КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 жовтня 2019 року

м. Київ

справа № 756/16680/18

провадження № 22-ц/824/12938/2019

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Писаної Т.О.

суддів - Приходька К.П., Журби С.О.

розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни на рішення Оболонського районного суду міста Київ від 16 липня 2019 року за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2018 року представник Акціонерного товариства Комерційнйи банк «Приватбанк» - КриловаО.Л.звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 15 квітня 2013 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір №б/н, відповідно до якого, останній отримав кредит у розмірі 15 000,00 грн у виді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначала, що відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана ним заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг «Правилами користування платіжною карткою», затвердженими наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті http://privatbank.ua/terms/pages/70/, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Крім того, відповідач при укладенні договору надав свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку.

Стверджувала, що відповідно до пункту 2.1.1.7.6 кредитного договору, при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов`язань, передбачених вказаним договором більше ніж 30днів, позичальник зобов`язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн + 5% від суми позову.

Вказувала, що позивач свої зобов`язання за договором про надання банківських послуг виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами, проте, відповідач не надавав своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості.

У зв`язку із зазначеним станом на 18 листопада 2018 року утворилась заборгованість у загальній сумі 64 147,98 грн, з яких: тіло кредиту становить -9 207,94 грн, заборгованість за відсотками за користування кредитом - 1 102,18 грн, заборгованість за пенею - 20 307,00 грн, штрафу (фіксована частина) в сумі - 500 грн, штрафу (процентна складова) у сумі - 3 030,86 грн. АТ КБ «Приватбанк» також просило стягнути з ОСОБА_1. судові витрати.

Рішенням Оболонського районного суду міста Київ від 16 липня 2019 року у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, 03 червня 2019 року представник позивача Крилова О . Л . звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішеня та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що рішення місцевого суду необґрунтоване, винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, оскільки обставини, що мають значення для вирішення спору не встановлені, відтак висновки суду не обґрунтовані.

Указує, що суду надано виписку по руху коштів, яким підтверджено надання для використання і факт використання відповідачем грошових коштів банку у межах встановленого кредитного ліміту шляхом використання кредитної карти «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.

Відповідач відзиву на апеляційну скаргу, заперечень щодо змісту та вимог апеляційної скарги до суду не направив.

Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК Українит розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами відповідно до п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтею 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим та має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеного цим Кодексом. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи в задоволені позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних доказів досягнення між сторонами кредитного договору згоди щодо всіх істотних умов на момент його укладення, тобто в період 15 квітня 2013 року, тому кредитний договір між сторонами є неукладеним, що унеможливлює вирішення питання про належність виконання відповідачем своїх зобов`язань за таким договором, і що свідчить про необґрунтованість позовних вимог про стягнення заборгованості внаслідок порушення відповідачем умов кредитного договору.

Колегія частково погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

В обгрунтування вимог позовної заяви позивач вказав, що ОСОБА_1 15 квітня 2013 року звернувся до ПАТ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписав заяву, в якій просив відкрити рахунки і надати послуги, а саме, видати кредитну картку «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту сплати процентів в обумовлені у анкеті - заяві та Умовах і Правилах про надання банківських послуг, затверджених 06 березня 2010 року № СП-2010-256, строки, а також сплати комісії, яка зазначена в Умовах кредитування із використанням кредитки «Універсальна, 30 днів пільгового періоду».

На підтвердження позовних вимог позивачем було надано підписану відповідачем анкету-заяву, розрахунок заборгованості та на вимогу ухвали суду першої інстанції від 03 квітня 2019 року про витребування доказів довідку про видані відповідачеві кредитні картки із зазначенням строку дії відповідних карток. Також, на спростування висновків суду, викладених у оскаржуваному судовому рішенні, позивачем до апеляційної скарги було надано виписку про рух коштів за цими картками за період з 01 січня 1999 року по 11 серпня 2019 року. Зазначений доказ хоч і не був наданий до суду першої інстанції, однак підлягає дослідженню в сукупності із наданим в суд першої інстанції розрахунком заборгованості для встановлення обставин щодо фактичного використання коштів банку.

Перевіривши у порядку апеляційного провадження наявні у матеріалах справи докази на підтвердження доводів позову та доводів, викладених у відзиві на цей позов, судом встановлено наступне.

15 квітня 2013 року відповідачем було підписано анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанк. Із наданого розрахунку заборгованості та виписки руху коштів по картковому рахунку, інформація у яких співпадає, вбачається, що відповідач користувався грошовими коштами позивача.

До заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua.

За розрахунком Банку станом на 18 листопада 2018 року за ОСОБА_1 утворилася заборгованість у розмірі 64147398 грн, з яких: заборгованість по тілу кредиту - 9207,94 грн, відсотки за користування кредитом - 31102,18 грн; 20307 грн - пеня за порушення умов договору, а також штрафи відповідно до пунктів 2.1.1.7.6 Умов та Правил надання банківських послуг: 500 грн штраф (фіксована складова); штраф (процентна складова) - 3030,86 грн.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК Україниправочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК Українидоговором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним(стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ "ПриватБанк").

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника ОСОБА_1 від 15 квітня 2013 року процентна ставка не зазначена.

Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у виді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у виді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 15 квітня 2013 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію картки на невизначений строк, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Колегія суддів вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ "ПриватБанк" в період - з часу виникнення спірних правовідносин (15 квітня 2013 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (19 грудня 2018 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачемкредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам ("Розстрочка") (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю в п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15).

Колегія суддів зазначає, що наявність в указаних справах неоднакових редакцій та положень умов і правил банківських послуг не мають правового значення, оскільки в обох випадках вид банківського кредиту, з огляду на їхній характер, цільове спрямування та об`єкт кредитування є тотожним - споживче кредитування, а визначальним є не безпосередньо вид чи характеристика умов щодо яких сторони досягли згоди та уклали договір, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору.

Колегія суддів вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт "Універсальна" та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містить підпису відповідача, тому це не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 15 квітня 2013 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Вказані обставини правильно встановлені судом першої інстанції під час вирішення вимоги щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» відсотків за користування кредитом у зв`язку з безпідставністю позовної вимоги в цій частині, оскільки Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua не можуть вважатися складовою частиною спірного кредитного договору.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах першій, третій статті 509 ЦК Українивказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII "Про захист прав споживачів" (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XIIспоживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у Рішенні у справі за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_4 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року №543/96-В "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно- правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 АТ КБ «ПриватБанк» дотрималося вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону № 1023-XII, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131 цс 19.

Також колегія суддів зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 15 квітня 2013 року у виді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ "ПриватБанк" не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, колегія суддів приходить до висновку, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

У зв`язку з цим колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанціїпро недоведеність банком обставин про те, що ОСОБА_1 була видана кредитна картка, що він отримав кредитні кошти, оскількицеспростовується доказами поданими позивачем, а саме заявою ОСОБА_1 , розрахунком заборгованості та випискою про рух коштів, з яких вбачається, що позичальник знімав кредитні кошти через банкомат, купував продукти харчування, ліки, сплачував комунальні послуги, здійснував перерахування на інші рахунки, поповнював рахунок в терміналі самообслуговування, також частково погашав кредит.

Колегією суддів з урахуванням письмових пояснеь у відзиві на позов відповідача також встановлено наступне.Хоч відповідач і заперечував укладення кредитного договору із позивачем та отрмання на використання саме цього кредитного договору кредитної картки за номером НОМЕР_1 , проте підтверджує, що вказана кредитна картка була ним отримана у жовтні 2015 року і починаючи з 27 жовтня 2015 року він користувався цією карткою. Вказана відповідачем у відзиві обставина не спростовує факту використання грошових коштів банку, та не спростовує обгрунтованості наданого до позову позивачем розрахунку. Із наданої суду виписки про рух коштівтакож вбачається, що використовувати вказану картку відповідач почав із жовтня місяця 2015 року.Ураховуючи наведене у суду відсутні підстави вважати заявлену позивачем до стягнення суму боргу необгрунтованою.

Відповідно до частини 1, 5 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених законом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Колегія суддів за результатами апеляційного перегляду дійшла висновку про доведеність позовних вимог в частині наявності заборгованості відповідача перед банком у частині неповернутих кредитних коштів, розмір якої відповідач не спростував, та недоведеності решти позовних вимог.

Ураховуючи наведене колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване судове рішення з підстав, передбачених статтею 376 ЦПК України, необхідно скасувати в частині відмови у стягненні з ОСОБА_1 суми використаних та неповернутих коштів у розмірі 9207,94 грн та ухвалити нову постанову про задоволення позову у цій частині.

Згідно із частиною1,13 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку із частковим задоволенням апеляційної скарги та частковим задоволенням позову щодо стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 9207,94 грн - що становить 14,35 % від суми позову, з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь АТ КБ "ПриватБанк" судовий збір сплачений банком при поданні позову та апеляційної скарги, у розмірі задоволеної частини, що складає 14,35 % та становить 632,25 грн.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд у складі колегії суддів, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - Крилової Олени Леонідівни - задовольнити частково.

Заочне рішення Оболонського районного суду міста Київ від 16 липня 2019 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_1 на корить Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» суми основного боргу у розмірі 9207,94 грн скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ІПН: НОМЕР_2 ) на корить Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 50 код ЄДРПОУ:14360570) заборгованість за кредитним договором у розмірі 9 207 грн 94 коп. (дев`ять тисяч двісті сім гривень дев`яносто чотири копійки) і судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги у розмірі 632 грн 25 коп. (шістсот тридцять дві гривні двадцять п`ять копійок).

У решті рішення Оболонського районного суду міста Київ від 16 липня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуючий Т.О. Писана

Судді К.П. Приходько

С.О. Журба