Лугинський районний суд Житомирської області

Справа № 281/376/17

Провадження по справі 2/281/7/19

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2019 року                                                смт. Лугини

Лугинський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді         Нечуй Б.П.,

з участю секретаря

судового засідання         Кравчук К.П.,

за участі

позивача (відповідача

за зустрічним позовом) ОСОБА_1 ,

відповідача (позивача за зустрічним

позовом)         ОСОБА_2

представника позивача

(представника відповідача

за зустрічним позовом) ОСОБА_3 ,

представника відповідача

(представника позивача за зустрічним

позовом) ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Лугини цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою та стягнення понесених судових витрат, в якому, з урахуванням змінених позовних вимог, прийнятих судом під час розгляду справи, просив визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташовано житловий будинок під номером АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 слідуючим чином: земельну ділянку, що розташована за вказаною адресою площею 371,5 кв.м. надати в користування йому згідно висновку судової земельно-технічної експертизи (додаток №6, схема №4), а земельну ділянку площею 371,5 кв.м. надати ОСОБА_2 ; припинити право власності ОСОБА_2 на гараж 12 кв.м. та туалет 1,7 кв.м., що розташовані за вказаною адресою; стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати в сумі 9700 грн.

Зазначені вимоги позивача, які ним та його представником підтримані в судовому засіданні, обґрунтовуються посиланням на те, що 27 січня 2010 року рішенням апеляційного суду Житомирської області змінено рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 21 травня 2009 року та виділено ОСОБА_2 на праві особистої власності 58/100 ідеальних частин будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , що складається із приміщень вказаних у судовому рішенні.

Цим же рішенням виділено йому на праві особистої власності 42/100 ідеальних частин будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , що складається із приміщень вказаних також у судовому рішенні.

27 липня 2013 року рішенням №588 Лугинської селищної ради ОСОБА_2 . залишили юридичну адресу розташування житлового будинку, як Ломоносова АДРЕСА_1 , а належну йому частину житлового будинку присвоєно адресу як розташовану по АДРЕСА_1 .

14 березня 2017 року в секторі державної реєстрації Лугинської РДА він одержав витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на 42/100 частин житлового будинку по АДРЕСА_1 .

В даний час він вирішив безоплатно приватизувати земельну ділянку, яка знаходиться під його 42/100 частинами житлового будинку для її цільового використання, тобто для обслуговування житлового будинку.

Разом із тим, без визначення меж та розміру земельної ділянки він не може реалізувати своє право на безоплатну приватизацію землі, яка знаходиться під його 42/100 частинами житлового будинку та яка необхідна йому для обслуговування будинку.

Однак, позивач і відповідач не можуть дійти згоди з приводу встановлення порядку користування спірною земельною ділянкою.

Згідно висновку експертизи (додаток №6, схема 4) передбачено варіант користування земельною ділянкою площею 0,0743 га по АДРЕСА_2 між двома співвласниками в рівних (1/2) частках з урахуванням виділу об`єктів нерухомості на ній.

Зокрема ділянка площею 371,5 кв.м. пропонується виділити йому, а земельну ділянку площею 371,5 кв.м. пропонується надати ОСОБА_2 ; за гараж 12 кв.м. та туалет 1,7 кв.м. , що виділені ОСОБА_2 , йому ( ОСОБА_1 ) пропонується сплатити грошову компенсацію власниці у сумі 8564 грн.

Саме цей варіант порядку користування земельною ділянкою, на думку позивача та його представника, є найбільш сприятливий для сторін.

Відповідач ( позивач за зустрічним позовом) ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, просили відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування ділянкою, погодженого співвласниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого в установленому законом порядку.

Якщо суд з`ясує, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування ділянкою немає, то суд установлює такий порядок із дотриманням часток кожного співвласника в нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Порядок користування земельною ділянкою між сторонами не визначено.

Крім того, між нею ( ОСОБА_2 ) та позивачем не погоджувалися межі спірної земельної ділянки та, як співвласники житлового будинку, вони хоча подавали заяви на виготовлення технічної документації із землеустрою, щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, та отримали такі дозволи відповідно до рішень сесій Лугинської селищної ради, але на даний час, відповідного оформлення та присвоєння кадастрового номеру такій земельній ділянці, як того вимагають положення Закону України «Про державний земельний кадастр» - ні у неї, ні у позивача немає. Видані селищною радою рішення не є правовстановлюючим документом, не підтверджують право користування земельною ділянкою та містять лише орієнтовні розміри.

Також підстав припинення права власності, зазначених в ст.346 ЦК України та ст. 55 Закону України «Про власність» на даний час немає.

В свою чергу ОСОБА_2 звернулась до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою, в якому просила визначити порядок користування земельною ділянкою на якій розташовано житловий будинок під номером АДРЕСА_2 встановивши такий варіант, який би не порушував її права власності на користування 58/100 ідеальних частин будинку, що складається із приміщень, згідно витягу про реєстрацію права власності інд. № НОМЕР_1 від 19.04.2013 року, з урахуванням її можливості для обслуговування належних мені приміщень, а ОСОБА_1 – враховуючи його частку в спільній власності в розмірі 42/100 ідеальних частин; судові витрати покласти на відповідача ОСОБА_1 .

В судовому засіданні ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 зустрічні позовні вимоги до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою підтримали та просили їх задовольнити.

ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_3 в судовому засіданні зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою не визнали, просили відмовити в їх задоволенні.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, та дослідивши інші докази по справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 Конституції держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції).

Також право власності захищається Першим Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 року, який ратифіковано Законом N 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) від 17.07.1997 року.

Відповідно до статей 48—50 Закону України “Про власність” володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним або третейським судом. Власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків. Власник має право вимагати повернення (віндикації) свого майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 Земельного кодексу України.

Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.

Частина четверта статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

На даний час, ч.4 Земельного кодексу України вказує на те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право власності на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

При встановленні порядку користування ділянкою, яка перебуває в спільній частковій власності, суд на підставі будівельно-технічної експертизи забезпечує кожному зі співвласників вільне користування належним йому майном.

Таку позицію Верховний Суд України виклав у постанові від 15.05.2017 року.

Розглянувши справу №6-841цс16, ВСУ зауважив, що при застосуванні положень ст.120 в поєднанні з нормою ст.125 Земельного кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості в установленому законом порядку право власності на ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на ній об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земля раніше набула ознак об`єкта права власності.

Разом з тим відповідно до ч.1 ст.319 Цивільного кодексу України «власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд». Одначе право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватися до майнових прав, зокрема до права користування земельною ділянкою. Тому останнє визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомості, розміщеної на цій ділянці, якщо іншого не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь-якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (ч.5 ст.319 ЦК України).

Отже, при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування ділянкою, погодженого співвласниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого в установленому законом порядку.

Якщо суд з`ясує, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування ділянкою немає, то суд установлює такий порядок із дотриманням часток кожного співвласника в нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Порядок користування земельною ділянкою між сторонами не визначено.

Також, на думку суду, позивач невірно трактує положення Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 ( v0002700-10 ) від 19.03.2010 року (далі – Постанова), зокрема абзацу 3 пункту 19, якими він аргументує свої позовні вимоги, де зазначено, що абзаци 1 і 2 цього пункту стосуються також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.

Оскільки, в абзаці першому п.19 даної Постанови вказано, що у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з`ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір`я тощо. Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної безпеки. В разі неможливості перенесення співвласником господарських будівель і насаджень на надану в його користування частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну грошову компенсацію.

В абзаці другому п.19 даної Постанови зазначено, що при пред`явленні вимог кожним з учасників спільної власності про встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне користування якими встановити неможливо.

Тобто, в розумінні наведених приписів, визначальним в даних спірних правовідносинах є не наявність самого «факту приватизації» земельної ділянки або відсутність такого факту, а визначальним є – саме право власності на будівлі і споруди, які розташовані на земельній ділянці.

В судовому засіданні ОСОБА_2 пропонувала ОСОБА_1 , щоб він відшкодував їй вартість гаража, що перебуває у її власності, але він на це – не погодився.

В той же час, в абзаці 3 пункту 21 даної Постанови конкретно зазначено, що якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої ( в даному випадку 42/100 ідеальних частин будинку в АДРЕСА_1 ).

Між сторонами не погоджувалися межі спірної земельної ділянки, як співвласниками житлового будинку, хоча вони подавали заяви на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі, та отримали такі дозволи відповідно до рішень сесій Лугинської селищної ради, але на даний час, відповідного оформлення та присвоєння кадастрового номеру такій земельній ділянці, як того вимагають положення Закону України «Про державний земельний кадастр» у сторін немає. Видані селищною радою рішення не є правовстановлюючим документом, не підтверджують право користування земельною ділянкою та містять лише орієнтовні розміри.

Тобто, позовні вимоги позивача, викладені у його уточненому позові, ґрунтуються на його припущеннях, що суперечить ч.6 ст.81 ЦПК України.

Положення про припинення права власності передбачені ст.346 Цивільного кодексу України та ст. 55 Закону України «Про власність».

Зокрема, в статті 346 Цивільного кодексу України «Підстави припинення права власності» зазначено, що:

1. Право власності припиняється у разі:

1) відчуження власником свого майна;

2) відмови власника від права власності;

3) припинення права власності на майно, яке за законом не може належати цій особі;

4) знищення майна;

5) викупу пам`яток історії та культури;

6) викупу земельної ділянки у зв`язку із суспільною необхідністю;

7) викупу нерухомого майна у зв`язку з викупом з метою суспільної необхідності земельної ділянки, на якій воно розміщене;

8) звернення стягнення на майно за зобов`язаннями власника;

9) реквізиції;

10) конфіскації;

11) припинення юридичної особи чи смерті власника.

2. Право власності може бути припинене в інших випадках, встановлених законом.

У п. 1 Постанови № 5 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» вказується, що відповідно до статті 41 Конституції України та пункту 2 частини першої статті 3, статті 321 ЦК (стаття 321 ЦК України в новій редакції від 15.12.2017 року) ніхто не може бути позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, встановлених Конституцією та законом. Ураховуючи, що згідно зі статтею 92 Конституції України правовий режим власності визначається виключно законами України, то інші нормативно-правові акти, які обмежують права власника і не мають ознак закону, не підлягають застосуванню.

Частина 3 ст.321 Цивільного кодексу України вказує, що примусове відчуження об`єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених ч.2 ст.353 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про правомірність позовних вимог позивача, до позовної заяви не додано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в задоволенні позову необхідно відмовити.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою, то суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

В судовому засіданні встановлено, що 27 січня 2010 року рішенням Апеляційного суду Житомирської області, яке вступило в законну силу, змінено рішення Лугинського районного суду Житомирської області від 21 травня 2009 року та виділено ОСОБА_2 на праві особистої власності 58/100 ідеальних частин будинку, розташованого в АДРЕСА_1 , що складається із приміщень вказаних в судовому рішенні.

Цим же рішенням, ОСОБА_1 , виділено на праві особистої власності 42/100 ідеальних частин будинку, розташованого у АДРЕСА_1 , що складається також із приміщень вказаних у судовому рішенні.

Рішенням Лугинської селищної ради №588 від 27 липня 2013 року, ОСОБА_2 залишено юридичну адресу розташування житлового будинку по АДРЕСА_1 , а ОСОБА_1 , згідно належної йому частини житлового будинку, присвоєно адресу розташування зазначеної частини будинку по АДРЕСА_1 .

19 квітня 2013 року реєстраційною службою Лугинського районного управління юстиції Житомирської області Бовсуновській М.І. було надано витяг з інд. №2673388 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на 58/100 ідеальних частин будинку в АДРЕСА_1 .

6 червня 2013 року рішенням Лугинської селищної ради Житомирської області шостого скликання №569 ( із змінами внесеними рішенням за №104 від 17 травня 2017 року, п`ятою сесією сьомого скликання Лугинської селищної ради) Бовсуновській М.І. було надано дозвіл на виготовлення технічної документації землеустрою, щодо встановлення меж ділянки в натурі із розрахунку 58/100 частини ділянки поділеного домоволодіння.

ОСОБА_1 14 березня 2017 року також отримав такий витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на 42/100 ідеальних частин будинку в АДРЕСА_1 ».

8 травня 2018 року, ОСОБА_1 подав до Лугинського районного суду уточнену позовну заяву у справі №281/376/17, де просить визначити порядок користування земельною ділянкою, на якій розташовано житловий будинок в АДРЕСА_3 НОМЕР_2 і 21 «А», згідно висновку судової земельно-технічної експертизи, в тому варіанті, який він для себе обрав, а також хоче стягнути з ОСОБА_2 судові витрати, які він поніс та припинити право власності на частину майна, яке перебуває у володінні останньої згідно чинного законодавства, тобто позбавити її права власності на таке майно.

Самостійно визначити порядок користування земельною ділянкою сторони не можуть.

Відповідно до ст. 13 Конституції держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності (ст. 41 Конституції).

Також право власності захищається Першим Протокол до Конвенції про захист прав і основних свобод людини від 20.03.1952 року , який ратифіковано Законом N 475/97-ВР ( 475/97-ВР ) від 17 липня 1997 року.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Частиною першою статті 356 Цивільного кодексу України передбачено, що власність двох чи більше осіб з визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до статей 364, 367 Цивільного кодексу України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог статті 183 цього Кодексу.

Аналогічне положення закріплено в частині третій статті 88 Земельного кодексу України.

Частиною першою цієї статті передбачено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а у разі недосягнення згоди – у судовому порядку.

Частина четверта статті 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачала, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди.

На даний час, ч.4 Земельного кодексу України вказує на те, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право власності на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Аналіз змісту норм статті 120 Земельного кодексу України дає підстави для висновку про однакову спрямованість її положень щодо переходу прав на земельну ділянку при виникненні права власності на будівлю та споруди, на якій вони розміщені.

Зазначені норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства, відносин при переході прав на земельну ділянку в разі набуття права власності на нерухомість.

Таким чином, за загальним правилом, закріпленим у частині четвертій статті 120 Земельного кодексу України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди стає власником відповідної частини земельної ділянки.

При цьому при застосуванні положень статті 120 Земельного кодексу України в поєднанні з нормою статті 125 цього Кодексу слід виходити з того, що в разі переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку в набувача нерухомості виникає одночасно з виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 318 Цивільного кодексу України кожен власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Однак право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Зазначені положення щодо користування власністю цілком повинні застосовуватись до майнових прав на майно (зокрема до права користування земельною ділянкою).

Відтак право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п`ята статті 319 ЦК України).

Наведені вище аргументи, приймалися до уваги Верховним Судом України у справі №6-841цс16 та викладені в постанові та правовій позиції Суду від 15.05.2017 року, де вказано, що при вирішенні спору, визначаючи варіанти користування земельною ділянкою, суд повинен виходити з розміру часток кожного зі співвласників на нерухоме майно, наявності порядку користування земельною ділянкою, погодженого власниками або визначеного на підставі відповідного договору, оформленого у встановленому законом порядку. Якщо суд установить, що співвласники визначили порядок користування й розпорядження земельною ділянкою, для зміни якого підстав немає, він ухвалює рішення про встановлення саме такого порядку. Якщо ж погодженого або встановленого порядку користування земельною ділянкою немає, то суд установлює порядок користування земельною ділянкою з дотриманням часток кожного співвласника у нерухомому майні та забезпеченням вільного користування кожним зі співвласників належним йому майном.

Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, в тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, то при застосуванні статті 88 Земельного кодексу України при вирішенні спорів між ними самими, приймаються до уваги положення ч.4 даної статті про те, що учасник спільної часткової власності на земельну ділянку, має право на отримання в його володіння, користування частини спільної земельної ділянки, що відповідає розміру належної частки. Це правило стосується тих випадків, коли житловий будинок було поділено в натурі.

Відповідно до абзацу 3 пункту 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року « Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою Верховного Суду N 2 ( v0002700-10 ) від 19.03.2010 року якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості  будинку,  господарських  будівель  та  споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.

Аналізуючи норми ЦПК України , зокрема ч. 4 ст. 263 ЦПК України та підпункт 7 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України, можна зробити висновок, що законодавець хоча і не закріпив обов`язковість раніше прийнятих постанов ВС України, однак можливість відступу від них, надається лише суду касаційної інстанції - Верховному Суду.

Отже, при прийнятті рішення, щодо фактичного установлення порядку користування земельною ділянкою, на думку суду, оскільки згоди сторони в справі не дійшли, суд вважає за необхідне встановити такий варіант, який би не порушував права власності ОСОБА_2 на користування 58/100 ідеальних частин будинку, що складається із приміщень, згідно витягу про реєстрацію права власності інд. № НОМЕР_1 від 19 квітня 2013 року, з урахуванням можливості для обслуговування належних їй приміщень, а ОСОБА_1 – враховуючи його частку в спільній власності в розмірі 42/100 ідеальних частин.

Відповідно до вимог  ст.. 141 ЦПК України підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.

Керуючись ст..ст. 13, 41 Конституції України, ст.ст. 12, 13, 76-79, 81, , 141, 247, 263, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, ст.ст. 318, 319, 321, 356, 358, 377 Цивільного кодексу України, ст..ст. 78, 88, 118, 120,125 Земельного кодексу України, суд, –

у х в а л и в:

Відмовити в задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення порядку користування земельною ділянкою.

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визначення порядку користування земельною ділянкою задовольнити.

Встановити порядок користування ОСОБА_2 земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок з відповідними господарськими спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , за варіантом № 1-2 додатку № 1-2 ( варіант користування земельною ділянкою, плошею 0,0743 га по АДРЕСА_2 між двома користувачами: ОСОБА_2 (58/100 ід.ч.) та ОСОБА_1 (42/100 ід.ч.) з урахуванням прав власності на об`єкти нерухомості на ній) висновку судового експерта ОСОБА_5 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи від 27 березня 2019 року №844/03.19, виділивши позивачу за зустрічним позовом ОСОБА_2 земельні ділянки площею 431 кв.м. ( в т.ч. у спільному користуванні 3 кв.м.), а саме: земельну ділянку загальною площею 401,3 кв.м., що обмежена лініями А-Б-В-Г-Д-Е-И-Є- ОСОБА_6 -М- ОСОБА_7 -6-7-1-А; земельну ділянку загальною площею 25 кв.м., що обмежена лініями 2-Ю-П-С-2; земельну ділянку загальною площею1,7 кв.м., що представляє собою пляму забудови під спорудою туалету; а відповідачу за зустрічним позовом ОСОБА_1 земельну ділянку площею 309 кв.м. ( у т.ч. в спільному користуванні – 3 кв.м.), а саме: земельну ділянку загальною площею 309 кв.м., що обмежена лініями А-Б-В-Г-Д-Е-И-Й-К-Л-М-Н-6-5-4-3-Ю-П-С-А.

Залишити у спільному користуванні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 земельну ділянку загальною площею 6 кв.м. ( 3 кв.м. за ОСОБА_2 та 3 кв.м. за ОСОБА_1 ), що обмежена лініями И-зовнішня поверхня туалету- Й-К-Л-Є-И.

       Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені витрати по сплаті судового збору в розмірі 704 грн. 80 коп.

       На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного суду через Лугинський районний суд Житомирської області.

       Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. Якщо буде подано апеляційну скаргу, рішення, якщо його не буде скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Б. П. Нечуй