Справа 22ц-1566 Головуючий у 1 інстанції Арапіна Н.Є.
Категорія 33 Доповідач Біляєва О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 лютого 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Руденко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Прокуратури Донецької області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_1, Прокуратури Донецької області, Державного казначейства України на рішення Торезького міського суду Донецької області від 17 грудня 2009 року,
В С Т А Н О В И В :
В грудні 2008 року ОСОБА_1 пред’явив позов до Державного казначейства України про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що в зв’язку з порушенням кримінальної справи він з 30 вересня 2003 року по 04 червня 2008 року перебував під слідством; з 30.09.2003 року по 16.12.2004 року – утримувався під вартою. 04 червня 2008 року органом досудового слідства закрито кримінальну справу в зв’язку з відсутністю в його діяннях складу злочину. В зв’язку з цим йому було завдано матеріальну шкоду в розмірі 2000000 гр. та моральну шкоду, яку він оцінює в 50000000 гр.
Ухвалою Торезького міського суду від 16 лютого 2009 року до участі у справі залучені в якості співвідповідачів Прокуратура Донецької області, Головне управління МВС України в Донецькій області.
Під час розгляду справи позивач збільшив суму компенсації в відшкодування моральної шкоди, оскільки 10 березня 2009 року постанова про закриття провадження у справі була скасована і досудове слідство тривало по 15 вересня 2009 року.
Рішенням Торезького міського суду від 17 грудня 2009 року стягнуто з Державного казначейства України за рахунок коштів державного бюджету на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 14880 гр., не отриманий заробіток за місцем роботи 8366 гр. 80 коп. В решті позову відмовлено.
ОСОБА_1, Державне казначейство України, Прокуратура Донецької області звернулися до Апеляційного суду Донецької області з апеляційними скаргами на вказане рішення, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог; або змінити рішення з урахування задоволених вимог; або скасувати рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
В обґрунтування скарги позивач посилався на те, що суд безпідставно не задовольнив його відвід головуючій, оскільки постановлена нею ухвала від 12 травня 2009 року про залишення даної позовної заяви без розгляду була скасована вищестоящим судом. Суд неправильно визначив розмір втраченого заробітку 8336 гр. 80 коп., врахувавши лише період перебування під вартою. Крім того, суд безпідставно відмовив в стягненні заробітку за весь період слідства, в тому числі з 10 березня по 15 вересня 2009 року. Посилання суду, що за вказаний період шкода не підлягає відшкодування, оскільки постанова органу досудового слідства скасована, є неправильним, так як на час пред’явлення такої вимоги постанова не була скасована. Також суд помилково при визначенні розміру втраченого заробітку виходив із посадового окладу 185 гр. При визначенні розміру моральної шкоди суд належним чином не врахував перенесені ним моральні страждання, що призвело до ушкодження здоров’я та інвалідності. Суд на порушення вимог ст. 145 ЦПК України безпідставно відмовив у призначенні судово-психологічної експертизи. Крім того, суд постановив ухвалу від 10 вересня 2009 року про відхилення клопотання про призначення судово-медичної експертизи, проте таке клопотання ним не заявлялось.
Державне казначейство України в апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення та ухвалення нового рішення про відмову в позові, обґрунтовуючи вимоги тим, що суд не врахував норми закону щодо відшкодування шкоди Державою за рахунок коштів державного бюджету та стягнув суми з юридичної особи – Державного казначейства України. Крім того, суд не дав належної оцінки тій обставині, що на час ухвалення рішення кримінальну справу відносно позивача провадженням не закрито. Також вважають, що позивачем не надано доказів на підтвердження наявності причинного зв’язку між моральною шкодою та протиправними діяннями відповідача та вини останнього в її заподіянні. Держказначейство у правовідносинах з ОСОБА_1 не знаходилось, ніякої шкоди йому не завдало.
Прокуратура Донецької області в апеляційній скарзі також просить скасувати рішення в частині задоволення позовних вимог та відмовити позивачеві в позові, посилаючись на те, що право на відшкодування у позивача відсутнє, оскільки 14 жовтня 2009 року постанова про закриття провадження у кримінальній справі скасована, справу направлено для організації досудового слідства. До теперішнього часу рішення у справі не прийнято. Крім того, суд не врахував, що питання про відшкодування шкоди приймається органом, який приймав рішення у справі. У разі незгоди з постановою про відшкодування шкоди громадянин може оскаржити цю постанову. Позивачем цей порядок не дотриманий.
В апеляційній інстанції ОСОБА_1 підтримав доводи свої скарги, проти задоволення апеляційних скарг відповідачів заперечував.
Представник Державного казначейства України Звєрева С.С. та прокурор Малютін Д.О. підтримали подані ними апеляційні скарги, апеляцію позивача просили відхилити.
Представник ГУМВС України в Донецькій області Муштіна І.Г. просила задовольнити апеляційні скарги Державного казначейства України та Прокуратури Донецької області; відхиливши апеляційну скаргу позивача.
Апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу ОСОБА_4, апеляційні скарги Державного казначейства України та Прокуратури Донецької області задовольняє з наступних підстав.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що 30 вересня 2003 року було порушено кримінальну справу відносно позивача, 04.06.2008 року провадження у справі закрито у зв’язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складу злочину. В період з 30.09.2003 року по 16.12.2004 року позивач утримувався під вартою, в зв’язку з цим не отримав зарплату 8366 гр., яка підлягає стягненню. Незаконним притягненням до кримінальної відповідальності позивачеві завдано моральної шкоди, розмір якої визначено в 14880 гр. Не підлягають задоволенню вимоги про відшкодування шкоди з 10 березня 2009 року, тобто після скасування постанови від 04.06.2008 року, по 15.10.2009 року до закриття провадження у справі, оскільки остання постанова скасована 14 жовтня 2009 року і на час розгляду цивільної справи провадиться досудове слідство.
Проте повністю погодитись із таким висновком суду не можна, оскільки суд дійшов його з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Відповідно до вимог ст. 1 Закону України „Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду” (далі – Закон), підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові зокрема внаслідок незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали чи постанови суду про повернення справи на додаткове розслідування чи на новий судовий розгляд) факту незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину; відмови в порушенні кримінальної справи або закриття кримінальної справи з підстав, зазначених у пункті 2 частини першої цієї статті; закриття справи про адміністративне правопорушення (ст. 2 Закону).
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами цивільної справи, що 30 вересня 2003 року слідчим управлінням УМВС України в Донецькій області порушено кримінальну справу відносно ОСОБА_1 за ознаками злочину, передбаченого ст. 191 ч. 5 КК України (ас. 180 т.1).
Постановою Торезького міського суду від 10 жовтня 2003 року відносно ОСОБА_1 обрано міру запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою ( ас. 183 т. 1). Згідно з повідомленням Донецького слідчого ізолятора, позивач у даній справі перебував під вартою з 30.09.2003 року по 16.12.2004 року, звільнений з-під варти постановою суду (ас. 69, 191-192 т. 1).
Ухвалою Шахтарського міськрайонного суду від 25 квітня 2006 року кримінальна справа по обвинуваченню ОСОБА_1 в скоєнні злочинів, передбачених ч.5 ст. 191, ч. 2 ст. 366 КК України, повернута прокурору Донецької області для організації додаткового розслідування (ас. 185-190 т. 1).
За наслідками додаткового розслідування 04 червня 2008 року слідчим слідчого відділення Торезького МВ ГУМВС України винесено постанову про закриття кримінальної справи за відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складу злочину на підставі п. 2 ст. 6, п. 2 ст.213 КПК України ( ас. 5-10 т. 1).
Вказана постанова скасована прокуратурою Донецької області 10 березня 2009 року, кримінальна справа направлена для організації досудового слідства (ас. 206-207 т. 1), за наслідками якого закрито провадження у справі в зв’язку з відсутністю в діяннях ОСОБА_1 складу злочину, що підтверджується постановою від 15 вересня 2009 року (ас. 63-67 т. 2).
Остання постанова про закриття провадження у справі скасована 14 жовтня 2009 року прокуратурою Донецькою області з направленням справи для організації досудового слідства (ас. 106-108 т. 2).
На час ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення досудове слідство у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 триває.
До теперішнього часу рішення по кримінальній справі не прийнято, що визнається сторонами, підтверджується довідкою по кримінальній справі від 25 лютого 2010 року № 4/23575.
Таким чином, право на відшкодування шкоди у позивача не виникає, оскільки відсутні випадки, визначені у ст. 2 Закону.
Проте суд першої інстанції, визнавши, що позивач має право на відшкодування шкоди в зв’язку з незаконним притягненням як обвинуваченого в період з 30.09.2003 року по 04.06.2008 року, незаконного взяття і утримання під вартою, тій обставині, що на час розгляду цивільної справи досудове слідство у кримінальній справі по обвинуваченню ОСОБА_1 триває, належної оцінки не дав.
За таких обставин ухвалене судове рішення в частині задоволення позовних вимог не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що відповідно до вимог п. 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення в частині задоволення позову та ухвалення нового рішення про відмову в позові ОСОБА_1
Відмовляючи в позові про відшкодування шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності в період з 10 березня по 15 вересня 2009 року, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що таке право у позивача відсутнє відповідно до Закону.
Недопустимість повторної участі судді в розгляді справи регламентується статтею 21 ЦПК України. Зокрема, суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участь у новому розгляді цієї самої справи судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження в справі.
Як видно з матеріалів справи, 03 липня 2009 року апеляційним судом Донецької області скасовано ухвалу Торезького міського суду від 12.05.2009 року, якою даний позов залишено без розгляду (ас. 249-250 т. 1).
Таким чином, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив в задоволенні відводу головуючій Арапіній Н.Є., заявленого з тих підстав, що постановлена судом під її головуванням ухвала про залишення позову без розгляду була скасована судом апеляційної інстанції, оскільки ці обставини не виключають повторну участь судді у розгляді справи.
Відмова суду першої інстанції в задоволенні клопотання про призначення судово-психологічної експертизи ґрунтується на вимогах статті 145 ЦПК України.
Щодо доводів скарги позивача відносно того, що суд першої інстанції постановив ухвалу від 10 вересня 2009 року про відхилення клопотання про призначення судово-медичної експертизи, в той час як таке клопотання ним не було заявлено, то ці доводи спростовуються матеріалами цивільної справи.
Так, на ас. 25 т. 1 міститься письмова заява ОСОБА_1 від 16 лютого 2009 року, в якій він порушував клопотання про призначення судово-медичної експертизи.
Інші доводи скарги позивача також не заслуговують на увагу.
Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309, 316 ЦПК України, апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційні скарги Державного казначейства України та Прокуратури Донецької області задовольнити.
Рішення Торезького міського суду Донецької області від 17 грудня 2009 року в частині задоволення позовних вимог скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові ОСОБА_1 до Державного казначейства України, Прокуратури Донецької області, Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Рішення набирає чинності з моменту проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.
Головуючий
Судді