22-ц/804/2102/19

221/6717/17

П О С Т А Н О В А

Іменем України

Єдиний унікальний номер 221/6717/17

Номер провадження 22-ц/804/2102/19

20 серпня 2019 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Донецького апеляційного суду у складі:

головуючого судді Гаврилової Г.Л.

суддів - Баркова В.М., Пономарьової О.М.

за участю секретаря - Сидельникової А.В.

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_2 , на рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 квітня 2019 року, у складі судді Писанець Н.В., повний текст рішення складено 08 квітня 2019 року,

В С Т А Н О В И Л А:

В грудні 2017 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 . В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що вона є власником вищевказаного житлового будинку, який належить їй на підставі договору дарування від 08.10.2010 року, у вказаному будинку зареєстрованими є її брат ОСОБА_2 та мати - ОСОБА_4 . З 2005 року відповідач ОСОБА_2 фактично не проживає за місцем реєстрації, не сплачує комунальні платежі по утриманню будинку, будь-яких особистих речей в будинку не має, мешкає за іншою адресою. Відповідач, залишаючись зареєстрованим у належному їй будинку, добровільно знятися з реєстрації не бажає, в такий спосіб створює їй перешкоди у користуванні та розпорядженні своїм майном, а тому посилаючись на ст.ст.391,405 ЦК України, просила суд визнати відповідача таким, що втратив право користування приміщенням житлового будинку АДРЕСА_1 .

Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 04 квітня 2019 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , таким, що втратив право користування житловим приміщенням будинку АДРЕСА_1 .

Не погодившись із вказаним рішенням суду, відповідач ОСОБА_2 , подав апеляційну скаргу та, посилаючись порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 квітня 2019 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що справа була розглянута за відсутності сторін, він бажав приймати участь у справі і просив перенести розгляд, про що подав письмову заяву. Судом не встановлені обставини по справі, оскільки ані він, ані позивачка не давали пояснення суду. У суді позивачка неодноразово просила про відкладення розгляду справи, оскільки їй був потрібен був час для укладення мирової угоди. Це вказує на те, що позивачка визнавала його право на частину спірного будинку і правомірність його реєстрації в ньому. Сторони укладали мирову угоду, проте, суд не вирішував питання щодо її затвердження. Він подавав зустрічний позов про визнання права на частину спірного будинку, але він також не був прийнятий судом. Також до участі у справі не було залучено його батька, який помер вже при розгляді справи, та його мати, яка проживає та зареєстрована в спірному будинку. Вони втрьох з позивачкою та матір`ю придбали цей будинок, в ньому і на цей час знаходяться його речі. Його не проживання в спірному будинку не було безпричинним, проте, було наслідком їх взаємної угоди та підтверджувалось реєстрацією.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

01 серпня 2019 року на адресу Донецького апеляційного суду надійшли заперечення на апеляційну скаргу від позивачки ОСОБА_1 , в яких вона посилалась на те, що вона є законною власницею будинку на підставі договору дарування. В суді 23 квітня 2018 року між нею та відповідачем було укладено мирову угоду, де вона добровільно віддає інший будинок ОСОБА_2 , але всі майнові права він повинен вирішувати сам. Підтверджень того, що у відповідача є ? частина в спірному будинку не відповідає дійсності, оскільки вона його набула у дар від матері. У свою чергу, вона не відмовляється віддати відповідачу інший будинок по АДРЕСА_2 .

Позивачка ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 , належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи до суду не з`явились, (а.с.118-119).

Згідно ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню з таких підстав.

Згідно п.п.1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення суду повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини 3 статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо, зокрема, 3) справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою;4) суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

Відповідно до ст. 263 ЦПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення зазначеним вимогам не відповідає.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 суд виходив з того, що наявність реєстрації відповідача у належному позивачу на праві власності будинку заважає їй вільно розпоряджатися своєю власністю, у зв`язку з чим відповідача визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням, а саме будинком АДРЕСА_1 . Крім того, даних про наявність будь-якої домовленості між позивачем та відповідачем з приводу користування жилим приміщенням, а також доказів про поважність причин відсутності відповідача у житловому приміщенні за місцем реєстрації суду не надано.

З таким висновком суду погодитися не можна.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно договору дарування житлового будинку від 08.10.2010 року ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с. 9).

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав КП «Волноваське БТІ» від 06.07.2011 року ОСОБА_1 є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с. 10).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання, зареєстрованим місцем проживання ОСОБА_2 з 17 лютого 2001 року є АДРЕСА_1 . ( а.с. 7)

Згідно акту №1 від 05.12.2017 року (а.с.6), в зазначеному будинку зареєстрованими є ОСОБА_1 , яка фактично мешкає за вказаною адресою, та відповідач по справі ОСОБА_2 . Факт відсутності проживання впродовж 2016-2017 років ОСОБА_2 підтверджують сусіди: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Статтею 156 ЖК УРСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Згідно з ч. ч. 2 та 3 ст. 64 ЖК Української PCP до членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Відповідно до положень ч.2 ст.64, ч.1,4 ст.156 ЖК України відповідач, як член сім`ї власників квартири, зокрема, і позивачки, користується жилим приміщенням нарівні із власниками.

Правова позиція Європейського суду з прав людини відповідно до пункту 1 статті 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21.02.1990).

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24.11.1986), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18.02.1999).

За змістом статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (рішення в справі Афанасьєв проти України, 5.04.2005).

Правовідносини, що виникають при реалізації права членів сім`ї власника житла на користування цим житлом урегульовано також ст. 405 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст.405 ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім`ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлене домовленістю між ними або законом.

Отже, за приписами даної статті, член сім`ї власника житла, втрачає право на користування цим житлом лише у разі його відсутності ньому без поважних причин понад один рік.

При цьому, початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2018 року ОСОБА_2 подав до суду зустрічну позовну заяву про визнання договору дарування частково недійсним та визнання права власності на ? частину будинку, в якій посилався на те, що він не згоден з тим, що його мати подарувала будинок ОСОБА_1 , оскільки цим договором дарування були порушені його права. Від своєї частки в спірному будинку він не відмовлявся, та він і в даний час в ньому зареєстрований та в будинку є його особисті речі. Причиною його непроживання є те, що їх батьки постійно сварилися, не могли жити разом. Мати з сестрою залишились в спірному будинку, а він з батьком переїхав до будинку АДРЕСА_2 , який був придбаний для нього, але був зареєстрований на сестру. Про договір дарування він не знав та згоди на його укладення не давав. На час реєстрації колгоспного двору був його членом, працював трактористом у колгоспі, вкладав свої гроші на придбання та утримання спірного будинку. Його частка в ньому складає ? частина. В спірний будинок його не пускають, між сторонами склалися неприязні відносини. У свою чергу, вони з позивачем погоджували порядок використання даним майном, а саме позивач ОСОБА_1 обіцяла переоформити на нього будинок АДРЕСА_2 , проте, дотепер цього не зробила.

Зазначена зустрічна позовна заява ухвалою Волноваського районного суду Донецької області від 07 лютого 2019 року була визнана неподаною та повернута позивачу.( а.с. 45-46)

До апеляційної скарги відповідачем була додана заява про затвердження мирової угоди у цивільній справі 221/6717/17, яка спрямована до Волноваського районного суду та копія мирової угоди між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 від 23 квітня 2018 року, за якою сторони дійшли згоди щодо забезпечення відповідача житлом. (а.с. 91-92) Позивач у відзиві на апеляційну скаргу підтверджує , що сторони саме в суді 23 квітня 2018 року уклали мирову угоду.

Разом з цим, матеріали справи не містять даних процесссуальнпих документів.

Задовольяючи позов про визнанння ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суд першої інстанції не взяв до уваги, що факт не проживання відповідача у спірному будинку понад один рік обумовлений поважними причинами і не є підставою для позбавлення його права користування належним позивачу житлом.

ОСОБА_2 набув права користування спірним житловим будинком у встановленому законом порядку, як член сім`ї власника будинку, наразі між сторонами склались напружені відносини, у зв`язку з чим зміна місця проживання відповідача обумовлена поважними причинами. Крім того, сторони спрямовують зусилля щодо вирішення забезпечення ОСОБА_2 правом на житло, що підтверджується укладеними між ними мировою угодою, що також свідчить про поважність причин не проживання ОСОБА_2 у будинку за місцем реєстрації.

Враховуюче викладене, у суду не було правових підстав вважати, що відповідач понад року не проживає за місцем реєстрації без поважних причин, та безпідставно визнав його таким, що втратив право користуванням даним приміщенням, з правових підстав, визначених ст. 405 ЦК України.

У свою чергу, посилання суду, як на підставу для задоволення позову, відсутність між сторонами будь-якої домовленості з приводу користування житловим приміщенням, не відповідає обставинам справи.

За таких обставин, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволені позову про визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням.

Керуючись ст. ст. 367, 374,376, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

рішення Волноваського районного суду Донецької області від 04 квітня 2019 року скасувати.

У задоволені позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням - відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 23 серпня 2019 року.

Головуючий Гаврилова Г.Л.

Судді Барков В.М.

Пономарьова О.М.