ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ

           УХВАЛА         

Вищий  господарський суд  України у складі колегії  суддів:

В С Т А Н О В И В:

Касаційна скарга Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 не може бути прийнята до розгляду, оскільки вона не відповідає вимогам розділу ХІІ¹ Господарського процесуального кодексу України з таких підстав.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 111³ ГПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо до скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку і розмірі.

До касаційної скарги додано платіжне доручення №НОМЕР_1 про сплату 80 грн. державного мита з касаційної скарги на рахунок УДК в м. Києві, однак держмито сплачено не у встановленому порядку і розмірі.

Як вбачається з матеріалів справи № 2-16/3113-2006 позов пред'явлений про розірвання договору та стягнення з відповідача 15 923 грн. збитків, тобто містить вимоги як майнового так і немайнового характеру. Рішенням місцевого господарського суду, залишеним без змін постановою господарського суду апеляційної інстанції, позов задоволено частково, постановлено в частині вимог щодо розірвання договору провадження по справі припинити, стягнути з відповідача збитки у сумі 1 492 грн. а в іншій частині позову відмовити. В своїй касаційній скарзі позивач просить скасувати зазначені рішення та постанову і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 36 Інструкції “Про порядок обчислення та справляння державного мита”, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. N 15, позовні заяви по спорах, які виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів, що носять одночасно майновий характер, до яких включено вимоги про стягнення штрафу тощо, оплачуються державним митом як за ставками, встановленими для позовів майнового характеру, так і за ставками, встановленими для розгляду позовних заяв по спорах, що виникають при укладенні, зміні або розірванні господарських договорів. У такому ж порядку оплачуються державним митом позовні заяви, що носять одночасно майновий і немайновий характер.

Відповідно до ст.3 п.2 пп. пп. “б”, “в” Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93 із позовних заяв немайнового характеру державне мито сплачується у розмірі 5 неоподаткованих мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.3 п.2 пп. “а” Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93 із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів державне мито сплачується у розмірі одного відсотку ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України у позовах про стягнення грошей ціна позову визначається стягуваною сумою.

Згідно ст.3 п.2 пп. “г” Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93 із касаційних скарг на рішення та постанови державне мито сплачується у розмірі 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви, для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру -у розмірі 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми.

Враховуючи, що позов містить вимоги як майнового, так і немайнового характеру,  державне мито з касаційної скарги належить обчислювати та сплачувати до державного бюджету з врахуванням вимог вказаних норм Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93.

Крім того, до касаційної скарги не додано документів, що підтверджують сплату державного мита у встановлених порядку оскільки будь-які відмітки про зарахування сплаченого мита до Державного бюджету України на зазначеному платіжному дорученні, доданому до касаційної скарги, відсутні.

Разом з тим, відповідно до п. 14 Інструкції “Про порядок обчислення та справляння державного мита”, затвердженої наказом Головної державної податкової інспекції України від 22 квітня 1993 р. N 15, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19 травня 1993 р. за N 50, при перерахуванні державного мита з рахунку платника до документа, щодо якого вчиняється відповідна дія, додається останній примірник платіжного доручення з написом (поміткою) кредитної установи такого змісту "Зараховано в дохід бюджету ___ грн. (дата)". Цей напис скріплюється першим і другим підписами посадових осіб і відтиском печатки кредитної установи з відміткою дати виконання платіжного доручення.

Відповідно до ст.6 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.1993 року №7-93, державне мито, яке справляється із апеляційних та касаційних скарг на рішення та постанови господарських судів, зараховується до Державного бюджету України.

Оскільки на платіжному дорученні №НОМЕР_1 не зазначено, яка саме сума державного мита, сплаченого Суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, зарахована до Державного бюджету України, і чи зараховувалось сплачене мито до Державного бюджету України взагалі, державне мито з касаційної скарги Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 не може вважатись сплаченим у встановленому порядку.

Таким чином, касаційна скарга Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 згідно пункту 4 частини 1 статті 111³ ГПК України підлягає поверненню.

Виходячи з викладеного, керуючись статтями 86, пунктом 4, частини 1 статті 111³ Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

У Х В А Л И В :

Касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 31.05.2006р. у справі №2-16/3113-2006 Господарського суду Автономної Республіки Крим повернути особі, що її подала.

Головуючий суддя                                                          Г.М. Мачульський

Суддя                                                                             К.В. Грейц

           Суддя                                                                             Г.М. Фролова