Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 729 / 10 Головуючий у 1 інстанції: Курдюков В.М.
Суддя-доповідач: Боєва В.В.
У Х В А Л А
Іменем України
10 березня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.
Суддів: Коваленко А.І., Денисенко Т.С.,
При секретарі: Остащенко О.В.,
За участю: представника виконавчого комітету Токмацької міської ради - особи, в інтересах якої пред’явлено позов - Курдюм О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Токмацького міжрайонного прокурора в інтересах виконавчого комітету Токмацької міської ради на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2009 р. у справі за позовом Токмацького міжрайонного прокурора в інтересах виконкому Токмацької міської ради до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи комунальне підприємство Токмацької міської ради „Контакт”, приватне підприємство „Токмак -центр” про визнання такими, що втратили право користування службовим жилим приміщенням та про виселення з незаконно займаного службового житлового приміщення,
В С Т А Н О В И Л А:
У травні 2009 року Токмацький міжрайонний прокурор в інтересах виконавчого комітету Токмацької міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання такими, що втратили право користування службовим жилим приміщенням
В позовній заяві зазначав, що згідно рішення виконкому Токмацької міської ради №26/1 від 31.01.2008 року начальнику Токмацького МВ УМВС України в Запорізькій області ОСОБА_3 на склад сім’ї 4 особи надано двокімнатну службову квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_1. Службове приміщення надано ОСОБА_3 для проживання на час виконання службових обов’язків начальника Токмацького МВ УМВС України в Запорізькій області. В порушення п. 23 р. 2 Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Українській РСР, відповідач не здав у житлово-експлуатаційну організацію отриманий ордер на службове житлове приміщення разом паспортами усіх членів сім’ї, включених до ордера, з відміткою про виписку з попереднього місця проживання. У службовому житловому приміщенні зареєстрований лише ОСОБА_3 з 04.02.2008 року та його дочка ОСОБА_6 - з 05.02.2008 року.
Позивач посилався на те, що в порушення п. 26 р.3 Положення про порядок надання службових житлових приміщень і користування ними в Українській РСР відповідач не уклав договір найму службового житлового приміщення з житлово-експлуатаційною організацією та договір на утримання жилого будинку і прибудинкової території, крім того, ані ОСОБА_3, ані члени його сім’ї не користувалися службовим житловим приміщенням, а наказом УМВС України в Запорізькій області №258 о/с від 26.05.2008 року ОСОБА_3 з 19.05.2008 року призначений на посаду начальника Ленінського РВ УМВС України в Запорізькій області, просив визнати ОСОБА_3, ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 такими, що втратили право користування службовим житловим приміщенням.
В процесі розгляду справи позивач доповнив позовні вимоги і просив також виселити ОСОБА_3 та членів його сім’ї з незаконно займаного ними службового приміщення в АДРЕСА_1 (а. с. 106).
Рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2009 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано ОСОБА_5 такою, що втратила право користування службовим жилим приміщенням виконкому Токмацької міської ради – квартирою, розташованою в АДРЕСА_1.
В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, Токмацький міжрайонний прокурор в інтересах виконкому Токмацької міської ради подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду скасувати, справу направити на новий розгляд.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасника апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Задовольнивши частково позовні вимоги Токмацького міжрайонного прокурора, суд першої інстанції посилався на положення ст. ст. 118, 123 ЖК України, Постанови Ради міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988 р. „Про службові жилі приміщення”, якими встановлено порядок надання та користування службовими житловими приміщеннями та на ст. ст. 71-72 ЖК України, згідно яких особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Основний довід позивача полягав в тому, що ОСОБА_3 разом із членами своєї сім’ї відсутній за адресою: АДРЕСА_1 - понад одинадцять місяців, а тому згідно ст. 72 ЖК України його та членів сім’ї слід визнати такими, що втратили право користування даним жилим приміщенням.
При вирішенні спору суд виходив з того, що ОСОБА_3, який працював на посаді начальника Токмацького міського відділу УМВС України в Запорізькій області і членам його сім’ї у відповідності до вимог чинного законодавства було надано службове жиле приміщення за адресою: АДРЕСА_1 та видано спеціальний ордер № 184 від 01.02.2008 р.
Також судом встановлено, що відповідач ОСОБА_3 04.02.2008 р. зареєструвався сам в спірному службовому приміщенні і зареєстрував неповнолітню доньку – ОСОБА_6, 2002 року народження, він своєчасно уклав договори обслуговування з комунальними службами міста та в повному обсязі сплачує відповідні платежі за надані йому послуги. Вселившись в спірну квартиру, ОСОБА_3 зробив там ремонт, встановив газове та теплове обладнання, оплатив та встановив в квартирі нові меблі.
В ході розгляду справи відповідач надав належні докази стосовно того, що він, отримавши нове призначення на посаду начальника Ленінського райвідділу МВС України в Запорізькій області, продовжує користуватися спірним жилим приміщенням, оскільки іншого житла не має, а відстань між спірною квартирою та місцем його роботи не є значною.
Таким чином, позивач не довів суду факту відсутності ОСОБА_3 в спірному жилому приміщення понад встановлений статтею 71 ЖК України строк 6 місяців, а відтак висновок суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання ОСОБА_3 таким, що втратив право користування службовим жилим приміщенням відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Відмовивши в задоволенні позовних вимог стосовно визнання ОСОБА_4 таким, що втратив право користування жилим приміщенням, суд виходив з того, що відповідач ОСОБА_4, 1989 р. н. навчається і тимчасово проживає в м. Москві, а тому з підстав, передбачених п. 2 ч. 2 ст. 71 ЖК України, за ним зберігається жиле приміщення понад шість місяців. Такий висновок суду є законним і обґрунтованим.
Також є законним і обґрунтованим висновок суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог стосовно визнання неповнолітньої ОСОБА_6 такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки місцем проживання неповнолітньої дитини, яка не досягла десяти років, є місцем проживання одного з батьків (ст. 29 ЦК України), а у відповідності до ст. 160 СК України місце проживання дитини визначається за згодою батьків.
Судом встановлено, що відповідач ОСОБА_5 проживає і зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, а відтак висновок суду першої інстанції про визнання ОСОБА_5 такою, що втратила право користування спірним житлом відповідає обставинам справи і вимогам закону.
Основні доводи апеляційної скарги полягають в тому, що суд першої інстанції при вирішенні спору не застосував положення ст. ст. 118, 123, 71 ЖК України, Постанови Ради міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988 р. „Про службові жилі приміщення”.
Такі доводи спростовуються наступним.
Зі змісту судового рішення видно, що суд першої інстанції в мотивувальній частині судового рішення вказує на вищевказані статті Житлового Кодексу та інші нормативні акти, якими врегульовано спірні правовідносини (а. с. 202, 207, 208).
Посилання апелянта на те, що ОСОБА_3 незаконно отримав дане службове приміщення спростовується тим, що ОСОБА_3 отримав службове приміщення як працівник начальницького складу Управління УМВС України в Запорізькій області - у відповідності до вимог ст. ст. 119, 121, 122 ЖК України - на підставі „Переліку категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення” (затвердженого Постановою Ради міністрів УРСР № 37 від 04.02.1988 р. - з послід. змінами), оскільки за п. 25 Переліку службові жилі приміщення надаються особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ та військовослужбовцям внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ - за переліком, визначеним міністерством. А відтак, судова колегія вважає, що відсутні також і підстави для виселення ОСОБА_3 у відповідності до вимог ст. 124 ЖК України, оскільки він не припинив трудові відносини з Управлінням МВС України в Запорізькій області, а продовжує працювати в даному відомстві на іншій посаді.
Доводи апеляційної скарги щодо невірного трактування судом наданих сторонами доказів полягають лише в переоцінці доказів, які належним чином перевірені і оцінені судом першої інстанції і не доводять порушення судом першої інстанції норм процесуального і матеріального права.
Інші доводи апеляційної скарги не відносяться до тих підстав, з яких процесуальне законодавство пов’язує можливість прийняття рішення про скасування або зміну оскаржуваного судового рішення.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи є необґрунтованими і правильність висновків суду не спростовують, а відтак підстав для скасування судового рішення не вбачається.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Токмацького міжрайонного прокурора в інтересах виконавчого комітету Токмацької міської ради відхилити.
Рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 28 жовтня 2009 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена протягом двох місяців шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду України.
Головуючий:
Судді: