Справа № 468/1801/23

2/468/192/24

БАШТАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД

56101 Миколаївська область м. Баштанка вул. Полтавська 43

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.03.2024 року Баштанський районний суд Миколаївської області в складі: головуючого - судді Муругова В.В., за участі секретаря - Серака С.Д., представника позивача Хандріги А.О., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Баштанка справу №468/1801/23 за позовом Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розподіл природного газу,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за розподіл природного газу. На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 та на 2021 рік річна замовлена потужність на об`єкт відповідача була визначена в розмірі 314 куб.м., на 2022 рік - 1035,72 куб.м., на 2023 рік - 1338 куб.м. Місячна вартість за послугу з розподілу природного газу за період: з 01.01.2022 року становить 206,11 грн., з 01.01.2023 року - 266,26 грн.

Відповідач не виконував свого обов`язку з внесення на рахунки позивача плати за розподіл природного газу, внаслідок чого станом на 30.06.2023 року у нього виникла заборгованість в сумі 7241,61 грн.

За зверненням АТ «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» Баштанським районним судом Миколаївської області 23.03.2023 року був виданий судовий наказ про стягнення заборгованості за розподіл природного газу.

10.04.2023 року судовий наказ скасований ухвалою Баштанського районного суду Миколаївської області.

У зв`язку з несплатою відповідачем суми заборгованості, позивач просив стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість в сумі 7241,61 грн.

Процесуальні дії у справі та заяви сторін:

Позов надійшов до суду 18.08.2023 року.

23.08.2023 року справа розподілена судді для розгляду.

15.09.2023 року відкрите провадження у справі та вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

09.11.2023 року вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін та судовий розгляд призначений на 31.01.2024 року.

31.01.2024 року у позивача витребувані додаткові докази та по справі оголошена перерва до 13.03.2024 року.

04.10.2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позову, оскільки між сторонами не був укладений договір про надання послуг з розподілу природного газу, а долучена позивачем до позовної заяви копія заяви-приєднання від імені відповідача є підробленою, за фактом чого розслідується кримінальне провадження. Наданий позивачем розрахунок заборгованості не підписаний бухгалтером. Також не підтверджені повноваження представника позивача, оскільки не долучені докази на підтвердження повноважень особи, яка таку довіреність від імені позивача підписала. Природний газ, який доставляється до будинку відповідача, неналежної якості. Відповідні постанови НКРЕКП, в тому числі і та, якою затверджений типовий договір розподілу природного газу, не зареєстровані в Міністерстві юстиції України та є неконституційними. Об`єкти газорозподільної мережі не передавались позивачу. Крім того Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» забороняє подавати подібні позови.

20.10.2023 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому позивач вказав, що як оператор ГРМ на території Миколаївської області здійснював розподіл природного газу до 01.10.2023 року. Між сторонами укладений договір розподілу природного газу відповідно до Кодексу ГРМ у зв`язку з документальним підтвердженням споживання відповідачем природного газу. Повноваження представника позивача підтверджені наданими по справі доказами. Послуги з розподілу природного газу відповідачу надаються у вигляді забезпечення цілодобового доступу до ГРМ, до якого фізично підключений об`єкт споживача. 01.07.2021 року відповідачу було припинене газопостачання шляхом встановлення блокуючого пристрою, але об`єкт відповідача залишився фізично підключеним до газорозподільних систем, тому відповідно до п. 8 глави 6 розділу VІ Кодексу ГРМ він не звільняється від обов`язку по сплаті за послуги з розподілу природного газу.

26.10.2023 року від відповідача надійшли заперечення, в яких відповідач наполіг на своїй позиції, викладеній у відзиві, щодо того, що не підтверджені повноваження представника позивача. Відповідач не підписував ані заяву-приєднання, ані акт про припинення газопостачання. Позивач не надав ліцензію на підтвердження права здійснення розподілу природного газу. Відповідач вважає, що положення ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» в частині того, що рішення регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України, суперечать ст. 117 Конституції України. Також при встановленні тарифів безпідставно застосовувалось приведення обсягів спожитого побутовими споживачами природного газу до стандартних умов.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та просив його задовольнити.

Відповідач при розгляді справи в суді заперечив проти задоволення позову.

Оскільки на вимогу ухвали суду від 31.01.2024 року позивач не надав суду оригінал заяви- приєднання до умов договору розподілу природного газу від імені ОСОБА_1 від 16.03.2016 року, копія якої була долучена позивачем до позовної заяви, та відповідач поставив під сумнів дійсне підписання ним такої заяви, крім того від позивача надійшла заява про виключення такого доказу, то відповідно до ч.11 ст. 83, ч.6 ст. 95 ЦПК України такий доказ судом до уваги не береться.

13.03.2024 року при вирішенні питання про можливість закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами судом без видалення до нарадчої кімнати відмовлено в задоволенні клопотання відповідача про об`єднання в одне провадження даної справи та справи №468/1722/20-ц за його заявою про скасування судового наказу, у зв`язку з тим, що, по-перше, відповідно до ст. 188 ЦПК України можуть бути об`єднані в одне провадження виключно справи позовного провадження та справа наказаного провадження, і справа позовного провадження в одне провадження не можуть бути об`єднані за будь-яких умов. По-друге, таке об`єднання можливе виключно до початку розгляду справи по суті. Крім того, оскільки заява боржника про скасування судового наказу не була повернута при її поданні, то ч.3 ст. 171 ЦПК України передбачає безальтернативне скасування такого судового наказу та вирішення відповідного спору в порядку позовного провадження, у зв`язку з цим, а також з врахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду даної справи суд зобов`язаний розглянути справу по суті на підставі наданих сторонами в передбаченому законом порядку та строки доказів.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши наявні у справі матеріали (копію судового наказу від 23.03.2023 року; копію ухвали про скасування судового наказу від 10.04.2023 року; витяги з особових рахунків відповідача; запити від 26.09.2023 року; копію повідомлення Баштанської міської ради від 02.10.2023 року; копію договору оренди землі №22S540-18663-19 від 11.12.2019 року; знімки екрану мобільного додатку; копію довідки ГК «Нафтогаз» №2929532-В від 21.09.2023 року; копію талону-повідомлення єдиного обліку №3322 від 22.09.2023 року; копію витягу з ЄРДР від 02.10.2023 року; знімок екрану особового рахунку № НОМЕР_1 ; акт про припинення газопостачання природного газу від 01.07.2021 року; копію повідомлення АТ «Миколаївгаз» від 29.09.2023 року; копію виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань; копію постанови НКРЕКП від 24.12.2019 року №3035; копію постанови НКРЕКП від 30.12.2020 року №2777; копію постанови НКРЕКП від 30.01.2021 року №128; копію постанови НКРЕКП від 22.12.2021 року №2762; копію запиту дізнавача СД Баштанського РВП ГУНП в Миколаївській області від 06.10.2023 року; запит від 22.12.2023 року; копію відповіді Міністерства енергетики України від 28.12.2023 року; запит від 09.01.2024 року; копію відповіді НКРЕКП від 23.01.2024 року; копію довідки ГК «Нафтогаз» №3291605-В від 29.01.2024 року; знімки екрану мобільного додатку; копію повідомлення Фонду державного майна України від 31.01.2024 року; витяги з особових рахунків відповідача), переглянувши та прослухавши долучені відповідачем до відзиву відеозаписи, звукозаписи та фотозображення, суд, розглянувши спір між сторонами в межах заявлених позовних вимог, приходить до висновку про необхідність задоволення позову.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є споживачем природного газу за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі постанови НКРЕКП від 29.06.2017 року №853 Публічне акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Миколаївгаз» (код ЄДРПОУ 05410263) отримало ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Миколаїв та Миколаївської області.

Відповідно до постанови НКРЕКП від 29.09.2023 року №1773 Акціонерному товариству «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (код ЄДРПОУ 05410263) з 01.10.2023 року зупинена дія ліцензія на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Миколаїв та Миколаївської області.

За такого у вказаний вище період позивач був оператором ГРМ, який був уповноважений надавати послуги з розподілу природного газу, в тому числі в домоволодіння ОСОБА_1 , який протягом вказаного вище періоду споживав природний газ.

АТ «Миколаївгаз» з 01.01.2020 року почало нараховувати ОСОБА_1 плату за розподіл природного газу.

На 2021 рік річна замовлена потужність на об`єкт відповідача була визначена в розмірі 314 куб.м., на 2022 рік - 1035,72 куб.м., на 2023 рік - 1338 куб.м. Місячна вартість за послугу з розподілу природного газу за період: з 01.01.2022 року була встановлена в розмірі 206,11 грн., з 01.01.2023 року - 266,26 грн.

Відповідач жодного разу не вносив плату за розподіл природного газу, внаслідок чого станом на 30.06.2023 року позивачем нарахована відповідачу заборгованість за розподіл природного газу в сумі 7241,61 грн.

Що стосується позиції відповідача щодо того, що позивачем не доведено, що він має право надавати відповідні послуги на об`єкт відповідача, з яким відповідач договір розподілу природного газу не укладав, то суд прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч.2 ст. 37 Закону України «Про ринок природного газу» оператор газорозподільної системи провадить діяльність з розподілу природного газу на підставі ліцензії, що видається Регулятором.

Натомість відповідно до наданого відповідачем повідомлення Міністерства енергетики України від 28.12.2023 року позивач на підставі постанови НКРЕКП від 29.06.2017 року №853 отримав ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території міста Миколаїв та Миколаївської області.

Відповідна постанова наявна у відкритому доступі на веб-сайті НКРЕКП.

За такого у відповідності до процитованих вище положень закону позивач мав право провадити діяльність з розподілу природного газу на території Миколаївської області до зупинення дії відповідної ліцензії 01.10.2023 року.

Що стосується позиції відповідача про відсутність між сторонами договірних відносин з приводу розподілу природного газу, то суд з такою позицією відповідача не погоджується у зв`язку з наступним.

Згідно з ч.1-2 ст. 40 Закону України «Про ринок природного газу» розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов`язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов`язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.

Відповідно до пункту 4 глави 1 розділу І Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу - правочин, укладений між оператором газорозподільної системи та споживачем (у тому числі побутовим споживачем) відповідно до вимог цього Кодексу, згідно з яким оператор газорозподільної системи забезпечує цілодобовий доступ об`єкта споживача до газорозподільної системи для можливості розподілу природного газу.

Доступ до газорозподільної системи - це право користування потужністю складової (об`єкта) газорозподільної системи в обсязі та на умовах, встановлених у договорі (технічній угоді) про надання відповідних послуг з оператором газорозподільної системи.

Споживач природного газу (споживач) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, об`єкти якої в установленому порядку підключені до/через ГРМ Оператора ГРМ, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, зокрема в якості сировини, а не для перепродажу.

Відповідно до пункту 3 глави 3 розділу І Кодексу газорозподільних систем для забезпечення цілодобового доступу до газорозподільної системи та можливості розподілу (переміщення) належного споживачу (суміжному суб`єкту ринку природного газу) природного газу ГРМ обов`язковою умовою є наявність фізичного підключення об`єкта споживача (суміжного суб`єкта ринку природного газу) до ГРМ.

Згідно з пунктом 1 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем здійснення відбору (споживання) природного газу споживачем за відсутності укладеного договору розподілу природного газу не допускається.

Відповідно до пунктів 3, 4 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем договір розподілу природного газу є публічним та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 ЦК України за формою Типового договору розподілу природного газу.

Оператор ГРМ зобов`язаний на головній сторінці свого веб-сайту, а також в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності, та власних центрах обслуговування споживачів розмістити редакцію договору розподілу природного газу та роз`яснення щодо укладення та приєднання споживача до договору розподілу природного газу.

Договір розподілу природного газу між Оператором ГРМ та споживачем укладається шляхом підписання заяви-приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу, що відповідає Типовому договору розподілу природного газу, розміщеному на офіційному веб-сайті Регулятора та Оператора ГРМ та/або в друкованих виданнях, що публікуються на території його ліцензованої діяльності з розподілу газу, і не потребує двостороннього підписання сторонами письмової форми договору.

Згідно з пунктом 7 глави 3 розділу VI Кодексу газорозподільних систем (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) фактом приєднання споживача до умов договору розподілу природного газу (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти договір розподілу природного газу, зокрема повернення підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка Оператора ГРМ та/або документально підтверджене споживання природного газу.

При цьому сам відповідач не оспорює того, що станом на 01.01.2020 року, коли позивач розпочав нарахування плати за розподіл природного газу, та в подальшому об`єкт відповідача був підключений до мереж оператора ГРМ та він здійснював споживання природного газу. Факт такого споживання додатково підтверджується наданими самим відповідачем відомостями про збільшення показів лічильника газу.

Таким чином навіть за відсутності підписаної відповідачем заяви-приєднання фактичним підключенням об`єкту відповідача до ГРМ та фактичним споживанням природного газу підтверджується факт приєднання відповідача до публічного договору розподілу природного газу, укладеного між позивачем та відповідачем.

Такі висновки суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 07.10.2021 року по справі №468/1649/20-ц.

Разом з тим відповідач оплат за послуги з розподілу природного газу не здійснював взагалі. Натомість розрахунок плати за розподіл природного газу здійснювався позивачем на підставі встановлених НКРЕКП тарифів, а відповідач власних розрахунків, які б спростовували розраховані позивачем суми не надавав та його позиція ґрунтується на безпідставності нарахування йому позивачем відповідної плати за розподіл природного газу, а не на неправильності розрахунку такої плати.

При цьому долучені позивачем відомості з особових рахунків споживача та зроблені на підставі них розрахунки, які виконані позивачем з відповідних спеціалізованих електронних баз надавачів послуг є належними та допустимими доказами в такій категорії справ, а постанова Верховного Суду від 30.01.2018 року по справі №161/16891/15-ц, на яку посилається відповідач, стосується спору, який випливає з кредитних правовідносин та не є подібним спору, який є предметом даного судового розгляду.

Суд не може погодитись з позицією відповідача щодо того, що положення ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» в частині того, що рішення регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України, суперечать ст. 117 Конституції України.

По-перше, ст. 117 Конституції України вказує на те, що нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

За такого, дане положення Конституції України вказує на те, що порядок реєстрації нормативно-правових актів визначених в ній органів має визначатись саме законом. Натомість відповідний закон не прийнятий.

Натомість відповідно до Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» НКРЕКП визначена даним законом регулятором у сферах енергетики та комунальних послуг. Та ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» визначено, що рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України.

Отже, Конституція України вказує на те, що саме законом має визначатись порядок реєстрації нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади, отже саме законом можуть встановлюватись і виключення з цього правила. Натомість процитованим вище законом закріплене таке виключення, при цьому, з врахуванням ієрархії нормативно-правових актів, закон має вищу юридичну силу в порівняні з указом Президента України, яким визначається порядок реєстрації нормативно-правових актів.

За такого, відповідні рішення НКРЕКП відповідно до закону не потребували реєстрації Міністерством юстиції України.

По-друге, процитоване вище положення ст. 117 Конституції України стосується саме нормативно-правових актів центральних органів виконавчої влади.

Натомість відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» (в редакції, яка діяла на час прийняття Кодексу газорозподільних систем, а також на час затвердження Типового договору розподілу природного газу) національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є постійно діючим незалежним державним колегіальним органом, метою діяльності якого є державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб`єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Таким чином, НКРЕКП на час прийняття Кодексу газорозподільних систем, а також на час затвердження Типового договору розподілу природного газу не мала статусу центрального органу виконавчої влади.

По-третє, набуття нормативно-правовим актом чинності, в першу чергу, пов`язується з його оприлюдненням, оскільки відповідно до ст. 57 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов`язки громадян, не доведені до відома населення у порядку, встановленому законом, є нечинними.

Натомість Кодекс газорозподільних систем був належним чином оприлюднений, також оприлюднені інші нормативні акти НКРЕКП, які регулюють спірні правовідносини.

Крім того постанова НКРЕКП від 30.09.2015 року №2498 про затвердження Типового договору розподілу природного газу була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06.11.2015 року.

За комплексу описаного вище відсутні підстави для висновку про те, що відповідні акти НКРЕКП, в тому числі і Кодекс газорозподільних систем, а також постанова про затвердження Типового договору розподілу природного газу не набули чинності, також відсутні підстави для застосування до них чи до положень ч. 6 ст. 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» процедури визначеної ч.6 ст. 10 ЦПК України.

Що стосується позиції відповідача щодо того, що Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» забороняє подавати подібні позови, то суд вважає її необґрунтованою у зв`язку з наступним.

Відповідно до ч.2 ст.1 Закон України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, постачальнику природного газу забороняється здійснювати будь-які дії щодо примусу побутового споживача до оплати заборгованості (у тому числі включати заборгованість у рахунок на оплату, подавати судові позови, проводити стягнення заборгованості у примусовому порядку, вчиняти заходи з припинення газопостачання у зв`язку з наявністю заборгованості тощо), яка врегульовується відповідно до абзацу другого частини третьої статті 2 цього Закону.

Аналіз даної норми закону вказує на те, що, по-перше, відповідна заборона стосується позовів постачальника природного газу, а не оператора ГРМ, отже стосується заборгованості за спожитий природний газ, а не за розподіл природного газу. По-друге, така заборона стосується не всієї заборгованості, а тієї, яка визначена в абзаці другому частини третьої ст. 2 вказаного закону.

Отже визначена в Законі України «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування» не поширюється на спірні правовідносини.

Що стосується позиції відповідача щодо того, що не підтверджені повноваження представника позивача, який подав позов та представляє інтереси позивача в суді, оскільки не долучені докази на підтвердження повноважень особи, яка таку довіреність від імені позивача підписала, то суд також з такою позицією відповідача не погоджується у зв`язку з наступним.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

Згідно зі ст. 62 ЦПК України повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені довіреністю фізичної або юридичної особи. Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (кваліфікованим електронним підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.

Відповідно до ст. 97 ЦК України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу. Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів. Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядова рада такого підприємства (у разі її утворення) призначає (обирає) виконавчий орган (одноосібний чи колегіальний) підприємства, який є підзвітним власнику, його уповноваженому органу чи наглядовій раді (у разі її утворення). Керівник підприємства (одноосібний виконавчий орган), головний бухгалтер, голова та члени наглядової ради (у разі її утворення), голова та члени колегіального виконавчого органу підприємства є посадовими особами такого підприємства. Статутом підприємства посадовими особами підприємства можуть бути визнані й інші особи. Посадові особи підприємства мають обов`язки перед підприємством, передбачені законом, зокрема щодо належного, добросовісного та ефективного управління підприємством (фідуціарні обов`язки).

Таким чином голова правління товариства як його керівник відповідно до закону має право представляти таке товариство в суді та видавати довіреності на це іншим особам як представникам.

При цьому всі долучені представником позивача до справи довіреності видані головою правління або особою, яка виконує його обов`язки, тобто особою, яка в силу закону уповноважена представляти товариство в суді і такого факту достатньо для висновку про підтвердження повноважень представника на пред`явлення позову та представлення інтересів товариства в суді. Натомість положення ЦПК України не передбачають можливості суду перевіряти повноваження чи законність набуття прав власне керівником товариства, та суд в межах розгляду приватного цивільно-правового спору за позовом оператора ГРМ до споживача не має повноважень оцінювати корпоративні правовідносини в середині товариства.

Таким чином надані представником позивача довіреності в сукупності зі свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю належним чином підтверджують повноваження представника позивача.

Крім того ненадання позивачем доказів щодо підстав набуття у своє володіння об`єктів газорозподільної мережі не спростовує того, що позивач, як вказано вище, у відповідності до положень нормативно-правових актів був визначений як оператор ГРМ в межах Миколаївської області і такі обставини не входять до предмету доказування у цивільному приватно-правовому спорі між оператором ГРМ та споживачем про стягнення заборгованості за послуги з розподілу природного газу.

Виходячи із практики ЄСПЛ, яка відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами при розгляді справ та є джерелом права, суд не вбачає підстав для надання відповіді на кожен аргумент сторін по справі. Так, згідно з позицією ЄСПЛ, викладеною у п. 58 Рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.05.2011 року «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя».

За такого, суд вважає, що ним достатньо та належним чином обґрунтовані підстави прийняття рішення та наведені відповідні мотиви, у зв`язку з чим суд не вбачає підстав для надання більш детальної відповіді на кожен аргумент сторін.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку, що між сторонами на підставі документально підтвердженого споживання відповідачем природного газу виникли договірні правовідносини з приводу надання послуг з розподілу природного газу, відповідні послуги позивачем фактично надавались, але відповідач оплату таких послуг не здійснював взагалі.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За такого, відповідач мав сплатити позивачу 7241,61 грн. заборгованості за розподіл природного газу.

Аналізуючи надані докази в їх сукупності, суд вважає доведеними та обґрунтованими вимоги позивача, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з тим, що позов підлягає задоволенню, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору в загальному розмірі 2684 грн, з яких 2415,60 грн за подання позову та 268,40 грн за подачу заяви про видачу судового наказу по справі №468/534/23-ц.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 12; 13; 81; 264; 265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за розподіл природного газу задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» 7241 (сім тисяч двісті сорок одну) гривню 61 копійку в рахунок погашення заборгованості за розподіл природного газу.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) гривні в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана Миколаївському апеляційному суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України відомості про учасників розгляду:

Позивач: Акціонерне товариство «Оператор газорозподільної системи «Миколаївгаз» (вул. Погранична, 159 м. Миколаїв, код ЄДРПОУ 05410263);

Відповідач: ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ).

Повне судове рішення складене 18.03.2024 року.

суддя: