ПОСТАНОВА

Іменем України

19 вересня 2019 року

Київ

справа №816/1558/16

адміністративне провадження №К/9901/24221/18

№К/9901/24222/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: Соколова В.М., Загороднюка А.Г., Калашнікової О.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Совяк-Круковського М.В.

представника Державної фіскальної служби України - Чайки М.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (як правонаступника Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області) та Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (далі - ГУ ДФС у Полтавській області) на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року (судді Григоров А.М., Старосуд М.І., Тацій Л.В.) у справі № 816/1558/16 за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України (далі - ДФС України), ГУ ДФС у Полтавській області, Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати,

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування

У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до відповідачів, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ голови ДФС України Насірова Р.М. від 16 серпня 2016 року № 2950-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким позивача звільнено з посади першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та з податкової міліції ДФС України у запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ № 114 від 29 липня 1991 року (за власним бажанням);

- поновити ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та податкової міліції ДФС України з 16 серпня 2016 року;

- стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 16 серпня 2016 року по день винесення постанови, з урахуванням податків, передбачених чинним законодавством України;

- допустити до негайного виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та в податковій міліції ДФС України;

- у відповідності до частин 1- 2 статті 87 Кодексу адміністративного судочинства України стягнути з відповідачів на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані з розглядом справи: судовий збір - 551,20 грн, оплату правової допомоги адвоката в сумі 5 000,00 грн.

На обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначав, що 16 серпня 2016 року головою ДФС України Насіровим Р.М. видано спірний наказ, у якому в якості підстави звільнення позивача зазначено лист ГУ ДФС у Полтавській області від 03 серпня 2016 року № 3971/8/16-31-04-66 та рапорт ОСОБА_1 . Позивач вказував, що протягом усього періоду перебування на посаді жодних рапортів про звільнення за власним бажання не подавав. Однак, у липні 2015 року, перебуваючи у ГУ ДФС України під час проведення співбесіди з питання призначення на посаду першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, позивач був змушений написати рапорт на звільнення, оскільки написання рапорту було головною умовою призначення на посаду. Вказаний рапорт відкликаний рапортом від 07 вересня 2015 року. Крім того, станом на дату звільнення ОСОБА_1 перебував на лікарняному, а тому вважає, що наказ винесено з порушеннями норм трудового законодавства.

Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

Полтавський окружний адміністративний суд постановою від 24 січня 2017 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ДФС України дотримано передбачений Положенням № 114 тримісячний строк з моменту написання рапорту про звільнення, що, в свою чергу, надавало позивачу можливість протягом зазначеного часу відкликати раніше поданий рапорт про звільнення. Суд зазначив, що ОСОБА_1 не надано належних доказів написання та надсилання до ДФС України рапорту від 07 вересня 2015 року про відкликання рапорту, написаного, за твердження позивача, під час проведення співбесіди з питання призначення на посаду першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області. За вказаних обставин суд дійшов висновку, що наказ голови ДФС України про звільнення позивача прийнятий з дотриманням вимог пункту 68 Положення №114. Крім того, суд першої інстанції вказав, що на випадки звільнення осіб за підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 (за власним бажанням) приписи статті 40 Кодексу законів про працю України не розповсюджується.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 квітня 2017 року скасував постанову суду першої інстанції та прийняв нову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив. визнав протиправним та скасував наказ ДФС України від 16 серпня 2016 року № 2950-о «Про звільнення ОСОБА_1 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та з податкової міліції ДФС України у запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ № 114 від 29 липня 1991 року (за власним бажанням). Поновив ОСОБА_1 на посаді першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та податкової міліції ДФС України з 16 серпня 2016 року. Стягнув з Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 17 серпня 2016 року по 13 квітня 2017 року включно у розмірі 41 895,29 грн.

Приймаючи означене судове рішення, апеляційний суд керувався тим, що саме відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, повинні були довести правомірність звільнення позивача, в тому числі і дотримання тримісячного терміну. При цьому, суд не може надати перевагу показанням свідка над поясненнями позивача, а інші докази подання рапорту за три місяці до звільнення відсутні. У зв`язку з тим, що відсутні достатні докази щодо дотримання тримісячного терміну, відсутня домовленість сторін щодо конкретної дати звільнення, суд не може вважати звільнення позивача правомірним. Тому, з огляду на встановлений судом факт незаконності звільнення позивача із займаної посади - позивач підлягає поновленню на посаді першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та податкової міліції ДФС України.

Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги

На рішення суду апеляційної інстанції Кременчуцька ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року.

Аргументи скаржника полягають у тому, що 11 квітня 2016 року позивач подав рапорт про звільнення за власним бажанням особисто першому заступнику начальника ГУ ДФС у Полтавській області. При цьому, в рапорті ОСОБА_1 не зазначив дату, з якої він просить його звільнити, а відтак ГУ ДФС у Полтавській області при направленні до ДФС України матеріалів на звільнення виходило з вимог пункту 68 Положення № 114, а саме не раніше тримісячного терміну з моменту подання рапорту. Такі дії відповідача не суперечать приписам Положення № 114, оскільки особи, які виявили бажання звільнитися зі служби, мають право відкликати поданий рапорт до закінчення тримісячного строку з моменту його подання. Відповідач наголошує, що позивач мав можливість відкликати поданий ним рапорт, але не скористався таким правом.

Скаржник вказує, що рапорт ОСОБА_1 подавався до безпосереднього начальника - першого заступника начальника ГУ ДФС у Полтавській області, у подальшому завізований прямим начальником позивача та переданий на розгляд голови ДФС України, тому твердження суду апеляційної інстанції про необхідність реєстрації рапорту в Кременчуцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області не відповідає дійним обставинам справи. Крім того, чинними нормативно-правовими актами, зокрема Типовою інструкцією з діловодства у центральних органах виконавчої влади, раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органах виконавчої влади, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2011 року № 1242, внутрішньою інструкцією діловодства та Регламентом ДФС України та ГУ ДФС у Полтавській області реєстрація таких внутрішніх документів, як рапорти працівників, не передбачена. Вказані рапорти є підставою для видання організаційно-розпорядчих документів, зокрема наказів, які і підлягають реєстрації в установленому порядку.

На переконання скаржника, надані позивачем документи про поштове відправлення його рапорту від 07 вересня 2015 року голові ДФС України не можуть бути використані в якості доказу, оскільки вони не відповідають вимогам, установленим для бланків документів поштового відправлення. Обставини подання ОСОБА_1 власноруч написаного рапорту про звільнення з`ясовувалися судом першої інстанції, а також підтверджені свідком у судовому засіданні. Однак, судом апеляційної інстанції проігноровано наявність показів свідка та, відповідно, інститут доказування у формі отримання показань (пояснень) свідків, чим порушено норми процесуального права.

ГУ ДФС у Полтавській області також звернулося з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року та залишити в силі постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 24 січня 2017 року.

На обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник наводить доводи, аналогічні доводам касаційної скарги Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області.

Разом з тим, у додаткових поясненнях до касаційної скарги представник ГУ ДФС у Полтавській області зазначив, що залучені до матеріалів справи докази направлення 07 вересня 2015 року ОСОБА_1 на ім`я голови ДФС України рапорту про визнання недійним та відкликання рапорту не є належними доказами по справі. Представник відповідача вказує, що Кременчуцькою ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області на адресу ЦПЗ № 2 «Укрпошта» було направлено лист з копіями квитанції та опису від 07 вересня 2015 року, які позивач надав до Харківського апеляційного адміністративного суду. Згідно отриманої відповіді ЦПЗ № 2 «Укрпошта» (лист від 18 вересня 2017 року № 06.1-31-528) зазначена квитанція відділення пошти Кременчук № 2 не видавалася та відтиск печатки не відповідає календарному штемпелю. Отже, правомірними є висновки суду першої інстанції стосовно невідповідності наданих позивачем документів вимогам Порядку № 211. Таким чином, твердження позивача щодо примусу до написання рапорту на звільнення під час проведення співбесіди з питання призначення на посаду не підтверджується матеріалами справи.

Позиція інших учасників справи

У запереченнях на касаційні скарги відповідачів ОСОБА_1 вказує, що підставою для його звільнення послужив рапорт про звільнення за власних бажанням без дати написання та дати звільнення. Зазначений рапорт не містить реєстрації в Кременчуцькій ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та в ГУ ДФС у Полтавській області, а лише містить відомості про його погодження в серпні 2016 року. Позивач наполягає на тому, що рапорт про звільнення за власним бажанням особисто не подавав, так як у період з 20 квітня по 29 серпня 2016 року знаходився на лікарняному. Рапорт, про який йдеться мова в спірному наказі голови ДФС України, дійсно був поданий у липні 2015 року під час проведення співбесіди з питання призначення на посаду, однак 07 вересня 2015 року був відкликаний позивачем шляхом написання іншого рапорту. ОСОБА_1 зазначає, що він, як користувач послугами поштового зв`язку, не має відношення до прийняття, оформлення, відправки та доставки поштової кореспонденції та не може нести відповідальність за якість її оформлення (чіткого відображення поштового штемпелю, доставки кореспонденції тощо).Позивач просить касаційні скарги Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та ГУ ДФС у Полтавській області залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи без його участі. Також просив касаційні скарги відповідачів залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року залишити без змін.

Представник відповідачів у судовому засіданні просила задовольнити касаційні скарги, з викладених у них підстав.

Рух касаційної скарги

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалами від 25 травня та 06 червня 2017 року відкрив провадження у справі за вказаними касаційними скаргами.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції Закону № 2147-VIII передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У січні 2018 року касаційні скарги Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області та ГУ ДФС у Полтавській області передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено склад судової колегії: Білоус О.В. (суддя-доповідач), Бевзенко В.М., Желтобрюх І.Л.

05 червня 2019 року відповідно до протоколів повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, який здійснено на підставі розпорядження від 04 червня 2019 року № 598/0/78-19, у зв`язку зі зміною спеціалізації та введенням до іншої судової палати судді-доповідача Білоуса О.В. (рішення зборів суддів Верховного Суду в Касаційному адміністративному суді від 20 травня 2019 року № 14), визначено новий склад суду: Соколов В.М. - головуючий суддя (суддя-доповідач), Єресько Л.О., Загороднюк А.Г.

Касаційний розгляд справи проведено в судовому засіданні відповідно до статті 344 КАС України.

19 вересня 2019 року протокольною ухвалою суду касаційної інстанції задоволено клопотання представника відповідачів Чайки М.Г. про заміну відповідача - Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області її правонаступником - ГУ ДФС у Полтавській області.

За правилами частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи

Наказом ДПА у Полтавській області від 04 грудня 2000 року № 224-о ОСОБА_1 прийнятий на службу до податкової міліції.

Наказом голови ДФС України від 03 серпня 2015 року № 2360-о підполковника податкової міліції ОСОБА_1 призначено з 04 серпня 2015 року на посаду першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області.

Наказом ДФС України від 16 серпня 2016 року № 2950-о «Про звільнення ОСОБА_1 » підполковника податкової міліції ОСОБА_1 звільнено з посади та податкової міліції ДФС у запас Збройних Сил України за підпунктом «ж» пункту 64 Положення (за власним бажанням). Підстава: лист ГУ ДФС у Полтавській області від 03 серпня 2016 року № 3971/8/16-31-04-66; рапорт ОСОБА_1 .

ОСОБА_1 , вважаючи своє звільнення незаконним, а наказ відповідача протиправним, звернувся до суду з даним позовом.

Застосування норм права, оцінка доказів та висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 7 Положення про Державну фіскальну службу України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 травня 2014 року № 236, ДФС здійснює повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи. ДФС та її територіальні органи є органами доходів і зборів. У складі ДФС та її територіальних органах діють підрозділи податкової міліції.

Згідно із статтею 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби в органах внутрішніх справ установлений Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).

За правилами пункту 10 Положення № 114 особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов`язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов`язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Підпунктом «ж» пункту 64 зазначеного Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою (пункт 68 Положення № 114).

Отже, обов`язковою умовою для звільнення осіб рядового і начальницького складу за власним бажанням є подання такими особами рапорту за командою не пізніш, ніж за три місяці до дня звільнення.

Надаючи правову оцінку правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи, Верховний Суд, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, погоджується з позицією цього суду з огляду на наступне.

За змістом спірного наказу голови ДФС України Насірова Р.М. від 16 серпня 2016 року № 2950-о, підставою його прийняття слугував лист ГУ ДФС у Полтавській області від 03 серпня 2016 року № 3971/8/16-31-04-66 та рапорт ОСОБА_1 .

Разом із тим, під час розгляду цієї справи в судах першої та апеляційної інстанцій позивач наголошував на тому, що рапорт про звільнення за власним бажанням від 11 квітня 2016 року, який зазначений в наказі відповідача, він не подавав. Натомість, позивач не заперечує, що рапорт про звільнення за власним бажанням без зазначення дати написання був поданий ним у липні 2015 року під час проведення співбесіди з питання призначення на посаду першого заступника начальника Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, проте 07 вересня 2015 року вказаний рапорт був відкликаний шляхом направлення іншого рапорту на ім`я голови ДФС.

На підтвердження зазначених обставин ОСОБА_1 надав до суду першої інстанції копію рапорту від 07 вересня 2015 року, опис вкладення в конверт, а також квитанцію.

Відповідачі, в свою чергу, заперечували вказані обставини та зазначали, що 19 лютого 2016 року ОСОБА_1 був попереджений під підпис про наступне звільнення із займаної посади та служби в податковій міліції через скорочення штатів. 11 квітня 2016 року в приміщенні оперативного управління ГУ ДФС у Полтавській області відбулася нарада керівництва підрозділів податкової міліції області, на якій був присутній позивач. Після завершення наради надано доручення начальнику штабу оперативного управління ГУ ДФС у Полтавській області ОСОБА_2 з урахуванням вимог ДФС України підготувати зразки рапортів про згоду на призначення на керівні посади податкової міліції області. Серед інших, підготовлено зразок рапорту про згоду на призначення ОСОБА_1 на посаду начальника слідчого відділу фінансових розслідувань Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області. Позивачу було запропоновано написати рапорт про згоду на призначення його на посаду начальника слідчого відділу фінансових розслідувань Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області, однак, від написання вказаного рапорту відмовився та надав рапорт про звільнення із займаної посади та податкової міліції за власним бажанням.

Отже, в даній справі наявні суперечності щодо дати написання та подачі рапорту позивача про звільнення за власним бажанням.

Відповідно до частини першої статті 11 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час вирішення справи судами попередніх інстанцій) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За частиною першою статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

З наведених положень процесуального закону слідує, що повнота встановлення фактичних обставин справи ґрунтується на дослідженні доказів, які суд оцінює за критеріями належності, допустимості та достовірності, а також достатності та взаємному зв`язку в їх сукупності.

Відтак, у разі виникнення суперечностей між поясненнями учасників справи та показами свідків, суд зобов`язаний ретельно дослідити та оцінити кожен доказ як окремо, так і в сукупності.

Судом апеляційної інстанції установлено, що рапорт ОСОБА_1 не містить дати його написання або узгодження дати звільнення, натомість, містить лише позначку про його погодження у серпні 2016 року.

Зазначені недоліки рапорту позивача унеможливлюють установлення дати його складання та дати його розгляду керівником фіскального орану та, як наслідок, не дають можливість перевірити правомірність звільнення позивача на його підставі.

Будь-які інші документи, які б свідчили про зворотнє, у матеріалах справи відсутні.

З конструкції пункту 68 Положення № 114 можна дійти висновку, що звільнення особи середнього, старшого і вищого начальницького складу зі служби на підставі підпункту «ж» пункту 64 зазначеного Положення, до спливу тримісячного строку від дня попередження нею про своє бажання звільнитися, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк, є безпідставним. Особа має право відкликати свій рапорт до закінчення зазначеного тримісячного терміну, якщо сторони не домовилися про інше.

Втім, відсутність у рапорті ОСОБА_1 як дати його написання, так і зазначення узгодженої дати звільнення, виключає можливість установити тримісячний термін у розумінні пункту 68 Положення № 114.

За таких обставин, звільнення ОСОБА_1 зі служби не може вважатися правомірним.

Колегія суддів відзначає, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав (фактичних і юридичних) його прийняття, а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Крім того, за частиною другою статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, саме відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, повинні довести правомірність звільнення ОСОБА_1

Проте, відповідачами не надано належних і допустимих доказів, що ОСОБА_1 подав рапорт про звільнення саме 11 квітня 2016 року.

На підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо порушення встановленого порядку звільнення ОСОБА_1 із займаної посади, а отже, вважає протиправним наказ голови ДФС України Насірова Р.М. від 16 серпня 2016 року № 2950-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».

В обґрунтування своєї правової позиції суд першої інстанції, серед іншого, вказував, що ОСОБА_1 не надано належних доказів написання та надсилання до ДФС України рапорту від 07 вересня 2015 року про відкликання попереднього рапорту про звільнення. Зокрема, суд зазначив про невідповідність поданих позивачем документів вимогам Порядку пересилання поштових відправлень, затвердженого наказом Українського державного підприємства поштового зв`язку «Укрпошта» від 12 травня 2006 року № 211.

Однак, колегія суддів вважає, що в контексті спірних правовідносин, обставини щодо відкликання позивачем 07 вересня 2015 року рапорту про звільнення не впливають на вирішення справи по суті.

Попри зазначене, колегія суддів критично оцінює доводи позивача про те, що звільнення його з посади в період тимчасової непрацездатності є порушенням норм трудового законодавства, оскільки положеннями частини третьої статті 40 КЗпП України регламентовано заборону звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Разом з тим, на випадки звільнення осіб за підпунктом «ж» пункту 64 Положення № 114 (за власним бажанням) зазначені приписи КЗпП України не розповсюджується.

Відповідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Згідно з пунктом 24 Положення №114 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Установивши факт незаконного звільнення ОСОБА_1 , суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, правильно розрахував та стягнув з Кременчуцької ОДПІ ГУ ДФС у Полтавській області на користь позивача середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи скаржників про те, що присуджена судом позивачу сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу повинна бути зменшена на суму вихідної допомоги, виплаченої ОСОБА_1 при звільненні, оскільки згідно з підпунктом «б» пункту 4 Порядку № 100 при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Таким чином, оскільки судом апеляційної інстанції прийнято законне та обґрунтоване рішення, колегія суддів не вбачає підстав для скасування постанови Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року.

Доводи касаційних скарг не спростовують зазначених висновків апеляційного суду.

На підставі пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Висновки щодо розподілу судових витрат

З огляду на результат касаційного розгляду та відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. В задоволенні касаційних скарг Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області (як правонаступника Кременчуцької об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Полтавській області) та Головного управління Державної фіскальної служби у Полтавській області - відмовити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2017 року у справі № 816/1558/16 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.М. Соколов

А.Г. Загороднюк

О.В. Калашнікова ,

Судді Верховного Суду