ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 528/793/16-ц Номер провадження 22-ц/814/2203/19Головуючий у 1-й інстанції Шпідько В.Г. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 вересня 2019 року м. Полтава

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого судді: Триголова В.М.

суддів: Лобова О.А., Дорош А.І.

розглянула цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк"

на рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року

у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості-

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2016 року ПАТ КБ (зараз - АТ КБ) «ПриватБанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, посилаючись на те, що 08 січня 2011 року між відповідачем та ПАТ КБ "ПриватБанк" був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 600,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30.00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Однак свої зобов`язання по поверненню кредитних коштів він не виконує, внаслідок чого станом на 30 червня 2016 року виникла заборгованість на загальну суму 18 046, 28 грн.

У позові банк просить стягнути з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 18 046, 28 грн. за кредитним договором №б/н від 08.01.2012 року, яка складається з: 623, 26 грн. - заборгованість за кредитом, 12537, 48 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3550 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 835, 54 грн. - штраф (процентна складова).

Рішенням Гребінківського районного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - відмовлено.

Позивач АБ «ПриватБанк» подав апеляційну скаргу на вказане рішення, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове про задоволення позову банку.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що cуд першої інстанції помилково зробив висновок про пропуск позивачем строку позовної давності, виходячи із дати останнього внесення відповідачем платежу у 2012 році, при цьому не врахувавши строк дії кредитної картки відповідача ОСОБА_1 до 31.10.2015 року,

У запереченні на апеляційну скаргу представник відповідача - ОСОБА_2 просить відхилити апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» і залишити рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року без змін.

Вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, оскільки останнє надходження готівки на картрахунок здійснено відповідачем у січні 2012 року, тоді як банк звернувся з позовом у 2016 році. Також позивачем не було доведено належним чином укладення між сторонами кредитного договору, зокрема, не надано оригіналу заяви ОСОБА_1 на отримання кредитної картки, оригіналу Умов та правил надання банківських послуг, які також не підписані відповідачем, а тому не можуть вважатися складовою кредитного договору, також належним чином не завірено розрахунок заборгованості відповідача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, приходить до висновку, що скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно з ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач ПАТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору без номеру від 08.01.2012 року, яка виникла в результаті неналежного виконання умов договору та станом на 30.06.2016 року становить 18 046, 28 грн.

ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку № б/н від 08.01.2012 року (а.с.6) та отримав платіжну картку «Універсальна» і 600 грн. кредитних коштів.

У заяві зазначено, що відповідач погоджується з тим, що ця заява разом із Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді.

До кредитного договору банк додав довідку про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку.

Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 30 червня 2016 року становить 18 046, 28 грн. і складається із: 623, 26 грн. - заборгованість за кредитом, 12537, 48 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 3550 грн. - заборгованість за пенею та комісією, а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, 500,00 грн. - штраф (фіксована частина), 835, 54 грн. - штраф (процентна складова).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

У заяві позичальника від 08 січня 2012 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про стягнення комісії, встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню, комісію і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 08 січня 2012 року, посилався на «Умови та правила надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою», «Тарифи Банку», які розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/pages/70/, як невід`ємні частини спірного договору.

Довідкою про умови кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 55 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, комісія за зняття готівки, комісія за моніторинг неактивної картки, комісія за безготівковий розрахунок, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Тарифи та Витяг з Умов і правил розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (08 січня 2012 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (31 серпня 2016 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачкою кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Наведене узгоджується із правовою позицією, викладеною у Постанові Великою Палатою Верховного Суду від 03.07.2019 року у справі №342/180/17.

При цьому, згідно з частиною четвертою статті 60 ЦПК України в редакції, яка діяала на момент розгляду справи судом першої інстанції, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Аналогічна норма міститься й у ЦПК України в чинній редакції (частина шоста статті 81).

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Витяг з Тарифів обслуговування патіжних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 08 січня 2012 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, комісії, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів), за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

При укладенні договору з ОСОБА_1 ПАТ КБ «ПриватБанк» не дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Крім того, укладений між сторонами кредитний договір від 08 січня 2012 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню в примусовому порядку суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 600 грн., які були перераховані на платіжну картку відповідача у 2012 році, що слідує із розрахунку заборгованості за договором (а.с. 4). В частині позовних вимог банку про стягнення процентів, комісії, пені та штрафів слід відмовити з наведених вище підстав.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача також підлягають стягненню судові витрати, пов`язані з оплатою позивачем судового збору в суд першої, апеляційної та касаційної інстанцій, пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 136, 42 грн.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга АТ КБ «ПриватБанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року- скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову банку та стягнення 600 грн. заборгованості за кредитним договором (тіло кредиту).

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, колегія суддів -,

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" - задовольнити частково.

Рішення Гребінківського районного суду Полтавської області від 03 листопада 2016 року- скасувати.

Позов Публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_1 ; ІПН НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (адреса: 49094, м.Дніпро, Набережна Перемоги, 50; ЄДРПОУ 14360570) заборгованість у розмірі 600 грн. (тіло кредиту), а також сплачений судовий збір 136, 42 грн., а всього 736, 42 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий: В.М. Триголов

Судді: А.І. Дорош

О.А. Лобов