КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
01025, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19.06.2007 № 2/64
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Губенко Н.М.
суддів:
при секретарі:
За участю представників:
від позивача - Вінецька Р.М. – представник (дов. №01-02/07 від 01.02.007);
від відповідача - Ілюха А.І. – представник (дов. №141/2 від 05.01.2007),
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління капітального будівництва Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду м.Києва від 27.02.2007
у справі № 2/64
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Сонячний гай”
до Управління капітального будівництва Міністерства оборони України
про стягнення 99179,36 грн.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду м. Києва від 27.02.2007 у справі №2/64 позов Товариства з обмеженою відповідальністю „Сонячний гай” до Управління капітального будівництва Міністерства оборони України про стягнення 99 179,36 грн. задоволено частково. За рішенням підлягає стягненню з відповідача на користь позивача 99 159,36 грн. основного боргу, 991,59 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в іншій частині в позові відмовлено.
Судове рішення мотивоване тим, що: на виконання укладеної між сторонами угоди про пайову участь у будівництві № 26/11-04п від 26.11.2004, позивач перерахував на поточний рахунок відповідача впродовж лютого-квітня 2005 року 99 159,36 грн., що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи; рішенням Господарського суду м. Києва від 22.11.2005 у справі № 38/424, залишеного без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2006, угода № 26/11-04п від 26.11.2004 про пайову участь у будівництві, укладена між ТОВ „Сонячний гай” та Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, визнана недійсною; враховуючи, що у рішенні Господарського суду м. Києва від 22.11.2005 у справі № 38/424 не було вирішено питання про зобов’язання повернути сторонами все одержане за угодою, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України відповідач зобов’язаний повернути позивачу перераховані грошові кошти в розмірі 99 159,36 грн. за угодою № 26/11-04п від 26.11.2004, визнану в судовому порядку недійсною; місцевим господарським судом було встановлено, що відповідач на вимогу позивача про повернення грошових коштів, які були перераховані на виконання недійсної угоди, 20.10.2006 надіслав останньому лист № 141/348-1 з пропозицією укласти новий договір, в якому передбачити зарахування понесених позивачем витрат, однак, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що пропозиція відповідача не передбачена законодавством, а тому укладення такої угоди є неможливою; таким чином, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню в сумі 99 159,36 грн.
Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2007 у справі № 2/64 повністю з підстав неповного з’ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та прийняте нове рішення, яким направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Заявник зазначає, що на підставі наданих чинним законодавством повноважень наказом Міністра оборони України від 29.03.1994 № 86 „Про введення в дію Тимчасового положення „Про організацію капітального будівництва в Збройних Силах України» визначені порядок та структура капітального будівництва в Збройних Силах України.
Наказом Міністра оборони України від 12.08.2003 № 247 „Про внесення змін до наказу Міністра оборони України від 29.03.1994 № 86” Управління капітального будівництва Міністерства оборони України уповноважено виконувати функції замовника будівництва у Збройних Силах України.
Пунктом 1 наказу Міністра оборони України від 28.12.2005 № 772 „Про деякі питання організації будівництва житла” визначено, що єдиним замовником будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України є Міністерство оборони України. Пунктами 2, 3 наказу право підписання всіх договорів пайової участі в будівництві, інвестуванні будівництва житла, інших видів договорів, предметом яких є будівництво житла на земельних ділянках, закріплених за органами Міністерства оборони України, надане директору Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України. Відповідно до п. 7 цього наказу втрачають чинність раніше прийняті рішення про надання Міністерством оборони України повноважень на виконання функцій замовника з будівництва, надані органам військового управління, військовим частинам, тощо, що входять до сфери управління Міністерства оборони України.
Враховуючи викладене, Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (відповідач у справі) з 28.12.2005 не є замовником будівництва, а Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади, який здійснює від імені держави безпосереднє керівництво Збройними Силами України, та як єдиний замовник будівництва, повинно було брати участь у розгляді справи в якості відповідача. Заявник вважає, що судовим рішенням порушені права та обов’язки Міністерства оборони України як замовника будівництва.
На думку заявника, місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення не виконані вимоги ст. ст. 4-2, 4-3 ГПК України, оскільки рішення прийняте при неповному з’ясуванні всіх обставин справи, справу розглянуто у відсутності відповідача – Управління капітального будівництва Міністерства оборони України та без залучення до участі у справі належного відповідача – Міністерства оборони України, яке також не було повідомлено про час та місце розгляду справи.
Заявник вказує, що відповідно до ст. 104 ГПК України порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення господарського суду, якщо справу розглянуто за відсутності будь-якої сторони, не повідомленої належним чином про місце засідання суду та якщо суд прийняв рішення про права та обов’язки особи, не залученої до участі у справі.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти доводів скарги та просить рішення Господарського суду м. Києва від 27.02.2007 у справі № 2/64 залишити без змін, а вимоги апеляційної скарги без задоволення, зважаючи на наступне: позивач наголошує на тому, що при прийнятті рішення місцевий господарський суд не порушував норми процесуального права, оскільки відповідач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що, в свою чергу, не призводить до наслідків, передбачених ст. 104 ГПК України; твердження відповідача, що відповідно до наказу Міністра оборони України від 28.12.2005 № 772 належним відповідачем у справі є Міністерство оборони України, а не Управління капітального будівництва Міністерства оборони України, є безпідставним та необґрунтованим, оскільки стороною за угодою про пайову участь у будівництві № 26/11-04п від 26.11.2004 є саме Управління капітального будівництва Міністерства оборони України, на чий поточний рахунок і були перераховані позивачем грошові кошти на виконання вказаної угоди, в той час, як Міністерство оборони України лише затвердило угоду, про що свідчить відповідний підпис та печатка; крім того, відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, за вказаною угодою грошові кошти були одержані Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України як стороною за угодою, в той час як, між позивачем та Міністерством оборони України жодних правовідносин не виникало, а тому у позивача немає підстав вимагати від останнього повернення грошових коштів, яких воно не отримувало; таким чином, оскаржуване рішення ніяким чином не порушує прав та обов’язків Міністерства оборони України.
18.06.2007 через канцелярію Київського апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника відповідача про заміну відповідача у справі № 2/64.
Вищезазначене клопотання було розглянуто під час розгляду апеляційної скарги в судовому засіданні 19.06.2007. При цьому, ознайомившись зі змістом поданого клопотання, та заслухавши усні пояснення представника відповідача, апеляційний господарський суд встановив, що відповідач звернувся з вказаним клопотанням, оскільки вважає, що на підставі вимог наказу Міністра оборони України від 28.12.2005 № 772 наказом Директора департаменту будівництва Міністерства оборони України від 27.12.2006 № 90 „Про часткову передачу функцій замовника будівництва та об’єктів незавершеного будівництва” Управління капітального будівництва Міністерства оборони України передало функції замовника та незавершене будівництво об’єктів житлового комплексу по бульвару Лесі Українки, 25 Центральному територіальному управлінню капітального будівництва. Тобто, у зв’язку з передачею функцій замовника іншій юридичній особі – Центральному територіальному управлінню капітального будівництва, належним відповідачем у справі повинна бути саме вказана юридична особа.
Розглянувши зазначене клопотання, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення, оскільки відповідно до Положення про Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ), затвердженого наказом Державного секретаря Міністерства оборони України від 21.07.2003, Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ) є самостійним господарюючим суб’єктом, може від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав і нести обов’язки, бути позивачем і відповідачем у судах загальної юрисдикції, отримувати прибуток від здійснення госпрозрахункової діяльності і розподіляти його згідно з чинним законодавством. Оскільки стороною за угодою № 26/11-04п від 26.11.2004 про пайову участь у будівництві, визнану в судовому порядку недійсною, є саме Управління капітального будівництва Міністерства оборони України, на поточний рахунок якого і були перераховані позивачем кошти на виконання п. 4.3 угоди, а не Центральне територіальне управління капітального будівництва, тому належним відповідачем у справі є саме Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ).
Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне.
26.11.2004 між Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України (далі сторона 1) та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сонячний гай” (далі сторона 2) було укладено угоду № 26/11-04п про пайову участь у будівництві житлового комплексу з соціальною інфраструктурою, громадських та допоміжних будівель, реконструкції стадіону та спортивної зали (надалі будівництво об’єкту), за адресою: бульвар Лесі Українки, 25 у Печерському районі м. Києва.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду м. Києва від 22.11.2005 у справі № 38/424, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.01.2006 у справі № 38/424, позов заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації до Товариства з обмеженою відповідальністю „Сонячний гай” та Управління капітального будівництва Міністерства оборони України про визнання недійсною угоди задоволено повністю. За вказаним рішенням визнано недійсною угоду від 26.11.2004 № 26/11-04п про пайову участь у будівництві, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю „Сонячний гай” та Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України.
Враховуючи те, що за рішенням Господарського суду м. Києва від 22.11.2005 у справі № 38/424 було визнано недійсною угоду № 26/11-04п від 26.11.2004, проте, не вирішено питання про застосування наслідків недійсності угоди, оскільки такі вимоги сторонами не заявлялись, Товариство з обмеженою відповідальністю „Сонячний гай”(далі позивач) звернулось до Господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (далі відповідач) грошових коштів в розмірі 99 179,36 грн., сплачених позивачем на виконання угоди № 26/11-04п від 26.11.2004.
Під час розгляду справи місцевим господарським судом позивач подав заяву про зменшення розміру позовних вимог та просив суд стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 99 159,36 грн., сплачені ним на виконання угоди № 26/11-04п від 26.11.2004.
Місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги частково, стягнувши з відповідача на користь позивача 99 159,36 грн. основного боргу, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Обґрунтовуючи зазначене рішення, місцевий господарський суд прийшов до висновку, що оскільки угода № 26/11-04п від 26.11.2004 про пайову участь у будівництві в судовому порядку визнана недійсною, підлягають застосуванню передбачені частиною 1 ст. 216 Цивільного кодексу України наслідки недійсності угоди, а тому позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів у розмірі 99 159,36 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Апеляційний господарський суд погоджується з даним висновком місцевого господарського суду з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як встановлено вище, угоду № 26/11-04п від 26.11.2004 про пайову участь у будівництві визнано судом недійсною, на виконання пункту 4.3 угоди позивач перерахував на поточний рахунок відповідача впродовж лютого-квітня 2005 року 99 159,36 грн., що підтверджується платіжними дорученнями наявними в матеріалах справи, а саме: платіжними дорученнями № 2 від 08.02.2005 на суму 26 204,88 грн., № 3 від 08.02.2005 на суму 14 100,00 грн., № 4 від 08.02.2005 на суму 10 562,40 грн., № 15 від 02.03.2005 на суму 13 102,44 грн., № 16 від 02.03.2005 на суму 5 762,40 грн., № 17 від 14.04.2005 на суму 16 324,80 грн. та № 18 від 14.04.2005 на суму 13 102,44 грн. Тобто, позивач частково виконав умови недійсного правочину (угоди № 26/11-04п від 26.11.2004 про пайову участь у будівництві), здійснивши перерахування грошових коштів на поточний рахунок відповідача.
Разом з тим, вчинення таких дій з боку позивача – перерахування грошових коштів в розмірі 99 159,36 грн. на виконання п. 4.3 угоди, не мають під собою правової підстави, а відтак апеляційний господарський суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про застосування правових наслідків – повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, передбачених ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України.
Твердження відповідача про те, що оскільки пунктом 1 наказу Міністра оборони України від 28.12.2005 № 772 „Про деякі питання організації будівництва житла” визначено, що єдиним замовником будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України є Міністерство оборони України; пунктами 2, 3 наказу право підписання всіх договорів пайової участі в будівництві, інвестуванні будівництва житла, інших видів договорів, предметом яких є будівництво житла на земельних ділянках, закріплених за органами Міністерства оборони України, надане директору Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України; відповідно до п. 7 цього наказу втрачають чинність раніше прийняті рішення про надання Міністерством оборони України повноважень на виконання функцій замовника з будівництва, надані органам військового управління, військовим частинам, тощо, що входять до сфери управління Міністерства оборони України, а отже Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (відповідач у справі) з 28.12.2005 не є замовником будівництва, а Міністерство оборони України, як центральний орган виконавчої влади, який здійснює від імені держави безпосереднє керівництво Збройними Силами України, та як єдиний замовник будівництва, повинно було брати участь у розгляді справи в якості відповідача, не приймаються апеляційним господарським судом до уваги, враховуючи наступне.
Угода № 26/11-04п від 26.11.2004 про пайову участь у будівництві була укладена між Управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю „Сонячний гай”, тобто між позивачем та відповідачем у даній справі. При цьому, передбачені ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України правові наслідки, застосовуються виключно по відношенню до сторін недійсного правочину. Як вже було зазначено вище, Управління капітального будівництва Міністерства оборони України – відповідач у справі, є самостійним господарюючим суб’єктом, а отже наділений цивільною правоздатністю та дієздатністю, може виступати позивачем та відповідачем у суді.
Також відповідач, посилаючись на наказ Міністра оборони України від 28.12.2005 № 772 „Про деякі питання організації будівництва житла”, відповідно до якого єдиним замовником будівництва житла для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їхніх сімей є Міністерство оборони України, яке і має бути відповідачем у даній справі, не виконав вимог пункту 4 даного наказу, відповідно до якого зобов’язано керівників (начальників, командирів) органів військового управління, установ, організацій Збройних Сил України, підприємств, госпрозрахункових установ та організацій, що входять до сфери управління Міністерства оборони України, тощо, які вступили у договірні зобов’язання стосовно будівництва житла на зазначених у пункті 2 цього наказу земельних ділянках: у місячний термін повідомити про заміну сторони (уповноваженої особи) у договірних зобов’язаннях інші сторони за відповідними договорами і передати усі документи на виконання до Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України; спільно із директором Департаменту будівництва та відчуження фондів Міністерства оборони України забезпечити внесення необхідних змін до відповідних договорів.
Однак відповідачем відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України не надано доказів повідомлення позивача про заміну сторони за угодою № 26/11-04п від 26.11.2004, а саме, що Управління капітального будівництва Міністерства оборони України було замінено на іншу сторону – Міністерство оборони України, так само, як і не було надано доказів внесення необхідних у зв’язку із цим змін до вказаної угоди, тобто відповідач не довів, що стороною за договором є інша юридична особа – Міністерство оборони України, до якої позивач і повинен був пред’являти позовні вимоги.
Відповідно до п. 18 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” наслідки недійсності угоди підлягають застосуванню лише стосовно сторін даної угоди, тому на особу, яка не є стороною угоди, не може бути покладено обов’язок щодо повернення майна за угодою, у якій вона не брала участі.
Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням не були і не могли бути порушені права та обов’язки Міністерства оборони України, а Управління капітального будівництва Міністерства оборони України (м. Київ) є належним відповідачем у справі.
Відповідач також посилається на те, що не був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що відповідно до ст. 104 ГПК України є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення господарського суду, однак, дане посилання відповідача є безпідставним та не підтвердженим документально відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України, оскільки як вбачається з матеріалів справи, сторони повідомлялись про час і місце слухання справи належним чином, що підтверджується відмітками канцелярії Господарського суду міста Києва, здійсненими на зворотному боці ухвал від 19.01.2007 та від 13.02.2007 згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 р. за № 75, зокрема, з ухвали від 13.02.2007 вбачається, що розгляд справи відкладався саме у зв’язку з нез’явленням в судове засідання представника відповідача, що свідчить про надання судом можливості останньому надати свої заперечення по суті спору та направити свого повноважного представника в призначене судове засідання, проте, відповідач вимог ухвали не виконав, в судове засідання не з’явився та не повідомив суд про поважні причини неявки в судове засідання, клопотань про відкладення розгляду справи через канцелярію суду не подавав, тому відповідно до ст. 75 ГПК України справу і було розглянуто за наявними в ній документами.
З огляду на викладене, немає підстав визнати доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, переконливими та такими, що спростовують висновки суду першої інстанції, а тому колегія суддів вважає, що при прийнятті рішення Господарський суд міста Києва вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку відповідно до ст. 43 ГПК України та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 99,101,103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд –
ПОСТАНОВИВ:
1.Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2007 у справі №2/64 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу № 2/64 повернути до Господарського суду міста Києва.
Головуючий суддя
Судді
25.06.07 (відправлено)
- Номер:
- Опис: 154
- Тип справи: Позовна заява, подана прокурором
- Номер справи: 2/64
- Суд: Господарський суд Сумської області
- Суддя: Губенко Н.М.
- Результати справи:
- Етап діла: Розглянуто
- Департамент справи:
- Дата реєстрації: 23.09.2003
- Дата етапу: 06.10.2003