Постанова

Іменем України

21 серпня 2019 року

м. Київ

справа № 199/7377/16-ц

провадження № 61-46307св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Сімоненко В. М.,

суддів: Калараша А. А., Лесько А. О., Петрова Є. В., Штелик С. П. (суддя-доповідач)

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Амур-Ниждньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року у складі судді Руденко В. В. та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року у складі суддів: Варенко О. П., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,

учасники справи:

позивач - перший заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах Дніпровської міської ради,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: компанія з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД», комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя»,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2016 року перший заступник прокурора Дніпропетровської області звернувся до суду в інтересах Дніпровської міської ради із позовом до ОСОБА_1 про витребування майна, посилаючись на те, що в ході здійснення представницьких повноважень прокуратурою області встановлено факт безпідставного вибуття з комунальної власності територіальної громади м. Дніпра об`єктів нерухомого майна шляхом їх відчуження на користь інших осіб, в тому числі нежитлового приміщення № АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23 жовтня 2003 року «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18 серпня 2003 року «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя».

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акта приймання-передачі від 18 серпня 2003 року. Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства. Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17 лютого 2004 року № 15-КВ затверджено нову редакцію статуту комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого виконкомом Дніпропетровської міської ради 25 лютого 2004 року, реєстраційна справа № 04052092Ю0040072. На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18 серпня 2003 року, рішення Дніпропетровської обласної ради від 23 жовтня 2003 року № 232-10/ХХІУ, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 08 травня 2013 року проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02 березня 2011 року об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема КЖЕП «Лівобережжя», передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю», що обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства, наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

Разом з тим, 06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради. Однак, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02 березня 2011 року КЖЕП «Лівобережжя» в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 у справі № 38/5005/6636/2012 комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О. М., яким всупереч вимог чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м, оформлених протоколом № 28 від 27 грудня 2012 року, та переможцем яких визначено компанію з обмеженою відповідальністю ««Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД».

На підставі протоколу № 28 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , 05 червня 2013 року між комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 780, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі.

Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м, оформлених протоколом №28 від 27 грудня 2012 року та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 780 від 05 червня 2013 року , зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н . В. та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» з відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м.

Вказане нерухоме майно компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 3278 від 30 липня 2013 року, у зв`язку з чим позивач просить витребувати від відповідача на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_1 загальною площею 58,1 кв. м.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

РішеннямАмур-Ниждньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року позов задоволено. Витребувано від ОСОБА_1 на користь територіальної громади в особі Дніпровської міської ради нежитлове приміщення АДРЕСА_1. Вирішено питання про судові витрати.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу, укладені на їх підставі. Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м, оформлених протоколом № 28 від 27 грудня 2012 року, та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 780 від 05 червня 2013 року, зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н . В. та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» з відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м. Оскільки спірне нерухоме майно вибуло з володіння Дніпровської міської ради поза її волею, суд вважає про наявність правових підстав для задоволення позову про витребування майна на підставі статті 388 ЦК України.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що на момент відчуження спірного нерухомого майна воно протиправно обліковувалось на балансі КЖЕП «Лівобережжя», отже, воля ліквідатора вказаного підприємства не може розглядатись як воля законного власника майна щодо його відчуження. Оскільки ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012, залишеною без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14 грудня 2016 року, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу спірного об`єкту нерухомості та визнано недійсним договір купівлі-продажу вказаного об`єкту, позивачем обрано спосіб захисту порушеного права територіальної громади м.Дніпра відповідно до норм діючого законодавства.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1)Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - просить скасувати судові рішення та відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Підстави касаційного оскарження обґрунтовано тим, що компанія з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» та ОСОБА_1 є добросовісними набувачами спірного майна, оскільки не знали і не могли знати про відсутність у ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» повноважень на відчуження цього майна. КЖЕП «Лівобережжя» є особою, якій територіальною громадою м. Дніпро як власником передано спірне майно у володіння, а ліквідатор цього підприємства виконував повноваження керівника. Спірне майно реалізовано з волі КЖЕП «Лівобережжя», тобто з волі особи, якій власник передав майно у володіння. Крім того, право на мирне володіння своїм майном гарантується Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

У поданому 23 квітня 2019 року доповненні до касаційної скарги ОСОБА_1 вказує на те, що справи у майнових спорах, передбачених пунктом 7 частини першої статті 12 ГПК України, розглядаються господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство.

Згідно зі статтею 398 ЦПК України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження. У разі доповнення чи зміни касаційної скарги особа, яка подала касаційну скаргу, повинна подати докази надсилання копій відповідних доповнень чи змін до касаційної скарги іншим учасникам справи; в іншому випадку суд не враховує такі доповнення чи зміни.

Враховуючи те, що касаційну скаргу на рішення Амур-Ниждньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 рокуподано 18 жовтня 2018 року, а доповнення до неї - 23 квітня 2019 року, тобто поза межами строку на касаційне оскарження, поновлення строку на звернення із доповненнями до касаційної скарги процесуальним законом не передбачено, зазначену заяву ОСОБА_1 про доповнення касаційної скарги необхідно повернути заявнику.

(2) Позиція позивача

У запереченні на касаційну скаргу прокурор зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до оспорення фактів, які вже встановлені ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012.

Згідно частини третьої статті З ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

(1) Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої й апеляційної

Інстанцій

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Суди установили, що рішенням Дніпропетровської обласної ради № 232-10/ХХІУ від 23 жовтня 2003 року «Про підвищення ефективності управління майном спільної власності територіальних громад області» в частині передачі обласних комунальних підприємств до власності територіальної громади м. Дніпропетровська, затверджено розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18 серпня 2003 року «Про передачу із спільної власності територіальних громад області до територіальної громади м. Дніпропетровська цілісного майнового комплексу обласного житлово-комунального підприємства «Лівобережжя».

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року «Про прийняття у комунальну власність територіальної громади міста обласних житлово-комунальних підприємств «Південне», «Центральний», «Лівобережжя», до комунальної власності прийнято житлово-комунальне підприємство «Лівобережжя» з майном, будівлями і спорудами, що перебували на його балансі, відповідно до акта приймання-передачі від 18 серпня 2003 року. Відповідно до підпункту 2.1 рішення Дніпропетровської міської ради № 11/13 від 19 листопада 2003 року комітету комунальної власності міської ради доручено внести зміни до установчих документів комунального підприємства відповідно до чинного законодавства. Наказом комітету комунальної власності міської ради від 17 лютого 2004 року № 15-КВ затверджено нову редакцію статуту комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради, перереєстрованого виконкомом Дніпропетровської міської ради 25 лютого 2004 року, реєстраційна справа № 04052092Ю0040072. На підставі розпорядження голови Дніпропетровської обласної ради № 159-р від 18 серпня 2003 року, рішення Дніпропетровської обласної ради від 23 жовтня 2003 року № 232-10/ХХІУ, відділом Дніпропетровського міського управління юстиції 15 травня 2013 року проведено державну реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення № АДРЕСА_1 .

Рішенням Дніпропетровської міської ради № 16/9 від 02 березня 2011 року об`єкти нерухомого майна з балансу комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, зокрема КЖЕП «Лівобережжя», передано на баланс КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю», що обґрунтовувалось реорганізацією комунальних житлово-експлуатаційних підприємств, необхідністю забезпечення ефективності управління комунальним майном та пов`язувалось з визначенням єдиного підприємства, наділеного повноваженнями з управління комунальним майном та корпоративними правами територіальної громади міста в особі КП «Бюро обліку майнових прав та діяльності з нерухомістю».

Разом з тим, 06 серпня 2012 року ухвалою господарського суду Дніпропетровської області відкрито провадження у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство комунального житлово-експлуатаційного підприємства «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради. Однак, на час відкриття провадження у справі про банкрутство рішення сесії Дніпропетровської міської ради №16/9 від 02 березня 2011 року КЖЕП «Лівобережжя» в повному обсязі виконано не було, внаслідок чого нерухоме майно обліковувалося на балансі підприємства за відсутності правових підстав.

Постановою господарського суду Дніпропетровської області від 14 серпня 2012 у справі № 38/5005/6636/2012 комунальне житлово-експлуатаційне підприємство «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру. Ліквідатором КЖЕП «Лівобережжя» призначено арбітражного керуючого Барановського О. М., яким всупереч вимог чинного законодавства та рішення Дніпропетровської міської ради з питань управління об`єктами комунальної власності, нежитлове приміщення АДРЕСА_1 з метою продажу було включено до ліквідаційної маси підприємства-банкрута, а в подальшому реалізовано шляхом проведення товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» торгів з продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м, оформлених протоколом № 28 від 27 грудня 2012 року, та переможцем яких визначено компанію з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД».

На підставі протоколу № 28 проведення біржових торгів з купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , 05 червня 2013 року між комунальним житлово-експлуатаційним підприємством «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м. Вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І.В. та зареєстровано в реєстрі за № 780, про що внесено відомості до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2016 року у справі № 38/5005/6636/2012 про банкрутство КЖЕП «Лівобережжя» Дніпропетровської міської ради задоволено скаргу прокуратури області на дії ліквідатора та визнано неправомірними його дії щодо включення до ліквідаційної маси банкрута ряду об`єктів нерухомого майна комунальної власності, продажу його з відкритих біржових торгів та визнано недійсними договори купівлі-продажу укладені на їх підставі.

Зокрема, рішенням суду визнано неправомірними дії ліквідатора КЖЕП «Лівобережжя» арбітражного керуючого Барановського О. В. щодо включення до ліквідаційної маси підприємства-банкрута нежитлового приміщення АДРЕСА_1 та продажу його з відкритих біржових торгів, визнано недійсними результати біржових торгів, проведених 27 грудня 2012 року товарною біржею «Регіональна універсальна біржа» з продажу нерухомого майна, а саме: нежитлового приміщення № АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м, оформлених протоколом №28 від 27 грудня 2012 року та визнано недійсним договір купівлі-продажу № 780 від 05 червня 2013 року , зареєстрований приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Мудрецькою І. В., укладений між ліквідатором-арбітражним керуючим Саричевою Н . В. та компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» з відчуження нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , загальною площею 58,1 кв. м.

Вказане нерухоме майно компанією з обмеженою відповідальністю «Емінтіа Ентерпрайзис ЛТД» відчужено на користь ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу № 3278 від 30 липня 2013 року.

Відповідно до статей 12, 15, 16, 20 ЦК України особа здійснює свої цивільні права, в тому числі право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права, на власний розсуд. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Згідно зі статтями 319, 321, 658 ЦК України власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд; право власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні; право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові.

Статтею 330 ЦК України передбачено, що якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Відповідно статті 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Отже, у разі якщо відчуження майна мало місце два і більше разів після укладення правочину, який в подальшому визнано недійсним, таке майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, як від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову на підставі частини першої статті 388 ЦК України.

Витребування майна від добросовісного набувача у такому випадку залежить від наявності волі на передачу цього майна у власника майна - відчужувача за першим договором у ланцюгу договорів.

Відповідно до частини п`ятої статті 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

Статтею 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що до виключної компетенції пленарного засідання міської ради відноситься прийняття рішень про передачу іншим органам окремих повноважень щодо управління майном, яке належить до комунальної власності відповідної територіальної громади, визначення меж цих повноважень та умов їх здійснення.

Частинами п`ятою, восьмою статті 60 цього Закону визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності; об`єкти комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб`єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.

Отже, виключні правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності належать органу місцевого самоврядування, яким у спірних правовідносинах є Дніпровська міська рада.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.

Відповідно до статей 22, 23 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції до внесення змін 19 січня 2013 року) у випадках, передбачених законом, господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру; з дня прийняття постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов`язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбаченому цим розділом. Статтею 26 Закону передбачено передачу певного майна боржника в комунальну власність місцевої громади.

Отже, законодавством про банкрутство не встановлюється порядок реалізації майна боржника виключно шляхом його продажу та не виключається можливість передачі майна боржника, в тому числі комунального підприємства, за наявності відповідного рішення місцевої ради, на баланс іншого комунального підприємства, зокрема, за рішенням суду про зобов`язання вчинити такі дії. Також, постанову суду першої інстанції про введення ліквідаційної процедури у справі про банкрутство не можна вважати судовим рішенням, на виконання якого безумовно здійснюється реалізація майна боржника, оскільки даним судовим актом вводиться особлива процедура банкрутства боржника, а сама реалізація майна боржника або передача майна, яке перебувало у нього на праві власності чи повного господарського відання, здійснюється з урахуванням положень законодавства, що регулює хід ліквідаційної процедури та інших особливостей правового статусу майна боржника, визначених спеціальними законами щодо різних категорій боржників.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

З урахуванням того, що у справі № 38/5005/6636/2012 встановлено факт недійсності договору купівлі-продажу з відчуження спірного нерухомого майна, що свідчить про вибуття спірного майна з володіння законного власника - територіальної громади міста з порушенням вимог чинного законодавства, та поза його волею, вказані обставини під час розгляду цієї справи не підлягають доказуванню.

Суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано прийняли до уваги преюдиційність фактів, встановлених у справі № 38/5005/6636/2012, та дійшли висновків про те, що спірне комунальне майно вибуло з власності територіальної громади міста Дніпропетровська поза волею громади, інтереси якої представляє Дніпропетровська міська рада, іншим шляхом (шляхом вчинення ліквідатором боржника у справі про банкрутство дій з перевищенням повноважень, про що є відповідна ухвала суду у справі про банкрутство).

Встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з власності Дніпропетровської міської ради поза волею власника іншим шляхом, що в свою чергу свідчить про наявність підстав для витребування вказаного майна у відповідача як добросовісного набувача в порядку частини першої статті 388 ЦК України, суди попередніх інстанцій дійшли правомірних висновків про задоволення позовних вимог прокурора у повному обсязі.

Аналогічні висновки щодо вирішення спірних правовідносин викладено у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарськогосуду від 29 березня 2018 рокуу справі № 904/10673/16та від 21 березня 2018 рокуу справі № 904/11074/16.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини (серед багатьох інших, рішення у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 07 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії (принципи), які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинне здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Критерій пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» - це наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар». Одним із елементів дотримання критерію пропорційності при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справах «Рисовський проти України» (рішення від 20 жовтня 2011 року, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» (рішення від 16 лютого 2017 року, заява № 43768/07), пов`язаних із земельними правовідносинами, ЄСПЛ, установивши порушення статті 1 Першого протоколу, зазначив про право добросовісного власника на відповідну компенсацію чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на землю.

Водночас висновки ЄСПЛ потрібно застосовувати не безумовно, а з урахуванням фактичних обставин справи, оскільки цей суд рекомендував оцінювати дії не тільки органів держави-відповідача, але і самого скаржника. Адже певні випадки порушень, на які особа посилається як на підставу для застосування статті 1 Першого протоколу, можуть бути пов`язані з протиправною поведінкою самого набувача майна.

У справі, яка розглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідачів критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом обставин справи.

(2) Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно із частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного та керуючись статтями 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

П О С Т А Н О В И В:

Заяву ОСОБА_1 про доповнення касаційної скарги повернути заявнику.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Амур-Ниждньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 07 травня 2018 року та постанову апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Сімоненко

А. А. Калараш

А. О. Лесько

Є. В. Петров

С. П. Штелик