ПОСТАНОВА

Іменем України

30 серпня 2019 року

Київ

справа №2а-4414/09/1370

адміністративне провадження №К/9901/2756/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Пасічник С.С.,

суддів: Васильєвої І.А., Юрченко В.П.,

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області на постанову Львівського окружного адміністративного суду у складі судді Матковської З.М. від 15 березня 2010 року та постанову Львівського апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів: головуючого судді Рибачука А.І., суддів Клюби В.В., Яворського І.О. від 22 травня 2014 року у справі за позовом Приватного підприємства «Ярта» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У липні 2009 року Приватне підприємство «Ярта» (далі - позивач, Товариство) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м. Львова (далі - відповідач, Інспекція), в якому просило визнати нечинними податкові повідомлення-рішення від 30 квітня 2009 року, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 2097,87 грн., в тому числі 577,11 грн. за основним платежем та 1520,76 грн. штрафних (фінансових) санкцій, а також від 06 травня 2009 року №0000512300/1/10303, яким визначено суму податкового зобов`язання з податку на прибуток підприємств у розмірі 69440,3 грн., в тому числі 47920 грн. за основним платежем та 21520,3 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Суди встановили, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 10 серпня 2006 року по 30 вересня 2008 року, за результатами якої складений акт від 10 лютого 2009 року №179/13/23-118/34522251. На підставі акту, враховуючи результати адміністративного оскарження, складено податкові повідомлення-рішення, які є предметом розгляду у справі.

Підставою для визначення позивачу податкових зобов`язань слугував викладений у акті перевірки висновок відповідача про порушення позивачем вимог пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2, підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5, підпункту 11.2.3 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №334/94-ВР), що призвело до заниження податку на прибуток на суму 47920,00 грн., а також вимог пункту 3.4 статті 3, підпункту 4.2.15 пункту 4.2 статті 4, підпункту 6.3.3 «е» пункту 6.3 статті 6, підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8, підпункту 9.10.1 пункту 9.10 статті 9 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22 травня 2003 року №889-IV (який був чинний на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №889-IV), що привело до заниження податку з доходів фізичних осіб на суму 577,11 грн.

Вказані висновки обґрунтовані тим, що позивачем безпідставно віднесено до складу валових витрат витрати в сумі 160037,80 грн., які не підтверджені відповідними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами податкового обліку, а також витрати в сумі 29200.00 грн., понесені на оплату інформаційно-консультативних послуг, наданих фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 , які не підтверджені актами виконаних робіт; не підтверджено позивачем відповідними розрахунковими документами також витрати по авансових звітах в сумі 2443,58 грн.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2010 року позов Товариства задоволено частково; визнано протиправними податкові повідомлення-рішення від 30 квітня 2009 року №0000371730/1/10030 та від 06 травня 2009 року №0000512300/1/10303.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем правомірно віднесено до складу валових витрат витрати в сумі 160037.80 грн., а висновок відповідача про їх непідтвердження відповідними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами податкового обліку, є необґрунтованим та зроблений без дослідження первинної документації, що була підставою для їх формування. Також суд дійшов висновку про правомірність формування валових витрат за результатами відносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 щодо надання останньою інформаційно-консультативних послуг, оскільки такі були реально здійснені та пов`язані з господарською діяльністю позивача, а також податкових зобов`язань за податком з доходів фізичних осіб у зв`язку з тим, що працівниками використовувались власні кошти, а не видані позивачем авансом під звіт.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 22 травня 2014 року скасував рішення суду першої інстанції та прийняв нову постанову, якою позов Товариства задовольнив частково; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 06 травня 2009 року №0000512300/1/10303 в частині визначеної суми податкового зобов`язання з податку на прибуток в розмірі 70974,90 грн., з яких за основним платежем в розмірі 47824,60 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 21350,30 грн.; визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 30 квітня 2009 року №0000371730/1/10030 в частині визначеної суми податкового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 1221,56 грн., з яких за основним платежем в розмірі 509,77 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1019,54 грн.

Апеляційний суд, погодившись із висновками й мотивами суду першої інстанції в частині підстав для задоволених позовних вимог, водночас зазначив, що під час судового розгляду Товариством надано суду розрахункові документи, які підтверджують сплату покупцем готівкових коштів лише на суми 1427,40 грн. та 635,00 грн. й свідчать про правильність віднесення позивачем до валових витрат суми 2062,00 грн., що не враховано судом першої інстанції; також позивачем підтверджено відповідними розрахунковими документами витрати готівкових коштів працівників на суму 2062,00 грн., що вказує на безпідставність донарахування Товариству податкових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 509,77 грн. та штрафних (фінансових) санкцій з урахуванням цієї суми.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу, в якій просив їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю.

В касаційній скарзі по суті зазначає про помилковість висновків судів попередніх інстанцій та прийняття ними рішення за неправильного застосування норм матеріального права, посилаючись на обставини, викладені у акті перевірки Товариства. Водночас не вказує, які конкретно норми матеріального права судами не застосовані або застосовані невірно, в чому полягає неповнота та які докази судами не досліджені чи досліджені з порушенням процесуального закону.

Письмових заперечень на касаційну скаргу не надходило.

В подальшому справа передана до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до підпункту 4 пункту 1 Розділу VІІ «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Переглянувши судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і дотримання норм процесуального права, Верховний Суд вказує на таке.

За правилами частини першої статті 341 КАС України (в редакції, чинній на момент прийняття даної постанови) суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Так, правовідносини з приводу формування платником податку валових витрат у період до 01 квітня 2011 року регулювалися Законом №334/94-ВР.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону №334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу, це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього ж Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв`язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3-5.7 цієї статті.

Відповідно до підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону №334/94-ВР датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

За правилами абзацу 4 підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону №334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Отже для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток витрати мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судами встановлено, що між Товариством та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 . 28 серпня 2006 року укладено договір про виконання робіт, відповідно до якого позивачеві надані інформаційно-консультаційні послуги, пов`язані з організацією його діяльності.

Як зазначили суди, досліджені у ході розгляду справи копії актів здачі-прийняття робіт (надання послуг), звітів про виконану роботу спростовують висновок контролюючого органу про завищення валових витрат в сумі 29200,00 грн. за господарськими операціями із зазначеним вище контрагентом, оскільки такі реально проведені, а витрати з придбання послуг відповідають господарській меті позивача.

Окрім того, як правильно зазначено судами, відповідач належним чином не обґрунтував та не зазначив відсутність яких саме первинних бухгалтерських документів свідчить про завищення позивачем валових витрат на суму 160037.80 грн. У акті ж перевірки Інспекцією вказане порушення мотивовано лише аналізом окремих рахунків бухгалтерського обліку підприємства без дослідження при цьому первинних фінансово-бухгалтерських документів, які є підставою формування валових витрат підприємства.

Що стосується донарахування податкових зобов`язань за податком на прибуток та податку на доходи фізичних осіб у зв`язку з непідтвердженням документально витрат працівниками підприємства, слід зазначити наступне.

Відповідно до пункту 2.11 «Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні», затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року №637, звітування за одержані під звіт готівкові кошти здійснюється відповідно до законодавства України.

За змістом підпункту 9.10.2 пункту 9.10 статті 9 Закону №889-IV звіт про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт, надається за формою, встановленою центральним податковим органом, до закінчення третього банківського дня, наступного за днем, у якому платник податку завершує таке відрядження

Сума надміру витрачених коштів повертається у касу або зараховується на банківський рахунок підприємства до або під час подання зазначеного звіту.

Згідно з пунктом 1.11 розділу I Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13 березня 1998 року №59 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), відрядженому працівникові перед від`їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, наймання жилого приміщення і добові. Після повернення з відрядження працівник зобов`язаний до закінчення третього банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку. Разом із звітом подаються посвідчення про відрядження, оформлене в установленому порядку, і документи в оригіналі, що підтверджують вартість понесених у зв`язку з відрядженням витрат.

Як передбачено пунктом 1.12 розділу І цієї Інструкції, витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що підтверджують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), рахунків готелів (мотелів), страхових полісів тощо. Витрати у зв`язку з відрядженням, що не підтверджені відповідними документами (крім добових витрат), працівникові не відшкодовуються.

Водночас, як встановлено у ході апеляційного розгляду справи та не спростовано відповідачем, Товариством підтверджено відповідними розрахунковими документами витрату працівниками готівкових коштів на суму 2062,00 грн., що вказує на правильність віднесення позивачем до валових витрат цієї суми, а також безпідставність висновків Інспекції про заниження податку з доходів фізичних осіб в розмірі 509,77 грн. у зв`язку із цим.

Доводи ж касаційної скарги не спростовують наведених висновків і фактично зводяться лише до переоцінки встановлених обставин справи, що згідно положень статті 341 КАС України виходить за межі повноважень касаційного суду.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Оскільки у цій справі судом апеляційної інстанції було скасовано повністю постанову суду першої інстанції та прийнято нову постанову, а також відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 359 КАС України, Суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Львова Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 травня 2014 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

С.С. Пасічник

І.А. Васильєва

В.П. Юрченко ,

Судді Верховного Суду