Постанова

Іменем України

18 вересня 2019 року

м. Київ

справа № 483/369/15-ц

провадження № 61-30697св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: приватний нотаріус Очаківського районного нотаріального округу Миколаївської області Корчемаха Світлана Станіславівна, Виконавчий комітет Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 вересня 2017 року у складі судді Казанлі Л. І. та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2017 року у складі колегії суддів: Данилової О. О., Коломієць В. В., Шаманської Н. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Очаківського районного нотаріального округу Миколаївської області Корчемаха С. С., Виконавчий комітет Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,про визнання заповіту недійсним та визнання права власності на земельні ділянки.

Позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_7 , якій за життя належали три земельні ділянки загальною площею 6,29 га в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області. У 2007 році ОСОБА_7 заповіла ці земельні ділянки йому. Проте після смерті матері він дізнався, що у квітні 2012 року ОСОБА_7 склала на ці земельні ділянки інший заповіт, яким заповіла їх сторонній особі - ОСОБА_2 .

Посилаючись на те, що на час складання заповіту ОСОБА_7 мала тяжкі захворювання, внаслідок яких не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, ОСОБА_8 просив визнати правочин недійсним та визнати за ним право власності на земельні ділянки в порядку спадкування.

До участі в справі як третіх осіб залучено приватного нотаріуса Очаківського районного нотаріального округу Миколаївської області Корчемаху С. С., Виконавчий комітет Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 вересня 2017 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність достатніх доказів того, що на час складання заповіту 11 квітня 2012 року ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Той факт, що заповідач у період складання заповіту виявляла ознаки психічного розладу, та навіть, якщо такі ознаки дійсно вплинули на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, обмежуючи цю здатність, це не може бути достатньою підставою для визнання заповіту недійсним відповідно до статті 225 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що можливість маніпулювання свідомістю таких людей, легкість впливу на їх волевиявлення, юридична необізнаність, укладення заповітів з порушенням інтересів їх рідних тощо, на що посилався ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, не є достатньою ознакою неспроможності розуміти значення своїх дій та керувати ними в розумінні положень статті 225 ЦК України.

Короткий зміст та узагальнюючі доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційної скаргою на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Зазначає, що не погоджується з оцінкою судами наданих доказів щодо психічного стану ОСОБА_7 та посилається на шахрайську поведінку орендаря земельної ділянки та ОСОБА_2 .

Вказує, що суди не взяли до уваги, що ОСОБА_7 страждала рядом хронічних тяжких захворювань, у тому числі головного мозку, що негативно вплинуло на її розумову діяльність. За місяць до складання оспорюваного заповіту в ОСОБА_7 діагностовано патологію нервової системи. Наявність психічного захворювання ОСОБА_7 підтверджено відповідним експертними висновком. Разом з тим, суди визнали ці докази неналежними.

У грудні 2017 року ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_2 подала заперечення на касаційну скаргу, у якому зазначила про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди дійшли обґрунтованого висновку про недоведеність того, що ОСОБА_7 під час складення заповіту не розуміла значення своїх дій, не могла керувати ними та діяла всупереч своєї волі.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 06 грудня 2017 року відкрито касаційне провадження у справі.

У статті 388 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) в редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», який набрав чинності 15 грудня 2017 року, передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

На підставі підпункту 6 пункту 1 розділу XIII Перехідні положення ЦПК України справа передана до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам законодавства щодо законності та обґрунтованості.

Судами встановлено, що ОСОБА_7 на праві власності належала земельна ділянка загальною площею 6,29 га (4,66 га, 1,36 га, 0,27 га), розташована в межах території Кам`янської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_10 , яка у 2007 році склала заповіт на його користь.

З 2010 року земельні ділянки перебувають в оренді Приватного сільськогосподарського підприємства «Україна».

11 квітня 2012 року ОСОБА_7 склала заповіт на земельні ділянки на користь ОСОБА_2 Текст заповіту містить особисто зроблений ОСОБА_7 запис про те, що він нею прочитаний вголос та власноручно підписаний.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.

26 грудня 2014 року приватним нотаріусом Очаківського районного нотаріального округу за заявою ОСОБА_2 заведено спадкову справу № 21/2014.

Судом першої інстанції при вирішенні спору досліджені медична документація - амбулаторна картка ОСОБА_7 за місцем проживання, витяг з картки стаціонарного лікування Кам`янської сільської лікарні за 2009, 2011 роки, медична картка терапевтичного відділення БСМД за 2012 рік, медична картка Очаківської центральної районної лікарні за 2014 рік.

Із зазначених документів відомо, що ОСОБА_7 мала ряд хронічних загальних захворювань, у період проходження стаціонарного лікування отримала консультацію психіатра (03 березня 2012 року). Психічний стан пацієнтки не описано та визначено діагноз - емоційно-вольова лабільність на фоні основного захворювання.

На обліку у лікаря-психіатра за місцем проживання ОСОБА_7 не перебувала.

Судом першої інстанції також допитані свідки. Деякі з них підтвердили наявність в поведінці ОСОБА_7 ознак психічного розладу (суїцидальні наміри після смерті чоловіка у 1994 році, брак пам`яті, випадки дезорієнтації у просторі, раптова зміна настрою тощо). Інші свідки заперечували наявність ознак психічного розладу в поведінці спадкодавця станом на час укладенні заповіту.

Виявити особу лікаря-психіатра, який консультував ОСОБА_7 03 березня 2012 року та зробив короткий запис у її медичній картці, неможливо.

На підставі досліджених доказів суд першої інстанції призначив судово-психіатричну експертизу ОСОБА_7 (посмертну) щодо її психічного стану та можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними станом на квітень 2012 року.

За висновком судово-психіатричного експерта від 22 червня 2016 року № 263 ОСОБА_7 страждала на когнітивний та астентичний розлад внаслідок судинного захворювання головного мозку. Однак визначити ступінь їх вираженості, час виникнення, та чи могла ОСОБА_7 у повному обсязі за станом здоров`я розуміти значення своїх дій та керувати ними саме на час підписання заповіту 11 квітня 2012 року, не представляється можливим.

Клопотань про призначення повторної судової експертизи позивач в судах першої та апеляційної інстанцій не заявляв.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до частини 1 статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов`язаний призначити судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення угоди він (або інша особа) не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними (пункт 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Обов`язковість вимог статті 145 ЦПК України 2004 року щодо призначення судово-психіатричної експертизи при вирішенні спору про визнання правочину недійсним за статтею 225 ЦК України вказує на те, що саме висновок експерта в цьому випадку є належним доказом медичного характеру в розумінні статті 58 ЦПК України 2004 року.

Крім того, статтею 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» визначена презумпція психічного здоров`я, а саме, що кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину робиться, насамперед, на підставі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину.

Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід надавати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Підставою для визнання правочину недійсним за вказаної підстави може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Зазначена правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року, справа № 6-9цс12, та від 28 вересня 2016 року, справа № 6-1531цс16.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Встановивши зазначені обставини, дослідивши всі зібрані докази у їх сукупності та виходячи з презумпції психічного здоров`я фізичної особи, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов правильного висновку про відсутність достатніх доказів того, що на час складання заповіту 11 квітня 2012 року ОСОБА_7 не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Отже, суди не встановили підстав для визнання заповіту від 11 квітня 2012 року недійсним на підставі статті 225 ЦК України.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

У силу вказаних положень законодавства, колегія суддів не погоджується з посиланнями заявника на доведеність зібраними доказами (медичні документи, висновок експертизи та показання свідків) дійсних ознак психічного розладу в поведінці ОСОБА_7 у квітні 2012 року.

Той факт, що заповідач у період складання заповіту виявляла ознаки психічного розладу, не може бути достатньою підставою для визнання заповіту недійсним за правилами статті 225 ЦК України, оскільки суди не встановили факти неспроможності ОСОБА_7 в момент укладення спірного правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 17 вересня 2014 року (справа № 6-131цс14).

Так само факт вживання лікарських засобів у цей період не може слугувати підставою для визнання правочину недійсним на підставі статті 225 ЦК України.

Також не має правового значення посилання заявника на шахрайську поведінку орендаря земельної ділянки ОСОБА_2 та інші факти укладення заповітів мешканцями с. Нове на його користь, оскільки це не підтверджено відповідними доказами.

Інші аргументи касаційної скарги є ідентичними аргументам, що були викладені заявником у його апеляційній скарзі, та є такими, що не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України, та ґрунтуються на неправильному тлумаченні заявником норм матеріального та процесуального права.

Суди першої й апеляційної інстанцій забезпечили повний та всебічний розгляд справи на підставі наданих сторонами доказів, оскаржувані рішення відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, арішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 вересня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Миколаївської області від 09 листопада 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак

Г. І. Усик