АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-622/2010 Головуючий у 1-й інстанції: Петров В.В.
Суддя-доповідач: Мануйлов Ю.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
09 березня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.
суддів : Мануйлова Ю.С.
Давискиби Н.Ф.
при секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 на рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 9 грудня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - Великознам'янської сільської ради Кам'янсько-Дніпровського району Запорізької області, про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,
ВСТАНОВИЛА:
У вересні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаним позовом. В позовній заяві вказав, що на підставі рішення виконкому Кам’янсько-Дніпровської районної ради
№ 20 від 12. січня 1967 року за типовим проектом будівництва № 1-10м-3 на його ім’я було видане свідоцтво про забудову житлового будинку по АДРЕСА_1 на земельній ділянці загальною площею 0, 02 га. На підставі рішення Великознам’янської сільської ради № 10 від 18 жовтня 1994 року йому був виданий державний акт серії ЗП
№ 08508407113 з затвердженням зовнішніх меж на право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 52 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2. Також зазначав, що згідно акту від 02 вересня 2009 року встановлені розбіжності в розмірах земельних ділянок, що перебувають в його власності та у власності відповідача, паркан та будівлі ОСОБА_5 знаходяться в безпосередній близькості з його будівлями, що заважає йому використовувати належну йому земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.
Також у позові зазначав, що в 2009 році в зв’язку з необхідністю оформлення цивільно-правової угоди в нього з ОСОБА_6 знову виник спір, який вирішити добровільно неможливо, тому він вимушений звернутися до суду.
Пославшись на вказані обставини, просив суд зобов’язати ОСОБА_5 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою АДРЕСА_2, що належить йому, ОСОБА_3, на підставі державного акту серії ЗП № 08508407113 з затвердженням зовнішніх меж на право приватної власності на земельну ділянку площею 0, 52 га шляхом зносу паркану та
частини теплиці; визначити межі використання земельних ділянок сторонами згідно норм та плану, визначених державним актом серії ЗП № 08508407113, а також стягнути з ОСОБА_5 на свою користь витрати, пов’язані з розглядом справи, а саме: держмито в сумі
85 грн., витрати на 1ТЗ в сумі 3 грн. 50 коп., витрати на оплату послуг адвоката в сумі
3 000 грн.
В судовому засіданні позивач свої позовні вимог повністю підтримав та суду пояснив, що йому належить земельна ділянка площею 0, 52 га, що розташована за адресою:
АДРЕСА_2. ОСОБА_5 під час приватизації своєї земельної ділянки захопив частину його земельної ділянки та приватизував її. На межі його земельної ділянки та ділянки ОСОБА_5 розташована теплиця, яка була побудована колишньою власницею земельної ділянки. В 1998 році ОСОБА_5 перебудував теплицю, збільшив її і зараз теплиця займає його територію. Дії ОСОБА_5 у 1998 році він до суду не оскаржував, але у них з цього приводу відбувалися скандали. Під час приватизації він узгоджував межі земельної ділянки ОСОБА_6, після цього межі не змінювалися. Під час приватизації встановлювалися межі земельних ділянок, складався акт встановлення меж. Свій державний акт на право приватної власності на землю він не оскаржував, оскільки в цьому не було потреби. Паркан відповідача йому заважає, тому що в цьому місці у позивача загін для птиці, паркан не дає можливості його обслуговувати. Вважає висновки комісії неправильними. Просить позов задовольнити.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_3 позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав, суду пояснив, що відповідач захопив частину земельної ділянки ОСОБА_3, яка встановлена державним актом, що був виданий йому раніше, ніж державний акт ОСОБА_5 Зараз будівлі відповідача знаходяться на земельній ділянці ОСОБА_7, для чого немає ніяких підстав. Вважає позовні вимоги законними, обгрунтованими, та такими, що підлягають повному задоволенню.
В судовому засіданні відповідач ОСОБА_5 та його представник позов не визнали, у і просили відмовити у його задоволенні.
Рішенням Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 9 грудня 2009 року у позові відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позов шляхом встановлення меж (межі) користування земельною ділянкою, належною йому у межах Державного акту ЗП 08-508 407-113 від 26 січня 2005 року.
За слухавши доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ч.1 ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Як встановлено судом і таке вбачається з матеріалів справи, 12 січня 1967 року за типовим проектом будівництва № 1-10м-3 ОСОБА_3 було видане свідоцтво про забудову житлового будинку по АДРЕСА_2 на земельній ділянці загальної площею 0, 02 га (а.с. 5).
На підставі рішення Великознам’янської сільської ради № 10 від 18 жовтня 1994 року ОСОБА_3 25 січня 1995 року виданий державний акт серії ЗП № 08508407113 з затвердженням зовнішніх меж на право приватної власності на земельну ділянку площею
0, 52 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 6). Зміна нумерації будинків з НОМЕР_1 на НОМЕР_2 підтверджується довідкою Великознам’янської сілдьської ради № 2760 від 25 листопада 2009 року (а.с.67).
Таким чином, суд встановив, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, НОМЕР_2.
ОСОБА_5 є власником земельної ділянки площею 0, 54 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю серії ЗП№937, який видано 25 грудня 1995 року (а.с. 35).
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з наступного.
Стаття 391 ЦК України регламентує право власника майна вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Здійснення права власності встановлено ст. 319 ЦК України. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частина 1 пункту 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» встановила, що спори щодо додержання правил добросусідства – обов’язку власників і землекористувачів обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо), - розглядаються судами відповідно до статей 103 - 109 ЗК і в тому разі, коли вони попередньо не розглядалися відповідним органом місцевого самоврядування чи органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.
Стаття 103 ЗК України встановлено, що власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов’язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов’язані співпрацювати при вчиненні дій, спрямованих на забезпечення прав на землю кожного з них та використання цих ділянок із запровадженням і додержанням прогресивних технологій вирощування сільськогосподарських культур та охорони земель (обмін земельних ділянок, раціональна організація територій, дотримання сівозмін, встановлення, зберігання межових знаків тощо).
Згідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд не обмежував сторони в наданні ними доказів по справі.
Стаття 11 ЦПК України встановлює, що суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Тягар доказування обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог законодавство покладає на неї, про що зазначає ст. 60 ЦПК України. Кожна сторона
з обов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України.
Судом встановлено та сторонами не заперечувалось, що теплиця, яка знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_5, побудована в період з 1972 по 1978 роки, про що було відомо ОСОБА_3
Ця обставина також підтверджена показаннями свідка ОСОБА_8
Державний акт на право приватної власності серії ЗП № 08508407113 на земельну ділянку площею 0, 52 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, НОМЕР_2 виданий ОСОБА_9 25 січня 1995 року.
Державний акт на право приватної власності серії ЗП № 937 на земельну ділянку площею 0, 54 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, НОМЕР_3, видано ОСОБА_5 25 грудня 1995 року.
Під час розгляду справи судом також встановлено, що на час приватизації ОСОБА_6 своєї земельної ділянки з ОСОБА_3 узгоджувалися межі земельної ділянки ОСОБА_6, після цього межі не змінювалися.
Під час приватизації встановлювалися межі земельних ділянок, складався акт встановлення меж.
ОСОБА_3 свій державний акт на право приватної власності на землю не оскаржував, оскільки в цьому не було потреби.
Зазначені обставини не заперечувалися позивачем ОСОБА_3 в судовому засіданні.
Згідно ст. 61 Цивільного процесуального кодексу України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
Стаття 257 ЦК України встановлює загальну позовну давність тривалістю у три роки.
Відповідно положень ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
В судовому засіданні представником позивача ОСОБА_5 було заявлено про те, що ОСОБА_3 пропущений строк позовної давності.
Позивачем ОСОБА_3 відомостей про те, що строк пропущений з поважної причини надано не було, клопотань про поновлення строку звернення до суду також не надходило.
Тому суд вважав, що позовні вимоги ОСОБА_3 не підлягають задоволенню в зв'язку зі спливом позовної давності.
Крім того, ОСОБА_3 не довів того, що ОСОБА_6 створює перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у власності позивача.
У відповідності до ст.143 ЦПК України для з’ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, техніки, ремесла тощо суд призначає експертизу за заявою сторін, які беруть участь у справі.
Такої заяви з боку позивача не надходило і судово-технічна експертиза у справі не призначалась, тобто судом не встановлено порушень з боку відповідача, які створюють перешкоди позивачеві у користуванні належної останньому земельної ділянки.
У відповідності до ст.59 ЦПК України обставини справи, які зпа законом мають бути підтверджені певними засобами доказування , не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Результати обстеження комісії, викладені в акті № 2 від 2 вересня 2009 року ( а.с.7), і яка розглядала заяви сторін у справі щодо межі між їхніми земельними ділянками, порушень з боку ОСОБА_5 відносно земельної ділянки ОСОБА_3 не встановила.
Крім того, результат вказаної вище перевірки не може свідчити про винні дії ОСОБА_5, вони не можуть замінити собою висновки судово-технічної експертизи.
Зважаючи на це, суд першої інстанції прийшов обгрунтвоаного висновку , що позивачем не доведено наявності обставин, на які він послався як на підставу своїх вимог.
За таких обставин , судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції з’ясовані всі обставини справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, дана належна оцінка письмовим доказам у сукупності з доводами сторін, висновки суду
відповідають обставинам справи, доводи, викладені у апеляційних скаргах, не спростовують висновки суду першої інстанції, тому підстав для скасування рішення немає.
Керуючись ст. ст. 307,308,314,317 ЦПК України, колегія суддів, -
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника за довіреністю ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Кам’янсько-Дніпровського районного суду Запорізької області від 9 грудня 2009 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двох місяців шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий:
судді: