ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/821/38/19

Уманський міськрайонний суд Черкаської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2019 року м. Черкаси :

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Єльцова В.О.

суддів Бородійчука В.Г.

Нерушак Л.В.

за участю секретаря Торопенко Н.М.

учасники справи:

заявник: старший державний виконавець Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області у Черкаській області Кравченко М.В.

заінтересована особа (боржник) ОСОБА_1

заінтересована особа (стягувач) ОСОБА_2

представник заінтересованої особи (стягувача) - адвокат Волошин Юліан Ігорович

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, до якої приєднався представник ОСОБА_2 - адвокат Волошин Юліан Ігорович, на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року у справі за поданням старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Кравченка М.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України у зв`язку з невиконанням покладених на неї рішенням суду зобов`язань,-

в с т а н о в и в :

В травні 2019 року до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з поданням про тимчасове обмеження боржника ОСОБА_1 у праві виїзду за межі України у зв`язку з невиконанням покладених на нею зобов`язань, звернулась старший державний виконавець Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Кравченко М.В. В обґрунтування свого подання посилається на те, що на примусовому виконанні Уманського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області знаходиться виконавче провадження 58277598 з виконання виконавчого листа № 758/1717/18, виданого 29.12.2018 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП у розмірі 186131,95 грн. ОСОБА_1 на даний час ухиляється від виконання рішення суду, не вживаючи заходів щодо його виконання.

Посилаючись на ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» в поданні ставиться питання про винесення судом ухвали про тимчасове обмеження у праві виїзду за кордон без вилучення паспортного документа ОСОБА_1 до виконання, покладених на нею рішенням суду зобов`язань.

Державним виконавцем на підставі ст.ст. 3, 4, 24-26 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню вказаного виконавчого документу та зобов`язано боржника подати декларацію про доходи та майно, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження. Однак рішення боржником на даний час не виконано, декларацію не надано, будь - яких дій щодо виконання виконавчого документу не здійснено. Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації, наданої на запит з Реєстру речових прав на нерухоме майно, майно належне боржнику на праві власності відсутнє.

З метою забезпечення виконання рішення суду державним виконавцем винесено постанову про арешт майна боржника та в Державні реєстри внесені відповідні обтяження.

На запит виконавця Державною прикордонною службою України листом від 01.04.2019 року повідомлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , неодноразово перетинала державний кордон України.

ОСОБА_1 має паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2 .

Отже, боржником рішення не виконано не було, що призвело до вжиття відносно нього вищевказаних заходів примусового виконання.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року в задоволенні подання відмовлено.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що при звернення до суду із поданням державним виконавцем не було надано доказів на підтвердження умисного ухилення боржника від виконання рішення суду, тоді як сам по собі факт невиконання покладених на боржника зобов`язань не може бути підставою для обмеження особи у праві виїзду за межі України. подання про тимчасове обмеження права особи на виїзд за межі України має містити обґрунтування ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань, що в поданні державного виконавця відсутнє.

В червні 2019 року Уманським відділом ДВС ГТУЮ у Черкаській області подано апеляційну скаргу, посилаючись на незаконність та необґрунтованість Ухвали Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року, такої, що винесена з порушенням норм Закону України «Про виконавче провадження», просить вищевказану ухвалу скасувати та ухвалити нове рішення, яким подання державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби ГТУ у Черкаській області про тимчасове обмеження у справі виїзду за межі України боржника ОСОБА_1 задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не вірно встановлені всі обставини та відмова у задоволенні подання державного виконавця містить посилання на формальні причини.

Зазначає, що твердження суду 1 інстанції щодо того, що державним виконавцем не було надано доказів на підтвердження умисного ухилення боржника від виконання рішення суду суперечить нормам Закону України «Про виконавче провадження», так як чи не є вже доказом ухилення боржника від виконання рішення суду звернення стягувача з виконавчим документом до виконання до відділу ДВС.

В липні 2019 року адвокатом Волошиним Юліаном Ігоровичем, який діє в інтересах ОСОБА_2 , подано заяву про приєднання до апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 363 ЦПК України.

Заява мотивована тим, що дана справа стосується інтересів його клієнта, а саме, дій, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення про стягнення збитку, завданого боржником ОСОБА_1 .

Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 12 серпня 2019 року заяву представника ОСОБА_2 - адвоката Волошина Юліана Ігоровича про приєднання до апеляційної скарги у справі №705/2550/19 на ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року задоволено.

Колегія суддів Черкаського апеляційного суду, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, до якої приєднався представник ОСОБА_2 - адвокат Волошин Юліан Ігорович, та матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду 1 інстанції відповідає.

Так, статтею 33 Конституції України встановлено, що кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Відповідно до ст. 2 Протоколу 4 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і порядок розв`язання спорів у цій сфері визначаються Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України».

Даним Законом встановлено вичерпний перелік підстав для тимчасового обмеження громадян України у праві виїзду за кордон.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон у випадках, якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (посадової особи) - до виконання зобов`язань.

Як випливає з аналізу наведених положень закону, підставою обмеження особи у праві виїзду за межі України є не лише наявність невиконаних зобов`язань, покладених на фізичну особу судовим рішенням, а винна поведінка боржника, яка полягає в ухиленні останнього від виконання таких зобов`язань.

Порядок виконання рішень судів та рішень інших органів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

П. 19 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює, що державний виконавець в процесі здійснення виконавчого провадження має право, у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Відповідно до ст. 441 ЦПК України, тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Аналізуючи положення ст. 441 ЦПК України у взаємозв`язку з положеннями статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» та положеннями Закону України «Про виконавче провадження», слід дійти висновку, що підставою для встановлення особі тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України є встановлення судом, який розглядає подання державного виконавця, факту умисного ухилення боржника від виконання своїх майнових зобов`язань перед стягувачем. Тобто, якщо боржник, який має можливість, свідомо ухиляється від покладеного на нього судом обов`язку.

Під ухиленням від виконання зобов`язання слід розуміти такі дії чи бездіяльність з боку боржника, які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні ним рішення суду, за наявності при цьому можливостей вчинити дії в порядку його виконання та за відсутності об`єктивних обставин, які перешкоджають виконанню.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі (ч.5 ст. 81 ЦПК України).

З матеріалів справи вбачається, що на виконанні Уманського МВ ДВС Головного територіального управління юстиції у Черкаській області знаходиться виконавче провадження 58277598 з виконання виконавчого листа № 758/1717/18, виданого 29.12.2018 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП у розмірі 186131,95 грн.

Державним виконавцем 05.02.2019 року винесено постанову про відкриття виконавчого провадження та постанову про арешт майна боржника від 05.02.2019 року, які ОСОБА_1 отримала, що підтверджується написаною нею заявою від 06.03.2018 року. За результатами перевірки майнового стану боржника встановлено, що рухомого та нерухомого майна, належного боржнику на праві власності, не виявлено.

Відповідно до інформації, наданої відділом державної реєстрації ОСОБА_1 зареєстрована по АДРЕСА_1 . Боржник ОСОБА_1 , подала державному виконавцю заяву, в якій зазначила місце свого фактичного проживання: АДРЕСА_2 . Проте, відповідно до Акта державного виконавця Дарницького районного відділу ДВС м. Київ від 10.04.2019 року, в результаті виходу за вказаною адресою в м. Київ з метою встановлення місця проживання боржника ОСОБА_1 , дверей ніхто не відчинив.

Однак, безспірні докази щодо умисного ухилення ОСОБА_1 від виконання обов`язку по сплаті заборгованості в матеріалах справи відсутні.

Старшим державним виконавцем Уманського міського відділу ДВС ГТУЮ у Черкаській області Кравченко М.В. не надано доказів, що ним були проведені всі можливі заходи з примусового виконання виконавчого листа №758/1717/18, передбачені Законом України «Про виконавче провадження».

Обмеження у праві виїзду за межі України є крайнім заходом щодо виконання рішення суду.

Враховуючи викладене, суд 1 інстанції вірно дійшов висновку про те, що при зверненні до суду із поданням державним виконавцем не було надано доказів на підтвердження умисного ухилення боржника від виконання рішення суду, тоді як сам факт невиконання покладених на боржника зобов`язань не може бути підставою для обмеження особи у праві виїзду за межі України.

А отже, доводи апелянта щодо невірного встановлення всіх обставин справи судом 1 інстанції є необґрунтованими.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

З урахуванням наведеного вище та встановлених обставин щодо даної справи, колегія суддів дійшла висновку, що подання старшого державного виконавця взагалі не містять висновків щодо ухилення ОСОБА_1 від виконання зобов`язань, тобто умисних винних дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язань, за умови об`єктивної спроможності виконувати зобов`язання, відсутності перешкод для цього.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

З урахуванням викладеного, ухвала Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року є законною, підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 382-384, 441 ЦПК України, Черкаський апеляційний суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області, до якої приєднався представник ОСОБА_2 - адвокат Волошин Юліан Ігорович, - залишити без задоволення.

Ухвалу Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 04 червня 2019 року у справі за поданням старшого державного виконавця Уманського міського відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Черкаській області Кравченка М.В. про тимчасове обмеження у праві виїзду боржника ОСОБА_1 за межі України у зв`язку з невиконанням покладених на неї рішенням суду зобов`язань, - залишити без змін.

Постанова оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено 10 вересня 2019 року.

Головуючий

Судді