ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

          

09 серпня 2006 р.

№ 19/21

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:

Мачульського Г.М.

суддів:

Грейц К.В.

Фролова Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу

Дніпропетровської міської ради

на постанову від

Дніпропетровського апеляційного господарського суду 13.06.2006р.

у справі                                           господарського суду

№ 19/21 Дніпропетровської області

за позовом

Закритого акціонерного товариства “Аванті-2000”

до	Дніпропетровської міської ради

третя особа

Комунальне підприємство “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації”

про	визнання права власності на нерухоме майно, -

В С Т А Н О В И В:

          Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2006р. (суддя Петренко І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –Лотоцької Л.О., суддів Бахмат Р.М., Євстигнеєва О.С.)  позов задоволено. Постановлено визнати право власності за Закритим акціонерним товариством “Аванті-2000” на нерухоме майно –цілісний майновий комплекс магазину, розташованого за адресою: м. Дніпропетровськ, мкр. Таромське, вул. Народна, 7, загальною площею 402 кв. м., а саме: підвал під літ. А-1 загальною площею 113, 4 кв. м.: 1-1 –вхід у підвал площею 12, 3 кв. м.;  1-2 –підвал площею 64, 3 кв. м.; 1-3 –склад площею 4, 6 кв. м.; 1-4 –склад площею 7, 1 кв. м.; 1-5 –склад площею 16, 4 кв. м.; 1-6 – щитова площею 1, 6 кв. м.; 1-7 –вхід у підвал площею 7, 1 кв. м.; І поверх літ. А-1 загальною площею 288,6 кв. м.: 1-8 –торговий зал площею 110, 6 кв. м.; 1-9 кабінет площею  19, 8 кв. м.; 1-10 –кухня площею 5, 1 кв. м.; 1-11 – допоміжна площею 63, 2 кв. м.; 1-12 –туалет площею 1,7 кв. м.; 1-13 –мийна площею 3,8 кв. м.; в тому числі самочинно збудоване нерухоме майно - літ. А1-1 загальною площею 84,4 кв. м.: 1-14 –кафетерій площею 35 кв. м.; 1-15 –коридор площею 14, 2 кв. м.; 1-16 –кафетерій площею 35, 2 кв. м.; а також: літ. а –вхід у підвал площею 17, 6 кв. м.; літ. а1 –вхід у підвал площею 11,1 кв. м.; літ. а2 –ганок площею 22, 6 кв. м. (самочинно збудоване); літ. №1-4 –І-ІІ споруди.

          В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2006р. та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову Закритого акціонерного товариства “Аванті-2000” відмовити, посилаючись на порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. 49 Закону України “Про власність”, ст.ст. 375, 376 Цивільного кодексу України,       ч. 1 ст. 116, ч. 1 ст. 124, ст. 125 Земельного кодексу України, ст. ст. 12, 104 Господарського процесуального кодексу України.

          Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.

          Сторони та третя особа не використали наданого законом права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги. Клопотання мотивоване неможливістю явки представника в судове засідання суду касаційної інстанції.

У зазначеному письмовому клопотанні позивача, з врахуванням вимог ст.ст.77, 1115, 1117 ГПК України та тієї обставини, що неявка представника позивача в судове засідання не перешкоджає перегляду справи в суді касаційної інстанції, відмовлено.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

          Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 15.11.1997р. між Приватною фірмою “Аванті” та позивачем було укладено договір купівлі-продажу, за яким позивач придбав цілісний майновий комплекс магазину за адресою: м. Дніпропетровськ, с. Таромське, вул. Народна, 5, загальною площею 397, 42 м. кв., за 36 000 грн. Згідно підписаного акту прийому-передачі від 15.11.1997р. зазначений магазин був переданий позивачеві. 30.01.2006р. на замовлення позивача КП “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації” було виготовлено технічний паспорт на магазин за адресою: м. Дніпропетровськ, с. Таромське, вул. Народна, 7, згідно якого загальна площа за договором –397, 42 кв. м., а за технічним паспортом –402 кв. м., частина майна, яким володіє позивач є самочинним будівництвом, а саме: літ. А1-1 загальною площею 84, 4 кв. м., літ. а2 –ганок загальною площею 22, 6 кв. м. Згідно висновку Придніпровської державної академії будівництва і архітектури (ліцензія АБ №205927) виконане будівництво прибудови до магазину по вул. Народній, 7 відповідає нормативним вимогам, тобто виконане без порушень будівельних норм і правил. Відмова зареєструвати право власності за позивачем на зазначене нерухоме майно послужило причиною звернення з позовом до господарського суду.

          Місцевий господарський суд задовольняючи позов виходив з того, що фактично земельна ділянка була відведена під об’єкт, в тому числі і самочинно збудований; право власності позивача на спірний майновий комплекс підтверджується рішенням Ленінського місцевого суду м. Дніпропетровська від 22.10.2001р. по справі №2-4262 та Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 14.06.2001р. по справі №2-24/2002, а матеріали справи не містять даних про порушення прав інших осіб в результаті самочинного будівництва. З врахуванням викладених обставин та приписів ст.ст. 4, 48-50 Закону України “Про власність”, ст.ст. 319, 392 Цивільного кодексу України, місцевий господарський суд дійшов до висновків про наявність правових підстав для задоволення позову. Також як зазначено в рішенні, зазначення адреси “вул. Народна, 5” в договорі купівлі-продажу від 15.11.1997р. було помилковим, оскільки згідно довідки МКП “Земград” від 26.01.2006р. №30 цілісний майновий комплекс розташований в мкр. Таромське за адресою: вул. Народна, 7, тому, як зазначає місцевий господарський суд, треба вважати за вірну адресу: вул. Народна, 7. Крім того, відхиляючи заперечення відповідача місцевий господарський суд  в своєму рішенні зазначив, що позивач фактично придбав об’єкт –магазин, в тому числі з частковим самочинним будівництвом, в зв’язку з чим позивач є добросовісним набувачем всього об’єкту в цілому.

          Апеляційний господарський суд погодився з висновками місцевого господарського суду та зауважив, що з матеріалів справи не вбачається, що спірний цілісний майновий комплекс загальною площею 402 кв. м., а саме:   підвал під літ. А-1 загальною площею 113, 4 кв. м.: 1-1 –вхід у підвал площею 12, 3 кв. м.;  1-2 –підвал площею 64, 3 кв. м.; 1-3 –склад площею 4, 6 кв. м.; 1-4 –склад площею 7, 1 кв. м.; 1-5 –склад площею 16, 4 кв. м.; 1-6 –щитова площею 1, 6 кв. м.; 1-7 –вхід у підвал площею 7, 1 кв. м.; І поверх літ. А-1 загальною площею 288,6 кв. м.: 1-8 –торговий зал площею 110, 6 кв. м.; 1-9 кабінет площею  19, 8 кв. м.; 1-10 –кухня площею 5, 1 кв. м.; 1-11 –допоміжна площею 63, 2 кв. м.; 1-12 –туалет площею 1, 7 кв. м.; 1-13 –мийна площею 3, 8 кв. м.; в тому числі самочинно збудоване нерухоме майно  літ. А1-1 загальною площею 84, 4 кв. м.: 1-14 –кафетерій площею 35 кв. м.; 1-15 – коридор площею 14, 2 кв. м.; 1-16 –кафетерій площею 35, 2 кв. м.; а також: літ. а –вхід у підвал площею 17, 6 кв. м.; літ. а1 –вхід у підвал площею 11, 1 кв. м.; літ. а2 –ганок площею 22, 6 кв. м. (самочинно збудоване); літ. №1-4 –І-ІІ споруди самовільно збудований.

Між тим судами попередніх інстанцій неповно з’ясовано обставини справи щодо дійсних прав та обов’язків сторін, а судові рішення, у зв’язку з цим, прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 43 ГПК України визначено що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили, а визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог пункту 1 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 29.12.76 № 11 “Про судове рішення”, судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст.101 цього кодексу, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Між тим судами не з’ясовано якими діями відповідач порушує права позивача.

Також, як вбачається із оскаржуваних судових рішень, суди попередніх інстанцій виходили з того, що зазначення адреси “вул. Народна, 5” в договорі купівлі-продажу від 15.11.1997 р. було помилковим, оскільки згідно з довідкою МКП “Земград” від 26.01.2006р. №30 цілісний майновий комплекс розташований в мкр. Таромське за адресою: вул. Народна, 7, тому, як вважають суди попередніх інстанцій, належить вважати за вірну адресу: вул. Народна, 7.

Між тим, права господарського суду щодо прийняття рішення визначені у ст.83 ГПК України і зазначена норма не містить приписів щодо надання права господарському суду самочинно змінювати умови договору. В порушення вимог ст.43 цього кодексу місцевий господарський суд не перевірив чи є цілісний майновий комплекс зазначений у договорі від 15.11.1997р. одним і тим же об’єктом право власності на який просить визнати позивач. Зокрема із договору від 15.11.1997р. вбачається, що цілісний майновий комплекс розташований по вул. Народна, 5, позивач придбав у ПП “Аванті”, а останній придбав його у Дніпропетровської облспоживспілки. Однак судам не перевірено яка адреса цілісного майнового комплексу зазначена у попередньому договорі та документах про його виконання, не з’ясовано що за приміщення розташоване по вул. Народна, 5, його призначення, хто є власником чи користувачем земельною ділянкою за вказаною адресою.

Також, рішення судів мотивовані тим, що документи на право користування земельною ділянкою під магазин, який знаходиться за адресою: вул. Народна 7, площею 0,04 га, були оформлені в 1997р. що вбачається із довідки №81 від 06.03.2006р. Горьківської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, у зв’язку з чим суди вважають що фактично земельна ділянка була відведена під об’єкт, в тому числі і самочинно збудований.

Однак місцевий господарський суд не з’ясував хто, згідно “Положення про порядок ведення державного земельного кадастру”, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993р. №15, є за даними Державного земельного кадастру власником зазначеної земельної ділянки, чи землекористувачем, у тому числі орендарем, який її розмір за цими даними. Також залишилось не дослідженим питання відносно того, яке відношення має Горьківська сільська рада Дніпропетровського району Дніпропетровської області до земель міста Дніпропетровська.

Крім того, згідно ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Відповідно до приписів ст.376 цього кодексу житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Частиною другою цієї норми визначено що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. А в частині третій зазначено що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно. Статтею 392 зазначеного кодексу визначено що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Таким чином місцевий господарський суд розглядаючи справу в порушення вказаних приписів норм права не врахував що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Місцевим господарським судом не досліджено доказів що підтверджують здійснення самочинної забудови та дати її здійснення, в разі встановлення такої обставини, як і не досліджено доказів щодо самочинного будівництва про яке зазначено в резолютивній часині рішення суду першої інстанції (справа 19/21). Також місцевим господарським судом не з’ясовано чи є самочинне будівництво завершеним так-як відповідно до приписів ст.331 ч.3 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна), у разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва. Разом з тим, у частині 2 цієї ж статті вказано, що право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва. Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України "Про основи містобудування" закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Згідно з п.1 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.04р. №1243, прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва їх інженерно-технічним оснащенням відповідно до проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Статтями 58, 60 Закону України “Про землеустрій” та ст.188 Земельного кодексу України передбачено, що при здійсненні землеустрою на місцевому рівні повинні бути враховані державні інтереси, які полягають у здійсненні уповноваженими органами виконавчої влади по земельних ресурсах державного контролю за використанням та охороною земель. Відповідно до ч.1 п.7 ст.16 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” на відповідній території державний контроль за додержанням архітектурно-будівельних норм, правил і стандартів здійснює місцева районна державна адміністрація. Відповідно до ст.17 Закону України “Про планування і забудову територій” врахування державних інтересів здійснюється шляхом виконання відповідних вимог до розроблення генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, проведення їх експертизи, здійснення державного контролю за плануванням, забудовою, іншим використанням територій та окремих земельних ділянок у порядку, встановленому законодавством.

Таким чином як вбачається з викладеного та приписів ч.1 п.7 ст.16 Закону України “Про місцеві державні адміністрації”, ст.376 ЦК України, п.1 Порядку прийняття в експлуатація закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.04р. №1243, оскаржуване рішення суду стосується прав і обов’язків місцевої державної адміністрації, яка не була залучена до участі у справі.

Відповідно до приписів ст.111-10 ч.2 п.3 ГПК України постанова та рішення судів підлягають скасуванню якщо господарський суд прийняв рішення, що стосується прав і обов’язків особи яка не була залучена до участі у справі.

За вказаних обставин вже з цих підстав рішення місцевого господарського суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Крім того, суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові послався на те, що згідно п.2.1 та п.10 Додатку №1 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р. рішення суду є також правовстановлюючим документом на підставі якого проводиться реєстрація прав власності на нерухоме майно. Однак при цьому не враховано що пунктом 1.6 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р., передбачено, що реєстрації підлягають права власності тільки на об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку, не підлягають реєстрації тимчасові споруди, а також споруди, не пов'язані фундаментом із землею. Згідно п. 2.1 цього Положення для реєстрації виникнення, існування, припинення прав власності на нерухоме майно та оформлення прав власності на нерухоме майно до бюро технічної інвентаризації разом із заявою про реєстрацію прав власності мають подаватись правовстановлювальні документи (додаток 1), їх копії (нотаріально засвідчені), а також інші документи, що визначені цим Положенням. Відповідно до вказаного Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно підприємства бюро технічної інвентаризації здійснюють лише державну реєстрацію прав власності на нерухоме майно у межах визначених адміністративно-територіальних одиниць.

Таким чином з викладеного вбачається, що вирішуючи спір про визнання права власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації відповідно до зазначеного Тимчасового Положення, належить виходити з того, що державній реєстрації підлягають права власності тільки на ті об’єкти нерухомого майна, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Тобто на момент звернення з таким позовом та на час його вирішення будівництво таких об’єктів має бути закінчено і такі об’єкти мають бути прийняті в експлуатацію у встановленому порядку. Вказані висновку узгоджуються з приписами ст.331 ЦК України.

Також, висновок місцевого господарського суду про те, що позивач фактично придбав об’єкт –магазин разом із частковим самочинним будівництвом, в зв’язку з чим, як вважає суд, позивач є добросовісним набувачем всього об’єкту в цілому, зроблений у порушення приписів ст.4-7 ч.1, ст.34, ст.84 ч.1 п.3 ГПК України без дослідження належних доказів.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов передчасного висновку що майно, право власності на яке просить визнати позивач, було придбано за договором купівлі-продажу від 15.11.1997р.

Крім того, суди попередніх інстанцій пославшись на виїмку органами досудового слідства документів, проведену в приміщеннях Комунального підприємства “Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації”, не дослідили процесуальних документів про проведення виїмки, та не з’ясували чи можуть вилучені документи бути належними та допустимими доказами у цій справі. Також судами не перевірено якими доказами підтверджується втрата органами досудового слідства вилучених документів оскільки суди дійшли висновку що такі документи можуть бути доказами у справі.

Відповідно до вимог ст.84 ч.1 п.3 цього кодексу обставини справи встановлюються місцевим господарським судом в рішенні, а суд апеляційної інстанції, згідно ст.101 цього кодексу, не зв’язаний доводами апеляційної скарги та за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Однак суд апеляційної інстанції вказані недоліки не усунув.

Відповідно до приписів ст.19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно приписів ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права а Конституція України має найвищу юридичну силу, також норми Конституції України є нормами прямої дії, а відтак, з урахуванням зазначених приписів, приписів ст.129 ч.1, ч.3 п.1 Конституції України та ст. 4 ГПК України рішення у справі має ухвалюватися на підставі Закону з урахуванням принципу верховенства права.

З врахуванням меж повноважень касаційної інстанції, встановлених ч.2 ст.111-5 та ст.111-7 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України у складі колегії суддів дійшов висновку, що допущені судом як першої, так і апеляційної інстанції вищезазначені порушення норм матеріального та процесуального права відповідно до приписів ч.1 ст.111-10 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень і направлення справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду необхідно всебічно та повно з’ясувати обставини справи в їх сукупності та вирішити спір відповідно до закону.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

          

Касаційну скаргу Дніпропетровської міської ради задовольнити частково.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.06.2006р. та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2006р. у справі №19/21 Господарського суду Дніпропетровської області скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                            Г. Мачульський

С у д д і                                                                                     К. Грейц

                                                                                                                                                                                                                                             Г. Фролова