Єдиний унікальний номер 233/540/19 Номер провадження 22-ц/804/2085/19

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2019 року Донецький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Мальованого Ю.М.,

суддів: Агєєва О.В., Корчистої Л.І.,

розглянув у письмовому провадженні в приміщенні Донецького апеляційного суду в м. Бахмут цивільну справу № 233/540/19 за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості по заробітній платі з апеляційною скаргою відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 травня 2019 року (суддя першої інстанції Малінов О.С.), -

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» (далі - ПАТ «Укрзалізниця»), в якому зазначила, що з 12 вересня 2016 року по 17 липня 2017 року вона працювала інженером з організації та нормування праці виробничого підрозділу «Дебальцевське пасажирське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

З березня 2017 року роботодавець припинив виплачувати їй заробітну плату. На день звільнення розмір нарахованої заробітної плати склав 29 081 грн. 41 коп., що підтверджується довідкою, яку видано позивачу за місцем роботи.

На день звільнення відповідач з позивачем не розрахувався, у позові просила стягнути на свою користь заборгованість по заробітній платі з відрахуванням податків і інших обов`язкових платежів у розмірі 23 206 грн. 91 коп.

Рішенням Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 травня 2019 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково.

Стягнуто з ПАТ «Укрзалізниця» на користь позивача заборгованість по заробітній платі за період з 1 березня по 17 липня 2017 року в розмірі 20 659 грн. 83 коп. після утримання обов`язкових податків та зборів. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач Акціонерне товариство «Українська залізниця» (далі - АТ «Укрзалізниця») в апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на Указ Президента України № 405/2014 від 14 квітня 2014 року про введення в дію рішення РНБО України від 13 квітня 2014 року «Про невідкладні заходи щодо боротьби з терористичною загрозою і збереження територіальної цілісності України», рішення РНБО України від 15 березня 2017 року «Про невідкладні додаткові заходи із протидії гібридним загрозам національній безпеці України» та зазначає, що висновком торгово-промислової палати від 16 січня 2018 року №126/2/21-10.2 засвідчено настання обставин непереборної сили, що унеможливило виконання АТ «Українська залізниця» обов`язків, передбачених статтями 115, 116 КЗпП України, і є підставою для звільнення від відповідальності зобов`язаної сторони.

Зазначає, що у відповідача відсутня можливість надати докази, що відповідно до Наказу Державного комітету статистики № 489 від 05 грудня 2008 року «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці», а саме N П-1 «Наказ про прийняття на роботу», N П-3 «Наказ про надання відпустки», N П-4 «Наказ про припинення трудового договору», N П-5 «Табель обліку використання робочого часу», N П-6 «Розрахунково-платіжна відомість працівника», N П-7 «Розрахунково-платіжна відомість (зведена)» можуть вважатись належними та допустимими, оскільки вони залишились у непідконтрольному Українській владі м. Донецьку, тому підтвердити інформацію щодо виконання позивачем роботи не є можливим, і відповідно здійснити нарахування заробітної плати позивачу також неможливо.

Відзив на апеляційну скаргу від ОСОБА_1 не надійшов.

Частиною 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Частиною 4 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Відповідно до ч. 3 цієї статті розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених ст. 369 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Матеріалами справи встановлено, що позов ОСОБА_1 подано до суду у січні 2019 року.

Згідно ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» з 1 січня 2019 року встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб у місячному розмірі 1921 гривні.

Визначена позивачем у позові ціна позову складає 23 206 грн. 91 коп., що менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Таким чином, дану справу слід розглядати без повідомлення учасників справи, оскільки ціна позову становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб

Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України та п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року № 12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку» апеляційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення лише в оскаржуваній частині і відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновки щодо неоскарженої частини.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочене найменування АТ «Укрзалізниця»).

Відповідно до ст. 23 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, закріплено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі i сприятливі умови праці та на захист вiд безробіття.

Частиною 3 ст. 43 Конституції України встановлено право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

У ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу (частина перша статті 1); в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством (стаття 33).

Відповідно до ст. 113 КЗпП України час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров`я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.

З записів в трудовій книжці ОСОБА_1 вбачається, що після закінчення технікуму залізничного транспорту 21 червня 1991 року вона була прийнята на посаду техніка-технолога на Державному підприємстві «Донецька залізниця» (а.с.5-8).

На підставі Закону України від 23 лютого 2014 року № 4442-4, постанови Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 року № 200 Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у Регіональну філію «Донецька залізниця» ПАТ «Укрзалізниця».

18 липня 2016 року у зв`язку з реорганізацією підприємства Державне підприємство «Донецька залізниця» реорганізовано шляхом злиття у регіональну філію «Донецька залізниця» публічного акціонерного товариства «Українська залізниця».

Постановою Кабінету Міністрів України № 938 від 31 жовтня 2018 року змінено тип публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» з публічного на приватне та перейменовано його в акціонерне товариство «Українська залізниця» (скорочене найменування АТ «Укрзалізниця»).

Таким чином, після реорганізації АТ «Укрзалізниця» з позивачем ОСОБА_1 трудові відносини були продовжені.

Згідно з Наказом № 5184/ДН-ос від 10 липня 2017 року ОСОБА_1 звільнено з 17 липня 2017 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с. 8)

Відповідно до наданих позивачем довідок розмір нарахованої, але не виплаченої заробітної плати за період з березня 2017 року по липень 2017 року складає 29 081 грн. 41 коп. (а.с.14).

Згідно наданої відповідачем довідки № 250/2 від 22 травня 2019 р. дохід ОСОБА_1 , ТЧН виробничого підрозділу «Дебальцевське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень», у березні 2017 року склав 3203 грн. 15 коп., з квітня по липень 2017 року - 0,00 грн.(а.с. 29).

Відповідно до видаткового касового ордеру № 358 від 15 серпня 2017 року ОСОБА_1 отримала депоновану заробітну плату за першу половину березня 2017 року у сумі 2547 грн. 08 коп. (а.с. 28).

Сума до виплати з урахуванням утримань в розмірі 20 659 грн. 83 коп., що була ухвалена судом першої інстанції до стягнення, визначена з відрахуванням отриманої позивачем часини заробітної плати за березень 2017 року у сумі 2547 грн. 08 коп.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП, Законом України «Про оплату праці». Позивач знаходився з регіональною філією «Донецька залізниця» ПАТ «Українська залізниця» в трудових відносинах до 17 липня 2017 року та виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі. При звільненні не отримав усі належні йому за законом платежі.

Колегія суддів погоджується з даними висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст.43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Статтею 94 КЗпП України передбачено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно ст. 97 КЗпП України власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.

Відповідно до ст.21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Згідно ст. 22 цього Закону - суб`єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

В ст. 115 КЗпП України зазначено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника.

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Відповідно до вимог ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно з вимогами ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Отже, законом передбачено, що при звільненні працівник одержує від підприємства, установи, організації всі належні йому суми, і зокрема заробітну плату.

Повно та всебічно встановивши обставини справи, давши їм належну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що позивач перебував з відповідачем у трудових відносинах, при звільненні не отримав повного розрахунку, який і підлягає стягненню з відповідача. Колегія суддів погоджується з наведеним в рішенні суду першої інстанції розрахунком заборгованості по заробітній платі, з врахуванням часткової виплати за березень 2017 року у розмірі 20 659 грн. 83 коп., що підлягає стягненню з відповідача.

Відповідно до положень статей 115, 116 КЗпП України, відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець.

Відповідач належними та допустимими доказами, у відповідності зі ст.ст.76-81 ЦПК України, не спростував відомості, наведені у письмових доказах, наданих позивачем, та не надав доказів, що відомості, які відображені в них є недостовірними.

Таким чином, з огляду на те, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», а позивач знаходився з виробничим підрозділом «Дебальцевське локомотивне депо» структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» в трудових відносинах до 17 липня 2017 року, виконував свої трудові обов`язки в повному обсязі, а також при звільненні не отримала належну їй заробітну плату, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики Європейського Суду.

Аргументи апеляційної скарги про те, що у відповідача відсутні первинні документи, що унеможливлює нарахування заробітної плати в період з 16 березня 2017 року, є необґрунтованими, оскільки обов`язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік, тощо, покладено на роботодавця, а не на працівника.

Згідно правового висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду, який викладений у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією роботодавця. Отже, відсутність у відповідача первинної документації не є підставою для ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати.

Доводи про те, що надані позивачем документи не можуть бути належними доказами наявності заборгованості по заробітній платі, правильно судом не прийняті до уваги, оскільки надані позивачем документи мають підписи посадових осіб. Вважаючи надані позивачем документи неналежними доказами, відповідач не надав інших будь-яких доказів, які б спростовували їх належність.

Посилання на те, що нарахування заробітної плати було припинено у зв`язку із відсутністю організаційних та технічних умов для здійснення господарської діяльності структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» регіональної філії «Донецька залізниця», викликаних припиненням переміщення вантажу через лінію зіткнення у межах Донецької та Луганської областей та відсутністю первинних документів для нарахування заробітної плати судом першої інстанції правильно не прийнято до уваги, оскільки зазначене не ґрунтується на вимогах діючого законодавства та встановлених обставинах.

Згідно ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовано обставини справи, висновки суду відповідають обставинам справи, рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, подану апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, витрати позивача по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги слід віднести на рахунок відповідача.

Керуючись ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу відповідача Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.

Рішення Костянтинівського міськрайонного суду Донецької області від 07 травня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 27 серпня 2019 року.

Головуючий суддя: Ю.М. Мальований

О.В. Агєєв

Л.І. Корчиста