Справа № 308/9472/18

П О С Т А Н О В А

Іменем України

16 вересня 2019 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Мацунич М.В.

суддів: Готра Т.Ю., Собослой Г.Г.

з участю секретаря судового засідання: Терпай С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Зеленяк Сергій Петрович на рішення Ужгородського міськрайонного суду, ухваленого 12 червня 2019 року головуючим суддею Деметрадзе Т.Р. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , про надання дозволу на виготовлення дитячих проїзних документів та виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька, -

встановив:

У серпні 2018 року ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовом до ОСОБА_1 про надання дозволу на виготовлення дитячих проїзних документів та виїзд за кордон неповнолітньої дитини без згоди батька.

В обґрунтування позову посилається на те, що вона з відповідачем є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 . У травні 2018 вона уклала шлюб з ОСОБА_4 і з цього часу відповідач скасував дозвіл на виїзд дитини за кордон. Вона повністю матеріально забезпечує дитину, створює їй належні умови для розвитку та лікування. Наразі вона має можливість виїхати з дитиною до Чеської Республіки на відпочинок, однак відповідач не хоче щоб дитина гармонійно розвивалася. Вказує, що вона матиме можливість оздоровити дитину у будь-якій країні, а оскільки відповідач безпідставно не надає дозволу на виїзд дитини за кордон, то вона змушена звернутись до суду.

Посилаючись на викладене просила суд надати дозвіл без згоди батька на виготовлення дитячих проїзних документів для виїзду за кордон малолітнього сина ОСОБА_3 та дозвіл на його виїзд за кордон без згоди та супроводу батька до РФ, Турції, Болгарії, держав ЄС та держав Шенгенської зони.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 12 червня 2019 року позов ОСОБА_2 , задоволено.

На дане рішення представник відповідача, адвокат Зеленяк С.П. подав апеляційну скаргу в якій просить рішення суду скасувати та увалити нове рішення про відмову в задоволенні позову. В обґрунтування скарги посилається на те, що у заяві не зазначено держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі. Вказує, що під час розгляду справи він надав позивачці оригінал нотаріально засвідченої згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон. Також на його думку суд неправильно застосував ст. 157 СК України. Також суд не врахував, що Ужгородським міськрайонним судом розглядається спір за його позовом про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною.

Відзиву на апеляційну скаргу не подано.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає що така підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Встановлено, що згідно свідоцтва про народження дитини, сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом з матір`ю ОСОБА_2 (а.с.11).

Згідно нотаріально посвідченої заяви від 09.12.2017 ОСОБА_1 відкликав раніше надану ним ОСОБА_2 згоду на тимчасовий виїзд малолітнього сина ОСОБА_3 за кордон (а.с.16).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості.

Однак з таким висновком суду першої інстанції не може повністю погодитись колегія суддів з огляду на таке.

Так, вирішуючи позов, суд послався в тому числі на Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою КМУ від 31.03.1995 за №231. Однак, Постанова КМУ від 31.03.1995 за №231 втратила чинність з 01 квітня 2015 року на підставі Постанови КМУ N 682 від 26.11.2014, а відтак не може бути застосована до даних правовідносин.

Відповідно до п.п. 2 п.7 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 травня 2014 р. № 152, оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта для виїзду за кордон здійснюються: особі, яка не досягла 16-річного віку, особі, яка визнана судом обмежено дієздатною або недієздатною, - на підставі заяви-анкети одного з батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників або інших законних представників (далі - законні представники); у разі оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта для виїзду за кордон у закордонній дипломатичній установі - на підставі заяви-анкети одного з батьків/законних представників та письмової згоди другого з батьків/законних представників, яка надається під час подання документів (заява від другого з батьків/законних представників не вимагається, якщо він є іноземцем або особою без громадянства чи за наявності виданої органом державної виконавчої служби довідки про наявність заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за шість місяців).

Тобто, чинним наразі законодавством передбачена необхідність отримання письмової згоди другого з батьків при оформленні особі, яка не досягла 16-річного віку паспорту для виїзду за кордон лише у разі якщо таке оформлення здійснюється у закордонній дипломатичній установі. Для оформлення ж паспорту дитині для виїзду за кордон на території України достатньо заяви-анкети одного з батьків. Згода другого з батьків на таке оформлення не потрібна. Вказаним вище Порядком взагалі не передбачена можливість вирішення такого питання в судовому порядку.

Вказане свідчить про те, що вимога ОСОБА_2 про надання дозволу на виготовлення паспорту для виїзду за кордон малолітнього сина є безпідставною та задоволенню не підлягає.

З приводу вимоги про надання дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди батька, апеляційний суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).

Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Дитина, яка не досягла 14 років, повинна проживати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею якогось одного з її батьків.

Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Визначення місця проживання малолітньої дитини за конкретною адресою унеможливлює маніпуляції з боку того з батьків, з ким буде проживати дитина, зокрема проживати де завгодно, унаслідок чого батько дитини не буде мати змоги брати участь у її вихованні.

Відповідно до частини третьої статті 313 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є:

паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

дипломатичний паспорт України;

службовий паспорт України;

посвідчення особи моряка;

посвідчення члена екіпажу;

посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Статтею 3 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Пунктом 3 Правил передбачено виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли вісімнадцятирічного віку.

Виїзд з України громадян, які не досягли шістнадцятирічного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску (підпункт 1 пункту 4 Правил).

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим з батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим з батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Виходячи з положень зазначених норм матеріального права дозвіл на виїзд малолітньої дитини за межі України в супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків на підставі рішення суду може бути наданий на конкретний одноразовий виїзд з визначенням його початку й закінчення.

Надання такого дозволу на виїзд малолітньої дитини без згоди та супроводу батька без зазначення періоду чи країни спрямування суперечить чинному законодавству, що визначає рівність прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, що може призвести до фактичного позбавлення батька дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та можливості спілкування з нею.

В даному випадку позивачем пред`явлено позов у якому не зазначено конкретного періоду для виїзду дитини за кордон. В прохальній частині позовної заяви також зазначено декілька країн спрямування, зокрема РФ, Турцію, Болгарію, держави ЄС та держави Шенгенської зони, що не узгоджується з Правилами перетинання державного кордону України громадянами України. Водночас у самій позовній заяві вказано про наявність у позивача родичів у Чеській Республіці та можливість проведення там відпочину. Щодо інших країн, вказаних у прохальній частині позову, то належного обґрунтування необхідності та можливості виїзду до них позовна заява не містить.

З огляду на викладене та зважаючи на необхідність забезпечення рівності прав та обов`язків батьків відносно виховання дитини, виходячи з принципів розумності та добросовісності, апеляційний суд вважає, що слід надати одноразовий дозвіл на виїзд малолітнього ОСОБА_3 до Угорської Республіки на період з 01.12.2019 року по 31.03.2020 року та з 01.06. по 31.08.2020 року. Такий виїзд відповідатиме інтересам дитини, оскільки сприятиме її фізичному, розумовому та духовному розвитку, позаяк Угорська Республіка є розвинутою країною Європейського Союзу.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо надання позивачем нотаріально посвідченої згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон від 01.03.2019 (а.с.58), оскільки ОСОБА_1 вже раніше давав таку згоду, яка в подальшому була відкликана. Такі дії можуть свідчити про недоброчесну поведінку відповідача. Положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. В такому випадку наявність судового рішення із зазначенням країни спрямування та періоду перебування, відповідатиме найкращим інтересам дитини, позаяк не залежатиме від можливості одного з батьків у будь-який момент відкликати свою згоду на виїзд за кордон.

Щодо твердження апелянта про неправильне застосування судом ст. 157 СК України, то таке є безпідставним. Судом вірно застосовано приписи ч.ч. 1-4 ст. 157 СК України у системному взаємозв`язку зі ст. 161 СК України. Доводи ж апеляційної скарги ґрунтуються на ч. 5 ст. 157 СК України, яка в даному випадку застосуванню не підлягає.

Інших доводів які б мали суттєве значення для правильного вирішення даної справи матеріали справи не містять.

Виходячи з наведеного та керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

постановив:

апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах якого діє адвокат Зеленяк Сергій Петрович, задовольнити частково.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 12 червня 2019 року, змінити.

Надати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканці АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) одноразовий дозвіл на виїзд малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за кордон до Угорської Республіки в строк з 01.12.2019 року по 31.03.2020 року та з 01.06. по 31.08.2020 року без згоди батька ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , мешканця АДРЕСА_2 .

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови суду складено 19 вересня 2019 року.

Суддя-доповідач

Судді