Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22-519/10 Головуючий у 1 інстанції: Зарютін П.В.
Суддя-доповідач: Бабак А.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
03 березня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Крилової О.В.
Суддів Бабак А.М.
Спас О.В.
При секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від «09» грудня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, -
В С Т А Н О В И Л А :
У липні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення боргу.
В обґрунтування позовних вимог зазначав, що 03.06.2008 року він дав у борг відповідачу грошові кошти у сумі 107000 грн., за умови повернення їх після збирання насіння соняшника врожаю 2008 року. Проте відповідач грошові кошти не повернув.
Посилаючись на зазначені обставини, просив суд стягнути з відповідача борг з урахуванням нарахованих 3-х відсотків річних за прострочений річний період, що загалом складає 108327 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду, ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, має місце недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, рішення ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, судом неповно з’ясовані обставини, що мають значення для справи, тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно п.2 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення по суті позовних вимог.
Згідно ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач повернув суму боргу у сумі 107000 гривень, що підтверджено показаннями свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 а також письмовими поясненнями ОСОБА_7, а наявність розписки у позивача та відсутність її у відповідача не впливає на на недоведеність погашення боргу.
Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна з таких підстав.
Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
З матеріалів справи вбачається, що 03 червня 2008 року ОСОБА_3 передав ОСОБА_4 грошові кошти у сумі 107 000.00 гривень, які ОСОБА_4 зобов’язався повернути ОСОБА_3 після збору урожаю 2008 року, що підтверджено розпискою (а.с. 4).
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 1049 ЦК України позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
Згідно з ч. 1 ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов’язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Зазначені вимоги статті закріплюють право боржника на отримання доказів, що підтверджують виконання зобов’язання. Наряду з цим, виконання зобов’язання підтверджується не лише наявністю у боржника розписки кредитора про виконання зобов’язання боржником. Частиною 3 даної статті передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов’язку.
Зазначене свідчить про те, що наявність боргового документа – розписки у боржника підтверджує виконання навіть без поміток про це кредитора або його окремої розписки.
Однак, відповідно пояснень наданих відповідачем ОСОБА_4 у засіданні апеляційного суду, після виконання зобов’язання перед ОСОБА_3 він не витребував від нього розписку про виконання зобов’язання, а також не витребував і борговий документ – розписку, яку він надав ОСОБА_3 при отриманні від нього грошей.
Таким чином, доказів повернення грошового зобов’язання, передбачених ст.. 545 ЦК України відповідач не надав.
Згідно із ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За цих підстав, пояснення свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 а також письмові пояснення ОСОБА_7 не можуть бути допустимими та належними доказами у даній справі.
Суд на зазначене уваги не звернув, та при ухваленні рішення не врахував належність та допустимість доказів.
Враховуючи обставини справи, та оцінивши їх в сукупності згідно вимог ст. 10,60,212 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про задоволення позову ОСОБА_3 та про стягнення боргу за договором позики у сумі 107 000.00 гривень.
На ряду з цим, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_3 про стягнення боргу з урахуванням 3% річних від простроченої суми з наступних підстав.
Згідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно ст.. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями днями або годинами.
Зазначення в борговому документі – розписці про повернення позики - «по факту збору врожаю 2008 року», не відповідає вимогам ст.. 252 ЦК України, тому строк повернення грошового зобов’язання не визначений.
В порушення вимог ч.1 ст.1049 ЦК України, позивач не надав доказів коли була пред’явлена вимога про повернення позики, а тому не має можливості визначитися, з якого періоду ОСОБА_4 прострочив виконання зобов’язання.
За цих обставин, колегія суддів вважає позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення грошового зобов’язання з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми залишити без задоволення.
У відповідності до вимог ст.. 88 ЦПК України судові витрати, що складають із судового збору у сумі 1070.00 гривень та витрат на інформаційно–технічне забезпечення розгляду справи у сумі 120.00 гривень підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст.307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 09 грудня 2009 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту.
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 борг за договором позики у сумі 107 000.00 гривень та судові витрати у сумі 1190 гривень.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте може бути оскаржено безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: