ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 липня 2006 р. | № 36/509 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді | Кривди Д.С. –(доповідача у справі), |
суддів : | Бакуліної С.В., Уліцького А.М., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Київської міської ради |
на постанову | Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 |
у справі | №36/509 господарського суду міста Києва |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Дніпро-2000” |
до | Київської міської ради |
про | зобов’язання виконати певні дії та укласти договір, |
за участю представників сторін від:
позивача: Круковес В.М. –за довіреністю від 25.01.2006р.
відповідача: Колодрубський О.О. – за довіреністю від 03.07.2006р.
Згідно розпорядження Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й. від 18.07.2006р. здійснено заміну судді Жаботиної Г.В. на суддю Бакуліну С.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду міста Києва від 16.01.2006р. (суддя Трофименко Т.Ю.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. (судді Моторний О.А. –головуючий, Кошіль В.В., Вербицька О.В.), позов задоволено частково; зобов’язано Київську міську раду укласти з ТОВ “Дніпро-2000” договір оренди земельної ділянки терміном на 10 років на визначених умовах; в решті позовних вимог провадження у справі припинено; стягнуто з відповідача на користь позивача 85грн. державного мита та 118грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
В касаційній скарзі відповідач просить скасувати прийняті у справі рішення та постанову в частині зобов’язання Київської міської ради укласти з ТОВ “Дніпро-2000” договір оренди та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовної вимоги, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права.
Позивач у відзиві на касаційну скаргу просить рішення та постанову залишити без змін, а скаргу –без задоволення.
Колегія суддів, перевіривши наявні матеріали (фактичні обставини) справи на предмет правильності застосування судами норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.01.2003р. Київською міською радою прийнято рішення №246/406 “Про погодження місць розташування об’єктів”, за умовами п.20 якого відповідач погодив ТОВ “Дніпро-2000”місце розташування оздоровчо-спортивної бази у складі двох дебаркадерів та місця для швартування плавзасобів на земельній ділянці по вул.Набережно-Печерській, 7 в м.Києві, орієнтовною площею 0,29га за умови виконання позивачем умов архітектурно-планувальних завдань Головкиївархітектури та технічних умов відповідних служб щодо приєднання об’єкта до інженерних мереж міста.
16.10.2003р. між відповідачем в особі Головного управління земельних ресурсів і позивачем був укладений договір резервування земельної ділянки. Договір стосувався земельної ділянки по вул.Набережно-Печерській, 7, площею 2912кв.м. Термін резервування земельних ділянок у договорі визначено до 30.01.2006р. В договорі визначено плату за резервування в розмірі 1249,80грн. щоквартально.
Задовольняючи позов, суди виходили з того, що договір резервування землі, хоча і не передбачений інститутами цивільного та земельного права, однак є підставою для виникнення цивільних прав та обов’язків, оскільки його зміст не суперечить законодавству. Позитивним правовим результатом, настання якого пов’язано з належним виконанням умов договору є надання позивачу у користування вказаної земельної ділянки шляхом прийняття радою відповідного рішення. Відтак, на думку судів, враховуючи наявність у відповідача цивільно-правового обов’язку щодо надання земельної ділянки при умові виконання позивачем вимог стосовно земельної ділянки на Набережно-Печерській дорозі, 7 в м.Києві, Київрада зобов’язана укласти договір оренди цієї земельної ділянки.
Однак, зазначені висновки господарських судів не є такими, що ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності керуючись законом, як це передбачено ст. 43 ГПК України, з огляду на наступне.
В порушення вимог вищезазначеної норми Господарського процесуального кодексу України господарський суд не встановив обставини справи, що мають значення для правильного вирішення спору.
Так, земельні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються Конституцією України, Земельним Кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Приписи ст.ст. 13 і 41 Конституції України визначають, що від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією і усі суб’єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
Відповідно ст.ст. 142-145 Конституції України до матеріальної основи органів місцевого самоврядування, крім інших об’єктів, належить земля, управління якою здійснюють територіальної громади через органи самоврядування в межах їх повноважень шляхом прийняття рішень. Права органів самоврядування захищаються у судовому порядку.
У відповідності до ст.9 Земельного кодексу України до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам та порядок передачі земельних ділянок в оренду визначені ст.ст. 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 16 Закону України "Про оренду землі".
В силу ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.
Згідно зі ст. 16 Закону України “Про оренду землі” особа, яка бажає отримати земельну ділянку в оренду із земель державної або комунальної власності, подає до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування за місцем розташування земельної ділянки заяву (клопотання). Розгляд заяви (клопотання) і надання земельної ділянки в оренду проводяться у порядку, встановленому Земельним кодексом України. У разі згоди орендодавця передати земельну ділянку в оренду сторони укладають договір оренди землі відповідно до вимог цього Закону.
Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до п. 34 ст. 26, п. 2 ст. 77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” питання надання земельної ділянки в оренду вирішується на пленарному засіданні ради –сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.
Зважаючи на те, що необхідною умовою укладення договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у державній або комунальній власності, є наявність рішення відповідного органу про надання земельної ділянки, зобов’язання цього органу надати в користування земельну ділянку на підставі договору оренди за відсутності відповідного рішення є порушенням його виключного передбаченого Конституцією України права на здійснення права власності від імені українського народу та управління землями, яке підлягає захисту.
Укладення між позивачем та Київською міською радою договору резервування земельної ділянки та його умови в будь-якому разі не повинні суперечити та не змінюють вимог законодавства щодо порядку надання земельних ділянок в оренду, зокрема, щодо обов’язковості прийняття радою відповідного рішення.
Недотримання ж радою вимог земельного законодавства та неприйняття нею рішення не може бути підставою для порушення судами земельного законодавства. А порушені права позивача підлягають захисту способами передбаченими ст. 152 ЗК України з обов’язковим дотриманням норм чинного законодавства. Згідно вказаної статті захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку, що передбачено п. 2 ст. 77 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”.
Задовольняючи позов, суди не з’ясували, чи звернувся позивач до Київської міської ради в передбаченому законодавством порядку з клопотанням про надання земельної ділянки в оренду з наданням для цього всіх необхідних документів; чи розглянула Київська міська рада у визначені законом строки вказане клопотання і відповідні документи про надання земельної ділянки у користування ТОВ “Дніпро-2000”; чи приймалося Київською міською радою рішення про надання або відмову в наданні спірної земельної ділянки позивачу.
Зазначене неповне встановлення обставин справи є суттєвим порушенням ст.43 ГПК України та виключає можливість висновку касаційної інстанції щодо правильності застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору. У зв’язку з цим постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд. Під час нового розгляду справи суду першої інстанції слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об’єктивного встановлення обставин справи, прав і обов’язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, п.3 ч.1 ст.1119, 11110, ст.11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, –
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Київської міської ради задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.04.2006 року та рішення господарського суду міста Києва від 16.01.2006 року у справі №36/509 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Головуючий суддя Д.Кривда
Судді С.Бакуліна
А.Уліцький