Дата документу 13.09.2019 Справа № 310/91/19

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний 310/91/19 Головуючий у 1-й інстанції: Морока С.М.

Провадження №22-ц/807/2937/19 Суддя-доповідач Подліянова Г.С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Подліянової Г.С.,

суддів: Кочеткової І.В.,

Гончар М.С.,

секретаря Бєлової А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал на рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - Бердянський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним договору купівлі-продажу,-

В С Т А Н О В И В:

У січні 2019 року ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» звернулося до Бердянського міськрайонного суду Запорізької області з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - Бердянський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна» про визнання недійсним договору купівлі-продажу.

Позовна заява обґрунтована тим, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі №2-815/11 від 01.06.2011 на користь ОСОБА_3 стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 168 697,62 грн.

Постановою Державного виконавця ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області від 21.07.2011 в межах виконавчого провадження №45276768 накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено його відчуження.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06.06.2012 у справі №2-2000/11 на користь ТОВ «Український промисловий банк» з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 1 222 368, 26 грн., за договором поруки від 01.09.2008 №50/Zпор-08.

12.10.2012 постановою державного виконавця ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області відкрито виконавче провадження №ВП 34687821 з виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 06.06.2012 у справі №2-2000/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрпромбанк» 1 222 368,26 грн.

За договором про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року №31-Л право вимоги за Кредитним договором №50/КВ-08 від 19 червня 2008 року та Договором іпотеки від 19.06.2008 перейшло ТОВ ІК ІФГ «Капітал», про що ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17.04.2014 за справою №2-2000/11 вирішено замінити позивача з ТОВ «Український промисловий банк» на ТОВ «ІК ІФ «Капітал».

Постановою державного виконавця ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області від 27.02.2015 року в межах виконавчого провадження № 45276768 накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено його відчуження.

Позивач також зазначає, що у власності ОСОБА_1 знаходиться квартира за адресою АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_1 належить 1/4 квартири, в якій він проживає.

Разом з іншими співвласниками ОСОБА_1 передав свою квартиру в іпотеку в «ОТП Банк» під отримання одним зі співвласників ОСОБА_5 кредиту в сумі 3 146 360 (три мільйони сто сорок шість тисяч триста шістдесят) грн. 74 коп., який сплачено не було, у зв`язку з чим, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.12.2018 за справою №2/310/1321/18 звернуто стягнення на неї шляхом примусового продажу.

01.04.2015 ОСОБА_1 звернувся до ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області з заявою, в якій вказав, що в квартирі, в якій він проживає, належне йому майно відсутнє, а все майно в квартирі належить ОСОБА_2 , яка є матір`ю його дружини та приклав копію договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року відповідно до якого Продавець - Товарна Біржа «Регіональний арбітраж» передає належний йому товар в додатку № 1 до договору у власність Покупцю ОСОБА_2 , а остання зобов`язується сплатити за нього його вартість у розмірі 22920 грн. Перехід права власності відбувається з моменту передачі товару.

Позивач вважає, що договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року, укладений між ОСОБА_2 і Товарною біржею «Регіональний арбітраж», є недійсним з наступних підстав:

Від імені Продавця договір укладено не уповноваженою особою.

Відповідно до Розділів «Преамбули договору» та «реквізити сторін» Договору купівлі-продажу від 29.12.2008року від імені продавця «Товарна біржа «Регіональний арбітраж» підписано директором ОСОБА_6 , але відповідно до даних статистики отриманих в Управління статистики Запорізької області, директором вказаного товариства з 2007 року до 2009 року була ОСОБА_7 , яка одночасно була учасником товариства з часткою 50% статутного фонду.

Іншим учасником з часткою 50% статутного фонду був ОСОБА_8 , який на теперішній час займає посаду заступника Бердянської районної адміністрації.

Товарна біржа «Регіональний арбітраж» в особі уповноваженого органу не виконувала оспорюваний договір (відсутній акт приймання-передачі предмету договору і отримання грошей за нього), та волевиявлення Продавця не відповідає умовам Договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року.

Крім того, Договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року вчинено без наміру створення правових наслідків.

Відповідно до балансу Товарна Біржа «Регіональний арбітраж» складеного 31.12.2008 (через два дні після оспорюваного договору) та підписаного директором ОСОБА_7 в 2008 році Товарна Біржа не володіла майном на суму Договору, укладеного з ОСОБА_2 - 22920 грн.

Відповідно до п.4.2 Договору купівлі-продажу від 29.12.2008 Покупець зобов`язаний сплатити за придбаний товар 20% попередньої оплати, що складає 4584 грн., але за звітом про фінансові результати за 2008 рік, підписаного директором ОСОБА_7 за весь рік Товарна біржа не отримала жодної гривні, що вказує на відсутність такого договору в реальному часі.

З урахуванням відсутності товару у власності продавця, відсутності волевиявлення продавця щодо його відчуження - продавець не мав наміру передати покупцю товар, а покупець не мав наміру сплатити за нього (відсутній доказ сплати покупцем за товар), у зв`язку з чим вказаний договір є фіктивним .

Таким чином, ОСОБА_1 знаючи про наявність щодо нього боргів на суму більш ніж 1000000 грн., з метою ухилення від примусового звернення на рухоме майно, яке знаходиться в квартирі за адресою : АДРЕСА_1 , створив завідомо недостовірний договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року та надав його ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької оласті, чим порушив право ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» та ОСОБА_3 на примусове виконання судових рішень щодо стягнення з ОСОБА_1 на їх користь боргу.

Виходячи з вищенаведеного посилаючись на положення ч. ч. 2, 3. ст. 203 ЦК України, ч. 1 ст. 215, ст. 234 ЦК України позивач просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року, укладений між Товарною біржою « Регіональний арбітраж» та ОСОБА_2 , покласти судові витрати на відповідачів.

Рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 липня 2019 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» подало апеляційну скаргу в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти наве рішення, яким визнати недійсним договір купівлі-продажу від 29.12.2008 року, укладений між ТОВ « Регіональний арбітраж» та ОСОБА_2 .

Узагальненими доводами апеляційної скаргит є те, що судом першої інстанції не вірно застосовані строки позовної давності відповідно до вимог ст.ст. 261, 267 ЦК України, а саме, скаржник зазначає, що лише наявність копіїї договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року в матеріалах виконавчого провадження не порушувало прав позивача, останньому стало відомо про порушення прав - недійсність та нікчемність договору купівлі- продажу від 29.12.2008 року в липні 2018 року, після ознайомлення з матеріалами справи № 2/310/1000/19, за документами Управління статистики у Запорізькій області, за якими Продавець за Договором купівлі-продажу від 29.12.2008 року Товарна біржа Регіональний арбітраж ніколи не було власником рухомого майна зазначеного в додатку № 1 до договору, уповноважена особа Продавця не відчужувала вказане майно та Продавець не отримував гроші за нього. Крім того, про порушення прав Позивача стало відомо з пояснення Відповідача ОСОБА_2 наданих нею до суду та до ВДВС Бердянського РУЮ в липні 2019 року.

Таким чином, до липня 2018 року позивач не міг знати про порушення свого права на звернення стягнення на майно ОСОБА_1 , у зв`язку з чим, право на звернення до суду із позовною заявою з`явилось у позивача в 2018 році, відповідно строк позовної давності визначений за ч. 1 ст. 257 ЦК України не пропущено..

Також вказує, що у зв`язку із тим, що стороною Договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року є ОСОБА_2 та Товарна біржа Регіональний Арбітраж, яка ліквідована, то належним відповідачем у справі є лише ОСОБА_2 , а ОСОБА_1 повинен бути залучений до справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет позову на стороні Відповідача. Отже, заяву про застосування спливу позовної давності подано неналежною особою.

Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , зазначає, що під час розгляду справи судом першої інстанції надано належну правову оцінку правовідносинам, що склалися між сторонами у справі, з' ясовано їх правову природу та як наслідок винесено обґрунтоване та законне рішення, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими. В зв`язку з наведеним, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанціїъ без змін.

Учасники справи - ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи - Бердянський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, ОСОБА_3 Товариство з обмеженою відповідальністю «ОТП Факторинг Україна», будучи належним чином повідомлеими про час та місце розгляду справи ( а. с. 148-151 ) до апеляційного суду у судове засідання призначене на 11 вересня 2019 року не з`явились, про пичини неявки суд не повідомили.

Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додаково поданими доказами та перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вказаним вимогам закону рішення суду першої інстанції відповідає.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки позивачем пропущено строки позовної давності, про що в суді першої інстанції було подано відповідну заяву. При цьому суд також прийшов до висновку, що договір купівлі-продажу рухомого майна від 29.12.2008 року вчинений з порушенням норм діючого законодавства, та при їх укладенні сторонами не дотримано вимог, встановлених статтями 203, 215, 234 ЦК України. ОСОБА_1 міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судових рішень щодо стягнення з нього заборгованості за кредитними договарами шляхом звернення стягнення на рухоме майно, а отже, у заінтересованої особи - ТОВ Інвестиційна компанія « ІФГ Капітал» до якої перейшло право вмоги за кредитним договором № 50/КВ-08 від 19 червня 2008 року та договором іпотеки від 19.06.2008 року є наявні підстави для оспорювання правочину. Крім того, суд першої інстанції зауважив, що ОСОБА_1 не перший раз намагається приховати належне йому майно. З 2015 року щодо ОСОБА_1 порушені численні кримінальні провадження за ч. 1 ст. 382 КК України, які знаходяться на стадії досудового розслідування в Бердянському відділі ГУНП Запорізької області, в тому й числі, 17.08.2018 року за ч. 1 ст. 382 КК України ЄРДР за № 1201808013002741 порушене кримінальне провадження щодо факту ухилення від виконання судового рішення та надання 01.04.2015 року до ВДВС Брдянського МУЮ Запорізької області підроблених документів про те, що рухомі речі, які знаходяться у належній йому квартирі належать матері його дружини ОСОБА_2 .

З таким висновком суду першої інстанції можна погодитися.

Судом установлено, що рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області у справі №2-815/11 від 01.06.2011 на користь ОСОБА_3 стягнуто з ОСОБА_1 заборгованість в сумі 168 697,62 грн.

Постановою Державного виконавця ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області від 21.07.2011 в межах виконавчого провадження №45276768 накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено його відчуження.

Рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06.06.2012 у справі №2-2000/11 на користь ТОВ «Український промисловий банк» з ОСОБА_1 та ОСОБА_4 стягнуто заборгованість за кредитним договором у сумі 1 222 368, 26 грн., за договором поруки від 01.09.2008 №50/Zпор-08.

12.10.2012 постановою державного виконавця ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області відкрито виконавче провадження №ВП 34687821 з виконання рішення Апеляційного суду Запорізької області від 06.06.2012 у справі №2-2000/11 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Укрпромбанк» 1 222 368,26 грн.

За договором про передавання в управління непроданих активів від 05 вересня 2013 року №31-Л право вимоги за Кредитним договором №50/КВ-08 від 19 червня 2008 року та Договором іпотеки від 19.06.2008 перейшло ТОВ ІК ІФГ «Капітал», про що ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 17.04.2014 за справою №2-2000/11 вирішено замінити позивача з ТОВ «Український промисловий банк» на ТОВ «ІК ІФ «Капітал».

Постановою державного виконавця ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області від 27.02.2015 року в межах виконавчого провадження № 45276768 накладено арешт на все майно ОСОБА_1 та заборонено його відчуження.

У власності ОСОБА_1 знаходиться квартира за адресою АДРЕСА_1 , в якій ОСОБА_1 належить 1/4 квартири, в якій він проживає.

Разом з іншими співвласниками ОСОБА_1 передав свою квартиру в іпотеку в «ОТП Банк» під отримання одним зі співвласників ОСОБА_5 кредиту в сумі 3 146 360 (три мільйони сто сорок шість тисяч триста шістдесят) грн. 74 коп., який сплачено не було, у зв`язку з чим, рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 21.12.2018 за справою №2/310/1321/18 звернуто стягнення на неї шляхом примусового продажу.

01.04.2015 ОСОБА_1 звернувся до ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області з заявою, в якій вказав, що в квартирі, в якій він проживає, належне йому майно відсутнє, а все майно в квартирі належить ОСОБА_2 , яка є матір`ю його дружини та приклав копію договору купівлі-продажу майна від 29.12.2008 відповідно до якого Продавець - Товарна Біржа «Регіональний арбітраж» передає належний йому товар в додатку № 1 до договору у власність Покупцю ОСОБА_2 , а остання зобов`язується сплатити за нього його вартість у розмірі 22920 грн. Перехід права власності відбувається з моменту передачі товару ( а.с. 5-7).

Товарна біржа « Регіональний арбітраж» припинено, про що свідчить номер запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи (номер запису: 11031390011021412 від 28.12.2012 року), датою з няття з обліку є 16.01.2013 року, номер зняття з обліку: 100000005169563 ( а.с. 19-21).

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частини перша та третя статті 215 ЦК визначають, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з наведеними нормами, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту є усталеним у судовій практиці (див. постанову Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі ).

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно ( товар) у власність другій стороні ( покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно ( товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому (частина перша статті 656 ЦК України).

Право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару (стаття 658 ЦК України).

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами (стаття 234 ЦК України).

Тобто, для фіктивного правочину характерним є те, що сторони відповідно до вимог закону оформлюють укладення договору, не маючи намір створювати реальні правові наслідки.

Укладаючи договір його сторони не мають намір на виникнення, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, волевиявлення обох сторін такого правочину не співпадає з їх внутрішньою волею.

Таким чином, якщо наміру обох сторін договору не виконувати договір не встановлено, то правові підстави для визнання такого договору фіктивним відсутні.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах ВерховногоСуду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, для відступу від яких Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19).

Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідно до балансу Товарна Біржа « Регіональний арбітраж» складеного 31.12.2008 року ( через два дні після оспорюваного договору) та підписаного директором ОСОБА_7 в 2008 році Товарна Біржа не володіла майном, укладеного з ОСОБА_2 на суму - 22920 грн..

Відповідно до п. 4.2 договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року покупець зобов`язаний сплатити за придбання товар 20% попередньої оплати, що складає 4585 грн., але за звітом про фінансові результати за 2008 рік, підписаного директором ОСОБА_7 за весь рік Товарна біржа не отримала жодної гривні, що вказує на відсутність такого договору в реальному часі.

В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_2 зі змісту якої вбачається, що вона не купувала товар за довором купівлі- продажу від 29.12.2008 року. Зазначила також, що з 2006 року вона є інвалідом, та майже не встає з ліжка, що з ОСОБА_1 стосунків не підтримує ( а.с. 106).

Суд першої інстанції, дослідивши обставини, які передували укладенню оспорюваного договору купівлі-продажу, з урахуванням відсутності товару у власості продавця, відсутності волевиявлення продавця щодо його відчуження - продавець не мав ні наміру передати покупцю товар, ні самого товару, а покупець не мав наміру на придбання товару за зазначеним договором, та на оплату його (відсутній доказ сплати покупцем за товар), тобто вищезазначений договір було вчинена без наміру створення правових наслідків, прийшов до правильного висновку, що такий договір є фіктивним.

Водночас, загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку перебігу позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.

Судом першої інстанції встановлено, що 01.04.2015 року ОСОБА_1 звернувся до ВДВС Бердянського МУЮ Запорізької області з заявою, в якій вказав, що в квартирі, в якій він проживає, належне йому майно відсутнє, а все майно в квартирі належить ОСОБА_2 , яка є матір`ю його дружини та приклав копію договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року.

Позивач став стороною виконавчого провадження 17.04.2014 року, коли відповідно до ухвали Бердянського міськрайонного суду Запрізької області від 17.04.2014 року було замінено сторону у виконавчому провадженні ( ТОВ « Український промисловий банк» на ТОВ « Інвестиційна компанія « ІФГ Капітал»).

Тобто, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивач знав про відкрите державними виконавцями ВДВС Бердянського МУЮ виконавче провадження з квітня 2014 року, та його представники мали право та можливість знайомитись з матеріалами виконавчого провадження, в тому й числі, з договором купівлі- продажу майна від 29.12.2005 року, та з цього часу отримати всю інформацію про зміст правочину, осіб, які його вчинили, наявність майна у продавця товару, сплати його покупцем.

Належних та беззаперечних доказів на підтвердження того факту, що Позивач не міг дізнатися про порушення свого цивільного права з квітня 2015 року, матеріали справи не містять.

Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що перебіг позовної давності щодо вимоги про визнання недійсним вказаного договору купівлі-продажу почався з квітня 2015 року, коли заява відповідача була прийнята відділом Державної виконавчої служби Бердянського МУЮ.

Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Відповідач ОСОБА_1 надав суду заяву в якій просив про застосування строку позовної давності ( а.с. 60).

Оскільки ТОВ «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал» звернулася до суду за захистом своїх прав 31 грудня 2018 року, при цьому не ставило питання про поновлення позовної давності, а відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, тому суд першої інстанції обгрунтовано відмовив в задоволенні позову.

Порушень судом першої інстанції цивільного процесуального законодавства, які унеможливили з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено і заявником не наведено.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не місять доказів щодо наявності рухомого майна, яке є предметом договору від 29.12.2008 року та його цінність на теперішній час.

Аргументи апеляційної скарги про те, що про порушення прав позивачу стало відомо лише у липні 2018 року, після ознайомлення з матеріалами справи № 2/310/1000\19 в іншому суді, а саме з документами Управління статистики Запорізької області не заслуговують на увагу, оскільки судом першої інстанції встановлено, що вищезазначені документи були надані суду у відповідь на ухвалу суду про витребування доказів, яка була постановлена за клопотанням ТОВ « Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал», тобто зазначені документи були витребувані судом і надані для ознайомлення позивачу саме за його ініціативою. Відповідно, позивач мав можливість, починаючи з квітня 2015 року, коли позивач надав копію спірного договору купівлі-продажу від 29.12.2008 року відділу ДВС Бердянського МУЮ, ініціювати судову справу, в рамках розгляду якої заявити клопотання про витребування вищезазначених документів.

Щодо тверджень апеляційної скарги про те, що про порушення прав позивачу стало відомо лише у липні 2019 року з пояснення ОСОБА_2 , наданих до суду та до відділу ДВС Бердянського МУЮ, то такі твердження не заслуговують на увагу, оскільки із даним позовом позивач звернувся у січні 2019 року.

Аргументи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не мав права заявити про застосування позовної давності не заслуговують на увагу.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України , позовна давність застосовується судом лише за заяаою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Таким чином, будучи відповідачем у справі, а отже, стороною по справі, ОСОБА_1 мав право заявити про застосування позовної давності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

За таких обставин суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційна компанія «ІФГ Капітал залишити без задоволення.

Рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 15 липня 2019 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повнне судове рішення складено 13 вересня 2019 року.

Головуючий Г.С. Подліянова

Судді: І.В. Кочеткова

М.С. Гончар