав мобільний телефон і 15 грн.
Показання потерпілого ОСОБА_1 узгоджуються і з показаннями засудженого ОСОБА_2, які він давав як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні. При цьому він не заперечував, що дійсно разом з ОСОБА_1 розпивали в кафе горілку. їм не вистачило грошей щоб розрахуватись і він запропонував ОСОБА_1 продати його телефон. Той відмовився. Коли вони вийшли з кафе в туалет, то він вдарив ОСОБА_1 рукою в обличчя і забрав мобільний телефон. Засуджений вказував, що, на його думку, ОСОБА_1 "спровокував" його, так як не хотів продавати телефон. В цей же день телефон він продав знайомому. Не визнавав засуджений тільки те, що забрав у ОСОБА_1 15 грн., оскільки всі гроші вони пропили.
Твердження засудженого ОСОБА_2 стосовно дачі їм показань під тиском працівників міліції являються необгрунтованими.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 давав вказані свідчення на протязі всього досудового і судового слідства. Інших пояснень стосовно скоєння відкритого викрадення майна потерпілого ОСОБА_1 не було. Не пояснював засуджений ОСОБА_2 і про будь-яке застосування насильства з боку працівників міліції.
Таким чином, його посилання в апеляції на незаконність засудження за вказаний злочин є надуманими.
Доводи ОСОБА_2 про відсутність домовленості на заволодіння транспортним засобом спростовуються показаннями потерпілого та характером дій засуджених.
Так, з показань потерпілого ОСОБА_7 слідує, що коли він відвіз хлопців в АДРЕСА_4 і один із них пішов за грошима для розрахунку, інші залишились сидіти в салоні автомобіля. Хлопці виходили курити, розмовляли між собою, а коли сіли в машину, то ззаду йому накинули на голову ремінь. Оскільки ремінь попав на підборіддя, то він просунув руку і зняв його. Коли намагались знову накинути ремінь, він відкрив двері і втік.
З вказаних пояснень потерпілого вбачається, що ніхто із засуджених, в тому числі і ОСОБА_2, який сидів поруч з водієм на передньому сидінні, дії ОСОБА_3 не припиняв.
Судом встановлено і ці обставини не оспорюються, що після втечі ОСОБА_7 саме ОСОБА_2 сів за кермо автомобіля. Оскільки ОСОБА_2 не міг включити задню передачу, то засуджені разом розвернули руками автомобіль в напрямку м.Миколаєва і стали рухатись. Через деякий час в машині спрацювала сигналізація, вони зупинились і втекли. Таким чином, після втечі водія, подальший характер дій засуджених також свідчить про їх умисел на незаконне заволодіння автомобілем, оскільки вони діяли злагоджено, тільки ОСОБА_2 мав навики керування транспортними засобами, про що сам пояснював на досудовому слідстві та в суді і без нього засуджені не змогли б поїхати з місця події.
Доводи засудженого ОСОБА_2 про те, що його примусив сісти за кермо автомобіля ОСОБА_3, а потім саме він (ОСОБА_2) включив сигналізацію також є надуманими і матеріалами справи не підтверджуються.
В судовому засіданні ОСОБА_2 не пояснював про будь-які погрози з боку ОСОБА_3 Він вказав лише про те, що ОСОБА_3 було відомо про його навики керування автомобілем. ОСОБА_3 запропонував йому сісти за кермо, на що він погодився. Засуджений ОСОБА_3підтвердив в судовому засіданні вказані пояснення ОСОБА_2
Щодо обставин зупинки автомобіля, то в цій частині показання ОСОБА_2 також є протирічливими. На досудовому слідстві і в суді ОСОБА_2 вказував, що двигун виключився і спрацювала сигналізація. В апеляції зазначив, він натиснув якусь кнопку, а при апеляційному розгляді вказав, що витягнув один із запобіжників, в результаті чого машина зупинилась. Об'єктивно такі свідчення засудженого ОСОБА_2 нічим не підтверджуються.
Перевіривши зібрані докази в їх сукупності, суд обґрунтовано прийшов до висновку про винність ОСОБА_2 в скоєні злочинів і правильно кваліфікував його дій в оскаржуємій частині за ч. 2 ст. 186 КК України, як відкрите викрадення чужого майна з застосуванням насильства, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, вчинене повторно та за ч.3 ст.289 КК України, як незаконне заволодіння транспортним засобом за попередньою змовою групою осіб з застосуванням насильства небезпечного для життя та здоров'я потерпілого.
Що стосується покарання, то воно призначено засудженому у відповідності з вимогами ст. 65 КК України з урахуванням ступіня тяжкості вчинених ним злочинів, даних щодо його особи та стану здоров'я, обставин справи. Так, суд врахував, що ОСОБА_2 раніше судимий, скоїв злочин в період умовно-дострокового звільнення за раніше скоєний злочин. Також суд врахував тяжке матеріальне становище його сім'ї і те, що тяжких наслідків в результаті вчинених дій не настало.
Правила ст.71 КК України застосовані судом правильно.
Підстав для скасування вироку або пом'якшення покарання засудженому колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 залишити без задоволення, а вирок Миколаївського районного суду Миколаївської області від 05 квітня 2006 року відносно ОСОБА_2 - без зміни.