ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 22-ц/821/274/19Головуючий по 1 інстанції Корман О.В.

Категорія: 304090300 Доповідач в апеляційній інстанції Нерушак Л.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 вересня 2019 року Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах :

головуючої Нерушак Л.В. ( суддя - доповідач )

суддів: Бородійчука В.Г., Єльцова В.О.

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;

відповідач - ОСОБА_1 ;

особа, яка подає апеляційну скаргу - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»;

розглянувши у місті Черкаси в порядку спрощеного позовного письмового провадження апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2019 року , постановленого під головуванням судді Кормана О.В. у залі Уманського міськрайоного суду Черкаської області 27 травня 2019 року, у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості , -:

в с т а н о в и в :

У січні 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позивач позовні вимоги обгрунтовує тим, що згідно до укладеного договору № б/н від 27.12.2014 відповідач ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.

Зазначений договір було укладено шляхом підписання відповідачем ОСОБА_1 анкети-заяви, в якій своїм підписом відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» і «Тарифами банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua складає договір про надання банківських послуг.

Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором відповідач ОСОБА_1 належним чином не виконував, внаслідок чого станом на 30.09.2018 року утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 25 504,02 грн., яка складається із: 145,76 грн. - заборгованість за кредитом; 19 567,59 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4 100,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1 190,67 грн. - штраф (процентна складова).

На момент подачі позову до суду відповідач ОСОБА_1 продовжує ухилятись від виконання зобов`язання і заборгованість за договором не погашає, що є порушенням законних прав АТ КБ «Приватбанк».

У зв`язку з чим позивач просив стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь банку заборгованість по кредитному договору в сумі 25 504,02 грн. та судові витрати у розмірі 1921,00 грн.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2019 року відмовлено повністю в позові АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем до позовної заяви не додано докази, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви між відповідачем та позивачем було узгоджено розмір кредиту, умови користування кредитом та його погашення, порядок нарахування та сплату відсотків за користування кредитом, порядок нарахування та сплати штрафу і пені за невиконання умов договору. Не надано доказів того, що клієнт бажав намір оформити кредитну картку, що підписант Анкети-заяви отримав пам`ятку клієнта, що містить, у тому числі, Тарифи і основні умови обслуговування та кредитування, а також те, що він ознайомився з її умовами під підпис. Крім того, суд вказав, що позивачем не надано доказів того, що відповідачу взагалі була видана картка будь-якого виду, як і не надано суду відомостей, що підтверджують строк дії картки, що є істотними умовами договору, доказів зарахування кредитних коштів на картку.

Суд першої інстанції послався, що позивач не підтвердив доказами те, що на момент підписання Анкети-заяви 27.12.2014 року відповідач був ознайомлений саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна», та саме тими Умовами та Правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви, а також те, що розрахунки заборгованості за договором б/н від 27.12.2014 року , які долучені до позовної заяви, дійсно стосуються кредиту, яким користувався відповідач, оскільки ні в Анкеті-заяві, ні в розрахунках, ні в інших документах, які долучені до позовної заяви, немає посилань на відомості, за допомогою яких можливо ідентифікувати боржника, зокрема посилань на номер карткового рахунку боржника.

Не погоджуючись з рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2019 року, АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу 09.07. 2019 року.

Банк в апеляційній скарзі посилається, що рішення судом першої інстанції винесено з порушенням норм процесуального права та при неправильному застосуванні норм матеріального права.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що скаржник не згоден із твердженням суду першої інстанції щодо не надання позивачем доказів, які б могли підтвердити, що позивачем та відповідачем було підписано кредитний договір, узгоджено умови кредитного договору та вірність розрахунків за кредитним договором. Скаржник в апеляційній скарзі вказує, що позивачем було додано до позовної заяви розрахунок заборгованості, у якому вказані суми відсотків, пені та інші суми відповідно до кредитного договору; копію анкети - заяви, в якій зазначені персональні дані, адреса проживання та інша інформація необхідна для отримання кредитної картки; а також Умови та Правила надання банківських послуг, Тарифи, які діяли на момент укладання договору. Натомість, вказує скаржник, відповідач будь - яких доказів того, що його не було ознайомлено з Умовами та правилами, Тарифами банку не надав суду.

Скаржник посилається, що між банком та відповідачем було укладено кредитний договір, та при оформленні Анкети-заяви на отримання кредиту, що була підписана відповідачем, зазначено і з чим погодився відповідач, що заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», а також «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складають між ним і банком договір про надання банківських послуг. Укладання договору здійснюється за принципом укладання між банком і клієнтом договору приєднання згідно ст. 634 ЦК України. Підписанням заяви позичальник приєднується до запропонованих банком Умов та Тарифів.

Тому АТ КБ «ПриватБанк» просить скасувати рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2019 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача в повному обсязі та стягнути з відповідача судові витрати.

Відзив на апеляційну скаргу не подано до суду апеляційної інстанції.

Згідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду із ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду у порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Враховуючи, характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування та зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне розглядати справу у письмовому провадженні без участі сторін.

Заслухавши суддю - доповідача, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення чи змінити його.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміні судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду, викладеним у рішенні суду першої інстанції обставинам справи; порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції не в повній мірі відповідає вищевказаним вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції 27.12.2014 року відповідачем ОСОБА_1 було підписано Анкету-заяву про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в Приватбанку (а. с. 6).

У вказаній Анкеті-заяві зазначено, що підписант згоден з тим, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складають між клієнтом і банком договір про надання банківських послуг. Також, клієнт ознайомився з Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані для ознайомлення в письмовому вигляді.

Також з матеріалів справи вбачається, що до позовної заяви позивачем додано Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», а також Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в Приватбанку. При цьому, до позовної заяви не додані документи, які б підтверджували, що на момент підписання Анкети-заяви 27.12.2014 року відповідач був ознайомлений саме з тими Тарифами обслуговування кредитних карт «Універсальна» та тими Умовами та правилами надання банківських послуг в Приватбанку, витяги з яких долучено до позовної заяви.

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором б/н від 27.12.2014 року станом на 30.09.2018 року становить заборгованість у розмірі 25 504,02 грн., яка складається із: 145,76 грн. - заборгованості за кредитом; 19 567,59 грн. - заборгованості по процентам за користування кредитом; 4 100,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1 190,67 грн. - штраф (процентна складова) (а. с. 5).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним, що передбачено ст. 1055 ЦК України.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами 1, 2 статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника від 27 грудня 2014 року процентна ставка не зазначена.

Колегія суддів звертає увагу, що у заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, заборгованість за відсотками на поточну і прострочену заборгованість за користування кредитними коштами, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту і процентів за користування кредитними коштами.

Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором від 27.12.2014 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/ як невід`ємні частини спірного договору.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору, позовну давність щодо вимог банку, та інші умови.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме наданий банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування.

Колегія суддів також не погоджується із доводами банку, що роздруківка із сайту позивача є належним доказом, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), який має можливість вносити, та вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено також у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що в даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини 1 статті 634 ЦК України, за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (27.12.2014 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (28.01.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

Таким чином, колегія суддів вважає, що без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з вимогами ч. 6 статті 81 ЦПК України, доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Апеляційний суд звертає увагу, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Отже, надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана ним і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.

Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року № 14-131цс19.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не визнаються відповідачем та не містять його підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 27.12.2014 року шляхом підписання заяви-анкети.

Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для стягнення на користь позивача заборгованості по нарахованих відсотках у розмірі 19567,59 грн., нарахованої пені та комісії у розмірі 4100,00 грн.; 500 грн. - штрафу; 1190,67 грн. - штрафу (процентна складова) за недотримання умов кредитного договору № б/н від 27.12.2014 року, тому повністю погоджується із висновками суду в цій частині та відсутності підстав для задоволення позовних вимог банку.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги в цій частині щодо вимог банку про задоволення позовних вимог та стягнення відсотків, нарахованої пені, комісії, штрафу є безпідставними, спростовуються висновками суду та вимогами закону, тому не підлягають задоволенню апеляційним судом.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивачем не пред`явлено.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй, що прямо передбачено у статті 8 Конституції України.

Відповідно до частини 4 статті 42 Конституції України держава захищає права споживачів.

Згідно з частиною 1 статті 1 ЦК України цивільні відносини засновані на засадах юридичної рівності, вольного волевиявлення та майнової самостійності їх учасників.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у пункті 3 частини першої статті 3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у пункті 6 частини першої статті 3 ЦК України.

Отже, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У частинах 1, 3 статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів» (далі - Закон № 1023-XII).

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», прийнятих 09 квітня 1985 року № 39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Таким чином, з урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, колегія суддів вважає, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг, та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач - АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною 2 статті 11 Закону № 1023-XII про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк та, на які банк посилається у додатках до позовної заяви.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що укладений між сторонами кредитний договір від 27 грудня 2014 року, у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним).

В апеляційній скарзі АТ КБ «Приватбанк» посилається на постанову Верховного Суду від 06 лютого 2018 року по справі № 755/2720/16-ц, в якій зазначено, що підпис позичальником Умов та Правил надання банківських послуг, Тарифів банку не є обов`язковим. Часткова сплата заборгованості, користування кредитними коштами свідчить про те, що позивальник погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг.

Отже, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти за тілом кредиту в сумі 145,76 грн., в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то колегія суддів вважає, що банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд, шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язок щодо повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що наявні правові підстави для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованості в розмірі 145,76 грн. (тіло кредиту), що узгоджується із висновком, викладеним у вищезазначеній постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, оскільки вказані правові висновки є обов`язковими для застосування судами України .

Таким чином, суд першої інстанції помилково відмовив у задоволенні позовних вимог банку повністю, оскільки позовні вимоги банку підлягають частковому задоволенню та стягненню коштів на користь банку із відповідача за тілом кредиту згідно наданого банком розрахунку у розмірі 145, 76 грн.

Доводи апеляційної скарги є обґрунтованими в частині вимог щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту, тому підлягають задоволенню колегією суддів в цій частині вимог позивача, а вимоги апеляційної скарги підлягають частковому задоволенню, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог банку щодо стягнення заборгованості за тілом кредиту.

Частина 2 ст. 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом третім вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, ст. 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

При цьому, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи, і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Водночас, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У свою чергу, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, керує ходом судового процесу; сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Частиною 2 ст.13 ЦПК України, яка регламентує диспозитивність цивільного судочинства, визначено, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ч. 7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумнів у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

До позовної заяви банком була додана заява, в якій позивач просив суд розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (а. с. 40,41).

Згідно ч. 5 ст. 279 ЦПК України вказано, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалою Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 21 лютого 2019 року клопотання АТ КБ «Приватбанк» задоволено, розгляд справи призначено на 26 березня 2019 року у порядку спрощеного позовного провадження, передбаченого статтями 274-279 ЦПК України (а. с. 46-47).

У позовній заяві не вказано, що позивач не має змоги надати відповідні докази разом з позовною заявою. Із матеріалів справи вбачається, що будь-яких письмових звернень чи клопотань від позивача до суду не надходило щодо потреби у наданні доказів, які бажає долучити позивач із зазначенням об`єктивних причин неможливості їх надання, тому банк не подав жодних клопотань чи заяв.

Колегія суддів приймає до уваги, що саме за клопотанням позивача, розгляд справи здійснювався в спрощеному позовному провадженні за наявними матеріалами справи, проте банком до апеляційної скарги додані нові докази, що не досліджувались судом першої інстанції.

Так, у підтвердження доводів заборгованості за кредитним договором, до апеляційної скарги позивач додав суду апеляційної інстанції виписки по руху коштів на картковому рахунку ОСОБА_1 , який визначений періодом з 10.06.2014 року по 17.01.2019 року, але наданий документ не є безспірним доказом існування між сторонами договірних відносин та не підтверджує розміру боргу, який просить стягнути банк за вказаних вище обставин (а. с. 84-85).

В апеляційній скарзі позивач посилається, що виписка з банківського рахунку містить інформацію про рух коштів на балансі кредитної картки відповідача, а саме : баланс станом на дату укладення кредитного договору та всі операції за кредитною карткою.

Відповідно до положень ст. 83 ЦПК України позивач повинен подати докази разом з поданням позовної зави. Якщо докази не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, апеляційна скарга АТ КБ «Приватбанк» підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні та скасуванню в частині відмови у стягненні заборгованості за тілом кредиту, та прийняття в цій частині нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог, стягнення на користь позивача із відповідача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 145, 76 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції відповідає вимогам законності та обґрунтованості, тому підлягає залишенню без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Отже, у зв`язку із частковим задоволенням позовних вимог банку, стягненню підлягають судові витрати за сплату судового збору частково пропорційно до задоволених вимог позивача з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» у розмірі 27,50 грн. ( частково судовий збір 11,00 грн. - за подання позовної заяви + 16,50 грн. - судовий збір - за подання апеляційної скарги, а всього 27,50 грн.)

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 27 травня 2019 року у справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості змінити, скасувати в частині відмови у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк», прийняти в цій частині нове судове рішення.

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 27.12.2014 року у розмірі 145,76 грн.

В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» судові витрати за сплату судового збору позивачем частково пропорційно задоволених вимог у розмірі 27,50 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів , в порядку та за умов, визначених цивільно - процесуальним законодавством.

Головуючий Л.В. Нерушак

Судді В.Г. Бородійчук

В.О. Єльцов